Постанова

Іменем України

02 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 638/17330/16-ц

провадження № 61-43636св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2017 року у складі судді Семіряд І. В. та постанову апеляційного суду Харківської області від 12 липня 2018 року у складі суддів: Кіся П. В., Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просила: визнати спільним боргом колишнього подружжя позичені кошти за договором позики від 16 січня 2011 року, який був укладений між нею та ОСОБА_3 на суму 100 тис. доларів США; встановити факт повернення нею ОСОБА_3 боргу у сумі 100 тис. доларів США після розірвання шлюбу із ОСОБА_1 ; стягнути із ОСОБА_1 на її користь у порядку зворотної вимоги (регресу) Ѕ боргового зобов`язання за договором позики у сумі 50 тис. доларів США.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в період з 11 листопада 2005 року по 13 жовтня 2014 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 16 січня 2011 року, тобто під час перебування у шлюбі, вона уклала договір позики з ОСОБА_3 на суму 750 тис. грн, що еквівалентно 100 тис. доларів США для придбання квартири. Договір позики оформлено розпискою. На отримані в борг кошти вона згідно з договору купівлі-продажу від 22 лютого 2011 року придбала квартиру АДРЕСА_1 . Договір позики укладено за погодженням із ОСОБА_1 , на укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_1 надавав нотаріально посвідчену згоду. Таким чином, грошові кошти, які були отримані за договором позики, витрачені на придбання квартири в інтересах сім`ї.

13 жовтня 2014 року рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова шлюб між ними розірвано. Починаючи з 13 жовтня 2014 року вона почала повертати борг ОСОБА_3 в доларах США, повернула частину боргу.17 червня 2015 року Дзержинським районним судом м. Харкова постановлено рішення у справі № 2/638/2201/15 про задоволення позову ОСОБА_3 до неї та про стягнення з неї на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики у сумі 450 тис. грн.

16 березня 2016 року апеляційним судом Харківської області ухвалено рішення, згідно з яким у результаті розподілу майна подружжя визнано за нею та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за кожним. Грошові кошти за договором позики вона остаточно повернула ОСОБА_3 21 жовтня 2016 року, про що була надана розписка ОСОБА_3 Загальна сума сплачених за договором позики грошових коштів складає 2 298 993 грн.

Посилаючись на те, боргове зобов`язання за договором позики є їх спільним обов`язком із ОСОБА_1 у рівних частках, просила в порядку зворотної вимоги регресу) Ѕ частину грошових коштів стягнути із ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Суд вирішив: визнати спільним борг колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 позичені кошти за договором позики, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 16 січня 2011 року у розмірі 750 тис. грн, стягнути з ОСОБА_1 у порядку зворотної вимоги (регресу) Ѕ боргового зобов`язання за договором позики у сумі 375 тис. грн.

Рішення суду мотивовано тим, що кошти на придбання квартири є сумісними коштами подружжя та надавалися сумісно позивачем та відповідачем для придбання житла для потреб їх родини. При цьому всі кошти родини перебували у ОСОБА_2 та зберігалися в індивідуальному сейфі позивача. Крім того, відповідач у судовому засіданні зазначив, що які саме кошти були використані на придбання квартири - передані ним раніше позивачу для зберігання в індивідуальному сейфі чи кошти, які перебували у позивача, йому невідомо, так як доступ до сейфу позивача він не мав та всі фінансові питання родини вирішувались його дружиною.Відповідач ОСОБА_1 відношення до управління фінансами своєї родини не мав, так як за взаємною згодою виконання зазначених функцій здійснювала його дружина. Відсутність достатніх інших, крім зазначених позивачем грошових коштів, отриманих останньою внаслідок укладення договору позики, у родини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на час придбання квартири, підтверджується довідками про доходи сторін на час укладення угоди. Таким чином, кошти, отримані позивачем за договором позики, використані в інтересах сім`ї, при цьому погашення даного боргу було здійснено одноосібно ОСОБА_2 з власних коштів, що у судовому засіданні не заперечується ОСОБА_1 , тому у сторін виникає також і зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники. Не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 боргового зобов`язання в доларах США, оскільки відповідно до дослідженого у судовому засіданні договору позики від 16 січня 2011 року грошові кошти позичались ОСОБА_2 у національній валюті України - гривні, про що зазначено у самій розписці та у письмових поясненнях ОСОБА_3 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Харківської області від 12 липня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що кошти за укладеним ОСОБА_2 за час шлюбу з ОСОБА_1 договором позики вона одержала і використала для придбання квартири, об`єкта права спільної сумісної власності подружжя, яка, після розрівання шлюбу та при розподілі майна подружжя, залишена судом в їх частковій власності з визначенням за кожним із них права на 1/2 частину квартири без реального її поділу.У подружжя, крім права спільної сумісної власності на придбану за рахунок позичених грошових коштів квартиру, внаслідок укладення договору позики виникло також і зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя мало б здійснювати солідарні боржники, так як договір позики, укладений ОСОБА_2 в інтересах сім`ї, створив і обов`язок для ОСОБА_1 . Таким чином, праву на спільну сумісну власність на квартиру кореспондується боргове зобов`язання - повернення грошової суми, що позичалася на придбання цього будинку.Так як після поділу майна подружжя і визначення частки у спільній сумісній власності, тобто придбаній за отримані за договором позики грошоіві кошти квартирі, ОСОБА_2 виконала зобов`язання обох співвласників набутого за позичені кошти майна, повернувши кредитору ОСОБА_3 грошові кошти повністю, тобто виконавши і зобов`язання ОСОБА_1 , то саме в цій частині, тобто на 375 тис. грн, що становить Ѕ частині загальної суми позики, вона має право на отримання від ОСОБА_1 . Суд відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про необхідність стягнення з ОСОБА_1 саме 50 тис. доларів США, а не 375 тис. грн, так як з наданих суду доказів вбачається, що позика була в національній грошовій одиниці з посиланням на еквівалент в іноземній валюті. Розрахунки між фізичними особами здійснюються в гривні. ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів про непричетність до набуття у власність квартири отриманих ОСОБА_2 за договором позики у ОСОБА_3 грошових коштів та про купівлю квартири за спільні кошти. Також апеляційний суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про упредженість суду при вирішенні його клопотань про витребування доказів, оскільки як при розгляді справи в суді першої інстанції, так і на стадії апеляційного розгляду справи ОСОБА_1 зосередвися на поданні заяв з критичною оцінкою дій учасників справи та суду та клопотань про витребування з ДФС, ГУДМС, Головного Управління Пенсійного фонду, відділу РАГС даних про особу та про обставини, які встановлені у інших справах рішеннями, які набрали законної сили. Натомість ним так і не було надано належних та допустимих доказів щодо джерел своїх доходів, хоча для отримання та надання таких доказів суду не існувало перешкод.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1)Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 росить скасувати судові рішення та передати спарву на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що у справі про поділ майна подружжя ОСОБА_2 не ставила питання щодо поділу спільного боргу, тобто його не існувало на момент проведення поділу. У самій розписці не вказано мету надання позики, відсутні докази на підтвердження використання цих коштів саме для придбання спірної квартири, подружжя мало достатньо інших коштів для придбання квартири. Крім того, квартиру придбано за 592 тис. грн, а сума позики становить 750 тис. грн. У справі про поділ майна подружжя суд встановив, що квартира придбана за кошти подружжя, і не вказано, що за рахунок позики. Він оспорює дійсність договору позики в судовому порядку.

(2) Позиція позивача

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що різницю коштів між вартістю придбаної квартири (592 тис. грн) та позикою (750 тис. грн) витрачено на ремонт житла й придбання побутової техніки. У справі про поділ майна подружжя не ставилося питання про спільний борг подружжя, відповідні докази не досліджувалися. При цьому конкретне джерело походження коштів, за які придбано квартиру, не встановлювалося. Рішення суду в іншій справі про поділ майна подружжя не позбавляє її права заявити окремо про борги подружжя.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди установили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 11 листопада 2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

16 січня 2011 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 договір позики, за умовами якого отримала від нього грошові кошти у сумі 750 тис. грн, що еквівалентно 100 тис. доларам США, які зобов`язалася повернути ОСОБА_3 у строк до 16 січня 2016 року.

22 лютого 2011 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу, посвідчений нотаріусом, за умовами якого придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 за 592 тис. грн. При оформленні вказаного договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_1 надав нотаріально посвідчену заяву, в якій зазначив, що надає ОСОБА_2 згоду на придбання у спільну власність подружжя за спільні їх кошти квартири за ціною, визначеною на розсуд ОСОБА_2 .

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2014 року шлюб ОСОБА_2 і ОСОБА_1 розірвано.

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, у складі якого зазначив перелік побутової техніки, автомобіль Chevrolet Lacetti, а також квартиру АДРЕСА_1 . В зустрічному позові ОСОБА_2 просила визнати квартиру її особистою власністю, вказуючи, що придбала її за власні кошти, що відповідач не примав участі в її утриманні, ремонті, в оплаті комунальних послуг.

Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 27 листопада 2015 року у справі № 638/22358/14-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 16 березня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано вказану у позові побутову техніку і квартиру спільною сумісною власністю подружжя та розділенои квартиру шляхом визнання за кожним із них права власності на Ѕ частину на квартиру АДРЕСА_1 . У решті позовних вимог відмовлено.

У грудні 2014 року до суду звертався ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики на суму 750 тис. грн, яку ОСОБА_2 укладала з метою придбання квартири.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 червня 2015 року у цивільній справі № 2/638/2201/15 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у сумі 450 тис. грн.

Вказане рішення оскаржив ОСОБА_1 , який просив його скасувати і відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 повністю, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що даним рішенням порушені його права та законні інтереси, оскільки на момент написання розписки він і ОСОБА_2 знаходилися у шлюбі, а відтак він повинен бути співвідповідачем у справі.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а саме - шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання на те, що гроші ОСОБА_2 позичала для придбання квартири АДРЕСА_1 та залишення в силі іншої частини рішення суду першої інстанції.

Згідно розписки ОСОБА_3 та нотаріально посвідченої заяви Дзержинському районному суду м. Харкова від 17 лютого 2017 року ОСОБА_2 виконала взяте за договором позики зобов`язання, останній платіж здійснила 21 жовтня 2016 року.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 , якає об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, придбана за кошти, отримані в позику за договором від 16 січня 2011 року, укладеним між ОСОБА_5 таОСОБА_3 .

Судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам процесуального права щодо законності й обґрунтованості.

Наведеним в касаційній скарзі доводам, зокрема щодо придбання квартири за кошти, отримані як доходи від трудової діяльності подружжя, судами попередніх інстанцій надана належна оцінка, вони не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального та матеріального права.

Доводи касаційної скарги в цій зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 16 березня 2016 року у справі № 638/22358/14-ц про поділ майна сторін як подружжя встановлено, що спірна квартира придбана в період зареєстрованого шлюбу сторін за спільні кошти, а тому є спільним майном подружжя. Посилання ОСОБА_2 , що квартира придбана за її особисті кошти, а тому є її особистим майном - безпідставне і судом не приймається. Як на підставу таких пояснень ОСОБА_2 посилається на розписку про отримання коштів та заочне рішення суду від 17 червня 2015 року, яким зазначено, що ці кошти витрачено на придбання спірної квартири. Однак, рішення суду в цій частині скасовано судом в апеляційному порядку.

Так, рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26 листопада 2015 року у цивільній справі № 2/638/2201/15 (про стягнення позики) виключено з мотивувальної частини рішення посилання на те, що гроші за договором позики ОСОБА_2 отримала для придбання квартири АДРЕСА_1 . Рішення суд апеляційної інстанції обґрунтовував посиланням на ту обставину, що посилання в рішенні суду першої інстанції на цільове призначення позики для придбання квартири є лише припущенням, ця обставина вирішується у іншій справі - у спорі про поділ майна подружжя.

Тобто, у справі № 2/638/2201/15 предметом позову було повернення ОСОБА_2 коштів ОСОБА_3 за розпискою, а не цільове використання позики.

У справі про поділ майна подружжя ОСОБА_2 договором позики від 16 січня 2011 року, укладеним між нею та ОСОБА_3 , обґрунтовувала обставини належності їй квартири на праві особистої власності, оскільки борг погашається перед позикодавцем нею самостійно. Суд відмовив у визнанні квартири особистою власністю ОСОБА_2 , проте конкретного джерела походження коштів, за які придбано квартиру, не встановлював.

Тобто, судові рішення в інших справах не містять преюдиційних фактів щодо використання позики не в інтересах сім`ї, ці обставини позивач доводить у даному позові доказами, які відповідач мав можливість спростувати.

Щодо оспорення ним договору позики, необхідно зазначити, що рішенням Харківського апеляційного суду від 13 червня 2019 року у справі № 638/289/18 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики відмовлено.

За змістом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги є безпідставними та не впливають на законність судових рішень у справі.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 12 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко