Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.11.2018 року у справі №592/7507/17

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 592/7507/17

провадження № 61-46291св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - Сумська міська рада,

треті особи: фізична особа - підприємець ОСОБА_3, Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, Публічне акціонерне товариство "Укргазбанк", ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційними скаргами фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 та Сумської міської ради на постанову Апеляційного суду Сумської області від 24 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Левченко Т. А., Криворотенка В. І.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_2, ОСОБА_1 звернулись до суду з позовом до Сумської міської ради, треті особи: фізична особа - підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_3, Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Укргазбанк", ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконним рішення Сумської міської ради та свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачі є співвласниками квартир у багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_1.

Відповідно до викопіювання із плану кварталу на прибудинкову територію будинку АДРЕСА_1 в загальному користуванні мешканців вказаного будинку також знаходиться вбудоване допоміжне приміщення загального користування, а саме: підвал, площею 117,8 кв. м, що призначене для побутового обслуговування мешканців цього ж багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1.

22 червня 2011 року Сумська міська рада прийняла рішення № 581-МР "Про затвердження переліку об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Суми", у пункті 2 якого передбачене оформлення за територіальною громадою міста Суми права власності, у тому числі, на нежитлове приміщення (підвал) площею 117,8 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. На підставі вказаного рішення 28 липня 2011 року територіальній громаді міста Суми було видане свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення (підвал) площею 117,8 кв. м у житловому будинку за АДРЕСА_1.

11 квітня 2013 року між ФОП ОСОБА_3 та управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради в особі начальника управління ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу шляхом викупу спірного нежилого приміщення, за умовами якого Сумська міська рада передала його у власність ФОП ОСОБА_3.

Позивачі зазначають, що вказаним рішенням міської ради порушено їхні права спільної сумісної власності на нежитлове приміщення загального користування, як співвласників квартир у вказаному будинку, оскільки нежитлове приміщення, яке належить ФОП ОСОБА_3 знаходиться на технічному поверсі будинку, є допоміжним приміщенням і мало б використовуватися мешканцями будинку.

З урахуванням наведеного позивачі просили суд визнати незаконним та скасувати рішення Сумської міської ради від 22 червня 2011 року № 581-МР "Про затвердження переліку об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Суми" в частині внесення нежитлового приміщення (підвалу), площею 117,8 кв. м по АДРЕСА_1 до переліку об'єктів комунальної власності та визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28 липня 2011 року про право власності територіальної громади міста Суми на нежитлове приміщення, площею 117,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми у складі судді Хитрова Б. В. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне приміщення не є допоміжним, що підтверджується висновками судової експертизи, позивач ОСОБА_2 не користувався вказаним приміщенням за власними поясненнями під час судового розгляду більше 25 років, в тому числі і в момент приватизації своєї квартири, позивач ОСОБА_1 право власності на квартиру набув не в порядку приватизації, а шляхом купівлі квартири в 2016 році. При цьому позивачі не надали належних та допустимих доказів того, що спірне приміщення на момент приватизації використовувалось, як допоміжне та що без доступу до цього приміщення балансоутримувач чи інша організація не має технічної можливості експлуатувати та обслуговувати будинок у цілому. Крім того, посилання позивачів на те, що у спірному нежитловому підвальному приміщенні розташовується технічне обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація будинку є неможливою, не підтверджуються жодним доказом та спростовуються матеріалами справи.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 24 вересня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_2, представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 задоволено.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 травня 2018 року скасовано.

Визнано незаконним та скасовано рішення Сумської міської ради від 22 червня 2011 року № 581-МР "Про затвердження переліку об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Суми" у частині внесення нежилого приміщення (підвалу), площею 117,8 кв. м, яке розташоване у будинку АДРЕСА_1, до переліку об'єктів комунальної власності, та визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності не нерухоме майно від 28 липня 2011 року про право власності територіальної громади міста Суми на нежиле приміщення площею 117,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні і докази, які б беззаперечно свідчили про те, що спірне приміщення будувалося не як допоміжне приміщення, а як інше приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду, є самостійним об'єктом нерухомого майна, з іншим призначенням, ніж допоміжні приміщення.

Висновок судової будівельно-технічної експертизи № 2043 від 30 січня 2018 року не є належним доказом у справі, оскільки на вирішення експертизи не ставилось питання щодо належності спірного приміщення до допоміжних у розумінні статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

Апеляційний суд виходив з того, що оскаржуване рішення Сумської міської ради у частині внесення нежилого приміщення (підвалу), площею 117,8 кв. м, яке розташоване у будинку АДРЕСА_1, до переліку об'єктів комунальної власності, без переведення його з правового статусу допоміжного в інший статус - нежитлового приміщення (ізольованого приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна з іншим призначенням, ніж допоміжні приміщення), є незаконним та таким, що порушує права позивачів як співвласників багатоквартирного житлового будинку, як і свідоцтво про право власності на це приміщення, оскільки отримано не у законний спосіб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У жовтні 2018 року ФОП ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга ФОП ОСОБА_3 мотивована тим, що апеляційний суд взагалі не зазначив у судовому рішенні про позовну давність щодо застосування якої заявлялось відповідачем та третьою особою.

Крім того, заявник у касаційній скарзі посилається на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, послався на закон якого не існувало на час виникнення спірних правовідносин, а саме Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

Також заявник наголошує у касаційній скарзі на тому, що розпорядження міською радою майном територіальної громади є правомірним та законним.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_3 та надано строк для надання відзиву.

У листопаді 2018 року Сумська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга Сумської міської ради мотивована доводами аналогічними доводам касаційної скарги ФОП ОСОБА_3.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою Сумської міської ради та надано строк для надання відзиву.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У грудні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засобом поштового зв'язку подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, просили касаційну скаргу ФОП ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 14 вересня 2001 року.

ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_3 у згаданому будинку на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17 серпня 2016 року.

Відповідно до викопіювання із плану кварталу на прибудинкову територію будинку АДРЕСА_1, у загальному користуванні мешканців вказаного будинку також знаходилось вбудоване приміщення загального користування, а саме: підвал, площею 117,8 кв. м, який розташований в загальному підвальному приміщенні площею 896,31 кв. м.

Рішенням Сумської міської ради від 22 червня 2011 року № 581-МР затверджено перелік об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Суми згідно з додатком, відповідно до якого, власником об'єкту по АДРЕСА_1 50 площею 117,8 кв. м є територіальна громада міста Суми, мета використання об'єкту - розміщення офісу. Вирішено оформити право власності на об'єкти права комунальної власності територіальної громади міста Суми згідно з додатком до цього рішення, з видачею свідоцтв про право власності за територіальною громадою міста Суми, в порядку, встановленому чинним законодавством.

На підставі зазначеного рішення нежитлове приміщення загальною площею 117,8 кв. м по АДРЕСА_1 належало на праві власності територіальній громаді міста Суми.

Відповідно до рішення Сумської міської ради від 26 грудня 2012 року № 2041-МР, внесено зміни до рішення Сумської міської ради від 26 жовтня 2011 року № 856-МР "Про затвердження переліків об'єктів, які перебувають у комунальній власності і підлягають приватизації" згідно з додатком до якого, нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 відноситься до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Суми, які підлягають приватизації шляхом викупу.

На виконання цього рішення Управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради видано наказ від 08 лютого 2013 року про приватизацію шляхом викупу об'єкта комунальної власності територіальної громади міста Суми нежитлового приміщення площею 117,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і орендується ФОП ОСОБА_3.

Згідно з договором купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 11 квітня 2013 року, Управління майна комунальної власності Сумської міської ради передало у власність ФОП ОСОБА_3 нежитлове приміщення площею 117,8 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Суми на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Відповідно до договору іпотеки від 06 грудня 2013 року № 521/2013-ІФ ОСОБА_3 у забезпечення зобов'язання за кредитним договором 06 грудня 2013 року № 97/2013-КЛ передав ПАТ "Укргазбанк" в іпотеку нежитлове приміщення, площею 117,8 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно із висновком судової будівельно-технічної експертизи Сумського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.

С. Бокаріуса від 30 січня 2018 року № 2043, досліджуване підвальне приміщення за адресою: АДРЕСА_1, площею 117,8 кв. м, належне ФОП ОСОБА_3, не відноситься до технічних приміщень, які необхідні для забезпечення технічної експлуатації та обслуговування житлового будинку.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Частиною 2 статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до Конституції України всі суб'єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т. ін.

Відповідно до частини 2 статті 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою співвласників.

Відповідно до положень ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до частини 1 статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

У справі, що розглядається, суть позовних вимог зводиться до оскарження рішення Сумської міської ради, яким вирішувалося питання оформлення права власності на підвальне приміщення, та на підставі якого видано оспорюване свідоцтво про право власності на майно та проведено державну реєстрацію права власності, чим, на думку позивачів, порушено їхні права як співвласників спільного майна багатоквартирного будинку.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло.

Конституцією України також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України від 19 червня 1992 року № 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - ~law20~).

Згідно зі ~law21~ приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін. ) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до ~law22~ власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін. ) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

При ~law23~одавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об'єкта нерухомості.

Згідно зі ~law24~ допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Такі висновки підтверджуються й у рішеннях Конституційного Суду України, а саме, у Рішенні від 02 березня 2004 року у справі № 4-рп/2004 за конституційним зверненням ОСОБА_9 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), у якому зазначив, що, аналізуючи порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т. ін. ), Конституційний Суд України виходить з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".

У Рішенні від 09 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_10 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям "мешканці" треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб'єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об'єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення‚ як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку‚ має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.

Разом з тим нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.

На час приватизації позивачами квартир було чинним Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, у пункті 17 якого прямо вказувалося, що нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Порядок передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України.

З наведених норм убачається, що у житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина 3 статті 4 ЖК Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19).

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 367, 374 ЦПК України, визначився в повному обсязі з характером спірних правовідносин, належним чином встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог з підстав, викладених у рішенні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що на час виникнення спору віднесення приміщень до допоміжних регулювалося Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", згідно зі статтею 1 якого допоміжні приміщення багатоквартирного будинку приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна.

Вказані норми є спеціальними відносно норм Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" щодо визначення правового статусу нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку і визначальним для правильного вирішення спору є встановлення того, чи відноситься спірне приміщення до допоміжних чи є нежитловим приміщенням в структурі житлового будинку.

Як зауважив апеляційний суд, допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов'язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави стверджувати, що спірне підвальне приміщення входить до переліку допоміжних приміщень будинку та є призначеним для обслуговування будинку та підвищення життєвого комфорту його мешканців.

Рішення Сумської міської ради від 22 червня 2011 року № 581-МР не змінює правового статусу підвального приміщення, за умови встановлення у справі визначеного законом юридичного факту належності спірного приміщення до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку.

У касаційних скаргах заявники посилаються на те, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що на момент звернення до суду з цим позовом позивачами пропущено позовну давність, про застосування якої відповідач і третя особа подавали заяву. Такі доводи касаційних скарг є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні заяви від сторін про застосування позовної давності, як того вимагає стаття 267 ЦК України.

Доводи касаційних скарг про те, що апеляційний суд помилково послався на положення Закону України № 417-VIII від 14 травня 2015 року "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", якого на час виникнення спірних правовідносин не було прийнято та на підставі якого втратив чинність Закон України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" заслуговують на увагу, однак зазначене на правильність висновків суду не впливає та не може бути підставою для скасування правильного по суті і законного рішення з одних лише формальних міркувань.

Під час судового розгляду відповідачем не було спростовано належними та допустимими доказами, що спірне підвальне приміщення не належить співвласникам будинку та має інший правовий статус ніж визначений законом для таких приміщень.

Таким чином, апеляційний суд, з урахуванням встановлених обставин та наданих учасниками справи доказів, дійшов правильного висновку про задоволення позову з підстав, викладених у постанові суду.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що відповідач розпорядився майном, а саме: підвальним приміщенням, яке належить на праві спільної сумісної власності всім співвласникам спірного житлового будинку.

З такими висновками погоджується й Верховний суд.

При цьому суд виходить із засад диспозитивності цивільного судочинства, змагальності сторін, з урахуванням встановлених обставин справи, вимог закону та наданих сторонами доказів, а також того, що судом не встановлено виняткових обставин, які б давали підстави для скасування судового рішення апеляційної інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Інші доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

У зв'язку з наведеним, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 та Сумської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Сумської області від 24 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко