Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.07.2019 року у справі №140/1593/18

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

5 серпня 2019 року

м. Ки

справа № 140/1593/18

провадження № 61-12300св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа -Ковалівська сільська рада Немирівського району Вінницької області,

розглянув у порядку

спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 05 червня 2019 року у складі колегії суддів:

Сопруна В. В., Матківської М. В., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Ковалівська сільська рада Немирівського району Вінницької області, про визнання заповіту недійсним.

Позов мотивований тим, що вона є донькою ОСОБА_3, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 та померла ІНФОРМАЦІЯ_2. Після її смерті відкрилася спадщина на спадкове майно, а саме: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та на земельну ділянку.

Вказувала, що 19 вересня 2016 року звернулась із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини за законом в порядку спадкування першої черги та повідомила про інших спадкоємців: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 Зазначала, що від нотаріуса дізналася про існування заповіту, складеного начебто її мамою, ОСОБА_3,17 березня 2015 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Ковалівської сільської ради Немирівського району Вінницької області Топчій Т. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 23. Відповідно до заповіту, ОСОБА_3 заповіла все своє майно онуку ОСОБА_2

Зазначала, що ОСОБА_3 була неграмотною, не мала навіть шкільної освіти, розписуватись не вміла, писати самостійно літери, їй завжди хтось допомагав.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним заповіт від 17 березня 2015 року складений ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, посвідчений секретарем виконавчого комітету Ковалівської сільської ради Топчій Т. П., зареєстрований в реєстрі за № 23.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 09 квітня 2019 року у складі судді Алєксєєнка В. М. позов задоволено.

Визнано недійсним заповіт від 17 березня 2015 року, складений ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, який посвідчено секретарем виконавчого комітету Ковалівської сільської ради Немирівського районну Вінницької області Топчій Т. М., зареєстрований в реєстрі за № 23.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заповіт складений з порушенням вимог цивільного законодавства щодо його форми та посвідчення, оскільки покійна ОСОБА_3 була не грамотна, не вміла читати та розписуватись, мала лише початкову освіту, не могла самостійно прочитати заповіт, тобто не здатна була в повній мірі реалізувати свої права. Отож, районний суд вважав, що оспорюваний заповіт оформлений з порушенням вимог цивільного законодавства щодо форми та змісту заповіту, а відтак на підставі частини 1 статті 215 ЦК України визнав його недійсним.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 09 квітня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третьої особи - Ковалівської сільської ради Немирівського району Вінницької області, про визнання заповіту недійсним, відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що мати не вміла читати та підписувати заповіт особисто. Оскільки у заповіті зазначено, що ОСОБА_3, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, усвідомлювала значення своїх дій, діяла добровільно, отже колегія суддів вважала, що волевиявлення заповідача було вільним та відповідало її волі.

При цьому апеляційний суд зазначив, що безпідставними є посилання ОСОБА_1 про визнання спірного заповіту недійсним у зв'язку з відсутністю свідків під час його посвідчення, оскільки з огляду на текст заповіту, він прочитаний особисто заповідачем.

Щодо доводів позивача про неосвіченість ОСОБА_3, апеляційний суд вважав, що такі спростовані підписаним нею договором довічного утримання від 15 листопада 2007 року, який свідчить про її вміння читати та підписувати.

Крім того, апеляційний суд вказав, що оскільки запис про народження ОСОБА_3 у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження не скасований, датою народження ОСОБА_3 є саме ІНФОРМАЦІЯ_3.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення Вінницького апеляційного суду від 05 червня 2019 року скасувати та залишити в силі рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 09 квітня 2019 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова Вінницького апеляційного суду від 05 червня 2019 року є незаконною та прийнятою з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Вважає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення було порушено вимоги частини 3 статті 89 ЦПК України, де зазначено, що суд надає оцінку як зібраним у справі доказам вцілому так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групі доказів). У постанові не вмотивовано підстави відхилення доказів, які підтверджують неписьменність заповідача ОСОБА_3 та її невміння прочитати заповіт, зокрема, довідки відділу освіти про відсутність документа про освіту ОСОБА_3, пояснення свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_4

Стверджує, що апеляційний суд дійшов неправильного висновку про законність складеного заповіту та про вільне волевиявлення заповідача. Вважає, що довідка Ковалівської сільської ради від 30 липня 2018 року № 02-12/665, у якій зазначено, що ОСОБА_3 мала неповну середню освіту, є неналежним доказом у справі, оскільки дані в погосподарській книзі є неточними та не можуть підтверджувати освіту особи.

Зазначає, що посилання апеляційного суду про те, що договір довічного утримання від 15 листопада 2007 року підтверджує вміння ОСОБА_3 читати та писати є неправильними, оскільки ОСОБА_3 самостійно не читала договір, він зачитувався нотаріусом у присутності сторін.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про складення заповіту ОСОБА_3 17 березня 2015 року з дотримання вимог статті 1247 ЦК України.

Вказує, що свідки ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_7. дали пояснення, що ОСОБА_3. приходиться їм мамою, виховувала їх, ростила, була грамотною, вміла читати, навчалась у школі, знала молитви, вірші, відтак її волевиявлення було вільним, вона ні від кого своє бажання про складення заповіту на користь ОСОБА_2 не приховувала, висловлювала його в присутності членів сім'ї.

Вважає, що судом першої інстанції в порушення вимог частини 3 статті 89, пункту З частини 4 статті 265 ЦПК України не наведено мотивів відхилення показів свідка ОСОБА_12, яка у судовому засіданні зазначила, що перед посвідченням оспорюваного заповіту пересвідчилась, що волевиявлення ОСОБА_3 є вільним, наслідки складеного правочину їй зрозумілі. Крім того, після складання тексту заповіту ОСОБА_3 особисто прочитала його та підписала.

Стверджує, що спроможність ОСОБА_3 самостійно прочитати текст оспорюваного заповіту підтверджується фактом ознайомлення та підписання останньою договору довічного утримання від 15 листопада 2007 року, про що зазначено у рішенні Немирівського районного суду від 12 травня 2014 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, був ОСОБА_14 (а. с. 15).

Відповідно до паспортних даних ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт видано 03 червня 2002 року, місце реєстрації с. Ковалівка Немирівського району (а. с. 16).

Згідно із копією свідоцтва про народження від 24 січня 1962 року батьками ОСОБА_1 є батько ОСОБА_16 та мати - ОСОБА_3 (а. с.8).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16 жовтня 2007 року, житловий будинок на АДРЕСА_1, на праві власності належить ОСОБА_3 (а. с. 21).

Згідно із копією договору довічного утримання від 15 листопада 2007 року ОСОБА_17 зобов'язується забезпечувати ОСОБА_3 утриманням та доглядом довічно (а. с. 23).

Рішенням Немирівського районного суду від 12 травня 2014 року договір довічного утримання, укладений 15 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_17, посвідчений приватним нотаріусом Немирівського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 2829, розірвано. Повернуто житловий будинок з господарчими будівлями, що розташований на АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_3 (а. с. 24-28).

Згідно із копією свідоцтва про укладення шлюбу від 09 листопада 1980 року серії НОМЕР_2, ОСОБА_18 уклав шлюб із ОСОБА_1, прізвище останньої після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 (а. с. 52).

Рішенням Немирівського районного суду від 18 квітня 2008 року ОСОБА_2 позбавлено права користування житловим будинком з господарськими будівлями, що розташований на АДРЕСА_1 (а. с. 57).

Відповідно до заповіту від 17 березня 2015 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Ковалівської сільської ради Немирівського району Вінницької області Топчій Т. М., ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, все своє майно заповіла ОСОБА_2 (а. с. 96).

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 25 червня 2016 року серії НОМЕР_3 (а. с. 17).

Згідно із копією довідки виконавчого комітету Ковалівської сільської ради від 18 квітня 2016 року № 289, після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, яка постійно проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1, залишилось спадкове майно, яке розміщене на території Ковалівської сільської ради (а. с. 20).

Відповідно до копії довідки Ковалівської сільської ради від 30 липня 2018 року № 02-12/665, відомості зазначені в погосподарській книзі Ковалівської сільської ради за 1996-2000 роки (том 10) сторінка 156, особовий рахунок НОМЕР_4, про освіту ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в графі 6 зазначено - освіта неповна середня (а. с. 80-81).

19 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадкового майна, що залишилося після смерті її матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2. Одночасно повідомила, що іншими спадкоємцями за законом є діти спадкодавця ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (а. с. 18).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до вимог статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно із частиною 1 статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до статті 1247 ЦК України.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статті 1247 ЦК України.

Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною 2 статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до частини 4 статті 207 ЦК України, якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що після смерті ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, відкрилася спадщина на належний їй житловий будинок та земельну ділянку.

Відповідно до заповіту від 17 березня 2015 року, ОСОБА_3 все своє майно заповіла ОСОБА_2

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту оскільки вважала, що під час укладення заповіту ОСОБА_3 не вчиняла жодної усвідомленої дії на розпорядження своїм майном, волевиявлення її не було вільним

Ухвалюючи рішення, районний суд вважав, що оспорюваний заповіт складений з порушенням вимог цивільного законодавства щодо його форми та посвідчення, оскільки покійна ОСОБА_3 не вміла читати та розписуватись, відтак її волевиявлення не було вільним і не відповідало її волі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, апеляційний суд, повно встановивши обставини справи, дослідивши і надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 не надала належних та достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 була неосвічена, не вміла читати та писати, то її позовні вимоги про визнання заповіту недійсним, є необґрунтованими та недоведеними. При цьому суд посилався на показання свідка ОСОБА_12 та попередньо укладений ОСОБА_3 договір довічного утримання від 15 листопада 2007 року та вважав, що волевиявлення заповідача у момент складення заповіту було вільним та усвідомленим, оскільки вона вміла читати та підписуватися.

Оскільки у заповіті зазначено, що ОСОБА_3, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, усвідомлючи значення своїх дій, діючи добровільно, попередньо ознайомлена з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, підтвердивши, що заповіт не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, апеляційний суд дійшов правильного висновку про вільне волевиявлення спадкодавця.

Колегія суддів вважає, що наявність заповіту, складеного та посвідченого у встановленому законом порядку, свідчить про вчинення оспорюваного заповіту в момент, коли ОСОБА_3 усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними, що не може бути підставою для визнання цього правочину недійсними.

Згідно із частиною 3 статті 12, частинами 1 , 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених частиною 3 статті 12, частинами 1 , 6 статті 81 ЦПК України.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Отже, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 263, 264, 265 ЦПК України повно та всебічно з'ясував обставини справи, вірно встановив правовідносини, що склалися, дослідив і надав правову оцінку всім доказам у справі й доводам сторін і правильно, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, скасував помилкове рішення районного суду та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв'язку із недоведеністю нею позовних вимог.

Згідно із частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість його рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 05 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Кривцова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк