Постанова

Іменем України

31 липня 2020 року

м. Київ

справа №301/2534/16-ц

провадження №61-7446св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Вільхівська сільська рада Іршавського району Закарпатської області, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 березня 2019 року у складі колегії суддів Собослой Г. Г., Джуга С. Д., Кожуї О.

А.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду до Вільхівської сільської ради Іршавського району Закарпатської області (далі - Вільхівська сільська рада), ОСОБА_2, з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення Вільхівської сільської ради від 23 грудня 2013 року № 527 "Про затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2";

- зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у володінні та користуванні належною ОСОБА_1 на праві користування земельною ділянкою в с. Нижнє Болотне, шляхом демонтажу самовільно встановлюваної огорожі в межах цієї земельної ділянки;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, видане рішенням про державну реєстрацію прав та їх, згідно якого право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2.

Позов мотивовано тим, що рішенням Вільхівської сільської ради від 18 червня 1993 року "Про затвердження рішення виконкому сільської ради на виділення земельних ділянок від індивідуальне житлове будівництво" вирішено затвердити рішення виконавчого комітету сільської ради від 10 червня 1993 року № 4 про виділення земельних ділянок під будівництво індивідуальних житлових будинків жителям сіл Вільхівка та Н. Болотне згідно відповідного списку.

Даним рішенням виділили ОСОБА_1 (змінив прізвище на ОСОБА_1) земельну ділянку, площею 0,15 га в с. Н. Болотне.

Відповідно до вказаного рішення було визначено межі вказаної земельної ділянки в натурі, про що складено акт про перенесення в натурі (на місцевості) земельної ділянки площею 0,15 га, а також розроблено відповідний план ділянки, яка межувала із землями, виділеними на той час громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_4

У 2015 році позивачу стало відомо, що у 2013 році рішенням Вільхівської сільської ради №527 від 23 грудня 2013 року вирішено надати у власність ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1 розміром 0,2417 га.

Частина відповідної земельної ділянки свого часу виділялася ОСОБА_3, а частина земельної ділянки фактично перекрила виділену позивачу земельну ділянку.

Відповідне рішення було результатом затвердження проектної документації, розробленої рішенням Вільхівської сільської ради №442 від 23 грудня 2013 року.

Як наслідок на відповідну земельну ділянку відповідачу ОСОБА_2 на підставі рішення державного реєстратора було видано свідоцтво про право власності від 26 квітня 2014 року.

Позивач вважає, що рішення Вільхівської сільської ради № 527 від 23 грудня 2013 року є протиправним, оскільки вказана ділянка ОСОБА_2 у розмірах, визначених оскаржуваним рішенням, перекриває земельну ділянку, що перебуває у користуванні позивача на підставі рішення Вільхівської сільської ради від 18 червня 1993 року, та розроблених на його підставі документів щодо виділення земельної ділянки в натурі.

Тобто Вільхівська сільська рада вирішила передати у власність ОСОБА_2 також частину земельної ділянки, яка вже на той час перебувала у законному користуванні іншої особи без її вилучення.

Вказаним рішенням сільської ради не враховано, що згідно з рішенням від 18 червня 1993 року "Про затвердження рішення виконкому сільської ради на виділення земельних ділянок під індивідуальне житлове будівництво" ОСОБА_1 дозволено провести будівництво нового житлового будинку за індивідуальним проектом на відокремленій земельній ділянці 0.15 га. На підставі відповідного рішення було складено акт від 25 червня 1993 року про відведення земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,15 га. Тобто виділена йому земельна ділянка мала чіткі межі.

Крім того, позивач посилався на те, що ним не погоджувались межі суміжної земельної ділянки, яка передавалася у власність відповідача ОСОБА_2.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 08 листопада 2017 року у складі судді Золотар М. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлені позивачем вимоги є недоведеними та не підтверджуються належними і допустимими доказами. Суд першої інстанції відхилив висновок землевпорядної експертизи, відповідно до якого земельна ділянка ОСОБА_1 внаслідок часткового захвату з боку суміжних землекористувачів повністю зникла, з тих підстав, що вказане дослідження проведено неповно, ґрунтується на припущеннях, відповіді експерта на поставлені питання є некоректними та неточними.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Визнано протиправним та скасовано рішення Вільхівської сільської ради №527 від 23 грудня 2013 року "Про затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2".

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, від 26 квітня 2014 року, видане згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого право власності на видану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2.

Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у володінні та користуванні ОСОБА_1 на праві користування земельною ділянкою в с. Н. Болотне, шляхом демонтажу самовільно встановленої огорожі в межах даної земельної ділянки.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновком проведеної у справі судової земельно-технічної експертизи підтверджується, що раніше встановлені межі земельної ділянки ОСОБА_1, виділеної в установленої законом порядку рішенням Вільхівської сільської ради від 18 червня 1993 року, порушені з боку суміжних землекористувачів, а сама земельна ділянка позивача внаслідок часткового захвату з боку суміжних землекористувачів повністю зникла, така земельна ділянка в установленому законом порядку не вилучалася з його користування органом місцевого самоврядування, фактичні розміри та площа земельної ділянки ОСОБА_2 не відповідають параметрам його земельної ділянки, виділеної у 1993 році, а також параметрам, вказаним в подальшому експертом в Проекті землеустрою. Земельна ділянка, яка надавалася відповідачу рішенням Вільхівської сільської ради від 23 грудня 2013 року №527 та передана у власність, не була вільною, а тому дане рішення органу місцевого самоврядування підлягає скасуванню із визнанням недійсним і скасуванням свідоцтва про право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, а отже, є підстави для зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні та володінні ОСОБА_1 належною йому на праві користування земельною ділянкою в с. Н. Болотне, шляхом демонтажу самовільно встановленої відповідачем огорожі в межах земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2, не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту у справі постанову з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом ухвалено рішення, яке стосується інтересів та прав третіх осіб, яких не залучено до участі у справі.

Апеляційним судом не враховано, щоу висновку експерта від 10 серпня 2017 року, встановлено факт, що земельної ділянки виділеної ОСОБА_1 в натурі не існує, з часу її виділення та винесення в натурі у 1993 році. Тобто даний висновок підтвердив той факт, що порушення землекористування позивача відбулось через оформлення земельних ділянок ОСОБА_2 - зліва, ОСОБА_5 - справа, та інших землекористувачів розміщених правіше. При цьому, ні ОСОБА_5, ні інших землекористувачів розміщених правіше, до справи не залучено, але факт порушення ними меж земельної ділянки належної ОСОБА_1 встановлено. Вказана обставина є безумовною підставою для скасування постанови апеляційного суду.

Судом першої інстанції встановлено, що позов було подано від імені ОСОБА_1 (попереднє прізвище якого, відповідно до позову є ОСОБА_1) будь-яких документів та клопотань про зміну даних позивач до суду не подавав.

До апеляційної скарги, поданої в інтересах ОСОБА_1, подано довідку про зміну прізвища з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 і вказано, що це правильне прізвище заявника.

Разом з тим, вказана довідка не подавалась під час розгляду справи суду першої інстанції та ним не досліджувалась. Апеляційний суд в порушення вимог норм процесуального права долучив вказаний документ до справи, але у постанові не обґрунтував необхідність прийняття нового доказу на стадії апеляційного провадження.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_8 в особі представника, заперечує проти доводів відповідача та просить залишити прийняту у справі постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

Крім того, представником ОСОБА_1 у відзиві заявлено клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн, понесених останнім у зв'язку із розглядом справи в суді касаційної інстанції.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

Після відкриття касаційного провадження у справі ОСОБА_2 подав заяву про зупинення виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду до закінчення касаційного розгляду справи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини, встановлені судами

Рішенням виконавчого комітету Вільхівської сільської ради від 10 червня 1993 року на виділення земельних ділянок під будівництво індивідуальних житлових будинків жителів сіл Вільхівка та Н. Болотне, яке затверджено рішенням Вільхівської сільської ради від 18 червня 1993 року "Про затвердження рішення виконкому сільської ради на виділення земельних ділянок під індивідуальне житлове будівництво" ОСОБА_1 (змінено прізвище на ОСОБА_1) виділена в користування земельна ділянка площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

На підставі вказаного рішення 25 червня 1993 року комісією винесено межі ділянки ОСОБА_1 в натурі.

Згідно викопіювання з генерального плану забудови, складеного землевпорядником, вказана земельна ділянка ОСОБА_1 мала наступні параметри по периметру: від вулиці (відрізок 1-4) - 20,00 м, від сусіда зліва - ОСОБА_9 (відрізок 1-2) - 75,00 м, від сторони протилежної до вулиці, землі держземзапасу (відрізок 2-3) - 19,50 м, від сусідів справа - ОСОБА_10 (відрізок 1-2) - 75,00 м. Площа вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 становила ( (19,50+20,00):2)) х 75,00 = 14,81 кв. м. = 0,1481 приблизно 0,15 га.

Вказані обставини підтверджуються висновком судової земельно-технічної експертизи, проведеної 10 серпня 2017 року на підставі ухвали Іршавського районного суду від 20 лютого 2017 року.

За заявою забудовника та на підставі вказаного рішення ОСОБА_1 29 вересня 1993 року, як забудовнику видано будівельний паспорт, в якому вказано план забудови земельної ділянки та суміжних з ним земельних ділянок ОСОБА_11 (зліва) та ОСОБА_10 (справа).

У висновку експерта встановлено, що на плані забудови, який є складовою частиною (документом) будівельного паспорту, вказано габаритні розміри (по периметру) трьох суміжних земельних ділянок: земельна ділянка ОСОБА_1; ширина від вулиці - 20,00 м; ширина з протилежної сторони - 19,50 м; довжина зліва (від сусідки ОСОБА_11) - 75,00 м; довжина справа (від сусідки ОСОБА_10) - 75,00 м, площа земельної ділянки - 0,1481 га приблизно 0,15 га. ;

- земельна ділянка ОСОБА_11: ширина від вулиці - 25,00 м; ширина з протилежної сторони - 14,00 м; довжина зліва (від каналу) - 75,00 м, довжина справа (від сусіда ОСОБА_1) - 75,00 м, площа земельної ділянки ( (14,00+25,00):2)) х 75,00 = 1462,5 кв. м. = 0,14625 га приблизно 0,15 га. ;

- земельна ділянка ОСОБА_10, ширина від вулиці - 20,00 м; ширина з протилежної сторони - 19,50 м; довжина зліва (від сусіда ОСОБА_1) - 75,00 м; довжина справа - 75,00 м; площа земельної ділянки - 0,1481 приблизно 0,15 га.

Земельна ділянка ОСОБА_1 площею 0,15 га на час її виділення у 1993 році була розміщена між земельними ділянками ОСОБА_11, яка пізніше була передана ОСОБА_2 (зліва) та ОСОБА_10, яка пізніше була продана (ОСОБА_5) справа.

Висновком експерта встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_1 внаслідок часткового захвату з боку суміжних землекористувачів повністю зникла.

Згідно договору від 28 серпня 2013 року між новим землекористувачем земельної ділянки АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та ТОВ "Землемір" на підставі рішення Вільхівської сільської ради від 04 грудня 2013 року, ТОВ "Землемір" виконало проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 і зазначено, що земельна ділянка відводиться за рахунок запасу Вільхівської сільської ради.

Рішенням Вільхівської сільської ради від 23 грудня 2013 року №527 затверджено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки і вказана земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 152 ЗК України визначено способи захисту прав на земельні ділянки та встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини 1 статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи, щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.

У справі, яка переглядається, висновком судової земельно-технічної експертизи установлено, що раніше встановлені межі земельної ділянки ОСОБА_1, виділеної на підставі рішення Вільхівської сільської ради від 18 червня 1993 року, порушені з боку суміжних землекористувачів, а сама земельна ділянка позивача внаслідок часткового захвату з боку суміжних землекористувачів повністю зникла.

Вказана земельна ділянка в установленому законом порядку не вилучалася з користування позивача органом місцевого самоврядування, фактичні розміри та площа земельної ділянки ОСОБА_2 не відповідають параметрам його земельної ділянки, виділеної у 1993 році, а також параметрам, вказаним в подальшому експертом в Проекті землеустрою.

Земельна ділянка, яка надавалася відповідачу рішенням Вільхівської сільської ради від 23 грудня 2013 року №527 та передана у його власність, не була вільною, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вказане рішення органу місцевого самоврядування підлягає скасуванню із визнанням недійсним та скасуванням свідоцтва про право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1.

За наведених обставин, є обґрунтованими висновки апеляційного суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні та володінні належною ОСОБА_1 на праві користування земельною ділянкою в с. Н. Болотне, шляхом демонтажу самовільно встановленої ним огорожі в межах земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги про необхідність залучення до участі у справі інших осіб (суміжних землекористувачів), є безпідставними, оскільки в силу диспозитивності цивільного процесу, в межах заявлених в суді першої інстанції позовних вимог, у вказаній справи вирішувались виключно питання щодо визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до якого право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2, який є відповідачем. Будь-яких інших позовних вимог, які б стосувалися прав і обов'язків інших осіб позивачем у цій справі, не заявлялось та апеляційним судом не вирішувалось.

Посилання у касаційній скарзі на неподання позивачем в суді першої інстанції доказів про зміну прізвища є безпідставними та на правильність рішення апеляційного суду не впливають. У позовній заяві вказано прізвище позивача та суд розглядав позовну заяву саме ОСОБА_1. Питання щодо зміни ним прізвища під час розгляду справи відповідачами не заперечувалося та під сумнів не ставилося.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду, з яких він виходив, задовольняючи позов, а також з наданою цим судом оцінкою зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, апеляційним судом надано оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду в оскаржуваній частині не спростовують.

Щодо клопотання позивача про зупинення виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду

Згідно з частинами 1 та 2 статті 436 ЦПК Українисуд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала.

Вирішуючи питання про зупинення виконання судових рішень, суд касаційної інстанції враховує необхідність у цьому, зокрема у разі існування ймовірності утруднення повторного розгляду справи внаслідок можливого скасування судового рішення, з метою забезпечення дотримання балансу інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі та які не брали такої участі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов'язки.

Колегія суддів не вбачає підстав для вирішення і задоволення клопотання відповідача про зупинення виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду, поданого після відкриття касаційного провадження, оскільки здійснюючи касаційний перегляд судових рішень та залишаючи оскаржувану відповідачем постанову без змін, Верховний Суд, не вирішив можливих наслідків розгляду справи по суті позовних вимог, а відтак, і можливого виконання рішення суду чи ефективного захисту або поновлення прав чи інтересів, які, на думку відповідача, є порушеними.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн, понесених під час касаційного розгляду справи, слід зазначити наступне.

Відповідно до частин 1 -6 статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд, розподіляючи витрати, понесені ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи договір про надання правової допомоги, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Сідун В. М., квитанція на суму 3 000 грн, не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідно до укладеного договору на надання правничої допомоги, послуги надавалися ОСОБА_1 адвокатом та полягають у тому, що адвокат здійснив аналіз касаційної скарги, підготував і подав відзив на касаційну скаргу.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи (аналіз касаційної скарги, складання та оформлення відзиву на касаційну скаргу), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності подання відзиву на касаційну скаргу та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 1 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 березня 2019 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з оплатою правничої допомоги у розмірі 1 000 грн під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська