Постанова

Іменем України

4 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 753/4687/17

провадження № 61-6242св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - державне підприємство «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 серпня 2017 року у складі судді Комаравцевої Л. В., та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Болотова Є. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» (далі - ДП «НА театр опера та балету України імені Т.Г. Шевченка»), у якому просив зобов'язати відповідача поновити його на посаді артиста оркестру вищої категорії у ДП «НА театр опера та балету України імені Т.Г. Шевченка» з 24 лютого 2017 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 1999 року позивач перебував у трудових відносинах з ДП «НА театр опера та балету України

імені Т. Г. Шевченка». Наказом «Про припинення безстрокового трудового договору» від 23 лютого 2017 року №207-К з позивачем припинено безстроковий трудовий договір на підставі пункту 9 статті 36 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) з 23 лютого 2017 року. Правовою підставою прийняття оспорюваного наказу є Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року №955-VІІІ (далі - Закон №955-VІІІ), яким внесено зміни, зокрема, до статті 20 Закону України «Про театри і театральну справу». Відповідно до наведеної норми, трудові відносини з професійними, творчими працівниками, художнім та артистичним персоналом державних та комунальних театрів оформлюються шляхом укладання контрактів.

На думку позивача, вказаний нормативно-правовий акт не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки, в силу статті 58 Конституції, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Позивача вважає, що його звільнення було проведено без наявних правових підстав, з порушенням нормативно регламентованої процедури прийняття наказу, а також з порушенням порядку припинення безстрокового трудового договору, встановленого статтею 49-2 КЗпП України.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача проведено у зв'язку набранням чинності Законом №955-VІІІ, яким установлено контрактна форма трудових відносин. Відмова від підписання контракту є підставою для припинення укладеного з ним безстрокового трудового договору згідно з пунктом 9 статті 36 КЗпП України.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд дійшов правильного висновку, що дії відповідача щодо видання оспорюваного наказу відповідають вимогам чинного законодавства України.

У касаційній скарзі, поданій 7 грудня 2017 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що впровадження контрактної форми трудових відносин між роботодавцем і працівником, який вже перебуває в трудових відносинах, на час набуття чинності Законом №955-VІІІ не передбачена. Дана норма не розповсюджується на правовідносини між ним та відповідачем, оскільки такі правовідносини виникли до прийняття Закону №955-VІІІ.

Зауважує на нормативну невідповідність змісту Закону №955-УІІІ пункту 2 його Прикінцевих положень, в яких зазначено, що набрання чинності цим законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пунктом 9 статті 36 КЗпП України. Проте, Закон №955-VІІІ не містить в собі окремих підстав для припинення безстрокового трудового договору з професійними творчими працівниками, які вже перебувають в трудових відносинах, так само, як і не є самостійною підставою для такого припинення відповідно до пункту 9 статті 36 КЗпП України в зв'язку з невизначеністю таких підстав наведеним Законом №955-VІІІ.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення та недотримання відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України, згідно якої про наступне вивільнення працівник персонально попереджається не пізніше як за два місяці, а також в достатній мірі не перевірив обставини правомірності його звільнення, в тому числі звільнення його без надання згоди профспілкової організації та не врахував, що на час звільнення він був членом виборного органу профспілки.

Касаційна скарга містить посилання на те, що суд не застосував норми міжнародного права та Положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7, 11 Конвенції, які є частиною національного законодавства, а також існуючу судову практику розгляду аналогічних спорів відповідно до частини 1 статті 341 ЦПК України в редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Установлено, що у період з 1999-2002 рік ОСОБА_1 працював у

ДП «НА театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка» на посаді артиста оркестру І категорії за контрактами та строковою трудовою угодою,

а з 2 грудня 2002 року на посаді артиста оркестру вищої категорії на умовах безстрокового трудового договору.

Наказом «Про повідомлення щодо зміни істотних умов праці художнього та артистичного персоналу ДП «НА театр опери та балету України

імені Т. Г. Шевченка»від 2 грудня 2016 року № 899-к повідомлено працівників, у тому числі і позивача про зміну істотних умов праці, а саме, зміну форми трудового договору, укладеного між ДП «НА театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка» і працівниками художнього та артистичного персоналу, на контракт до 15 грудня 2016 року.

Наказ від 2 грудня 2016 року № 899-к видано на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року №955-VІІІ.

Наказом від 14 грудня 2016 року № 930-к частково змінено наказ

від 2 грудня 2016 року № 899-к, відповідно до якого термін вручення повідомлення про зміну істотних умов праці встановлено до 23 грудня

2016 року, а отримання згоди на продовження роботи за контрактом

до 23 лютого 2017 року.

15 грудня 2016 року позивач був ознайомлений про зміну істотних умов під підпис.

Листом - повідомленням від 3 грудня 2016 року № 319, листами

від 22 лютого 2017 року №172, від 17 лютого 2017 року №141 та телеграмою позивач був повідомлений про зміну істотних умов праці.

Відповідно до наказу «Про припинення безстрокового трудового договору» від 23 лютого 2017 року №207-К з позивачем припинено безстроковий трудовий договір на підставі пункту 9 статті 36 КЗпП України.

За змістом пункту 9 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін та таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Чинним законодавством передбачена особлива форма трудового договору - контракт.

За змістом частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 роз'яснено, що контрактна форма трудового договору може впроваджуватись лише законом.

Установлено, що посада, яку обіймав позивач (артист оркестру вищої категорії), належить до посад професійних творчих працівників.

Суспільні відносини в галузі театральної справи, що виникають у зв'язку зі створенням, публічним виконанням та публічним показом театральних постановок, визначає правовий статус театрів, форми їх державної підтримки, порядок їх створення і діяльності та спрямований на формування і задоволення творчих потреб та інтересів громадян, їх естетичне виховання, збереження, розвиток та збагачення духовного потенціалу Українського народу регулюються Законом України «Про театри і театральну справу».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року №955-VIII статті 19, 20 Закону України «Про театри і театральну справу» викладено у новій редакції.

Згідно частини першої та другої статті 20 Закону України «Про театри та театральну справу» до професійних творчих працівників театру належать художній та артистичний персонал театру. Трудові відносини з професійними, творчими працівниками, художнім та артистичним персоналом державних та комунальних театрів оформлюються шляхом укладання контрактів.

Відповідно до пунктів 2, 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури»

від 28 січня 2016 року №955-VIII набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних та комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пунктом 9 статті 36 Кодексу законів про працю України. Ця норма не поширюється на професійних творчих працівників комунальних закладів культури у територіальних громадах з населенням до 5 тисяч жителів. З працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом укладається контракт строком від одного до трьох років без проведення конкурсу.

Суд установив, що позивач відмовився від підписання контракту, норма Закону, якою запроваджено обов'язкове укладання строкового контракту з працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, не визнавалась неконституційною, в діях відповідача не встановлено порушення нормативно регламентованої процедури прийняття оспорюваного наказу на які вказує позивач, та прийшов вірного висновку, що відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Апеляційний суд вірно зазначив, що звільнення позивача саме на підставі пункту 9 статті 36 КЗпП України кореспондується з пунктами 2, 3 Прикінцевих положень Закону №955-VIII, де передбачено, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних комунальних закладів культури,а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пункут 9 статті 36 КЗпП України.

А відтак, контрактна форма роботи творчих працівників, зокрема, і для позивача, запроваджена спеціальним Законом, який і підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що звільнення позивача було проведено без порушення припису статті 252 КЗпП України, оскільки контрактна форма роботи для працівників культури, зокрема, позивача, була передбачена Законом, а не рішенням роботодавця, тому, така зміна не потребувала попереднього узгодження з профспілковим органом.

Спір вирішено з правильним застосуванням положень статей 21, 23, 36, 252 КЗпП України та статті 20 Закону України «Про театри і театральну справу».

Посилання в касаційній скарзі на недотримання відповідачем норми положень статті 49-2 КЗпП України щодо попереджається про подальше звільнення не пізніше як за два місяці, не заслуговує на увагу, оскільки з установлених обставин справи вбачається, що позивач був обізнаний про зміну істотних умов під підпис, проте відмовився від укладення контракту, як того вимагає Закон №955-VIII.

Решта доводів касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги, були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом було дотримано норми матеріального і процесуального прав.

При вирішенні даної справи судами першої та апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик