Постанова

Іменем України

27 червня 2018 року

м. Київ

справа № 569/11800/15-ц

провадження № 61-12045св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",

представник позивача - ОверчукОльга Миколаївна,

відповідач - ОСОБА_5,

представники відповідача: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області

від 14 листопада 2017 року у складі судді Смолій Л. Д. та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 23 січня 2018 року у складі колегії суддів:

Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі -

ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність.

Позовна заява мотивована тим, що 26 лютого 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк") та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 1701/0208/71-027, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 43 000 доларів США, під 11,9 % річних на строк з 26 лютого 2008 року по 25 лютого 2038 року. 25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимог за кредитним договором № 1701/0208/71-027. На забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором від 26 лютого 2008 року між сторонами у той же день було укладено договір іпотеки № 1701/0208/71-027-Z-1, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передав у іпотеку належне йому нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 35 кв. м, житловою 17,4 кв. м. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 26 лютого 2008 року. Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконує, про що неодноразово повідомлявся шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов'язань згідно з умовами кредитного договору, у зв'язку з чим, станом на 28 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 980 649,72 грн.

З урахуванням викладеного, ПАТ "Дельта Банк" просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ "Дельта Банк" права власності на предмет іпотеки.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 листопада

2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Рівненської області від 23 січня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта Банк"відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що що виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України, а тому вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення його вимог у визначений ним спосіб, а саме шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки, не підлягають задоволенню, оскільки цей спосіб є позасудовим способом врегулювання такого питання.

У лютому 2018 року ПАТ "Дельта Банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ "Дельта Банк" задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно зроблений висновок про неможливість в судовому порядку звернутися кредитору із вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем можливе як за допомогою позасудового врегулювання, так і в судовому порядку.

У квітні 2018 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подала заперечення на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з позовом, ПАТ "Дельта Банк" посилалось на те, що у результаті неналежного виконання ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором, утворилася заборгованість, яку він не зважаючи на вимоги, не погасив, на підставі чого ПАТ "Дельта Банк" просило у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за позивачем.

Частиною 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотеко держателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотеко держателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями частини третьої цієї статті договір про задоволення вимог іпотеко держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; надання іпотеко держателю права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України.

При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України "Про іпотеку" правовою підставою для реєстрації права власності іпотеко держателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотеко держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотеко держателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина 1 статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33,36,37,39 Закону України "Про іпотеку", статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових - на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотеко держателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотеко держателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотеко держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку").

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36,37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотеко держателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36,37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 21 березня 2018 року в справі № 760/14438/15-ц.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, враховуючи вищенаведені норми закону, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення його вимог у визначений ним спосіб, а саме шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки, не підлягають задоволенню, оскільки цей спосіб є позасудовим способом врегулювання такого питання.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 листопада

2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 23 січня

2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

В. П.Курило

М. Є.Червинська