Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.03.2018 року у справі №314/7455/17

Постанова

Іменем України

03 жовтня2018 року

м. Київ

справа № 314/7455/16-ц

провадження № 61-7536св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 31 січня 2017 року у складі судді Беспалько Т. Д. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 07 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначено, що 11 березня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Платинум Банк» (далі - ПАТ «Платинум Банк») та ОСОБА_3 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 13 105,71 грн, з кінцевим терміном повернення 20 червня 2017 року. При цьому 21 липня 2015 року між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладений договір факторингу, за умовами якого банк відступив компанії право вимоги за зазначеним кредитним договором.

Позичальник не виконувала належним чином взяті на себе договірні зобов'язання з повернення кредиту, внаслідок чого станом на 21 липня 2015 року виникла заборгованість у сумі 14 711,59 грн, із яких: 12 010,71 грн - заборгованість за тілом кредиту; 715,00 грн - заборгованість зі сплати процентів та комісії; 1 985,88 грн - пеня за порушення графіка погашення заборгованості.

Враховуючи наведене, позивач, із урахуванням уточнених позовних вимог, на підставі частини другої статті 1050 ЦК України просив стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішеннямВільнянського районного суду Запорізької області від 31 січня 2017 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 14 711,59 грн, з яких: 12 010,71 грн - заборгованість за тілом кредиту; 715,00 грн - заборгованість зі сплати процентів та комісії; 1 985,88 грн - пеня за порушення графіка погашення заборгованості. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач неналежним чином виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з останньої.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 07 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростували. При цьому апеляційний суд зазначив, що відповідач не скористався своїм правом на подання заяви про застосування строків позовної давності до винесення рішення у справі.

У січні 2018 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 31 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 07 грудня 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що її не повідомлено про день, час та місце розгляду справи в суді першої інстанції, вона не отримувала судові повістки, а тому висновки суду про її належне повідомлення є неправильними, крім того, судами не досліджено факт неповідомлення позичальника про заміну кредитора у зобов'язанні та неотримання нею вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором саме ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», що є наслідком невиконання нею договірних зобов'язань. Судами не перевірено дійсний розмір заборгованості за кредитним договором, та не застосовано строк позовної давності до вимоги про стягнення пені.

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2018 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» подало відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзив на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що 11 березня 2014 року між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 13 105,71 грн, з кінцевим терміном повернення - 20 червня 2017 року.

Умовами кредитного договору визначено, що платежі з погашення суми заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування кредитом та комісії за обслуговування кредиту здійснюються у вигляді щомісячних ануїтетних (рівномірних) платежів. Погашення позичальником заборгованості за кредитом здійснюється щомісячно рівними платежами в сумі 588,00 грн.

21 липня 2015 року між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладений договір факторингу, за умовами якого банк відступив компанії право вимоги за зазначеним кредитним договором.

Листом від 27 липня 2015 року вих. № 001151337 ПАТ «Платинум Банк» повідомив ОСОБА_3 про відступлення права грошової вимоги за укладеним із нею кредитним договором від 11 березня 2014 року.

Позичальник не виконувала належним чином взяті на себе договірні зобов'язання з повернення кредиту, внаслідок чого станом на 21 липня 2015 року виникла заборгованість у сумі 14 711,59 грн, із яких: 12 010,71 грн - заборгованість за тілом кредиту; 715,00 грн - заборгованість зі сплати процентів та комісії; 1 985,88 грн - пеня за порушення графіка погашення заборгованості, що стало підставою для задоволення позов.

Проте з висновками судів попередніх інстанцій в повні мірі погодитись не можна з огляду на таке.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами. Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Розмір та умови надання та повернення грошових коштів, сплати процентів, у тому числі черговість погашення заборгованості, а також інша відповідальність за порушення виконання зобов'язання, визначаються за домовленістю сторін у кредитному договорі, що відповідає принципу свободи договору.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судами встановлено, що відповідач неналежним чином виконувала взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого у неї виникла заборгованість, заперечуючи проти розрахунку заборгованості за тілом кредиту, наданим банком, відповідач не надала належних та допустимих доказів на спростування вказаної заборгованості.

Проте, судами не враховано, що відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду і починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Позивач звернувся до суду із позовом у листопаді 2016 року, а тому пеня, яка підлягає стягненню з відповідача, має нараховуватися з листопада 2015 року по листопад 2016 року, проте у розрахунку заборгованості, наданому банком на підтвердження заявлених позовних вимог, відсутні відомості про нарахування пені за зазначений період, остання дата платежу, зазначена у розрахунку, - 20 липня 2015 року.

Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди стягнули з відповідача пеню у розмірі 1 985,88 грн за період із 20 листопада 2014 року по 20 липня 2015 року, тобто поза межами строку позовної давності, внаслідок чого допустили неправильне застосуванням норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Посилання апеляційного суду на те, що відповідач при розгляді справи не скористалася своїм правом на подання заяви про застосування строків позовної давності є неправильним, оскільки районним судом справа розглянута за відсутності відповідача та за наслідками розгляду справи ухвалено заочне рішення, тобто відповідач не мала можливості подати відповідну заяву у суді першої інстанції до винесення рішення, разом із тим остання у заяві про перегляд заочного рішення посилалася на пропуск позивачем строку звернення до суду із вимогами про стягнення пені, а також із відповідною заявою відповідач зверталася і у суді апеляційної інстанції.

Крім того, при постановлені оскаржуваних рішень судами не враховано, що у відповідності до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Отже судам при ухваленні рішення у цій справі належало надати оцінку умовам підпунктів г) та д) пункту 1.2 кредитного договору, укладеного між сторонами, якими передбачено, що позичальник сплачує банку комісію за надання кредиту у розмірі 802,64 грн та комісію за обслуговування кредиту у розмірі 223,00 грн, та встановити, чи відповідають такі умови договору положенням Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, та чи обґрунтовано указані суми комісій включені до розміру заборгованості.

Виходячи із загальних вимог процесуального права, закріплених у статтях 131 132 137 177 179 185 194 212-215 ЦПК України 2004 року, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову, зокрема щодо грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що його підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд в силу своїх повноважень не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не встановив повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи предмет і підстави поданого позову, а також характер спірних правовідносин, надав належну оцінку усім наявним у справі доказам та доводам апеляційної скарги, поданої відповідачем.

Без з'ясування вказаних обставин, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та змісту заперечень відповідача, висновок суду про задоволення позову не можна вважати обґрунтованим та таким, що відповідає завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

При цьому під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, за винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, враховуючи необхідність встановлення обставин, наведених вище, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 07 грудня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І.Усик