Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.03.2025 року у справі №308/3839/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2025 року

м. Київ

справа № 308/3839/21

провадження № 61-5243св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Селехман Олександр Анатолійович, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_7, на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 вересня 2022 року у складі судді Придачук О. А. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 березня 2023 року у складі колегії суддів Кондора Р. Ю., Собослоя Г. Г., Готри Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Овсепян К. А., звернулась з позовом до суду до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О. А., Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання заяви та договорів, що були укладені на її підставі, недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_2 , скориставшись важкою хворобою дружини ОСОБА_1 , отримав від неї нотаріально посвідчену згоду на розпорядження спільним майном подружжя, щодо відчуження якого в подальшому вчинив правочини, в тому числі, подарував своїй матері ОСОБА_3 земельні ділянки з кадастровими номерами 2124886401:01:001:0018 і 2124886401:01:001:0019, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Однак оспорені правочини щодо відчуження спільного майна подружжя були вчинені з порушенням вимог закону, на шкоду позивачці, є фіктивними, а відтак - недійсними, право власності позивачки на спільне майно цими правочинами було порушене.

14 вересня 2022 року представник ОСОБА_1 адвокат Овсепян К. А. подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту у виді заборони відчуження на таке майно:

? земельну ділянку, кадастровий номер 2124886400:11:014:0123, площа 0,0893 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

? земельну ділянку, кадастровий номер 2124886400:11:014:0124, площа 0,0648 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

? земельну ділянку, кадастровий номер 2124886400:11:014:0125, площа 0,0567 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

? земельну ділянку, кадастровий номер 2124886400:11:014:0126, площа 0,0391 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

? земельну ділянку, кадастровий номер 2124886400:11:014:0127, площа 0,0812 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

? земельну ділянку, кадастровий номер 2124886400:11:014:0128, площа 0,1388 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

? заборонити Сторожницькій сільській раді Ужгородського району Закарпатської області та Холмківській об`єднаній територіальній громаді здійснювати реєстрацію місця проживання будь-яких осіб за адресою: АДРЕСА_2 .

Заяву мотивовано тим, що вказані земельні ділянки утворені внаслідок поділу земельних ділянок, які в період з 2007 року до 2020 року належали подружжю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та перебувають у власності третьої особи, а саме

ОСОБА_3 .

Враховуючи те, що власник майна має право розпоряджатися ним, існує загроза відчуження зазначених земельних ділянок, що унеможливить виконання можливого рішення суду. Адже у випадку задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , у випадку відчуження ОСОБА_3 належних їй спірних земельних ділянок позивач буде змушена звертатися з іншими позовними заявами для реалізації свого права, що призведе до матеріальних затрат та витрачання значного обсягу часу.

Також зазначає, що згідно з ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2021 року у справі № 308/3416/21, яка залишена без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, на будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , накладено арешт шляхом заборони відчуження. Земельні ділянки, про які йдеться в заяві, розташовані під цим будинковолодінням, що зумовлює необхідність застосування заходу забезпечення позову.

Вказує, що на початку вересня 2022 року ОСОБА_1 стало відомо про намір

ОСОБА_2 зареєструвати місце проживання своєї нової дружини ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 та дочки ОСОБА_5 від попереднього шлюбу за адресою: АДРЕСА_2 , тобто у спірному майні.

Реєстрація сторонніх осіб у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , створить беззаперечні перешкоди у користуванні таким, унеможливить або істотно ускладнить виконання рішення суду, оскільки за умови задоволення позову ОСОБА_1 , а їй доведеться звертатися із новими позовними вимогами про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку, що потягне за собою додаткові витрати - як грошові, такі інші (моральні, часові, емоційні).

Позивачка вважала, що оскільки позов стосується майна, яке є спільним сумісним майном подружжя, метою якого є захист права власності, а також задля недопущення подальшого вибуття майна на користь третіх осіб поза волею позивачки, на час розгляду справи доцільним буде вжити заходи забезпечення позову.

Уточнивши позовні вимоги, позивачка просила суд:

? визнати односторонній правочин заяву-згоду ОСОБА_1 від 23 травня 2017 року недійсним;

? визнати недійсними договори дарування земельних ділянок, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчені приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехманом О. А.:

? від 02 вересня 2020 року земельної ділянки, кадастровий номер 2110100000:45:001:0597, площею 0,0215 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка);

? від 02 вересня 2020 року за реєстровим № 1597 земельної ділянки, кадастровий номер 2124884800:11:020:0090, площею 0,15 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі;

? від 02 вересня 2020 року за реєстровим № 1595 земельної ділянки, кадастровий номер 2124884800:10:015:0101, площею 0,09 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва;

? від 04 вересня 2020 року за реєстровим № 1609 земельної ділянки, кадастровий номер 2124884800:10:015:0090, площею 0,12 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва;

? від 04 вересня 2020 року за реєстровим № 1608 земельної ділянки, кадастровий номер 2124884800:10:015:0088, площею 0,05 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва;

? від 04 вересня 2020 року за реєстровим № 1607 земельної ділянки, кадастровий номер 2120100000:40:001:0053, площею 0,06 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка);

? від 25 вересня 2020 року за реєстровим № 1783 земельної ділянки, кадастровий номер 2124884800:10:015:0097, площею 0,47 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва;

? від 25 вересня 2020 року за реєстровим № 1780 земельної ділянки, кадастровий номер 2124884800:10:015:0089, площею 0,1023 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва;

? від 25 вересня 2020 року за реєстровим № 1782 земельної ділянки, кадастровий номер 2124884800:10:015:0093, площею 0,0478 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва;

? від 25 вересня 2020 року за реєстровим № 1329 земельної ділянки, кадастровий номер 2124884800:10:015:0092, площею 0,0466 га, цільове призначення: для будівництва, індивідуального садівництва;

? від 18 грудня 2020 року за реєстровим № 2312 земельної ділянки, кадастровий номер 2124886300:11:022:0053, площею 0,3734 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка);

? визнати недійсними договори, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчені приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехманом О. А.:

? від 02 вересня 2020 року за реєстровим № 1590 дарування квартири (адреса:

АДРЕСА_3 ), площа 87,1 кв. м;

? від 02 вересня 2020 року за реєстровим № 1591 дарування квартири (адреса: АДРЕСА_4 ), площа 44,6 кв. м;

? від 02 вересня 2020 року за реєстровим № 1592 дарування будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , площа 43,1 кв. м;

? від 02 вересня 2020 року за реєстровим № 1593 дарування земельної ділянки, кадастровий номер 2124886401:01:001:0018, площею 0,22 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

? від 02 вересня 2020 року за реєстровим № 1594 дарування земельної ділянки, кадастровий номер 2124886401:01:001:0019, площею 0,25 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

? від 08 грудня 2020 року за реєстровим № 2313 дарування житлового будинку (адреса: АДРЕСА_2 ) загальною площею 367,1 кв. м;

? визнати недійсним договір іпотеки від 17 серпня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , за реєстровим № 1468;

? стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір

у сумі 17 252,00 грн та витрати на правову допомогу.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 вересня 2022 року, залишеною без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 13 березня 2023 року, заяву про забезпечення позову задоволено частково.

Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту (заборони відчуження) на нерухоме майно, а саме:

- земельну ділянку, кадастровий номер 2124886400:11:014:0123, площею 0,0893 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку, кадастровий номер 2124886400:11:014:0124, площею 0,0648 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку, кадастровий номер 2124886400:11:014:0125, площа 0,0567 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку, кадастровий номер 2124886400:11:014:0126, площа 0,0391 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку, кадастровий номер 2124886400:11:014:0127, площа 0,0812 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку, кадастровий номер 2124886400:11:014:0128, площа 0,1388 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні інших заявлених вимог відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що позивачка обґрунтовано та за наявності достатніх підстав просила застосувати забезпечення позову, що на період спору зупиняє можливість зміни правового статусу, зокрема, відчуження та обтяження майна, має запобіжний характер, є достатнім і спрямоване на забезпечення можливості виконання ймовірного рішення суду, недопущення недобросовісної поведінки, недопущення порушень прав осіб, інтересів яких стосується спір, а також прав третіх осіб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

07 квітня 2023 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_7 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 вересня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 березня 2023 року у цій справі, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що судами попередніх інстанцій при вирішенні заяви про забезпечення позову у спорах з вимогою немайнового характеру не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 221 року у справі № 925/1351/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 20 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 та постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20, від 20 травня 2021 року у справі № 640/29749/20, від 09 червня 2021 року у справі № 592/9256/17-ц, від 09 лютого 2022 року у справі № 760/24222/19, від 23 лютого 2022 року у справі № 758/10187/21.

Зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі про забезпечення позову наклав арешт на земельні ділянки, які не є предметом спору та не є предметом договорів дарування, чим, на думку заявника, вийшов за межі позовних вимог.

Вказує, що предметом позову у цій справі є визнання договорів дарування недійсними, що є немайновими вимогами. У разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, а тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду. Таким чином, захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного права та не є співмірним заявленим позовним вимогам.

Провадження у суді касаційної інстанції

22 травня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частині другої статті

389 ЦПК України.

У червні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 червня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Стрільчук В. А., Фаловська І. М.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 березня 2025 року справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Фаловська І. М.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_8 , в інтересах якої діє Овсепян К. А. , вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Відзив мотивовано тим, що за заявою власника земельної ділянки, кадастровий номер 2124886401:01:001:0018, загальною площею 0,22 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , утворені земельні ділянки з кадастровими номерами: 2124886401:01:001:0127, 2124886401:01:001:0128, а у результаті поділу земельної ділянки, кадастровий номер 2124886401:01:001:0019, загальною площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , утворені земельні ділянки з кадастровими номерами: 2124886401:01:001:0123, 2124886401:01:001:0124, 2124886401:01:001:0125, 2124886401:01:001:0126.

Предметом позовних вимог у цій справі є, зокрема, визнання недійсними договорів, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчених приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехманом О. А. а саме:

? від 02 вересня 2020 року за реєстровим № 1593 дарування земельної ділянки, кадастровий номер 2124886401:01:001:0018, площею 0,22 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

? від 02 вересня 2020 року за реєстровим № 1594 дарування земельної ділянки, кадастровий номер 2124886401:01:001:0019, площею 0,25 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, внаслідок поділу раніше сформованих земельних ділянок утворилися нові, на які позивачка просила накласти арешт з метою забезпечення позовних вимог.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 22 січня 2008 року на ОСОБА_2 видано державні акти на право власності на земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 :

? державний акт серії ЯД № 535672 на земельну ділянку, кадастровий номер 2124886401:01:001:0018, площею 0,2200 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка);

? державний акт серії ЯД № 539205 на земельну ділянку, кадастровий номер 2124886401:01:001:0019, площею 0,2500 га, призначену для ведення особистого селянського господарства.

Предметом позову у справі, яка переглядається, є правомірність правочинів щодо відчуження ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 земельних ділянок із кадастровими номерами 2124886401:01:001:0018 та 2124886401:01:001:0019.

Листом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 11 січня 2022 року № 29-7-0.36,1-62/227-22 повідомлено адвоката Овсепян К. А. про те, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 2124886400:11:014:0127 та 2124886400:11:014:0128 утворені в результаті поділу раніше сформованої земельної ділянки, кадастровий номер 2124886401:01:001:0018, а земельні ділянки з кадастровими номерами 2124886400:11:014:0123, 2124886400:11:014:0124, 2124886400:11:014:0125 та 2124886400:11:014:0126 утворені в результаті поділу раніше сформованої земельної ділянки, кадастровий номер 2124886401:01:001:0019.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (пункти 1, 10 частини першої статті 150 ЦПК України).

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності (пункт 4 частини першої статті 151 ЦПК України).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 212/4159/23, провадження № 61-1837св24; від 21 серпня 2024 року у справі № 757/37408/23, провадження № 61-2365св24; від 25 липня 2024 року у справі № 565/1607/23, провадження № 61-2438св24; від 29 травня 2024 року у справі № 757/67718/21, провадження № 61-4863св23).

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову в разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, провадження № 14-88цс20).

У постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року в справі № 361/8953/21 (провадження № 61-8786св23) зазначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729сцс19) виснувала, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Отже, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Тому при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові від 12 липня 2022 року в справі № 910/8482/18 (910/4866/21) Верховний Суд виснував, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору. Зазначено, що такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 755/12931/23, провадження № 61-16704св23; від 11 грудня 2024 року у справі № 760/18839/23, провадження № 61-5451св24).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) вказано, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно (грошові кошти) лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

У справі, яка переглядається, предметом спору, є, зокрема, визнання недійсними договорів, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчених приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехманом О. А., а саме:

? договору дарування земельної ділянки від 02 вересня 2020 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1593, кадастровий номер 2124886401:01:001:0018, площею 0,22 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

? договору дарування земельної ділянки від 02 вересня 2020 року, зареєстрованого за реєстровим № 1594, кадастровий номер 2124886401:01:001:0019, площею 0,25 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Листом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 11 січня 2022 року № 29-7-0.36,1-62/227-22 повідомлено адвоката Овсепян К. А. про те, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 2124886400:11:014:0127 та 2124886400:11:014:0128, утворені в результаті поділу раніше сформованої земельної ділянки, кадастровий номер 2124886401:01:001:0018, а земельні ділянки з кадастровими номерами: 2124886400:11:014:0123, 2124886400:11:014:0124, 2124886400:11:014:0125 та 2124886400:11:014:0126, утворені в результаті поділу раніше сформованої земельної ділянки, кадастровий номер 2124886401:01:001:0019.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, внаслідок застосування заходів забезпечення позову правомірно наклав арешт на земельні ділянки, оскільки земельні ділянки, що відчужувалися за відповідними договорами дарування, які позивачка просить визнати недійсними, утворені внаслідок поділу двох спірних земельних ділянок на земельні ділянки з відповідними кадастровими номерами, на які накладено арешт.

