Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 757/20995/15-ц

провадження № 61-17760 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Мажар Леонід Сергійович ,

відповідач - ОСОБА_2 в особі опікуна ОСОБА_3 ,

третя особа - орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Мажара Леоніда Сергійовича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року у складі судді Цокол Л. І. та ухвалу Апеляційного суду

м. Києва від 30 березня 2017 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Прокопчук Н. О., Саліхова В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 в особі опікуна ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, про стягнення винагороди адвоката.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 18 квітня 2013 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір про надання правової допомоги у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, поділ майна подружжя, яку залишено без розгляду ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08 липня 2013 року.

У серпні 2013 року ОСОБА_5 звернувся з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , за наслідками розгляду якої Печерський районний суд м. Києва від 24 жовтня 2013 року ухвалив заочне рішення про відмову у задоволенні позову.

Після смерті ОСОБА_5 , 18 січня 2014 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до якого він зобов`язався представляти інтереси замовника ( ОСОБА_2 ) з будь-яких правових питань, у тому числі у судах, органах нотаріату, інших органах та перед будь-якими особами, надавати правову допомогу, що включає складання, підписання необхідних правових документів (позовів, скарг тощо), інтересів замовника у судах України перед будь-якими іншими особами з вищезазначених питань.

Додатковою угодою від 18 січня 2014 року договір про надання правової допомоги від 18 січня 2014 року, доповнено пунктами 3.3, 3.4 відповідно до яких замовник сплачує адвокату гонорар: за ознайомлення із справою - 200 грн; за участь адвоката в судовому засіданні - 500 грн, виконання чи оскарження рішення суду сторони обумовлюють окремою угодою; після присудження судом на користь замовника судового рішення у справі (повністю або частково, у тому числі у випадку укладення мирової угоди), ОСОБА_2 виплачує адвокату гонорар у розмірі одного відсотка від вартості присудженого, але не менше 3 000,00 доларів США, що в перерахунку на гривні становить на дату підписання договору 24 900,00 грн; за ведення і консультування щодо справи про спадкування ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_5 замовник виплачує адвокату гонорар у розмірі одного відсотка від вартості спадкового майна, але не менше 4 000,00 доларів США, що еквівалентно на дату укладення договору 33 200,00 грн.

На виконання умов зазначеного договору, він 20 січня 2014 року ознайомився з матеріалами справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, та того ж дня подав до апеляційного суду клопотання про зупинення апеляційного провадження у справі до вступу у справу спадкоємців померлого ОСОБА_5 .

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від

24 жовтня 2013 року повернуто без розгляду.

Крім того, на виконання договору про надання правової допомоги від 18 січня 2014 року, він разом із замовником подав державному нотаріусу Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори заяву від 05 лютого 2014 року про прийняття спадщини (спадкова справа № 629/2013), відновив втрачене ОСОБА_2 свідоцтво про шлюб між нею і ОСОБА_5 та за спливом установленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини звернувся до державного нотаріуса для з'ясування обставин наявностіу спадковій справі усіх правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 березня 2014 року, ОСОБА_2 визнано недієздатною, встановлено над нею опіку та призначено опікуном ОСОБА_3 .

Посилаючись на те, що згідно заочного рішення Печерського районного суду

м. Києва від 24 жовтня 2013 року, за наслідками вирішення спору про визнання недійсним договору купівлі-продажу, у власності ОСОБА_2 залишилася квартира АДРЕСА_2 , а також на надання ним ОСОБА_2 правової допомоги щодо спадкування після померлого ОСОБА_5 , яка нею не була оплачена, позивач з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з відповідача винагороду адвоката у розмірі 182 139,73 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року позов Мажара Л. С. залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позивачем обставин, покладених ним в основу заявлених позовних вимог, оскільки клопотання подане представником ОСОБА_2 - Мажаром Л. С. від 20 січня 2014 року про зупинення апеляційного провадження не розглядалося, апеляційна скарга ОСОБА_5 визнана неподаною та повернута для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, що не дає підстав вважати, що подане позивачем клопотання мало значення для вирішення спору про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , доказів здійснення адвокатом

Мажаром Л. С. будь-яких інших дій у інтересах ОСОБА_2 , на виконання пунктів 3.3 та 3.4. договору по надання правової допомоги від 18 січня 2014 року, позивач не надав.

