Постанова

Іменем України

04 березня 2019 року

м. Київ

справа № 752/20375/15-ц

провадження № 61-16031св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЛеськоА. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргоюОСОБА_5, поданою представником ОСОБА_6, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 березня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття її квартири.

Позовна заява мотивована тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1. 27 грудня 2012 року та 02 січня 2013 року з вини мешканців квартири НОМЕР_1, що розташована в цьому будинку поверхом вище, у зв'язку з накопиченням снігу на балконі, затоплено її квартиру. Внаслідок затоплення були пошкоджені стеля та стіни в житловій кімнаті, залиті відкоси балконного блоку та капітальна стіна в межах балкону належної їй квартири, про що 21 січня 2013 року комісією ЖЕО-105 Голосіївського району

м. Києва складено відповідний акт. Вартість ремонтно-будівельних робіт, які необхідно провести для усунення пошкоджень, згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 11624/14-43/9113/15-43 від 02 червня

2015 року становить 28 490,00 грн. У добровільному порядку відшкодувати завдану їй шкоду відповідач відмовилася.

У зв'язку з викладеним та з урахуванням збільшених позовних вимог позивач просила стягнути з відповідача на її користь майнову шкоду в сумі 31 865,76 грн, в тому числі вартість будівельних матеріалів, які необхідно використати для проведення відновлювального ремонту в розмірі 18 312,76 грн, відшкодування моральної шкоди в розмірі 9 710,23 грн, які завдані їй внаслідок затоплення квартири, що разом становить 41 575,99 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 28 490,00 грн, відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що залиття квартири, яка належить позивачу, відбулося з вини відповідача, яка в силу закону має нести майнову відповідальність за заподіяну шкоду. Відповідач не надала до суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача щодо її вини у залитті квартири. Також відповідач не оспорює сам факт залиття квартири. У результаті залиття частини квартири з вини відповідача, позивач зазнала душевних страждань, оскільки отримала негативні емоції та переживала з приводу пошкодження майна, неможливості нормального користування ним, порушення звичного способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для його нормалізації, тому суд дійшов висновку, що з відповідача з урахуванням принципу розумності можливо стягнути на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 3 000,00 грн.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_6, задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено.

Зменшено розмір стягнутої з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 відшкодування матеріальної шкоди з 28 490,00 грн до 19 378,00 грн.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що залиття квартири позивача сталось з вини відповідача, внаслідок чого позивачу було завдано матеріальної шкоди. Разом з тим, в частині визначення розміру збитків, заподіяних позивачці внаслідок залиття квартири, рішення підлягає зміні, оскільки позивач не надала належних доказів понесення нею фактичних витрат на проведення ремонтних робіт в квартирі або доказів укладення чи намірів на укладення договору з виконавцем ремонтно-будівельних робіт, тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на її користь загальновиробничих витрат, прибутку, адміністративних витрат, податку на додану вартість. За таких обставин, на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню лише прямі реальні витрати в розмірі 19 378,00 грн. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції правильно врахував тяжкість, глибину та тривалість моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, вимоги розумності і справедливості, тому дійшов правильного висновку, що позивачу необхідно відшкодувати моральну шкоду в розмірі

3 000,00 грн.

У квітні 2017 року ОСОБА_5, через представника ОСОБА_6, подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на припущеннях, а не доказах, оскільки з акта, складеного комісією комунального підприємства «ЖЕО-105 Голосіївського району» (далі - КП «ЖЕО-105 Голосіївського району»), не вбачається, що залиття нижче розташованої квартири сталося саме 27 грудня 2012 року та 02 січня 2013 року. Вважає, що висновок судової будівельно-технічної експертизи, на який посилалися суди обох інстанцій щодо підтвердження наявності вини відповідача у залитті квартири та вартості матеріальних збитків, був проведений в межах розгляду іншої цивільної справи № 752/10554/13-ц та не є належним доказом у справі, оскільки під час розгляду цієї справи нову експертизу суди не проводили. Зазначає, що вона разом зі своїм представником зверталася до суду першої та апеляційної інстанцій з клопотаннями про призначення повторної експертизи, однак їй з необ'єктивних та упереджених підстав було відмовлено в призначенні повторної експертизи. Також вказує, що акт, складений 21 січня 2013 року комісією КП «ЖЕО-105 Голосіївського району», є неналежним доказом, оскільки складанням акта підприємство зняло з себе відповідальність за залиття квартири позивача, бо саме воно мало нести відповідальність за тріщини фасадних стін будинку. На її думку, оскаржувані судові рішення ґрунтуються на припущеннях та не підтверджених обставинах справи.

Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

03 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суди встановили, що позивач ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу цієї квартири (а. с. 4-5).

Згідно з даними технічного паспорту належна позивачці квартира, загальною площею 58,2 кв. м, розташована на 4-му поверсі 5-ти поверхового будинку та складається з 1 кімнати, житловою площею 34,8 кв. м, кухні площею 9,9 кв. м, ванної кімнати площею 2,3 кв. м вбиральні площею 1,1 кв. м, коридору площею 10,1 кв. м. Квартира обладнана балконом площею 2,9 кв. м (а. с. 6-7).

Власником квартири АДРЕСА_2, що розташована поверхом вище, є відповідач ОСОБА_5

27 грудня 2012 року та 02 січня 2013 року сталося залиття квартири позивача, що підтверджується актом від 21 січня 2013 року, складеним комісією КП «ЖЕО-105 Голосіївського району» та затвердженим головним інженером КП «ЖЕО-105 Голосіївського району», згідно якого суди встановили, що залиття квартири позивача сталося, у зв'язку з накопиченням снігу на балконі вищерозташованої квартири НОМЕР_1. Винними в залитті спірної квартири є мешканці квартири НОМЕР_1, які своєчасно не очистили балкон від накопиченого снігу (а. с. 3).

Наявність вини відповідача ОСОБА_5 також підтвердили свідки, допитані у судових засіданнях суду першої інстанції, які є працівниками КП «ЖЕО-105 Голосіївського району» та входили до складу комісії, яка склала акт від 21 січня 2013 року, зокрема вони підтвердили, що затоплення спірної квартири відбулося з квартири НОМЕР_1, яка розташована поверхом вище, по причині потрапляння талої води, яка накопичилася у зв'язку з несвоєчасним очищенням власником квартири балкону від снігу та криги в період снігопадів.

Згідно висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 29 травня 2015 року №11624/14-43/9113/15-43 вартість спричинених збитків, завданих позивачу залиттям її квартири, становить 28 490,40 грн.

У вказаному висновку експерта зазначено, що під час проведення обстеження встановлено, що дійсно на поверхні стін, стелі та підлоги з художнього паркету у житловій кімнаті, площею 34,8 кв. м, та приміщенні заскленого балкону присутні ознаки пошкодження. Зіставляючи місце розташування ознак пошкоджень, що виникли від впливу рідини у приміщенні житлової кімнати з балконом квартири АДРЕСА_1 за результатами обстеження конструкцій балкону, що прилягає до огороджувальної стіни будинку можливо зазначити наступне: атмосферні опади потрапляють, у тому числі на поверхню бетонної балконної плити, на яку покладені фрагменти лінолеуму різної конфігурації та якості, без зціплення з бетонною стяжкою. Враховуючи, що керамічна плитка, якою облицьований балконний укіс (нижня ділянка) та ділянка несучої стіни має ознаки ремонту у вигляді влаштування цементної стяжки), тому експерт не виключає можливості, що рідина ззовні накопичувалась у просторі між лінолеумом та стяжкою балконної плити, між пошкодженою керамічною плиткою, якою облицьований фрагмент зовнішньої стіни будинку, а також через частково зруйновану або частково відремонтовану зовнішню огороджувальну поверхню стіни, потрапляла на огороджувальні конструкції (фрагмент зовнішньої стіни з ознаками ремонту та міжповерхового перекриття) опорядження балкону нижчерозташованої квартири НОМЕР_2, що могло привести до виявлених пошкоджень у квартирі АДРЕСА_1. По мірі збільшення відстані від зовнішньої огороджувальної стіни у глиб житлової кімнати, площею 34,8 кв. м, наявність ознак пошкоджень на поверхні опоряджувального покриття стелі, стін та підлоги зменшується. При довжині житлової кімнати у 8,12 м (квартира НОМЕР_2) від зовнішньої огороджувальної стіни до внутрішньої несучої стіни, на відстані 3,33 м ознаки пошкодження на поверхні опоряджувального покриття стін, стелі та підлоги, що виникли внаслідок залиття з вище розташованого простору, вже відсутні (а. с. 22-37).

У суді першої інстанції було допитано експерта Київського НДІСЕ ОСОБА_7, яка підтримала складений нею висновок та підтвердила обставини, встановлені нею під час дослідження.

Зобов'язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати, завдану шкоду в повному розмірі.

Відповідно до статті 151 ЖК Української РСР, громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію. Безгосподарне утримання громадянином належного йому будинку (квартири) тягне за собою наслідки, передбачені Цивільним кодексом України (далі - ЦК України).

За змістом статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов'язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв'язку з порушенням права власності, інших цивільних прав при настанні негативних наслідків.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (стаття 212 ЦПК України 2004 року), визнавши доведеним факт залиття квартири позивача внаслідок несвоєчасного очищення балкону від снігу та криги, відповідальність за обслуговування якого несе відповідач, дійшов обґрунтованого висновку про те, що завдана позивачу шкода підлягає відшкодуванню відповідачем у розмірі, визначеному на підставі висновку судової будівельно-технічної експертизи.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо зменшення розміру відшкодування матеріальної шкоди, оскільки позивач не надала належних доказів понесених нею фактичних витрат на проведення ремонтних робіт в квартирі або доказів укладення чи намірів на укладення договору з виконавцем ремонтно-будівельних робіт, який поніс би вказані загальновиробничі витрати у зв'язку з відновлювальним ремонтом її квартири, тому на її користь підлягають стягненню лише прямі реальні витрати в розмірі 19 378,00 грн, які необхідні для проведення відновлювального ремонту квартири внаслідок залиття.

Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суди правильно виходили із встановлених обставин справи, та, виходячи з міркувань розумності та справедливості, обґрунтовано визначили її у розмірі 3 000,00 грн.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, а зводяться лише до оцінки доказів, зокрема, акта про залиття квартири від 21 січня

2013 року, складеного комісією КП «ЖЕО-105 Голосіївського району» та висновку судової будівельно-технічної експертизи від 29 травня 2015 року

№ 11624/14-43/9113/15-43, показань свідків, допитаних судами під час розгляду справи, а також незгоди відповідача з висновками судів щодо їх оцінки.

Проте, в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами обох інстанцій і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Згідно частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_6, залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

С.П. Штелик