Перевіривши наявність спору між сторонами та установивши, що існує загроза відчуження спірних земельних ділянок, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для забезпечення позову в цій справі шляхом накладення арешту на земельні ділянки, що утворені внаслідок поділу земельної ділянки, кадастровий номер 2124886401:01:001:0018, площею 0,22 га, та земельної ділянки, кадастровий номер 2124886401:01:001:0019, площею 0,25 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , що є співмірним заходом забезпечення позовних вимог у межах існуючого між сторонами спору.

Суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано взяли до уваги те, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки земельні ділянки залишаються в її володінні та користуванні.

Щодо доводів касаційної скарги

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин,

які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів

у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

Колегія суддів відхиляє посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада

2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21),

від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), та постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20), від 20 травня 2021 року у справі № 640/29749/20 (провадження №К/9901/9166/21, К/9901/9224/21), від 09 червня 2021 року у справі № 592/9256/17-ц (провадження № 61-1872св20), від 09 лютого 2022 року у справі

№ 760/24222/19 (провадження № 61-9300св21), від 23 лютого 2022 року у справі

№ 758/10187/21 (провадження № 61-19882св21), оскільки фактичні обставини у справі, яка переглядається, та у справах, на які містяться посилання у касаційній скарзі, є різними, а правовідносини не є подібними.

У справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21) розглядалась справа

за заявою ДП «Машинобудівний завод «Оризон» до ОСОБА_1 про витребування майна, скасування запису про право власності, реєстрацію права власності у межах справи № 10/2180 за заявою Управління Пенсійного фонду України в м. Сміла до ДП «Машинобудівний завод «Оризон» про банкрутство (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 вересня 2021 року).

У справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду досліджувала питання ефективного способу захисту права власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які вибули з володіння власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року).

У справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) розглядався спір за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальність «Фастівський завод органічних рідин» про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року).

У справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) Верховний Суд відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову виходив з того, що при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони їх відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі (постанова Верховного Суду від 24 лютого 2021 року).

У справі № 640/29749/20 (провадження №К/9901/9166/21, К/9901/9224/21) розглядався спір за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи: ПП «Агрофірма-Додола», ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування наказу від 25 листопада 2020 року № 4073/5 (постанова від 20 травня 2021 року).

У справі № 592/9256/17-ц (провадження № 61-1872св20) розглядався спір за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки (постанова від 09 червня 2021 року).

У справі № 760/24222/19 (провадження № 61-9300св21) розглядався спір за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ЮК ПІК», державного реєстратора КП «Світоч» міста Києва про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (постанова від 09 лютого 2021 року).

У справі № 758/10187/21 (провадження № 61-19882св21) розглядався позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ТОВ «Молодіжний комплекс «Оболонь» про знесення об`єкта самочинного будівництва (постанова Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 758/10187/21).

Таким чином, порівнювані правовідносини не є подібними, різняться підставами

і предметами позовів, що вказує на відмінність норм, відповідно до яких вирішується спір. Тому посилання на висновки, викладені у зазначених вище постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, є нерелевантним.

Саме по собі посилання на різні постанови Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, у неподібних правовідносинах чи у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що предметом позову у цій справі є визнання договорів дарування недійсними, що є немайновими вимогами, тому у разі задоволення позову рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню колегія судді зазначає таке.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка насамперед має на меті захистити своє право власності на нерухоме майно, яке внаслідок укладення оспорюваних правочинів було зареєстровано за відповідачкою.

За змістом статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на момент пред`явлення позову, у разі визнання на підставі судового рішення недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження повертаються до стану, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором.

Оскільки визнання недійсним правочину, який є безпосередньою підставою для зміни власника спірних земельних ділянок, так чи інакше вплине на подальший правовий режим цього нерухомого майна, то обраний позивачкою вид забезпечення позову є співмірним із заявленими в цій справі позовними вимогами.

Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред`явлення до державного реєстратора, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного договору, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23).

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів.

Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом апеляційної інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «RUIZ TORIYA v. SPAINE», заява № 18390/91, § 29).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява № 49684/99, § 2).

Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», заява № 19164/04, пункт 47).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті та законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_7 , залишити без задоволення.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 вересня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська