Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.09.2018 року у справі №369/5894/17

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 369/5894/17

провадження № 61-43034св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Тітова М. Ю., Усик Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи: Служба у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Служба у справах дітей Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_4, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2018 року у складі головуючого судді Пінкевич Н.

С. та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року, у складі суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Гуль В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Служба у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Служба у справах дітей Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання правочину недійсним та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2, від якого мають спільну дитину ОСОБА_5 2009 року народження. Шлюб розірвано рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22 лютого 2012 року. В результаті поділу спільного майна за нею та ОСОБА_2 рішенням апеляційного суду Київської області визнано за кожним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Зазначала, що за рішеннями судів з відповідача на утримання дочки стягнуті аліменти в розмірі 1/4 частини всіх його доходів та додаткові витрати в розмірі 16 874,94 грн. Внаслідок нерегулярної сплати відповідачем аліментів утворилася заборгованість в розмірі 46 893,37 грн, у зв'язку з чим державним виконавцем було накладено арешт на майно відповідача, в тому числі і на частину квартири.

Про арешт було відомо як ОСОБА_2, так і його матері ОСОБА_3 однак, незважаючи на це між ними 20 квітня 2017 року укладений договір дарування Ѕ частини вищевказаної квартири, що порушує права їх дитини-інваліда, оскільки дозволяє ухилитися від виконання своїх батьківських обов'язків по сплаті аліментів.

Вважає, що вказаний договір дарування 1/2 частини квартири має бути визнаний недійсним на підставі статей 202, 203, 215, 216, 234, 717 ЦК України, як такий, що укладений в період дії арешту, що суперечить закону, а також як фіктивний правочин, оскільки дії сторін не були направлені на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором, а між відповідачами існував умисел на приховання цього майна від можливого звернення стягнення для виконання грошового зобов'язання по аліментам в розмірі 63768,31 грн. Оскільки оспорюваний договір дарування порушує її законні інтереси та інтереси її малолітньої дитини-інваліда, вона не будучи його учасником має право його оспорити.

Крім того, зазначала, що через неодноразові спроби ОСОБА_3 перерозподілити майно колишнього подружжя шляхом подання безпідставних позовів, зробити неможливим виконання судових рішень про стягнення аліментів з ОСОБА_2, вона зазнала душевних страждань, що вплинуло на її здоров'я, зазнала суттєвих фінансових витрат на лікування та неодноразові судові процеси.

Враховуючи наведене, просила суд визнати недійсним договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, укладений 20 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, та стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на її користь моральну шкоду в розмірі 200000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване відсутністю передбачених законом підстав для визнання недійсним оспорюваного договору дарування 1/2 частини квартири, з огляду на те, що договір дарування не суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства та не порушує прав позивача. При вирішенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди судом не встановлено наявність такої шкоди.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції належним чином визначив фактичні та правові підстави позову, внаслідок чого вірно встановив, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення у справі та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів про те, що арешт державним виконавцем майна відповідача, відомості про який відсутні у державному реєстрі, не перешкоджає відчуженню нерухомого майна є неправильними, оскільки згідно судової практики укладення правочину про відчуження майна, яке перебуває під арештом, є недійсним, незважаючи на відсутність реєстрації такого обтяження.

Суди не врахували, що про наявність арешту майна відповідачі були обізнані. Крім того, у відповідача відсутнє інше майно. Також, суд не залучив до участі у справі малолітню дитину та залишив поза увагою фіктивність правочину, оскільки відповідач продовжував фактично володіти і користуватися квартирою, а його мати у квартирі не проживала і проживає. Суд не врахував, що у квартирі мешкає з матір'ю, хоча і не зареєстрована, її дитина-інвалід.

30 серпня 2018 року Верховним Судом відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року справу № 369/5894/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Служба у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Служба у справах дітей Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання правочину недійсним та відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду.

Сторони не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року зупинено касаційне провадження у вказаній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 369/11268/16-ц.

25 вересня 2019 року Верховний Суд поновив касаційне провадження у справі № 369/5894/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Служба у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Служба у справах дітей Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання правочину недійсним та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_4, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 06 червня 2008 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільну дочку ОСОБА_6 2009 року народження.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22 лютого 2012 року шлюб між сторонами розірвано.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2012 року позов ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю, поділ майна подружжя задоволено частково. Розподілено між сторонами рухоме майно та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю у вартості ідеальних часток в розмірі 4 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 15 липня 2013 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із грудня 2007 року. Визнано квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину цієї квартири. У власності ОСОБА_2 залишено 1/2 частину квартири АДРЕСА_2.

Право власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на вищевказану квартиру зареєстроване у встановленому законом порядку.

Постановою державного виконавця від 09 березня 2016 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_2 у межах суми боргу - 4 550,00 грн щодо сплати на користь ОСОБА_1 різниці у вартості ідеальних часток.

Постановою державного виконавця від 22 липня 2016 року № ВП №47277869 накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_2 у межах суми стягнення - 42 343,37 грн.

Також установлено, що між сторонами існують спори щодо сплати аліментів та додаткових витрат на утримання доньки сторін ОСОБА_7.

Так, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24 квітня 2012 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку, починаючи з 30 січня 2012 року і до повноліття дитини. На виконання рішення суду 24 травня 2012 року був виданий виконавчий лист, який пред'явлений до примусового виконання до Києво-Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби ГТУЮ в Київській області.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 листопада 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею додаткові витрати на утримання дитини в розмірі 16 874,97 грн.

Вищевказані судові рішення перебувають на виконанні Києво-Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області.

Судами встановлено, що 20 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та його матір'ю ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір дарування, за яким ОСОБА_2 передав у дар своїй матері належну йому 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

На момент укладання договору відомості про арешт майна, накладений постановами державних виконавців від 09 березня 2016 року та від 22 липня 2016 року, в тому числі відомості про арешт 1/2 частини спірної квартири в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна були відсутні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно частини 2 статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

За положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частини 1 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно частин 1 , 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частин 1 , 3 статті 215 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Згідно статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції зробив правильні висновки про те, що оскільки договір дарування не суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства та не порушує прав позивача, відсутні передбачені законом підстави для визнання оспорюваного договору дарування 1/2 частини квартири недійсним.

При цьому суд виходив з того, що на момент укладення відповідачами оспорюваного правочину відомості про арешт нерухомого майна у вигляді 1/2 частини спірної квартири, накладений постановами державних виконавців, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна були відсутні. Крім того, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 достовірно знали, що станом на 20 квітня 2017 року наявні та чинні арешти на належну відповідачу Ѕ частину квартири, оскільки у відповідних реєстрах такі дані були відсутні.

Також, позивач не надала суду належних та допустимих доказів щодо наявності підстав, передбачених статтею 234 ЦК України, для визнання фіктивним оспорюваного договору дарування частини квартири.

З урахуванням вищезазначеного та положень вказаних вище норм суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання правочину недійсним з тих підстав, що на момент укладення між відповідачами договору дарування, арешт майна, накладений державним виконавцем, не був у встановленому законом порядку зареєстрований, що не перешкоджало укладенню договору.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком судів попередніх інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги про те, що укладення правочину про відчуження майна, яке перебуває під арештом, є недійсним, незважаючи на відсутність реєстрації такого обтяження є необґрунтованими, оскільки Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" установлено, що обтяження речових прав у вигляді арешту нерухомого майна підлягає обов'язковій державній реєстрації і виникає з моменту такої реєстрації. Оскільки реєстрація арештів, накладених державним виконавцем на рухоме і нерухоме майно ОСОБА_2, не була здійснена у встановленому законом порядку, то відповідно такого обтяження його майна як арешт не виникло, що відповідає приписам Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Доводи касаційної скарги щодо обізнаності відповідачів про наявність арешту не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками судів щодо їх оцінки.

Доводи касаційної скарги про те, що суд залишив поза увагою фіктивність правочину, оскільки відповідач продовжував фактично володіти і користуватися квартирою, оплачувати комунальні послуги, а його мати у квартирі не проживає і не відвідує, не спростовують висновків суду про відсутність підстав для визнання даного правочину недійсним як фіктивного, оскільки з пункту 2.1 оспорюваного договору дарування вбачається те, що його сторони ОСОБА_2 і ОСОБА_3. визначили, що прийняття обдаровуваною ОСОБА_3 документа, який посвідчує право власності на частину квартири, та ключів від квартири є прийняттям дарунка. Таким чином, згідно пункту 3.10 вищевказаного договору ОСОБА_3, прийнявши нотаріально посвідчений договір дарування, який є документом, що посвідчує право власності на частину квартири, та ключі, прийняла дарунок і виконала обов'язки, передбачені договором.

Доводи касаційної скарги про те, що суд не залучив до участі у справі малолітню дитину є безпідставними, оскільки процесуальним законодавством не передбачено залучення іншого позивача у справі за ініціативою суду, ЦПК передбачає можливість залучити до участі у справі лише співвідповідача та третю особу.

Доводи касаційної скарги про те, що у відповідача відсутнє інше майно спростовується рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2012 року про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на частину квартири, та поділ майна подружжя, яким ОСОБА_2 виділено рухомого майна на суму 62 839,80 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді: В. С. Жданова В. М. Ігнатенко М. Ю. Тітов Г. І. Усик