ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 910/8482/18 (910/4866/21)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В. Я. - головуючий, Білоуса В. В., Жукова С. В.,

за участі секретаря судового засідання Сотник А. С.,

учасники справи:

боржник (позивач) - Приватне акціонерне товариство "Сіріус-Буд"

ліквідатор ПрАТ "Сіріус-Буд" арбітражний керуючий Беркут М. С. - особисто,

відповідач - Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

представник відповідача - Мазур Г. І., посвідчення АА № 001543 від 21.04.2020 (в порядку самопредставництва),

відповідач - Державне підприємство "СЕТАМ",

представник відповідача - не з'явився,

відповідач - ОСОБА_1,

представник відповідача - не з'явився,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Білд Коммерс Груп",

представник відповідача - не з'явився,

кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Вельвічія",

представник кредитора - Зимненко Є. В., ордер КС № 787763 від 21.09.2021,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги

1. Приватного акціонерного товариства "Сіріус-Буд" в особі ліквідатора боржника арбітражного керуючого Беркута Максима Сергійовича

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Вельвічія",

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021

у складі колегії суддів: Сотнікова С. В. (головуючого), Копитової О. С., Остапенка О. М.

у справі № 910/4866/21 за позовом

Приватного акціонерного товариства "Сіріус-Буд" в особі ліквідатора боржника арбітражного керуючого Беркута Максима Сергійовича

до

1. Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

2. Державного підприємства "СЕТАМ",

3. ОСОБА_1,

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Білд Коммерс Груп"

про визнання недійсними результатів електронних торгів, акту державного виконавця, свідоцтва про придбання майна, витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна, визнання права власності,

в межах справи № 910/8482/18 за заявою

Приватного акціонерного товариства "Сіріус-Буд"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2018 в порядку статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) відкрито провадження у справі № 910/8482/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Сіріус-Буд" (далі - ПрАТ "Сіріус-Буд", боржник), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

2. Постановою Господарського суду м. Києва від 25.10.2018 у справі №910/8482/18 визнано ПрАТ "Сіріус-Буд" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру;

призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Реверука П. К., заяву арбітражного керуючого Кучака Ю. Ф. залишено без задоволення, та вирішено інші процесуальні питання.

2.1. Північний апеляційний господарський суд постановою від 05.02.2019 скасував постанову Господарського суду м. Києва від 25.10.2018, а провадження у справі № 910/8482/18 про банкрутство ПрАТ "Сіріус-Буд" закрив.

2.2. Постановою Верховного Суду від 28.05.2019 у справі № 910/8482/18 постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 скасовано в частині закриття провадження у справі про банкрутство ПрАТ "Сіріус-Буд"; в іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 у справі № 910/8482/18 залишено без змін.

3. Постановою Господарського суду міста Києва від 14.08.2019 (залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019, постановою Верховного Суду від 28.01.2020), зокрема, визнано банкрутом ПрАТ "Сіріус-Буд";

відкрито ліквідаційну процедуру;

призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Куліченка Максима Валерійовича (свідоцтво № 1375 від 11.07.2013);

підприємницьку діяльність банкрута завершено;

припинено повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном з 14.08.2019.

4.13.09.2019 від Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") надійшла заява з грошовими вимогами до боржника.

5.16.04.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Оферта" (далі - ТОВ "Фінансова Оферта") надійшла заява про заміну сторони правонаступником.

6. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2020 заяву про заміну сторони правонаступником задоволено;

замінено кредитора ПАТ "Дельта банк" на правонаступника ТОВ "Фінансова Оферта".

7.23.07.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Вельвічія" (далі - ТОВ "ФК "Вельвічія", кредитор) надійшла заява про заміну сторони.

8. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 заяву ТОВ "ФК "Вельвічія" про заміну сторони правонаступником задоволено;

замінено кредитора ТОВ "Фінансова Оферта" (ідентифікаційний код: ~organization0~. місцезнаходження: 04060, м. Київ, вул. Максима Берлінського, буд. 20, оф. 3) на правонаступника ТОВ "ФК "Вельвічія" (код ЄДРПОУ: ~organization1~. місцезнаходження: 03056, м. Київ. вул. Козлецька, буд. 24, офіс 10) у справі № 910/8482/18 про банкрутство ПрАТ "Сіріус-Буд";

визнано кредитором у справі № 910/8482/18: - ТОВ "ФК "Вельвічія" на суму 523 070
899,83 грн., з яких:

- 3 842,00 грн. - перша черга;

- 491 333 249,17 грн. - четверта черга;

- 31 733 808,66 грн. - шоста черга;

зобов'язано ліквідатора банкрута надати суду уточнений реєстр вимог кредиторів та звіт за результатами ліквідаційної процедури.

9. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 заяву ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Куліченка М. В. про звільнення його від виконання обов'язків у справі № 910/8482/18 задоволено;

звільнено арбітражного керуючого Куліченка М. В. від виконання обов'язків ліквідатора банкрута у справі № 910/8482/18;

призначено ліквідатором банкрута у справі № 910/8482/18 арбітражного керуючого Беркута Максима Сергійовича.

10. У березні 2021 ліквідатор ПрАТ "Сіріус-Буд" арбітражний керуючий Беркут М. С. звернувся до суду із заявою про визнання недійсними:

- результатів електронних торгів від 05.05.2017,

- акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 18.05.2017,

- свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 24.05.2017,

- витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна,

- визнання за банкрутом права власності на нерухоме майно.

Заява мотивована тим, що електронні торги проведені з порушенням Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2831/5 від 29.09.2016, Закону України "Про іпотеку" та Закону України "Про виконавче провадження".

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

11. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у цій справі- №910/8482/18 (910/4866/21) задоволено позовну заяву ПрАТ "Сіріус-Буд" в особі ліквідатора банкрута Беркута Максима Сергійовича;

- визнано недійсними результати електронних торгів за лотом № 209561 з реалізації нерухомого майна нежитловий будинок - універмаг "Троєщина" (літера А), загальною площею 16 175,30 кв. м, що розташований за адресою: 02225, Україна, м. Київ, вул. Теодора Драйзера, 21, оформлені протоколом від 05.05.2017 №254401;

- визнано недійсним акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки №51446996/20 від 18.05.2017, затверджений 18.05.2017 заступником директора Департаменту - начальником відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України Ярушевською І. І.;

- визнано недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від
24.05.2017, серія та номер 476, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць Інною Олександрівною;

- витребувано з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Білд Коммерс Груп" на користь ПрАТ "Сіріус-Буд" нерухоме майно, а саме: універмаг "Троєщина" (літера А), загальною площею 20 360 кв. м, що розташований за адресою: 02225, Україна, м. Київ, вул. Теодора Драйзера, 21;

- визнано за ПрАТ "Сіріус-Буд" право власності на наступне нерухоме майно: нежитловий будинок - універмаг "Троєщина", загальною площею 20 360 кв. м.

12. Ухвала мотивована тим, що встановлені обставини свідчать, що за п'ять місяців до порушення провадження у справі про банкрутство ПрАТ "Сіріус Буд" (за заявою самого боржника) на прилюдних торгах реалізоване єдине майно боржника з порушеннями Закону про банкрутство та Порядку реалізації арештованого майна за ціною, яка не відповідає реальній.

Щодо застосування позовної давності, суд вказав, що провадження у справі про банкрутство ПрАТ "Сіріус-Буд" порушено згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 02.10.2018, а прилюдні торги з продажу спірного майна відбулися
05.05.2017, тобто в межах трьох років, що передували відкриттю провадженню у справі про банкрутство, що дає право на його оскарження в межах строку позовної давності.

13. Під час розгляду справи, судом першої інстанції встановлено:

13.1.14.12.2010 між ПАТ "Дельта Банк" та Приватним виробничим підприємством "СІРІУС" було укладено Кредитний договір № К-2004187 та Договір кредитної лінії № ВКЛ-2004187-1 на умовах яких, Позичальником отримано кредитні кошти у розмірі 240 000 000,00 грн. та 16 000 000,00 грн. відповідно.

13.2. На виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами, зокрема, між ПАТ "Дельта Банк" та ЗАТ "Сіріус-Буд" (правонаступником якого є ПрАТ "Сіріус-Буд"), було укладено Іпотечний договір № K-2004187/S-2 від 14.12.2010.

Згідно п.2.1. Іпотечного договору, предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: нежилий будинок - універмаг "Троєщина" (літера А), заг. пл. 16 175,3 кв. м., що знаходиться за адресою: 02225, Україна, м. Київ, вул. Теодора Драйзера, 21.

Заставна вартість предмету іпотеки за згодою Сторін становить 245 013 412,48
грн. (п.2.3.1. Іпотечного договору).

13.3. На забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором № К-2004187 від 14.12.2010 та Договором кредитної лінії № ВКЛ-2004187-1 від 14.12.2010 між ПАТ "Дельта Банк" та ЗАТ "Сіріус-Буд" був укладений Договір поруки № П-2004187 від 14.12.2010.

13.4. Рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 20.02.2015 по справі № Д-1796/13 позов ПАТ "Дельта Банк" до ПВП "СІРІУС" та ПрАТ "Сірус-Буд" про стягнення заборгованості за кредитним договором № К-004187 від 14.12.2010 - задоволено у повному обсязі.

Стягнуто солідарно з ПВП "СІРІУС" та ПрАТ "Сірус-Буд" на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором № К-2004187 від 14.12.2010 у розмірі 289 936 558,20 грн.

Стягнуто солідарно з ПВП "СІРІУС" та ПрАТ "Сірус-Буд" на користь ПАТ "Дельта Банк" третейський збір у розмірі 25 500,00 грн.

13.5.10.06.2015 Господарським судом міста Києва на виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських банків від 20.02.2015 по третейській справі № Д-1796/13 та ухвали Господарського суду міста Києва від
10.06.2015 у справі № 910/10799/15 виданий наказ про солідарне стягнення з ПВП "СІРІУС" та ПрАТ "Сіріус-Буд" на користь ПАТ "Дельта банк" заборгованості за кредитним договором № К-2004187 від 14.12.2010 у розмірі 289 936 558,20 грн.

13.6.16.06.2016 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борейко М. В. відкрито виконавче провадження № 51446996 на виконання наказу № 910/10799/15, виданого Господарським судом міста Києва 10.06.2015 про стягнення з ПрАТ "Сіріус-Буд" на користь ПАТ "Дельта Банк" грошових коштів у сумі 289 936

558,20 грн.

13.7. В ході здійснення виконавчого провадження описано, арештовано та передано на відповідальне зберігання майно боржника, а саме нежитловий будинок - універмаг "Троєщина" (літера А), заг. пл. 16 175,30 кв. м., розташованого за адресою: 02225, Україна, м. Київ, вул. Теодора Драйзера, 21 про що складено акт опису й арешту майна від 14.07.2016.

13.8. Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ Мурихіна С. В. від 30.11.2016, за заявою самого ж боржника для визначення ринкової вартості описаного й арештованого нерухомого майна боржника з метою подальшої його реалізації - призначено суб'єкта оціночної діяльності, а саме Товариство з обмеженою відповідальністю "Прайм Гранд" в особі експерта Швирьова В. В., який має сертифікат № 290/16, виданий Фондом державного майна України 11.04.2016 (строк дії: 11.04.2019).

13.9. Згідно висновку експерта щодо визначення ринкової вартості описаного й арештованого нерухомого майна боржника, вартість майна станом на грудень 2016 року, а саме нежитлового будинку - універмагу "Троєщина" (літера А), заг. пл. 16 175,30 кв. м., що знаходиться за адресою: 02225, Україна, м. Київ, вул. Теодора Драйзера, 21 - становить 14 799 230,00 грн.

13.10. Згідно з протоколом проведення електронних торгів № 254401 від 05.05.2017 переможцем електронних торгів за лотом № 209561 з найвищою ціновою пропозицією у сумі 16 550 000,00 грн. став учасник № 3 - ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1).

13.11. Постановою від 06.04.2021 старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві призначено судово-почеркознавчу експертизу. Проведення експертизи доручено старшому судовому експерту відділу почеркознавчих досліджень, технічного дослідження документів та обліку лабораторії криміналістичних видів досліджень Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Євгенії Шумській.

13.12. За результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи було встановлено наступне:

13.12.1. Підпис у звіті про проведення незалежної оцінки вартості нежитлового будинку - універмагу "Троєщина" (в літ. А), загальною площею: 16 175,30 кв. м., який розташований за адресою: 02225, Україна, м. Київ, вул. Теодора Драйзера, 21, у графі "оцінювач" виконаний не Швирьовим В. В., а іншою особою.

13.12.2. Підпис у звіті про проведення незалежної оцінки вартості нежитлового будинку - універмагу "Троєщина" (в літ. А), загальною площею: 16 175,30 кв. м., який розташований за адресою: 02225, Україна, м. Київ, вул. Теодора Драйзера, 21, у графі "директор" виконаний не Швирьовим В. В., а іншою особою.

13.12.3. Підпис у постанові від 30.11.2016 про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому проваджені №51446996, у графі "з постановою експерт Товариство з обмеженою відповідальністю "Прайм Гранд" в особі експерта Швирьова В. В. ознайомлений 01.12.2016 року" виконаний не Швирьовим В. В., а іншою особою.

13.13. В рамках кримінального провадження № 42020100000000263 від 03.07.2020 постановою слідчого Першого слідчого відділу Територіального управління ДБР, розташованого у місті Києві від 22.10.2020 вих. № 11-25117/02-2020 було призначено судово оціночно-будівельну експертизу у вищевказаному кримінальному провадженні.

13.14. На виконання постанови Слідчого ТУ ДБР у м. Києві від 22.10.2020, судовим експертом Перекрьостовим В. М. було виготовлено висновок від 21.12.2020 № 3066 за результатами проведення судової будівельно-оціночної експертизи по кримінальному провадженні № 42020100000000263.

Зроблено висновки, що ринкова вартість нежитлового будинку універмаги "Троєщина" (літера А) загальною площею 16 175,30 кв. м., що знаходиться за адресою: 02225, Україна, м. Київ, вул. Теодора Драйзера, 21, станом на 05.05.2017 становить 233 199 551,00 грн. без ПДВ, а ринкова вартість нежитлового будинку універмаги "Троєщина" (літера А), загальною площею 16 175,30 кв. м., що знаходиться за адресою: 02225, Україна, м. Київ, вул. Теодора Драйзера, 21, станом на дату призначення експертизи (22.10.2020), становить 248 941 476,00 грн. без ПДВ.

13.15. Постановою від 14.01.2021 слідчим першого слідчого відділу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.

Києві Аніним О. В. було призначено проведення судово-економічної експертизи.

За результатами проведення судово-економічної експертизи по кримінальному провадженню № 42020100000000263 від 03.07.2020 Науково-дослідним центром судової експертизи з питань інтелектуальної власності були виготовлено висновок № 007/21 від 27.01.2021 за яким різниця між вартістю об'єкта нежитлового будинку універмагу "Троєщина" (літера А), загальною площею 16 175,30 кв. м., що знаходиться за адресою: 02225, Україна, м. Київ, вул. Теодора Драйзера, 21, відповідно до висновку судової будівельно-оціночної експертизи №3066 від
21.12.2020 та вартості продажу зазначеного об'єкту 05.05.2017 на електронних торгах становить - 216 649 551,00 грн.

13.16. На переконання суду першої інстанції, вказані обставини прямо свідчать про факт недійсності звіту про проведення незалежної оцінки вартості нежитлового будинку - універмагу "Троєщина" (в літ. А), загальною площею: 16 175,30 кв. м., який розташований за адресою: 02225, Україна, м. Київ, вул. Теодора Драйзера, 21, який проведено в межах виконавчого провадження №51446996.

13.17. Суд встановив, що організатором прилюдних торгів не було виконано вимоги ч. 3 ст. 43 Закону України "Про іпотеку" та п.5 розділу III Тимчасового порядку, чим ДП "СЕТАМ" зменшив можливість участі в торгах потенційних покупців, які могли б створити безпосередню конкуренцію іншим учасникам торгів та запропонувати вищу ціну лоту № 209561, за яким на продаж виставлявся, предмет Іпотечного договору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

14. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білд Коммерс груп" задоволено;

ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21) скасовано;

прийнято нове рішення: "В задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Сіріус-буд" в особі ліквідатора банкрута Беркута Максима Сергійовича відмовити".

15. Постанова мотивована тим, що спірне майно, перебувало в іпотеці та було продане на відкритих торгах в процедурі примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості на користь іпотекодержателя, що унеможливлює його витребування колишнім власником (боржником) від набувача, в цьому випадку від ТОВ "Білд Коммерс груп";

спірний аукціон було проведено з дотримання вимог чинного на той час законодавства та відсутні підстави для визнання його недійним, що установлено вище судом апеляційної інстанції.

16. Одночасно колегія суддів зазначила, що за обставинами справи факт вибуття з володіння боржника спірного майна за правилами статті 388 ЦК України не встановлено, оскільки майно описано, арештовано та передано на торги в межах процедури виконавчого провадження з примусового виконання боржником боргового зобов'язання, встановленого рішенням суду.

17. Суд зауважив на тому, що задоволення позову про визнання торгів недійсними не скасовує судового рішення, для виконання якого такі торги проведені, та не свідчить про відновлення права власності позивача в тому обсязі, який існував до примусового виконання рішення суду.

18. Права кредиторів у цій справі не можуть бути захищені у спосіб шляхом визнання недійсними спірних торгів про реалізацію предмету іпотеки. При цьому, іпотекодержатель (ПАТ "Дельта банк", правонаступником якого є ТОВ "ФК "Вельвічія") скористався своїм право на оскарження результатів торгів та йому було відмовлено у зв'язку з безпідставністю пред'явлених позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

19. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від
22.06.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) ліквідатор ПрАТ "Сіріус-Буд" арбітражний керуючий Беркут М. С. та ТОВ "ФК "Вельвічія" звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами про скасування оскарженої постанови, з вимогою ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21) залишити в силі.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

20. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/8482/18 (910/4866/21), за касаційною скаргою ПрАТ "Сіріус-Буд", було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В. Я., суддя - Жуков С. В., суддя - Васьковський О. В., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.07.2021.

21. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/8482/18 (910/4866/21), за касаційною скаргою ТОВ "ФК "Вельвічія", було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В. Я., суддя - Жуков С. В., суддя - Васьковський О. В., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.07.2021.

22.20.07.2021 до Верховного Суду від ТОВ "Білд Коммерс Груп" надійшли заперечення проти відкриття касаційного провадження за касаційними скаргами ТОВ
"ФК "Вельвічія" та ліквідатора ПАТ "Сіріус-Буд" арбітражного керуючого Беркута М. С., з підстав невиконання скаржниками обов'язку з надсилання сторонам копії касаційної скарги з доданими до неї документами, що є підставою для повернення такої касаційної скарги згідно частини 2 статті 292 ГПК України.

23.30.08.2021 до Суду від ТОВ "ФК "Вельвічія" надійшли доповнення до касаційної скарги.

24. Ухвалою Верховного Суду від 06.09.2021 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ПрАТ "Сіріус-Буд" в особі ліквідатора банкрута Беркута Максима Сергійовича та ТОВ "ФК "Вельвічія", датою проведення судового засідання визначено 05.10.2021.

25.24.09.2021 до Верховного Суду від Міністерства юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби надійшов (електронною поштою) Відзив на касаційні скарги ПрАТ "Сіріус-Буд" в особі ліквідатора банкрута Беркута Максима Сергійовича та ТОВ "ФК "Вельвічія" з запереченнями проти вимог та доводів скаржників.

26.29.09.2021 до Суду від ТОВ "Білд Коммерс Груп" надійшов Відзив на касаційні скарги ПрАТ "Сіріус-Буд" в особі ліквідатора банкрута Беркута Максима Сергійовича та ТОВ "ФК "Вельвічія" з запереченнями проти вимог та доводів скаржників.

27. У зв'язку з перебуванням судді Васьковського О. В. у відпустці автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/8482/18 (910/4866/21)

було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В. Я., суддя - Білоус В. В., суддя - Жуков С. В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2021 та протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від
04.10.2021.

28. Ухвалою Верховного Суду від 05.10.2021 відкладено розгляд касаційних скарг ПрАТ "Сіріус-Буд" в особі ліквідатора банкрута Беркута Максима Сергійовича та ТОВ "ФК "Вельвічія", датою проведення наступного судового засідання визначено
02.11.2021.

29.29.10.2021 до Верховного Суду від Державного підприємства "СЕТАМ" надійшли письмові пояснення щодо касаційних скарг ПрАТ "Сіріус-Буд" в особі ліквідатора банкрута Беркута Максима Сергійовича та ТОВ "ФК "Вельвічія", з вимогою залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції від 22.06.2021 та розглянути справу за відсутністю представника ДП "СЕТАМ".

30.02.11.2021 від Арбітражного керуючого Беркута М. С. та ТОВ "ФК "Вельвічія" надійшли заяви про визнання причин пропуску позовної давності поважними.

31.02.11.2021 до Суду від ТОВ "ФК "Вельвічія" надійшли додаткові письмові пояснення для врахування їх під час розгляду справи.

32. Ухвалою Верховного Суду від 02.11.2021 Клопотання ТОВ "Білд Коммерс Груп" про відкладення розгляду справи задоволено.

Відкладено розгляд касаційних скарг ПрАТ "Сіріус-Буд" в особі ліквідатора банкрута Беркута Максима Сергійовича та ТОВ "ФК "Вельвічія" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21).

Судове засідання призначено на 11.11.2021 о 09.45.

33.11.11.2021 представником ТОВ "Білд Коммерс Груп" подано до Суду Клопотання про перенесення судового засідання у зв'язку з захворюванням представника відповідача - адвоката Коржової О. Ю. на короновірусну хворобу COVID-19.

33.1. Відповідно до частин 1, 3 статті 56 ГПК сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

33.2. У частині 3 статті 301 ГПК визначено, що розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

33.3. Суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою (частина 1 статті 120 ГПК).

33.4. З матеріалів справи вбачається, що ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2021, якою, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/8482/18 (№910/4866/21) та призначено касаційні скарги до розгляду у відкритому судовому засіданні, від 05.10.2021, від 02.11.2021 явку представників учасників справи не визнавалося обов'язковою.

33.5. Суд касаційної інстанції зважає й на те, що представником відповідача ТОВ "Білд Коммерс Груп" - адвокатом Коржовою О. Ю. не надано будь-яких доказів на підтвердження обставин, зазначених у поданому нею клопотанні, які б давали Суду підстави визнати причини неявки в судове засідання цього представника поважними.

При цьому суб'єкт господарювання, яким є ТОВ "Білд Коммерс Груп", наділений правом представляти свої інтереси у порядку самопредставництва чи скористатись послугами іншого представника, з метою дотримання процесуального строку для вчасного розгляду справи.

33.6. З огляду на викладене, Верховний Суд відмовляє у задоволенні клопотання ТОВ "Білд Коммерс Груп" про відкладення розгляду справи.

34. З урахуванням положень Закону України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", постанови Кабінету Міністрів України від
11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами), Верховний Суд дійшов висновку за можливе розглянути справу №910/8482/18 (910/4866/21) у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

35. Ліквідатор ПрАТ "Сіріус-Буд" арбітражний керуючий Беркут Максим Сергійович та представник ТОВ "ФК "Вельвічія" в засіданні суду 11.11.2021 повністю підтримали вимоги касаційних скарг за доводами викладеними в них. Просили Суд скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 повністю, ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) залишити без змін.

36. Представник Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в судовому засіданні 11.11.2021 проти вимог та доводів скаржників заперечив, просив постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 у цій справі залишити без змін. з підстав наведених у Відзиві.

37. Інші учасники провадження у справі у судове засідання повноважених представників не направили. Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги учасники справи були повідомлені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників судового процесу, які не з'явились.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржників

(ПрАТ "Сіріус-Буд" в особі ліквідатора банкрута Беркута Максима Сергійовича та ТОВ "ФК "Вельвічія")

38. В обґрунтування вимог касаційних скарг заявники вказали на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а саме статей 74, 104, 269 ГПК України, статей 256, 257, 388 ЦК України, статей 7 9 42 61 Кодексу України з процедур банкрутства; судом апеляційної інстанції не враховано наявність висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах викладених у постанові від 02.10.2019 у справі № 5006/5/39б/2012, постанові від 20.11.2019 у справі № 924/159/14, постанові від 11.08.2020 у справі № 904/3457/19, постанові від 27.08.2020 у справі № 904/4928/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, постанові Верховного Суду від
18.12.2018 у справі № 761/5894/17, постанові від 23.12.2020 у справі № 639/7253/18, постанові від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, постанові від
27.06.2018 у справі № 907/651/17, постанові від 08.08.2018 у справі № 907/679/17, постанові від 19.11.2019 у справі № 918/204/18 та постанові від
02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

Доводи відповідача

(Міністерство юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби)

39. Відповідач у Відзиві на касаційні скарги та представник відповідача в засіданні суду доводить:

39.1. обставини, встановлені у справі № 910/10136/17 (за позовом ПАТ "Дельта-Банк" до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, ДП "СЕТАМ ", ПрАТ "Сіріус-Буд", ОСОБА_1, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання торгів недійсними (постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Палати Касаційного господарського суду від 02.05.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 та рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2017 (у задоволенні позову відмовлено) - залишено без змін)) - не підлягають доказуванню у справі № 910/8482/18;

39.2. дії державного виконавця Відділу, спрямовані на стягнення боргу з ПрАТ "Сіріус-Буд" в рамках виконавчого провадження № 51446996, а саме, опису майна, призначення експерта, ознайомлення сторін із вартістю майна та подальшій його реалізації, вчинені у межах, спосіб та в порядку, визначеному Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Доводи відповідача

(ТОВ "Білд Коммерс Груп")

40. Відповідач у Відзиві на касаційні скарги доводить:

40.1. суд апеляційної інстанції у своїй постанові, врахувавши сталу судову практику, прийшов до вірного висновку про неможливість перегляду правочину боржника за правилами статті 42 КУзПБ які вчинено у 2017;

40.2. ТОВ "Білд Коммерс Груп" є добросовісним набувачем та добросовісність Товариства ніколи не оспорювалась та не ставилась під сумнів самим ПрАТ "Сіріус-Буд";

40.3. відсутні підстави витребування спірного майна в порядку статті 387 ЦК України, оскільки оскаржений аукціон було проведено з дотриманням вимог чинного на той час законодавства за відсутності підстави для визнання його недійсним;

40.4. надані позивачем матеріали кримінального провадження є недопустимими доказами, тому правомірно не були враховані судом апеляційної інстанції (матеріали справи не містять дозволу слідчого або прокурора на розголошення матеріалів досудового розслідування);

40.5. обставини (факти) встановлені під час розгляду справи №910/10136/17 є преюдиційними для цієї справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

41. Відповідно до вимог статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені статті 300 ГПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Щодо суті касаційної скарги

42. На момент подання ПрАТ "Сіріус-Буд" в особі ліквідатора Беркута М. С. заяви про визнання недійсними результатів електронних торгів від 05.05.2017, акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 18.05.2017, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 24.05.2017, витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна, визнання за банкрутом права власності на нерухоме майно, що є предметом розгляду у цій справі ( №910/4866/21), провадження у справі №910/8482/18 (про банкрутство) перебувало на стадії ліквідаційної процедури (постанова Господарського суду міста Києва від 14.08.2019).

43. Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) є одним із основних учасників справи про банкрутство. Після введення процедури ліквідації, до арбітражного керуючого (ліквідатора) переходить правомочність власника та керівника боржника.

44. Ліквідатор у справі про банкрутство має самостійний статус як особа, що за рішенням суду зобов'язана належним чином виконувати свої повноваження в ході ліквідаційної процедури, зокрема ті, що направлені на формування ліквідаційної маси боржника та задоволення вимог кредиторів.

45. Відповідно до частини 2 статті 41 Закону про банкрутство, ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження:

приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження;

виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;

подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника;

вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб, інше.

Аналогічні положення містить стаття 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), який був введений в дію 21.10.2019, та розгляд заяви ПрАТ "Сіріус-Буд" в особі ліквідатора Беркута М. С. про визнання недійсними результатів електронних торгів від 05.05.2017, акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 18.05.2017, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 24.05.2017, витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна, визнання за банкрутом права власності на нерухоме майно здійснюється згідно з нормами статті 300 ГПК України, з урахуванням приписів розділу "Прикінцеві та перехідні положення".

46. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, вказана вище заява ПрАТ "Сіріус-Буд" в особі ліквідатора Беркута М. С. подана в порядку статті 42 КУзПБ.

47. З огляду на положення КУзПБ, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц та від 28.01.2020 у справі № 50/311-б).

48. Водночас КУзПБ, на відміну від Закону про банкрутство, конкретизовано порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник.

49. Відповідно до частини першої, другої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

50. Тобто, визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами Господарського процесуального кодексу України.

51. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 (пункти 100-102 постанови) зауважила, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи.

51.1. Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв'язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо.

51.2. Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.

52. Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб'єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладена у постанові від 15.02.2021 у справі №910/11664/20).

53. В процесуальному сенсі питання щодо визнання результатів аукціонів з продажу майна банкрута недійсними належить до спорів (друга група), які розглядаються за правилами позовного провадження в межах справи про банкрутство.

54. Відповідно до абзацу третього частини другої статті 7 КУзПБ господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

55. Між тим, суд першої інстанції за результатами розгляду спору у цій справі прийняв ухвалу, а не рішення. Суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний перегляд ухвали суду першої інстанції, на вказане уваги не звернув та цієї помилки не виправив.

Втім, означені недоліки не потягли порушень прав учасників провадження у справі.

56. При цьому, слід зауважити на тому, що за КУзПБ результат розгляду спору про визнання недійсним аукціону з продажу майна боржника є за своєю правовою природою судовим рішенням, незалежно від того, що воно оформлене як ухвала місцевого суду.

Щодо складу учасників справи.

57. Як про це вже було зазначено у пункті 52 цієї постанови, справи позовного провадження (що розглядаються в межах справи про банкрутство в порядку статті 7 КУзПБ) мають суб'єктний склад сторін спору, що визначається з приписами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

58. За приписами статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. При розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. У справах про оскарження рішення третейського суду та про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду учасниками справи є учасники третейського розгляду, а також особи, які не брали участі у третейському розгляді, якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та (або) обов'язки.

58.1. Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статтею 45 ГПК України.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

Отже, позивачем у господарській справі є особа, яка вважає, що у спірних правовідносинах її право або охоронюваний законом інтерес порушується, оспорюється чи не визнається.

Відповідачем є особа, яку позивач вважає такою що порушила, оспорює чи не визнає право або охоронюваний законом інтерес позивача.

58.2. Відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін.

58.3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (частини 1, 2 статті 50 ГПК України).

59. У справах про банкрутство склад учасників справи визначається Законом про банкрутство (частина 5 статті 41 ГПК України).

З 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства, у пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень якого визначено, що з дня введення в дію частина 5 статті 41 ГПК України подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до його положень.

Проте із втратою чинності Законом про банкрутство відповідних змін до ГПК України стосовно спеціального законодавчого акта з питань банкрутства внесено не було.

Отже, як вже зазначав Верховний Суд, зокрема у постанові від 16.07.2020 №910/4475/19, при застосуванні судом норм ГПК України, які містять посилання на Закон про банкрутство, що втратив чинність, з урахуванням частини 3 статті 3 ГПК України та пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 № 4-зп, за відповідним посиланням з 21.10.2019 застосовуються саме норми КУзПБ.

59.1. Відповідно до статті 1 КУзПБ учасниками у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених частини 3 статті 3 ГПК України, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір.

59.2. За правовою позицією Верховного Суду (постанова від 29.07.2021 у справі №911/698/21), тлумачення цієї норми дозволяє дійти висновку про умовний розподіл учасників у справі про банкрутство на 3 групи, а саме:

І група - сторони справи - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут);

ІІ група - учасники справи - арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника;

ІІІ група - інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір.

60. Отже, суб'єктний склад учасників господарського процесу відповідно до ГПК України не є тотожним складу учасників у справі про банкрутство за КУзПБ.

Водночас, перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

61. Втім, залишається не визначеним статус учасників у справі про банкрутство за КУзПБ у справах позовного провадження (в порядку статті 7 КУзПБ), що здійснюється в межах справи про банкрутство.

62. З цього приводу слід вказати, що визначаючи у кожному спорі індивідуально статус учасника у справі про банкрутство, в якості учасника у справі позовного провадження, суд має виходити з спрямованості вимог позову та наявності відповідних інтересів у особи (учасника у справі про банкрутство).

62.1. Суттєве значення при цьому має принцип судового нагляду у процедурах банкрутства, оскільки з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

62.2. Наведений вище принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об'єктів конкурсної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо.

62.3. Господарський суд у справах про банкрутство має забезпечити як принцип рівності учасників процедури банкрутства, баланс інтересів боржника і його кредиторів та інших заінтересованих учасників, так і справедливий розподіл майна боржника між кредиторами, що є особливістю процедури банкрутства.

62.4. За правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011 ( № 913/45/20), інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

62.5. Крім того, слід зауважити на тому, що, ураховуючи значення інституту визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство та важливість його для захисту інтересів кредиторів, законодавець додатково у пункті 3 частини восьмої статті 48 КУзПБ відніс до компетенції комітету кредиторів прийняття рішення про звернення до господарського суду з вимогою про визнання правочинів (договорів) боржника недійсними на будь-якій стадії процедури банкрутства.

63. В цьому провадженні, звертаючись з заявою, що є предметом розгляду, ліквідатор ПрАТ "Сіріус-Буд" визначив склад учасників справи наступним чином:

Заявник - ПрАТ "Сіріус-Буд" в особі ліквідатора Беркута М. С., Відповідач 1 - Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Відповідач 2 - ДП "СЕТАМ", Відповідач 3 - ОСОБА_1, Відповідач 4 - ТОВ "Білд Коммерс Груп", Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Заєць Інна Олександрівна.

Окремо у заяви зазначені ТОВ "ФК "Вельвічія" та Головне управління ДПС у м.

Києві як "Учасники справи про банкрутство".

64. Тобто, статус ТОВ "ФК "Вельвічія" та Головного управління ДПС у м. Києві у справі позовного провадження у відповідності з приписами ГПК України заявником визначений не був, як і не був визначений судами першої та апеляційної інстанції.

65. Як вже зазначено вище (пункт 8 цієї Постанови), ТОВ "ФК "Вельвічія" є правонаступником ТОВ "Фінансова Оферта", яке, в свою чергу, було правонаступником ПАТ "Дельта Банк", визнано кредитором у справі №910/8482/18 (ухвала Господарського суду міста Києва від 29.07.2020) на суму 523 070 899,83

грн.

66. Водночас, ТОВ "ФК "Вельвічія", з початку розгляду цієї справи, у суді першої та апеляційної інстанції приймало участь у судових засіданнях, надавало пояснення з приводу предмету спору, тобто вчиняло дії та користувалося правами притаманними такому учаснику справи позовного провадження як "третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору".

Проте, не встановлення статусу ТОВ "ФК "Вельвічія" у позовному провадженні в межах справи про банкрутство як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору чи іншого процесуального статусу, само по собі не вплинуло на реалізацію таким учасником його процесуальних прав.

Щодо належності доказів у справі

67. Суд першої інстанції, з посиланням на матеріали кримінального провадження №42020100000000263 від 03.07.2020, що перебуває на стадії досудового розслідування, задовольняючи повністю заяву ліквідатора встановив, що 05.05.2017 відбулися приховані прилюдні торги з продажу лоту № 209561, а саме нежитлового будинку - універмагу "Троєщина" (літера А), заг. пл. 16175,30 кв. м, за початковою ціною, що була нижче за ринкову, та визначена на підставі недійсного звіту про проведення незалежної оцінки вартості нежитлового будинку, складеного експертом Швирьовим В. В. Також, суд першої інстанції встановив, що розміщення оголошень щодо продажу майна на площадці "СЕТАМ" здійснювалось невідомою особою із використанням електронного ключа ОСОБА_3, яка перебувала на посаді фахівця відділу Державного підприємства "СЕТАМ".

68. Апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові зазначив про помилкове встановлення судом першої інстанції обставин справи з огляду на матеріали кримінального провадження, у якому відсутній вирок суду, оскільки згідно правил частини 6 статті 75 ГПК України лише обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

69. Колегія суддів Верховного Суду вважає необхідним вказати наступне:

69.1. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

69.2. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

69.3. У визначення справедливого судового розгляду справи сторін не можна не враховувати загальні фактичні та юридичні обставини справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станкевич проти Польщі").

69.4. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

69.5. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від
23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від
04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

69.6. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

69.7. Слід наголосити, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

69.8. Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

69.9. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

69.10. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

69.11.Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Таку правову позицію висловив Верховний Суду у постанові від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20.

69.12. Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції).

Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt").

69.13. За частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

69.14. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

69.15. Згідно частини 1 статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими частини 1 статті 104 ГПК України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

69.16. Як про це вже було позначено вище та встановлено судом апеляційної інстанції, місцевим господарським судом під час прийняття ухвали від 02.06.2021 було враховано висновки експертиз проведених в межах кримінального провадження № 42020100000000263 від 03.07.2020 та інші матеріали кримінального провадження.

69.17. Стаття 222 КПК України встановлює недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування. Відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв'язку з участю в ньому, про їх обов'язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

69.18. Відтак, в обставинах цієї справи для використання матеріалів кримінального провадження № 42020100000000263 має вирішальне значення наявність дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування.

Аналогічну позицію Верховний Суд виклав у постановах, зокрема, від 20.10.2021 у справі № 910/10222/19, від 30.09.2021 у справі № 927/741/19.

69.19. З матеріалів справи вбачається (том 1 арк. справи 154-155), що слідчим Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань м. Києва Аніним О. В. 16.02.2021 прийнято постанову про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування, якою надано дозвіл потерпілому у кримінальному провадженні ТОВ "ФК "Вельвічія" в особі Карплюка Ю. В. та його представників, а також арбітражному керуючому Беркуту М. С. на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні №42020100000000263 від 07.07.2020, а саме на використання копій матеріалів кримінального провадження під час звернення до судів цивільного, господарського та адміністративного судочинства.

69.20. Отже, відсутні підстави для висновку про те, що докази, використані у господарському провадженні, були отримані у незаконний спосіб, та є неналежними, що вказує на необґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції, наведеного у пункті 68 цієї Постанови.

Щодо суті заявлених вимог

70. Предметом цього спору є вимога ПрАТ "Сіріус-Буд" в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Беркута М. С., заявлена в межах провадження у справі про банкрутство ПрАТ "Сіріус-Буд" до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державного підприємства "СЕТАМ ", ОСОБА_1, ТОВ "Білд Коммерс Груп" про визнання недійсними результатів електронних торгів, акту державного виконавця, свідоцтва про придбання майна, витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна, визнання права власності.

71. Вирішуючи питання щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції, вважає за необхідне встановити правову природу торгів, у тому числі - прилюдних (електронних) торгів, що проводяться в межах виконавчого провадження відповідно до Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (надалі - Порядок № 2831/5).

71.1. Відповідно до положень статті 650 ЦК України (у редакції, що була чинна на дату проведення спірних торгів) особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства. Аналогічним чином, згідно частини 4 статті 656 ЦК України (у редакції, що була чинна на дату проведення спірних торгів), до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

71.2. Отже, торги є способом укладення договору і постають як передбачена законодавством послідовність дій (процедура), вчинених організатором та учасниками торгів з метою укладення цивільно-правового чи господарського договору. Ця послідовність дій (процедура) поділяється на переддоговірну стадію і власне стадію укладення договору.

71.3. Відчуження майна з електронних торгів (у тому за правилами, визначеними Порядком № 2831/5) належить до договорів купівлі-продажу, а тому така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, установлених частинами 1, 2, 3 та частинами 5, 6 статті 203 ЦК України, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства (частина 1 статті 215 ЦК України) (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України у справі № 6-116цс12, у справі № 910/23970/15, у постанові Великої палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/19, а також у постановах Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 910/28435/15а, від 16.01.2019 у справі № 918/1271/16, від 10.10.2019 у справі № 918/376/17).

72. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відзначає, що відповідно до частини 1 статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, Конституції України, Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

72.1. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

72.2. Частиною 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

72.3. Відповідно до статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

72.4. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від
22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від
01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

72.5. Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

72.6. Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це, зокрема, запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

72.7. Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla
v. Poland)).

72.8. У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

72.9. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

72.10. Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статтею 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (абз. 12 частини 2 статті 16 ЦК України).

72.11. При цьому, у разі встановлення підстав для визнання недійсними результатів торгів не можна обмежувати захист прав і законних інтересів позивача лише констатацією такої недійсності й відмовляти у задоволенні вимог про визнання недійсним акту державного виконавця, складеного за результатами таких торгів, та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, виданого на підставі відповідного акту. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов'язки, тобто не є правочином. Разом з цим свідоцтво видається на підтвердження права, яке виникло внаслідок правочину. Підставою як оформлення акту державного виконавця про проведені електронні торги, так і видачі спірного свідоцтва про право власності є саме правочин щодо відчуження майна на прилюдних торгах, тобто всі подальші дії, в тому числі і видача нотаріусом свідоцтва про право власності є діями з оформлення результатів проведених прилюдних торгів.

Власник майна, переданого на торги, які в подальшому визнані недійсними, очевидно не може реалізувати своє право власності на це майно у зв'язку з існуванням документа, який посвідчує таке право власності на це майно за іншою особою. При цьому порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту відповідно до статті 16 ЦК України, за частиною 3 якої суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Водночас законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого кожна особа має право на ефективний спосіб правового захисту, не заборонений законом (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від
10.04.2018 у справі № 927/849/17).

72.12. Зважаючи на викладене вище, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду доходить висновку, що з урахуванням обставин спору ті способи захисту, про застосування яких просить позивач - визнання недійсними результатів електронних торгів, визнання недійсним акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів - є належними та ефективними й можуть бути застосовані у сукупності.

73. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 20 ГК України.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від
20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі N 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

74. Згідно ухвали суду першої інстанції результати спірних електронних торгів були визнані недійсними за посиланням на статтю 42 КУзПБ.

75. Враховуючи те, що спірні електронні торги були проведені 05.05.2017, тобто до дати введення в дію КузПБ, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не може погодитись з обраною господарським судом правовою кваліфікацією підстави визнання спірного правочину недійсним, а погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню в цьому випадку. Суд апеляційної інстанції правомірно вказав на помилковість висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для поширення на спірні правовідносини у цій справі положень статті 42 КУзПБ трирічного "підозрілого" періоду, встановленого вказаною нормою

76. Водночас, укладення боржником правочинів поза межами "підозрілого періоду", визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом за умови доведеності відповідних обставин заявником. Саме така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

76.1. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

76.2. Частиною 3 статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

76.3. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

76.4. Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 № 2-р (II)/2021 у справі № 3-95/2020 (193/20) визнано, що частина 3 статті 13, частина 3 статті 16 ЦК України не суперечать частині 2 статті 58 Конституції України, та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

76.5. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

76.6. Суд наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

76.7. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник має піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, має відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

77. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

77.1. Отже, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

77.2. Через це будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

78. Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України).

79. Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

80. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду враховує, що сукупність обставин, за яких були проведені спірні електронні торги від 05.05.2017, і яка повно встановлена судами попередніх інстанцій, дає підстави вбачати порушення принципу добросовісності учасниками та організаторами цих торгів, а так само іншими причетними до них особами (включаючи посадових осіб самого боржника).

80.1.Такий висновок випливає з встановлених судами попередніх інстанцій обставин та оцінки судами доказів, зокрема, з того, що:

- Звіт ТОВ "Прайм гранд" № 1485718_05122016_886 від 05.12.2016 про проведення незалежної оцінки звіт про оцінку майна не підписувався тим оцінювачем, від імені якого він складений;

- результат оцінки, зазначений у вказаному звіті, істотно (більш як у 15 разів) занижений проти ринкової вартості майна і навіть проти вартості, визначеної й самими сторонами договору іпотеки №K-2004187/S-2 від 14.12.2010;

- боржник, не перебуваючи в процедурі банкрутства, яка на певних стадіях передбачає запровадження механізмів зовнішнього управління справами боржника, не оскаржував ані результати оцінки до проведення торгів, ані результати самих торгів;

- крім спірного об'єкта нерухомості, боржник не мав іншого ліквідного майна, яке могло б повністю чи значною мірою задовольнити вимоги його кредиторів;

- відповідач набув право власності на спірний об'єкт нерухомості внаслідок низки швидких відчужень спірного нерухомого майна, що були здійснені протягом короткого періоду часу від державної реєстрації права власності ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2) до набуття цього об'єкта ТОВ "Білд Коммерс Груп" (12.06.2017);

- виконавчий документ (наказ господарського суду), в процедурі виконання якого проводилися спірні електронні торги, був виданий 10.06.2015, а пред'явлений до виконання лише 15.06.2016 (том 1 арк. справи 14), тобто з пропуском річного строку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (відповідній редакції).

80.2. Вказані вище обставини, які, зокрема були встановлені судом першої інстанції, у тому числі на підставі матеріалів досудового розслідування у кримінальній справі (питання прийняття відповідних доказів викладено у пунктах 67-69 цієї Постанови), дають підстави для висновку, що відчуження належного ПрАТ "Сіріус-Буд" нерухомого майна, проведене на спірних електронних торгах, відповідає ознакам фраудаторного правочину, який може бути визнаний недійсним як такий, що вчинений недобросовісно, на шкоду кредиторам.

81. Поміж іншим, суд першої інстанції, враховуючи встановлені обставини щодо реалізації спірного майна та надаючи їм правову кваліфікацію, вірно вказав на те, що відповідна реалізація регулюється, зокрема, "Порядком реалізації арештованого майна", затвердженого наказом МЮУ № 2831/5 від 29.09.2016, ЗУ "Про іпотеку" та ЗУ "Про виконавче провадження" (у редакції чинній на момент проведення торгів).

81.2. Проте, місцевий господарський суд не звернув уваги на існування за вказаним Порядком № 2831/5 двох критеріїв продажу майна боржника.

81.3. Попри омонімічність виразу "звернення стягнення" він може позначати у різних правових ситуаціях кардинально різні юридичні конструкції, зокрема:

- звернення стягнення на предмет іпотеки - це матеріально-правова категорія, форма захисту прав іпотекодержателя, різновид загального способу захисту у вигляді, як правило, примусового виконання обов'язку в натурі, через що рішення про таке звернення стягнення приймається або судом, або нотаріусом (у формі виконавчого напису), або іпотекодержателем (в порядку позасудової процедури відповідно до закону);

- натомість звернення стягнення на майно боржника у виконавчому провадженні в розумінні статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" є категорією процесуального права, адже рішення про це приймається виконавцем самостійно в процедурі виконання виконавчого документа.

81.4. На переконання колегії суддів, ототожнення загальної процедури звернення стягнення на майно боржника та процедури звернення стягнення на предмет іпотеки саме по собі становить істотне порушення порядку проведення торгів і є підставою для визнання їх недійсними, навіть безвідносно до фраудаторного характеру їх результатів.

82. Повне встановлення судом першої інстанції обставин справи та дослідження відповідних доказів, надає суду касаційної інстанції, з урахуванням приписів статті 300 ГПК України, здійснити власну правову кваліфікацію таких обставин.

83. З приводу доводів відповідачів та тверджень суду апеляційної інстанції про те, що спірні електронні торги були визнанні законними у справі № 910/10136/17, яким у позові про визнання недійсним цих торгів було відмовлено, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає необхідним вказати наступне.

83.1. Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

83.2. За змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

83.3. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду (частина 7 статті 75 ГПК України).

83.4. Суд зауважує, що преюдиційність - це властивість фактів. Оцінка судами в інших справах законності чи незаконності певних дій особи в жодному разі не є преюдиційним фактом, і навіть не є правовою позицією. У постановах від
02.07.2019 у справі № 48/340, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від
24.05.2018 у справі № 922/2391/16 та від 17.02.2021 у справі № 914/1257/18 Верховний Суд зазначив, що преюдиційне значення мають лише встановлені судом обставини, тобто факти, а не правова їх оцінка. Преюдиційні факти істотно відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

83.5. Таким чином, релевантні висновки судів у справі № 910/10136/17 мають очевидний характер правової оцінки обставин спірної для тієї справи юридичної ситуації, а не встановлення певних фактів, через що рішення суду у справі № 910/10136/17 не має преюдиційного характеру для справи № 910/8482/18 (910/4866/21).

84. Суд зауважує, що недійсність спірних електронних торгів зумовлює необхідність переходу до розгляду інших вимог позивача - щодо витребування майна та визнання права власності на нього, - які у контексті цього судового спору постають як похідні вимоги.

84.1. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відзначає, що одночасне застосування судом першої інстанції правил про реституцію як наслідок визнання правочину недійсним (стаття 216 ЦК України) та про віндикацію - витребування власником належного йому майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 389, 390 ЦК України), є помилковим.

84.2. Верховний Суд у постанові від 12.06.2019 у справі № 914/2867/16 вказав, що реституція застосовується виключно між сторонами недійсного правочину. Також в ухвалі Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 756/8056/19 прямо вказано, що повернення сторін правочину у попередній стан не відновить порушеного права третьої особи, яка не є стороною такого правочину.

84.3. Водночас, боржник не є стороною договору, укладеного за результатами торгів, що були проведені в порядку звернення стягнення на його майно. Сторонами такого договору є відповідний орган державної виконавчої служби і організатор торгів (сторона продавця) та переможець торгів (сторона покупця) (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 1522/21119/12).

З матеріалів справи вбачається, і це встановлено судами попередніх інстанцій, що на момент відкриття провадження за відповідною заявою (позовом в межах справи про банкрутство) ліквідатора боржника спірне нерухоме майно вже не належало переможцю спірних електронних торгів. Власником цього майна за даними державного реєстру речових прав на нерухоме майно значиться ТОВ "Білд Коммерс Груп".

84.4. Реституція ж, як вже було зазначено, обмежена можливістю застосування за суб'єктним складом - повернення майна за реституційним позовом допустиме лише від сторони недійсного правочину іншій стороні такого недійсного правочину. Якщо ж остання вже здійснила подальше відчуження спірної речі, то єдиним ефективним способом захисту прав її власника залишається віндикація - витребування речі в натурі з чужого незаконного володіння.

84.5. Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України (аналогічний висновок сформульований, у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15 та в пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц).

85. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважує, що оскільки відчуження спірного майна відбулося в порядку проведення електронних торгів, що мали проводитися за правилами, визначеними Законом України "Про виконавче провадження" та Порядком № 2831/5, результати яких підлягають визнанню недійсними, то ПрАТ "Сіріус-Буд" не втратило право власності на спірну річ.

86. Однак ПрАТ "Сіріус-Буд" втратило володіння спірною нерухомою річчю, адже у якості власника такої речі в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно значиться зовсім інша особа - ТОВ "Білд Коммерс Груп". Розвиток правового регулювання обороту нерухомості свідчить про поступове запровадження в Україні спеціальних правил щодо визначення факту володіння нерухомою річчю. Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Саме така позиція викладена у пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц.

87. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Білд Коммерс Груп" отримало спірне нерухоме майно на оплатних засадах (внесення майна в якості вкладу до статутного капіталу передбачає отримання вкладником певного обсягу корпоративних прав).

87.1. З матеріалів справи випливає, що площа спірного нерухомого майна (нежитлового будинку - універмагу "Троєщина" (літера А), що знаходиться за адресою: 02225, Україна, м. Київ, вул. Теодора Драйзера, 21) істотно змінилася після втрати володіння ним ПрАТ "Сіріус-Буд" та набуття його у володіння Товариством з обмеженою відповідальністю "Білд Коммерс Груп".

87.2. На момент проведення спірних електронних торгів зазначений об'єкт нерухомості мав загальну площу 16 175,30 кв. м.

87.3. ТОВ "Білд Коммерс Груп" зареєстровано як власник спірної нерухомості у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.06.2017 (том 1 арк. справи 53).

87.4.12.03.2018, тобто у період володіння спірним нерухомим майном ТОВ "Білд Коммерс Груп", до державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені зміни щодо загальної площі спірного об'єкта нерухомості - збільшення до 20 360 кв. м. Підставою для вказаної реєстраційної дії у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено довідку про показники об'єкта нерухомого майна, видану ПП "Бюро технічної інвентаризації" без номеру від 11.12.2017, та технічний паспорт № 11122017/Д від 11.12.2017, виданий також ПП "Бюро технічної інвентаризації" (том 1 арк. справи 52).

87.5. Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що будь-якої добудови чи реконструкції спірної нерухомості у встановленому законом порядку ТОВ "Білд Коммерс Груп" не проводило, адже відомості про документи про прийняття спірного нерухомого майна як реконструйованого об'єкта в експлуатацію матеріали справи не містять.

88. Крім того, суд враховує, що результат реконструкції чи будь-якої іншої перебудови нерухомого майна не є новоствореною нерухомою річчю в розумінні приписів статей 331, 332 ЦК України незалежно від того, чи додержано при такій реконструкції чи перебудові (добудові) вимоги публічного законодавства про будівництво, архітектуру та регулювання містобудівної діяльності.

88.1. Перепланування і реконструкції внутрішніх приміщень у ході капітального ремонту в межах капітальної будівлі не створює нову річ, а лише його поліпшує (правова позиція, сформульована у постанові Верховного Суду України від
12.09.2006 у справі №13/359пн).

88.2. Створення нової речі в порядку специфікації з виникненням права власності на новостворене майно за правилами статті 331 ЦК. Тим самим зроблено висновок, що для виникнення в порядку специфікації права власності на нерухоме майно мають бути наявними також умови, визначені частиною 2 статті 331 ЦК: право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будівлі, споруди) виникає у момент завершення будівництва даного об'єкту. У разі якщо законом або договором передбачено, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його до експлуатації або державної реєстрації, то право власності на дане майно виникає з моменту прийняття до експлуатації або державної реєстрації (правова позиція, сформульована у постанові Верховного Суду України від 28.10.2009 у справі № 6-11500св09).

88.3. Не є новоствореним об'єктом об'єкт нерухомого майна, створений з прив'язкою до вже існуючої нерухомості, з використанням її функціональних елементів. реконструкція (перебудова) не спричинює створення нового нерухомого майна, а лише свідчить про зміни вже існуючого об'єкта, а вже існуючий об'єкт зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами не може визнаватися новоствореною нерухомістю (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі № 6-1213цс16 та у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 910/4650/17, від 19.04.2018 у справі №161/3376/17, від 30.05.2018 у справі № 5013/462/12, від 04.07.2018 у справі № 335/640/15, від 28.05.2019 у справі № 924/60/18, від 11.06.2019 у справі № 902/1414/13, від 27.02.2020 у справі № 5013/458/11, від 16.09.2020 у справі № 201/10517/16-ц).

88.4. Отже, Суд доходить висновку, що спірний об'єкт нерухомості слід вважати таким, що зберігся в натурі, незалежно від того, чи були взагалі додержані під час його реконструкції (добудови, перебудови), що спричинила збільшення його загальної площі, вимоги законодавства про будівництво, архітектуру та регулювання містобудівної діяльності.

89. Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України у разі якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

89.1. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №906/655/18, від 19.06.2019 у справі №756/13683/16-ц, від 15.05.2019 у справі №522/7636/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі 6-140цс14).

89.2. Незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач. Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Слід зазначити, що від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України.

89.3. Чинне законодавство України не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності волі у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі №3-1515гс16, від 25.01.2017 у справі №3-1533гс16, від 23.11.2016 у справі №3-1058гс16, від 05.10.2016 у справі №3-604гс16).

90. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не може погодитись з висновками суду першої інстанції, зробленими з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, висловлену в постанові від 03.10.2011 у справі № 3-98гс11, про те, що у разі, коли проведені на виконання судового рішення прилюдні торги з реалізації майна визнано судом такими, що проведені з порушенням чинного законодавства щодо порядку виконання судових рішень, то особа, яка придбала спірне майно на таких торгах, не є добросовісним набувачем в розумінні статті 388 ЦК України.

90.1. Суд зауважує, що постанова Верховного Суду України від 03.10.2011 у справі №3-98гс11 не містить такого висновку. Позиція Верховного Суду України у вказаній постанові зводиться до того, що проведені з порушенням закону торги в процедурі виконання судового рішення не дають набувачу права посилатися на абсолютну заборону віндикації, встановлену частиною 2 статті 388 ЦК України. Однак про добросовісність чи недобросовісність набувача внаслідок незаконності прилюдних торгів Верховний Суд України при цьому нічого не говорить. Тобто сама по собі недійсність торгів вказує на незаконність володіння набувача й не має відношення до його добросовісності.

90.2. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду бере до уваги, що ТОВ "Білд Коммерс Груп" є господарюючим суб'єктом, який здійснює підприємницьку діяльність, а тому повинно проявляти щодо власних справ більше обачливості, ніж пересічний громадянин чи некомерційна організація. З цих причин ТОВ "Білд Коммерс Груп" повинно було поцікавитися попередньою долею майна, яке воно набуває, зважити на відповідність його оцінки для мети внесення до статутного капіталу ринковій вартості, співставити ціну майна при внесенні до статутного капіталу та при продажу з торгів тощо, що є стандартною діловою практикою при придбанні будь-яких цінних активів (близькі за змістом висновки містяться в пункті 50 постанови Верховного Суду від 17.03.2021 у справі № 922/634/19).

91. Разом з тим, суд зважує і на те, що добросовісність ТОВ "Білд Коммерс Груп" не має істотного значення в конкретних спірних правовідносинах для визначення можливості віндикації спірної нерухомої речі.

91.1. За правилами пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно також і від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

91.2. У спірних правовідносинах спірна нерухомість була описана державним виконавцем за актом від 14.07.2016 і передана на відповідальне зберігання тертій особі - Поліхович А. О. (том 1 арк. справи 15), а згодом примусово продана на спірних електронних торгах без будь-якої участі ПрАТ "Сіріус-Буд".

91.3. При цьому визнання недійсними результатів торгів (аукціону) на виконання рішення суду про грошове стягнення є підставою для витребування власником майна від добросовісного набувача за статтею 388 ЦК України, оскільки продане на таких торгах (аукціоні) майно вважається таким, що вибуло від власника поза його волею іншим шляхом - шляхом проведення публічних торгів іншою особою на виконання судового рішення про стягнення коштів. Така правова позиція повністю узгоджується з висновками Верховного Суду України згідно постанови від
03.10.2011 у справі №51/232 та постанови від 17.10.2011 у справі № 5002-8/5447-2010, а також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.03.2018 у справі № 904/11074/16.

91.4. Посилання відповідачів на те, що ПрАТ "Сіріус-Буд" насправді висловило свою волю на продаж спірного майна шляхом (1) укладення договору іпотеки, при чому товариство не могло не погоджуватися з можливим майбутнім продажем предмета іпотеки, (2) неоспорювання за власною ініціативою оцінки майна та результатів торгів, є непереконливими.

91.5. Вираження волі власника на вибуття майна з його володіння в розумінні положень частини 1 статті 388 ЦК України має бути конкретним і стосуватися чітко визначеної ситуації такого вибуття. Не можна виразити таку волю авансом, на майбутнє, без визначення конкретної ситуації, на всі випадки життя. Тим більше не можна виразити таку волю шляхом укладення договору іпотеки, який за своєю правовою конструкцією не передбачає позбавлення іпотекодавця володіння предметом іпотеки (абз. 3 статті 1, стаття 9 Закону України "Про іпотеку").

91.6. Не можна вважати вираженням волі власника на вибуття спірного майна з його володіння також і пасивну поведінку власника щодо підготовки та проведення спірних торгів, адже відповідно до частини 3 статті 205 ЦК воля особи може виражатися її мовчанням лише у випадках, встановлених договором або законом.

91.7. Також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду оцінює критично та відхиляє посилання відповідачів на те, що спірне майно не може бути витребувано від ТОВ "Білд Коммерс Груп" в силу приписів частини 2 статті 388 ЦК України, оскільки воно було продане в порядку виконання рішення суду.

91.8. Суд зауважує, що недійсність результатів торгів свідчить про те, що процедура виконання судового рішення юридично не відбулася, а тому проведені з порушенням закону торги в процедурі виконання судового рішення не дають набувачу права посилатися на абсолютну заборону віндикації, встановлену частиною 2 статті 388 ЦК України (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 03.10.2011 у справі № 3-98гс11 та у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 904/11074/16).

91.9. Крім того, спірні електронні торги було проведено на виконання рішення третейського суду, яке не може вважатися судовим рішенням в розумінні частини 2 статті 388 ЦК України, адже вимагає для своєї дієвості додаткової легітимації з боку державного суду шляхом видачі виконавчого документа, який сам по собі також судовим рішенням не є.

92. Позивачем поряд із віндикаційною вимогою заявлено також і вимогу про визнання права власності на спірний об'єкт нерухомості.

92.1. Суд враховує, що і віндикаційний позов, і позов про визнання права власності очевидно спрямовані на захист права власності позивача. При цьому захист від віндикаційного позову може як бути не пов'язаний із невизнанням чи оспорюванням відповідачем права власності позивача, так і ґрунтуватися на такому невизнанні чи оспорюванні. В останньому випадку об'єднання в одному позові вимог про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння не можна виключати. Однак у всякому випадку такі вимоги повинні бути пов'язані між собою підставою виникнення, предметом (стосуватися одного й того ж самого майна) тощо. Аналогічну позицію з приводу можливості об'єднання вказаних позовних вимог викладено у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 922/1359/19.

93. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду враховує ту обставину, що відповідачами було заявлено про застосування строку позовної давності, а саме: ДП "СЕТАМ" - щодо вимог про визнання недійсними результатів торгів (том 2 арк. справи 56), а ТОВ "Білд Коммерс Груп" - щодо віндикаційних вимог (том 2 арк. справи 5,8).

93.1. З цього приводу колегія суддів зазначає, що спірні торги були проведені
05.05.2017, а з позовом про їх оскарження ліквідатор ПрАТ "Сіріус-Буд" звернувся у березні 2021, тобто поза межами трирічного строку позовної давності.

93.2. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, на віндикаційні позови поширюється загальна позовна давність.

93.3. При визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником).

93.4. Отже, до усіх матеріально-правових вимог в процедурі провадження у справі про банкрутство позовна давність застосовується на загальних підставах, визначених нормами цивільного законодавства (статті 256, 257, 258, 259, 260, 261, 262, 263, 264, 265, 266, 267, 268 ЦК України). Жодної особливості для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами, заявленими у процедурі банкрутства (як за кредиторськими вимогами, так і за вимогами у спорах, стороною в яких є боржник і які вирішує відповідний господарський суд в межах справи про банкрутство) законом не визначено. Тому такий момент встановлюється на загальних підставах, закріплених у статті 261 ЦК України.

Аналогічні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 09.04.2020 у справі №10/Б-743 та від 30.04.2020 у справі № 908/61/13-г.

93.5. З цих причин висновок суду першої інстанції про початок перебігу позовної давності по вимогах ПрАТ "Сіріус-Буд" з 02.10.2018 (дати порушення справи №910/8482/18) є хибним.

94. Разом з тим, пропуск позовної давності не є абсолютною та безумовною підставою для відмови у позові, адже відповідно до приписів частини 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

94.1. Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що вирішується у справі про банкрутство, суди мають виходити з їх об'єктивного, а не суб'єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об'єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права. Тому, вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд, з огляду на положення статті 13 ЦК України ("Межі здійснення цивільних прав"), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання, надані сторонам права та покладені на них обов'язки тощо (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 14/325 "б" та від
11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012).

94.2. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду підкреслює, що суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності умов:

- по-перше, особа (позивач) наведе поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об'єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надасть суду докази, що підтверджують існування цих обставин (стаття 74 ГПК України);

- по-друге, суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановить їх існування та дійде висновку про їх об'єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права.

94.3. За відсутності будь-якої з наведених умов, суд не має права визнавати існування поважних причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, надавати у зв'язку з цим особі (позивачу) судовий захист порушеного права та задовольняти відповідні вимоги (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16 та від 05.03.2020 у справі №14/325 "б").

94.4. Позовна давність є інститутом матеріального, а не процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності (частина 5 статті 267 ЦК України).

94.5. З цих причин застосування норм про позовну давність підпорядковується загальним засадам матеріального цивільного права, які мають фундаментальний характер і є нормами прямої дії (постанова Верховного Суду від 25.01.2021 у справі № 758/10761/13-ц), включаючи й загальні положення щодо справедливості, добросовісності та розумності як загального стандарту поведінки учасників цивільних правовідносин.

94.6. У розглядуваному аспекті зазначене, зокрема, істотно послаблює позиції відповідачів, які є причетними до фраудаторного правочину і захищаються від позову про визнання такого правочину недійсним та похідних позовів посиланням на пропуск позовної давності позивачем, адже за змістом частини 3 статті 16 ЦК України у разі встановлення зловживання правом суд може відмовити особі у захисті. Положення стосується не тільки позивача, який просить про застосування певних способів захисту, а й відповідача, який захищається від позову шляхом висування тих чи інших заперечень (у тому числі заявляючи про пропуск позивачем позовної давності).

95. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду враховує, що суд касаційної інстанції наділений правом визнавати поважними причини пропуску позовної давності й захищати право позивача (особливо якщо позивач, заперечуючи проти доводів відповідача про застосування позовної давності, не тільки заперечував такий пропуск, а й вказував на поважність причин пропуску позовної давності на випадок, якщо відповідний строк все ж таки буде оцінено як пропущений). Таке право суду касаційної інстанції існує незалежно від того, чи оцінювалися відповідні причини судами першої та апеляційної інстанцій і чи взагалі розглядалося цими судами питання поважності пропуску позовної давності позивачем. Така правова позиція однозначно випливає зі змісту пунктів 118-120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19.

95.1. У контексті наведеного суд зауважує, що ліквідатор ПрАТ "Сіріус-Буд" не тільки неодноразово заперечував проти доводів відповідачів про пропуск ним позовної давності по заявлених вимогах, а й обґрунтовував поважність причин такого пропуску, якщо судами позовна давність все ж таки буде визнана пропущеною (зокрема, том 3 арк. справи 3, том 3 арк. справи 28).

95.2. Оцінюючи поважність причин пропуску строку позовної давності при зверненні ПрАТ "Сіріус-Буд" з цим позовом, колегія суддів враховує очевидний фраудаторний характер оспорюваних торгів (у тому числі поведінку з боку органів управління боржника до порушення провадження у справі про банкрутство), виявлення ознак такої фраудаторності протягом тривалого часу, включаючи період досудового розслідування у кримінальному провадженні №42020100000000263 від 03.07.2020, саме в межах якого протягом 2020 та 2021 років і було виявлено значну частину доказів фраудаторності спірних торгів (висновки експертів від 21.12.2020 та від
27.01.2021), відсутність до 14.08.2019 зовнішнього незалежного управління ПрАТ "Сіріус-Буд", яке було фактично встановлене лише з дати визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

95.3. Усі ці обставини, повно і правильно встановлені судами попередніх інстанцій, дають підстави вважати, що причини пропуску ПрАТ "Сіріус-Буд" строку позовної давності як щодо вимоги про визнання недійсними результатів спірних торгів, так і щодо віндикаційної вимоги, можуть бути визнані поважними.

96. З урахуванням вище викладеного, за результатами перегляду цієї справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду доходить висновку про наявність підстав для скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021.

97. Що стосується ухвали Господарського суду міста Києва від 02.06.2021, то з урахуванням фактичних обставин, повно встановлених у цій справі, помилкове застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень статті 42 КУзПБ та норм ЦК України про позовну давність не призвело до ухвалення ним помилкового по суті рішення.

Така помилка суду першої інстанції не вплинула та не ставить під сумнів результат розгляду цієї справи, оскільки не впливає на законність та обґрунтованість ухваленого рішення, яке прийнято по суті правильно. Скасування судового рішення з підстав наявності відповідної помилки було б відступом від принципу правової визначеності та проявом надмірного формалізму та правового пуризму.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

98. За приписами пунктів 3, 4 частини 1 статті 308 ГПК України до повноважень суду касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги належить: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

99. Вказані повноваження суду касаційної інстанції є окремими, та регулюються окремими нормами процесуального закону, статтями 311, 312 ГПК України.

100. Згідно статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статті 311 ГПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

101. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статті 311 ГПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 Господарського процесуального кодексу України).

102. З огляду на викладене вище, враховуючи що за результатами розгляду Заяви (позову) ПрАТ "Сіріус-Буд" в особі ліквідатора банкрута Беркута М. С. судом першої інстанції по суті (резолютивна частина) прийнято правильне рішення, проте мотивування такого рішення здійснено з невірним застосуванням норм законодавства (статті 42 КУзПБ, "Порядку реалізації арештованого майна", затвердженого наказом МЮУ № 2831/5 від 29.09.2016, ЗУ "Про іпотеку ", ЗУ "Про виконавче провадження" (у редакції чинній на момент проведення торгів), статті 261 ЦК України щодо визначення початку перебігу позовної давності), а також без врахування правової позиції Верховного Суду, а постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття по суті не вірного рішення, колегія суддів вважає можливим застосувати положення статей 311, 312 ГПК України у сукупності, шляхом скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 та зміни ухвали Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі № 910/8482/18 ( №910/4866/21), та викладення її мотивувальної частини у редакції цієї постанови, при цьому залишивши резолютивну частину ухвали Господарського суду міста Києва від
02.06.2021 у справі №910/8482/18 ( № 910/4866/21) в силі.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 311, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Приватного акціонерного товариства "Сіріус-буд" в особі ліквідатора боржника арбітражного керуючого Беркута Максима Сергійовича та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Вельвічія" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21) - скасувати.

3. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21) змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

4. Резолютивну частину ухвали Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Я. Погребняк

Судді В. В. Білоус

С. В. Жуков