Крім того, складений адвокатом Мажаром Л. С. розрахунок витрат на правову допомогу, підписано лише ним, що не дає підстав для висновку про виконання позивачем зазначених робіт за договором від 18 січня 2014 року, та прийняття такого виконання замовником ОСОБА_2 .

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2017 року апеляційну скаргу Мажара Л. С. відхилено, рішення Печерського районного суду м. Києва від

19 жовтня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скаргаМажара Л. С. , у якій він просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня

2016 року у частині відмови в задоволенні позову про стягнення винагороди адвоката за ведення і консультування ОСОБА_2 у справі про спадкуваннята ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2017 року, і ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити частково, стягнути на його користь винагороду адвоката за ведення та консультування щодо справи про спадкування у розмірі 104 079,84 грн, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що відмовляючи у задоволенні його позовних вимог суди попередніх інстанцій не врахували наданих ним послуг на виконання пункту 3.4. договору про надання правової допомоги від

18 січня 2014 року за ведення і консультування ОСОБА_2 щодо спадкування після померлого ОСОБА_5 , підтверджених належними та допустимими доказами. Відсутність підпису замовника у розрахунку на оплату послуг адвоката від 03 березня 2015 року викликана тим, що на час складання зазначеного розрахунку ОСОБА_2 була недієздатною і перебувала у психіатричній лікарні, а відтак її підпис у розрахунку не мав ніякого правового значення. Крім того, умовами договору та вимогами чинного законодавства не передбачено обов`язкового підписання рахунків адвоката замовником послуг.

Посилання апеляційного суду на вимоги статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» щодо розумності гонорару та витраченого ним часу є безпідставними, оскільки в рішенні не зазначено у чому конкретно полягає нерозумність розміру гонорару, та не наведено мотивів спростовання доводів позивача про витрачання ним часу на ведення і консультування ним ОСОБА_2 у справі щодо спадкування.

У запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу ОСОБА_3 просила залишити рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2017 року без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Зазначила, що доводи позивача про характер правової допомоги, наданої ним ОСОБА_2 при вирішенні питання про спадкування після померлого ОСОБА_5 , суперечать положенням частини третьої статті 1268 ЦК України, оскільки спадкоємець постійно до дня смерті проживала зі спадкодавцем, а тому позивач не мав необхідності супроводжувати

ОСОБА_2 до державного нотаріуса з метою написання нею заяви про прийняття спадщини. Вона ( ОСОБА_3 ) особисто займалася збиранням, відновленням та наданням необхідних документів для прийняття нею та ОСОБА_2 спадщини.

Очевидним є і невідповідність розміру гонорару Мажара Л. С. щодо обсягу та необхідності виконаних позивачем робіт згідно договору про надання правової допомоги, оскільки при встановленні розміру гонорару мають враховуватися складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини, а сам гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Рух справи у суді касаційної інстанції

19 квітня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами установлено, що 18 січня 2014 року між адвокатом Мажаром Л. С. та ОСОБА_2 (замовник) укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого адвокат зобов'язувався надавати правову допомогу замовнику, а замовник зобов'язаний був оплатити надану йому правову допомогу згідно умов договору.

Правова допомога включала:

- представництво інтересів замовника з будь-яких правових питань, у тому числі у судах, органах прокуратури, нотаріату, інших органах та перед будь-якими особами;

- складання, підписання необхідних правових документів (позовів, скарг, тощо), представництво інтересів замовника у судах України, перед будь-якими іншими з питань, вказаних у вищенаведеному положенні.

Того ж дня, сторонами укладено додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 18 січня 2014 року, якою зазначений договір було доповнено пунктами 3.3., 3.4., 3.5.

Зокрема підпунктом 3.3.4. пункту 3.3. визначено, що після присудження судом на користь замовника судового рішення у справі про визнання недійсним договору (повністю або частково, у тому числі у випадку укладення мирової угоди) - замовник виплачує адвокату гонорар у розмірі одного відсотка від вартості присудженого, але не менше 3 000,00 доларів США, що у перерахунку на гривню на дату підписання договору становить 24 900,00 грн.

За ведення і консультування справи щодо спадкування після смерті

ОСОБА_5 , замовник сплачує адвокату гонорар у розмірі одного відсотка від вартості спадкового майна, але не менше 4 000,00 доларів США, що у перерахунку на гривню на дату підписання договору становить 33 200,00 грн.

03 березня 2015 року Мажаром Л. С. складено розрахунок вартості наданих ним послуг згідно договору про надання правової допомоги від 18 січня 2014 року, відповідно до якого сума правової допомоги становить 58 100,00 грн. Відповідно до розрахунку від 14 березня 2016 року, сума наданої ним правової допомоги за договором від 18 січня 2014 року становить 7 000,00 доларів США, що за курсом Національного банку України становить 182 139,73 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 березня 2014 року ОСОБА_2 визнано недієздатною, встановлено над нею опіку та призначено опікуном ОСОБА_3 .

За результатами розгляду позову ОСОБА_3 до Мажара Л. С. про визнання правочинів недійсними та стягнення грошової суми, Святошинським районним судом м. Києва ухвалено рішення від 26 січня 2015 року, яким, зокрема відмовлено у задоволенні вимог про визнання недійсним договору про надання правової допомоги від 18 січня 2014 року та додаткових угод до нього, укладених між ОСОБА_2 та Мажаром Л. С.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга Мажара Л. С. не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом та суттю договірних правовідносин.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 ЦК України).

За змістом статей 632, 903 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, оплата наданих послуг здійснюється у розмірі, строки та в порядку встановлених договором.

Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Вимоги до форми та змісту договору про надання правової допомоги, закріплено статтею 27 зазначеного Закону.

Відповідно до положень статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 «Послуги. Загальні положення» підрозділу 1 розділу ІІІ Книги п`ятої цього Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

В аспекті цивільно-правових зобов`язань виконавця предметом договору про надання юридичних послуг є вчинення певної дії або здійснення певної діяльності в інтересах другої сторони (клієнта).

Формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар (плата за договором), порядок обчислення якого (фіксований розмір чи погодинна оплата), підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статі 30 зазначеного Закону врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що положення пункту 3.3. договору про надання правової допомоги від 18 січня 2014 року, якими доповнено зазначений договір, згідно додаткової угоди до нього від 18 січня 2014 року, за своїм змістом і правовою природою, у розумінні статей 632, 903 ЦК України та статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», не є ціною договору (платою за надані послуги), а є платою за сам результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов укладеного сторонами договору не ставиться у залежність від фактично наданих послуг.

Доводи касаційної скарги про те, що положення пункту 3.4. договору про надання правової допомоги 18 січня 2014 року, з урахуванням додаткової угоди, на відміну від пункту 3.3. зазначеного договору, обумовлюють саме плату за отримання замовником послуг адвоката Мажара Л. С. за ведення та консультування справи про спадкування після смерті ОСОБА_5 , та не пов'язані з досягнення позитивного для замовника результату у справі за позовом ОСОБА_5 про визнання недійсним договору, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, зважаючи на те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обгрунтовані належними та допустимими доказами з наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості кожної окремо наданої послуги, з урахуванням її складності та обсягу, а не лише визначення загальної вартості наданої правової допомоги.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Зазначеним вимогам, як установлено судами, розрахунок адвоката Мажара Л. С. від 03 березня 2015 року, як і уточнений ним розрахунок від 14 березня

2016 року, не відповідає.

Зважаючи на те, що суттю договірних правовідносин за договором про надання правової допомоги є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів як права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при її розгляді, з одного боку, та права виконавця зазначених послуг на отримання оплати їх вартості, з іншого, за умови відсутності доказів на підтвердження виконаної роботи, що відображені у звіті про виконану роботу чи акті здачі-приймання робіт, з конкретизацією кожної вчиненої дії (наданої правової допомоги), суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення винагороди адвоката відповідно до пункту 3.4. договору про правову допомогу від 18 січня 2014 року.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції правильно встановили обставини справи, визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, а відтак оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законним та обгрунтованим, доводи касаційної скарги правильність висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Мажара Леоніда Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик