Постанова

Іменем України

02 березня 2020 року

м. Київ

справа № 336/7085/14-ц

провадження № 61-7436св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - Департамент архітектури та містобудування Запорізької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2016 року у складі судді Щасливої О. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 березня 2019 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа- Департамент архітектури та містобудування Запорізької міської ради, про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, виділ в натурі частки в праві спільної часткової власності на нерухоме майно.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 лютого 1996 року № 4-428 та рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2010 року (справа № 2-8017.10) належить 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на приватизованій земельній ділянці площею 465 кв. м. На суміжній земельній ділянці на АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_3 , яка також є власницею 1/2 частини зазначеного житлового будинку. Вона не має можливості розпоряджатися своїм майном, оскільки відповідач не впускає її до входу на горище спільного будинку для обслуговування даху її частини будинку та труби теплопостачання та газопроводу, який знаходиться на фасаді будинку, при цьому відповідач встановила металевий паркан висотою у три метри.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд виділити їй в натурі відповідно до запропонованого нею варіанту виділу, який пропонований судовим експертом Гіріч І. М. у експертному висновку від 10 жовтня 2016 року № 12-16, 1/2 частини житлового будинку під літерою А, яка складається із: житлової кімнати 2-5 площею 7,9 кв. м, житлової кімнати 1-2 площею 6,2 кв. м, житлової кімнати 2-4 площею 12,7 кв. м; у прибудові під літерою А1: коридор 2-1 площею 2,3 кв. м, коридор 2-2 площею 2,7 кв. м, гардероб 2-3 площею 0,8 кв. м, кухню 2-6 площею 4,5 кв. м, котельню 2-7 площею 3,1 кв. м, ганок до літ. А1, сходи, козирок до літ. А1, зливну яму № 4, 1/2 частину паркану № 1, паркан № 7, 1/2 частину паркану № 8, замощення Ш, замощення ІV, а також усунути їй перешкоди у доступі до горища та газопроводу шляхом демонтажу паркану № 8 від прибудови під літерою А1 до теплиці під літерою Г.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2016 року позов задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у доступі до горища і газопроводу у будинку АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Разом з тим, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову про виділ частки домоволодіння в натурі, місцевий суд виходив з того, що відповідач не погоджується із запропонованим позивачем варіантом поділу будинку. Поділ будинку за запропонованим позивачем варіантом звужує право відповідача на володіння та користування тією частиною спільного майна, яка відповідає розміру її частки. За відсутності домовленості між співвласниками виділ частки неможливий.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2016 року в частині виділу частки у праві спільної часткової власності в натурі залишено без змін. В іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядалося.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що поділ спірного нерухомого майна у спосіб, пропонований судовим експертом Гіріч І. М. у експертному висновку від 10 жовтня 2016 року № 12-16, суперечить чинному законодавству України, оскільки передбачає виділ позивачу частини будинковолодіння, у склад якого входять самочинно збудовані споруди. Відхиляючи інші варіанти поділу спірного нерухомого майна без урахування самочинно збудованих об`єктів нерухомого майна, суд виходив із того, що поділ спірного будинковолодіння у зазначені способи передбачає втручання у несучі конструкції, за відсутності дозволу державного-органу архітектурно-будівельного контролю на виконання таких будівельних робіт, поділ будинковолодіння в натурі є неможливим.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2016 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 березня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову в частині виділу в натурі частки у праві спільної часткової власності на нерухоме майно.

Касаційна скарга мотивована тим, що посилання суду на те, що за запропонованим позивачем варіантом поділу у іншого співвласника залишається менша кількість житлових приміщень, є помилковими, оскільки співвласникам виділяються частки домоволодіння в цілому, а не лише житлового будинку. Службова прибудова літ. А1 не є самочинною, а тому не потребує визнання права власності.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню із таких підстав.

Встановлені судами обставини

Будинок на АДРЕСА_1 належить сторонам у справі на праві спільної часткової власності, по 1/2 частині будинку кожній.

Між сторонами існує спір щодо порядку користування вказаним домоволодінням.

На підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2014 року у справі призначено будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлені питання щодо визначення можливих варіантів поділу спірного домоволодіння та господарських споруд між співвласниками. Проведення експертизи доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 11 вересня 2015 року № 16/17-15 запропоновано два варіанти розподілу спірного житлового будинку без урахування самовільного будівництва.

Висновком експертного дослідження судового експерта Гіріч І. М. від 14 січня 2016 року № 1-16 запропоновано варіант поділу спірного домоволодіння (без урахування самовільного будівництва) з відступами від вимог пункту 2.9 Державних будівельних норм В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Загальні положення» та Державних будівельних норм В.3.2-2-2990 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт». За запропонованим поділом ОСОБА_3 відходить частина домоволодіння площею 25,8 кв. м, а ОСОБА_1 - 27,0 кв. м. Розмір компенсації власнику, частка якого зменшилась, становить 52 200,00 грн.

Висновком експертного дослідження судового експерта Гіріч І. М. від 10 жовтня 2016 року № 12-16 запропоновано варіант поділу спірного домоволодіння (без урахування самовільного будівництва), за яким ОСОБА_3 відходить частина домоволодіння площею 25, 8 кв. м, а ОСОБА_1 - 40, 2 кв. м. Розмір компенсації власнику, частка якого зменшилась, становить 990,22 грн.

За даними технічної документації до складу спірного житлового будинку входять самовільні прибудови та будівлі: прибудова літ. «А1», рік побудови 1977-1978, мансарда нежитлова літ. «МС», рік побудови 1977-1997, ганок до «А1», рік побудови 1987, сходи до «МС», рік побудови 1997, козирок до «А1», рік побудови 1997, душ-вбиральня літ. «Е», рік побудови 2012, а всього будівель і споруд залишком вартості 76 010,00 грн.

Залишкова вартість будинку і надвірних споруд без урахування самочинних будівель і споруд становить 116 917,00 грн.

Отже вартість самочинних будівель і споруд складає 39,4 відсотків залишкової вартості спірного домоволодіння.

Після набуття сторонами у спадщину кожною із них за власні кошти здійснено будівництво надвірних споруд, а саме: душу-вбиральні літ. «Е», залишковою вартістю 29 841,00 грн., замощення П, вартістю 967,00 грн, паркани № 8,9, загальною вартістю 2 069,00 грн, зливна яма № 5, вартістю 3 472,00 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Згідно зі статтею 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України, виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести з несуттєвим відступленням від розміру ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.

Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно.

Щодо виділу (поділу) частки майна, до складу якого входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 № 55 (далі - Інструкція).

Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції передбачено, що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317, частинами першою, другою статті 376 ЦК України.

Враховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.

Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Поняття реконструкції об`єкта нерухомості міститься у пункті 3 Державних будівельних норм В.3.2-2-2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 року № 295 (далі - ДБН), відповідно до якого реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.

Таким чином, норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої об`єкт набуває нових якісних характеристик (зміна кількості приміщень, створення нових, втручання в несучі конструкції).

За змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

Наведе відповідає правовим висновкам, зроблених Верховним Судом України у постановах від 04 грудня 2013 року № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року № 6-286цс15.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відмовляючи позивачу у поділі спірного нерухомого майна у спосіб, пропонований судовим експертом Гіріч І. М. у експертному висновку від 10 жовтня 2016 року № 12-16, суд апеляційної інстанції, встановивши, що поділ спірного нерухомого майна у такий спосіб передбачає виділ позивачу частини будинковолодіння у склад якого входять самочинно збудовані споруди, правильно застосував наведені вище норми матеріального права та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

Відхиляючи інші варіанти поділу спірного нерухомого майна без урахування самочинно збудованих об`єктів нерухомого майна за висновками судово будівельно-технічних експертиз, наданих позивачем, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що поділ спірного будинковолодіння у зазначені способи передбачає втручання у несучі конструкції, а тому за умови відсутності дозволу державного-органу архітектурно-будівельного контролю на виконання таких будівельних робіт, поділ будинковолодіння в натурі є неможливим.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що службова прибудова «А1», яка збудована батьком сторін у 1977 році, не є самочинною, з огляду на таке.

Із листа від 08 лютого 1977 року, який міститься у матеріалах справи та був оцінений судом, вбачається, що Виконавчий комітет Шевченківської районної ради депутатів трудящих надав дозвіл ОСОБА_5 оформити документи на нову службову добудову розміром 2,5 ? 4,0 м за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки Державного архіву Запорізької області від 09 березня 2017 року у документах Шевченківському районному виконавчому комітеті м. Запоріжжя за 1977 рік рішення про узаконення прибудови за адресою: АДРЕСА_1 , не виявлено.

Разом з тим, за наслідками технічної інвентаризації фактичний розмір прибудови «А1» складає 19,9 кв. м., мансарди - 20,5 кв. м.

Таким чином, прибудова «А1» збудована із порушенням умов, передбачених у дозволі на будівництво, що тягне визнання такого будівництва самочинним.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що службова прибудова «А1» не є самочинним будівництвом. Разом з цим наведене не вплинуло на правильність вирішення по суті спору судом першої інстанції, а тому відсутні належні підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Розглядаючи доводи касаційної скарги в цілому Верховний Суд має виходити із приписів частини другої статті 410 ЦПК України, згідно з якою не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

При перегляді оскаржуваних судових рішень колегією судів взято до уваги те, що Верховний Суд уже викладав у постанові від 10 жовтня 2018 року висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо заяви про заміну позивача його процесуальним правонаступником

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 про заміну позивача у вказаній справі - ОСОБА_1 його правонаступником - ОСОБА_2 .

Заява обґрунтована тим, що 07 листопада 2019 року ОСОБА_1 подарувала 1/2 частини будинковолодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , про що складений договір дарування.

До заяви додано копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, копію договору дарування від 07 листопада 2019 року.

Розглядаючи заяву ОСОБА_2 , суд виходить із таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Статтею 55 ЦПК України встановлено , що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

З огляду на те, що ОСОБА_2 є правонаступником прав та обов`язків ОСОБА_1 , то його необхідно залучити до участі у справі.

Щодо клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2016 року

Частиною першою статті 436 ЦПК Українипередбачено, що суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

З огляду на те, що Верховний Суд ухвалює судове рішення у цій справі, то відсутні підстави для задоволення клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2016 року.

Керуючись статтями 55, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_2 про заміну позивача його процесуальним правонаступником задовольнити.

Залучити ОСОБА_2 , як правонаступника ОСОБА_1 , до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Департамент архітектури та містобудування Запорізької області, про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, виділ в натурі частки в праві спільної часткової власності на нерухоме майно.

Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про зупинення дії рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2016 року.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2016 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик