Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.11.2022 року у справі №201/1577/21

Постанова

Іменем України

01 листопада 2022 року

місто Київ

справа № 201/1577/21

провадження № 61-4217св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - орган опіки та піклування служби у справах дітей Виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, діючи в інтересах ОСОБА_1 , 11 лютого 2021 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання незаконними дій з вивезення і утримання дитини, зобов`язання вчинити дії з забезпечення повернення малолітньої дитини до Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії (далі - Велика Британія) та відібрання дитини.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що він та ОСОБА_2 07 червня 2017 року уклали шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дитина - ОСОБА_5 , місце народження: м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Україна.

Зазначив, що 04 травня 2018 року він подав клопотання про видачу візи для дружини та дочки для того, щоб уся родина проживала разом у м. Лондоні, Велика Британія.

06 березня 2019 року, після отримання віз, ОСОБА_2 з дитиною ОСОБА_5 прибули до Великої Британії; дитині у Великій Британії видано паспорт підданої Великої Британії.

Стверджував, що 06 вересня 2019 року без дозволу та відома позивача відповідач разом із дитиною виїхала з Великої Британії до України.

Позивач стверджував, що не давав своєї згоди на переїзд дитини на постійне місце проживання в Україну і зазначив, що відповідач самостійно змінила місце проживання спільної малолітньої дитини та визначила її нове місце проживання в Україні з порушенням батьківських прав позивача.

У зв`язку з викладеним 11 жовтня 2019 року до Міністерства юстиції України як відповідний Центрального органу з виконання на території України через Центральний орган Великої Британії надійшла заява позивача про сприяння поверненню дитини до Великої Британії.

04 листопада 2019 року Міністерство юстиції України через Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області звернулося до відповідача з метою роз`яснення положень Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (далі - Гаазька конвенція 1980 року) та отримання згоди на добровільне повернення дитини до Великої Британії.

08 січня 2020 року відповідач надіслала на електронну пошту Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області заяву-пояснення, відповідно до якої вона не має жодних суперечок з позивачем щодо місця проживання дитини, а також, що позивач перебував в Україні з 23 грудня 2019 року до 01 січня 2020 року та не повідомляв про свій намір повернути дитину без матері до Великої Британії.

Взявши до уваги, що мати дитини відмовилася добровільно повертати дитину до Великої Британії, Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від імені заявника у березні 2020 року подало позов до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, який суд залишив без розгляду за заявою позивача у зв`язку з досягненням домовленості між сторонами про те, що відповідач погоджується повернутися до Великої Британії разом із дитиною.

Надалі, враховуючи, що мати дитини відмовилася добровільно повертати дитину до Великої Британії, Південно-Східне міжрегіональне управлінням Міністерства юстиції (м. Дніпро) від імені заявника повторно подало позов до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, просило суд: визнати незаконним вивезення та утримування відповідачем на території України малолітньої дитини ОСОБА_5 ; зобов`язати відповідача повернути малолітню ОСОБА_5 до місця постійного проживання у Великій Британії; у разі невиконання рішення у добровільному порядку, зобов`язати відповідача передати малолітню ОСОБА_5 , а також документи, необхідні для виїзду за кордон, батькові (позивачу), який проживає у м. Лондоні, Велика Британія; у разі відмовити відповідача передати малолітню ОСОБА_5 - відібрати дитину і передати батькові ОСОБА_1 для забезпечення повернення дитини до Великої Британії; покласти витрати, пов`язані з поверненням дитини до Великої Британії, на позивача.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

Відповідач заперечувала проти задоволення позову, зазначила, що Велика Британія не є звичайним місцем проживання дитини, ОСОБА_5 є громадянкою України, позивач не заперечував проти проживання дитини із матір`ю в Україні. Зазначила, що позивач не довів, що за 6 місяців проживання у Великій Британії дитина прижилася у новому середовищі.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 22 вересня 2021 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська частково задовольнив позов ОСОБА_1 .

Суд визнав незаконним утримування відповідачем ОСОБА_2 на території України малолітньої дитини ОСОБА_5 ; зобов`язав відповідача ОСОБА_2 повернути малолітню ОСОБА_5 до місця постійного проживання батька у Великій Британії.

Витрати, пов`язані з поверненням дитини до Великої Британії, суд поклав на позивача.

Суд допустив негайне виконання цього рішення у частині повернення дитини до Великої Британії до батька ОСОБА_1 .

Стягнув з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 908, 00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції зазначив, що, враховуючи дії відповідача, вона не має наміру повертатися з дитиною до постійного місця проживання до Великої Британії, хоча прямо про це не зазначає, а також усупереч вимогам цивільного процесуального законодавства допускає зловживання своїми процесуальними правами та обов`язками з метою необґрунтованого затягування справи.

За висновками суду першої інстанції, у розумінні статей 3 і 5 Гаазької конвенції 1980 року утримування дитини відповідачем в Україні без згоди на те позивача є протиправним. Відповідач порушує права позивача на піклування про дитину, що включають право на визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 .

Постановою від 17 лютого 2022 року Дніпровський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 . Скасував рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2021 року та ухвалив нове рішення.

Апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування служби у справах дітей Виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради, про визнання незаконним вивезення та утримання малолітньої дитини, зобов`язання повернути малолітню дитину до Великої Британії, відібрання малолітньої дитини.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що позивач не довів, що саме Велика Британія є місцем постійного проживання дитини. Суд зазначив, що період перебування дитини в Україні з 06 вересня 2019 року (дата переміщення) становить майже 2 роки та 6 місяців, вік дитини, який на момент її переміщення до України з Великої Британії, до якої її просить повернути позивач, становив 1 рік та 11 місяців, і в силу свого віку вона реально не могла сприймати країну та місце, де вона проживала, людей, які її оточували, крім близьких осіб, які були поряд із нею щодня.

Також суд апеляційної інстанції врахував, що дитина за місцем народження є громадянкою України, після народження проживала в Україні 1 рік та 6 місяців, а після виїзду з матір`ю до Великої Британії, де перебувала 6 місяців, повернулася до України, країни свого походження, де проживає і на момент розгляду справи судами. Зі слів матері дитини, вони вільно виїхали з Великої Британії разом із дитиною, за усною згодою батька. В аеропорту не вимагалося інших документів, окрім паспортів та квитків.

Суд також врахував, що на момент ухвалення постанови дитині є майже 4 року та 6 місяців, із яких вона лише 6 місяців не проживала в Україні та вже 2 роки та 6 місяців дитина проживає в Україні після повернення, вона є занадто прив`язаною до матері та бабусі з дідусем, розуміє та сприймає мову, на якій спілкуються громадяни України, що є досить важливим для дитини цього віку.

На переконання суду апеляційної інстанції, з огляду на встановлені обставини справи дитина прижилася у новому середовищі в Україні, а тому повернення малолітньої дитини ОСОБА_5 до Великої Британії не можна вважати доцільним, адже у випадку примусової зміни укладу життя малолітньої дитини та повернення до Великої Британії, існуватиме серйозний ризик заподіяння дитині фізичної або психічної шкоди. Головним фактором, яким керувався суд при обґрунтуванні цього висновку, є принцип дотримання, перш за все, найкращих інтересів дитини, які полягають у забезпеченні її гармонійного розвитку в безпечному, надійному і стабільному середовищі з урахуванням її віку, збереженні її зв`язків із сім`єю, у тому числі з матір`ю, бабусею та дідусем, з якими вона перебувала постійно як до виїзду до Великої Британії, так і протягом останніх 2 років та 6 місяців після повернення.

Апеляційний суд встановив, що з моменту виїзду ОСОБА_2 з малолітньою дитиною ОСОБА_5 в Україну (вересень 2019 року) до звернення Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) в інтересах ОСОБА_1 до суду з позовом у цій справі, а саме з вимогами про забезпечення повернення малолітньої дитини до Великої Британії (лютий 2021 року) минуло півтора роки, а тому суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин частину другу статті 12 Гаазької конвенції 1980 року, вважаючи недоведеним, що повернення дитини до Великої Британії, яка вже прижилася в новому соціальному середовищі в Україні, може поставити дитину під загрозу психічної шкоди.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 03 травня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2021 року залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції ухвалив з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду те, що:

- суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 521/16839/18, від 27 квітня 2021 року у справі № 405/1182/20, якими визначено, що судовий і адміністративний орган навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну з дати незаконного переміщення або утримування дитини, видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі;

- суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 405/2584/17, від 15 серпня 2019 року у справі № 201/3664/17. Відповідно до цих висновків тимчасовий чи постійний виїзд дитини за кордон має відбуватися лише за погодженням з іншим із батьків. У тих випадках, коли дитина виїжджає з одним із батьків без дозволу іншого з батьків, має бути невідкладно постановлено рішення про її повернення, зокрема, до постійного місця проживання в іноземній державі. Спір про повернення дитини до місця постійного проживання не є спором про визначення місця проживання дитини і визначення способу та порядку участі у вихованні дитини, оскільки такі питання можуть бути вирішені судом лише після повернення дитини до звичайного місця проживання;

- апеляційний суд не розглянув клопотання ОСОБА_1 про відмову у допиті експерта з психології ОСОБА_9 з огляду на сумніви у рівні її кваліфікації з цього питання;

- суд не взяв до уваги показання заявника, що він був введений в оману під час надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини в Україні.

Заявник стверджує, що у матеріалах справи немає доказів, що дитина прижилася в Україні (участь у гуртках, відвідування дошкільних закладів тощо), а виховання дитини матір`ю здійснюється із серйозними фізичними та соціальними ризиками.

На переконання заявника, у межах справи мала бути призначена судово-медична експертиза.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 04 липня 2022 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року, відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребував справу із суду першої інстанції.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, Україна.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одружилися 07 червня 2017 року в Україні.

04 травня 2018 року позивач подав клопотання про видачу візи для дружини та дочки для того, щоб вся родина проживала разом у м. Лондоні, Велика Британія.

06 березня 2019 року, після отримання візи, ОСОБА_2 з дитиною ОСОБА_5 прибули до Великої Британії.

Дитині у Великій Британії було видано паспорт підданої Великої Британії.

06 вересня 2019 року без дозволу та відома позивача відповідач разом із дитиною виїхала з Великої Британії.

Позивач зазначав, що не давав своєї згоди на переїзд дитини на постійне місце проживання в Україну та вважав, що відповідач самостійно змінила місце проживання спільної малолітньої дитини і визначила її нове місце проживання в Україні з порушенням його батьківських прав, адже ані усної, ані письмової згоди на зміну постійного місця проживання малолітньої ОСОБА_5 він не давав.

11 жовтня 2019 року до Міністерства юстиції України як повноваженого Центрального органу з виконання на території України Гаазької конвенції 1980 року через Центральний орган Великої Британії надійшла заява позивача про сприяння поверненню дитини до Великої Британії.

04 листопада 2019 року Міністерство юстиції України через Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області звернулося до відповідача з метою роз`яснення положень Гаазької конвенції 1980 року та отримання згоди на добровільне повернення дитини до Великої Британії.

08 січня 2020 року ОСОБА_2 надіслала на електронну пошту Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області заяву-пояснення, відповідно до якої сторони не мають жодних суперечок щодо місця проживання дитини, а також, що позивач перебував в Україні з 23 грудня 2019 року до 01 січня 2020 року та не повідомляв про свій намір повернути дитину без матері до Великої Британії.

Враховуючи, що мати дитини відмовилася добровільно повертати дитину до Великої Британії, Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у березні 2020 року від імені заявника подало позов до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

У зв`язку з досягненням домовленості між сторонами про те, що відповідач погоджується повернутися до Великої Британії разом із дитиною, позивач подав до суду заяву про залишення позову без розгляду.

Ухвалою від 23 вересня 2020 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська залишив без розгляду позов ОСОБА_1 , ухвала набрала законної сили.

Враховуючи, що мати дитини відмовилася добровільно повертати дитину до Великої Британії, Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у лютому 2021 року від імені позивача та в його інтересах повторно подало позов до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Суди встановили, що на час прибуття 06 березня 2019 року дитини до Великої Британії їй було 1 рік та майже шість місяців.

Час перебування дитини у Великій Британії становив 6 місяців.

Період перебування дитини в Україні з 06 вересня 2019 року (дата переміщення з Великої Британії до України) до моменту розгляду справи судами склав два роки та п`ять місяців.

Під час спілкування суду апеляційної інстанції у судовому засіданні з малолітню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з`ясовано, що дитина виявляє більшу прихильність до матері ОСОБА_2 . Дитина розповідала, що їй подобається жити з матір`ю. Також розповіла, що у неї досить близькі стосунки з бабусею та дідусем, друзями. Дитина зазначала, що тата вона любить, але він знаходиться далеко та не живе з ними.

Суд допитав як свідка ОСОБА_9 - керівника Центру сучасного інтеграційного розвитку особистості «QUICK WIT», практичного психолога, педагога раннього розвитку, яка пояснила суду, що мати ОСОБА_2 приділяє увагу розвитку дитини. У вихованні дитини допомагають батьки матері. Зазначила про тісний зв`язок між дитиною та матір`ю, під час перебування дитини без присутності матері у незнайомій обстановці, для ОСОБА_5 є важливим знати, що мама завжди поруч. Дитина до батька не виявляє прихильності, проте і агресії до нього не має.

Під час співбесіди з малолітньою ОСОБА_5 дитина малювала, свідком як психологом надано аналіз малюнку дитини, та вона зазначила, що дитина сумує за домівкою, з якою має тісний зв`язок та яку асоціює з мамою та не має агресії до батька.

Під час апеляційного розгляду відповідач надала додаткові письмові докази у справі, які прийняті апеляційним судом, врахувавши особливості цієї категорії справи, а саме:

- копію медичної картки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- довідку Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Криворізької міської ради від 17 січня 2022 року № 55 про укладення ОСОБА_5 декларації з лікарем;

- довідку Комунального позашкільного навчального закладу «Центр дитячої та юнацької творчості «Терноцвіт» Криворізької міської ради від 17 січня 2022 року № 6 про те, що ОСОБА_5 відвідує творче об`єднання гуртків раннього естетичного розвитку « Малюк »;

- довідку Центру сучасного інтеграційного розвитку особистості «QUICK WIT» від 17 січня 2022 року щодо відвідування дитиною занять з раннього розвитку в групі «Малюк + Мама»;

- психолого-педагогічну характеристику на дитину від Центру сучасного інтеграційного розвитку особистості «QUICK WIT» від 17 січня 2022 року;

- фотокартки дитини у кількості 12 шт.;

- DVD-диск із відеозаписами (6 записів) відвідування гуртків малолітньою ОСОБА_5 із епізодами занять в дитячих клубах та на майстер-класах протягом 2019-2021 років.

Відповідно до висновку спеціаліста-психолога за результатами проведеного психологічного аналізу ситуації в родині ОСОБА_2 , який відбувся 10 лютого 2022 року, розлучення із матір`ю у випадку примусового повернення до Великої Британії призведе до заподіяння психічної шкоди дитині.

Апеляційний суд витребував та дослідив цивільну справу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська № 202/2998/20 (провадження № 2/201/1928/2020) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про забезпечення повернення малолітньої дитини до Великої Британії.

Ухвалою від 23 вересня 2020 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська залишив без розгляду позов ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України. Підставою залишення позову без розгляду була заява позивача від 10 вересня 2020 року, у якій він зазначив, що сторони у справі дійшли згоди щодо повернення відповідача з дитиною до Великої Британії.

Підставою звернення до суду із зазначеним позовом була перша заява ОСОБА_1 про повернення дитини від 09 вересня 2019 року.

У зазначеній заяві саме позивач визначив, що країною постійного проживання дитини є Україна.

Також апеляційний суд встановив, що у матеріалах справи, яка переглядається, є письмова згода ОСОБА_1 від 14 червня 2021 року на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 в Україні.

Станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач надав для долучення до матеріалів справи копію адміністративного позову від 14 лютого 2022 року про визнання незаконною згаданої заяви та скасування рішення про реєстрацію ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Доказів відкриття провадження у такій справі позивач не надав. Рішення у зазначеній справі суд не ухвалив, а тому апеляційний суд не взяв до уваги цей доказ.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з пред`явленням батьком дитини вимоги про її повернення до Великої Британії згідно із правилами Гаазької конвенції 1980 року у зв`язку з тим, що дитина незаконно переміщена до України без згоди батька.

Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, порядок та умови захисту дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування урегульовані положеннями Гаазької конвенції 1980 року, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 11 січня

2006 року № 3303-IV «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей».

Для Великої Британії Гаазька Конвенція 1980 року набрала чинності з 01 серпня 1986 року.

Гаазька конвенція 1980 року захищає дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування на території іншої держави та спрямована на забезпечення невідкладного повернення дітей до держави їхнього постійного проживання.

Відповідно до частини першої статті 3 Гаазької конвенції 1980 року переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо:

a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та

b) у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання.

За змістом частини другої статті 3 Гаазької конвенції 1980 року права піклування, про які йдеться у пункті «а», можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.

Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 613/1185/19 (провадження № 61-2286св21) зазначив, що:

«Виходячи зі змісту Гаазької конвенції 1980 року, для прийняття рішення про повернення дитини потрібно встановити:

по-перше, що дитина постійно мешкала в договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт «а» частини першої статті 3 цієї Конвенції);

по-друге, що переміщення або утримання дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції);

по-третє, що заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції).

Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини одним із батьків, наділеним правами спільного піклування, порушує інтереси та права дитини, а також права іншого з батьків на піклування про дитину, без згоди якого/якої відбулася зміна місця проживання дитини».

Підсумовуючи, питання про наявність підстав для повернення дитини відповідно до правил Гаазької конвенції 1980 року суд вирішує у разі встановлення, що звичайним місцем проживання дитини є інша держава, до якої позивач просить повернути дитину, та переміщенням дитини порушені права позивача на опіку, піклування про дитину, які позивач реалізовував до такого переміщення дитини до іншої країни.

Отже, звертаючись до суду з позовом про повернення дитини у порядку Гаазької конвенції 1980 року, позивач має довести звичайне місце проживання дитини в іншій державі, до якої і просить повернути дитину, а також, що він здійснював опіку, піклування про дитину до її незаконного переміщення із звичайного місця її проживання.

Постійне проживання (звичайне місця проживання) позивач має довести доказами, що підтверджують, зокрема, навчання дитини, отримання медичної допомоги та реалізацію стосовно неї інших соціальних послуг на території цієї держави.

Статтею 13 Гаазької конвенції 1980 року передбачено, що судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:

а) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримання, або дали згоду на переміщення або утримання, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримання;

b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Зазначені факти підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на теперішній час, так і в майбутньому, оцінкою думки дитини, якщо вона досягла відповідного віку й рівня зрілості, оцінки сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо.

Щодо звичайного місця проживання дитини

Як вже зазначив Верховний Суд, першорядно, вирішуючи позов про повернення дитини на підставі Гаазької конвенції 1980 року, суд має з`ясувати звичайне місце проживання дитини.

Поняття «місце постійного проживання» не визначене цією Конвенцією, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.

Звичайне місце проживання підтверджується таким: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо.

Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування на території держави-члена і переїзду сім`ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі.

Підсумовуючи, Верховний Суд констатує, що звичайне місце проживання дитини варто розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив`язаності дитини до соціального та сімейного її оточення. З цією метою потрібно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини і сім`ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не довів, що саме Велика Британія є постійним та звичайним місцем проживання дитини до її повернення в Україну.

У таких висновках апеляційний суд врахував, що дитина за місцем народження є громадянкою України та після народження проживала в Україні 1 рік та 6 місяців, а після виїзду з матір`ю до Великої Британії, де перебувала 6 місяців, повернулася до України, країни свого походження, де проживає і на момент розгляду справи. Під час розгляду справи апеляційний суд також встановив, що дитина відвідує дошкільні заклади, отримує медичну допомогу в Україні.

Натомість доказів того, що дитина мала звичайне місце проживання у Великій Британії, у матеріалах справи немає, у касаційній скарзі заявник не наводить обґрунтованих доводів про помилковість висновків апеляційного суду в цій частині.

За таких обставин немає підстав для повернення дитини до Великої Британії за правилами Гаазької конвенції 1980 року, оскільки звичайним місцем проживання дитини була Україна, а перебувавши у Великій Британії протягом 6 місяців, дитина не набула нового звичайного для себе та постійного місця проживання у цій країні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши фактичні обставини, суд апеляційної інстанції правильно визначив правову природу цивільних відносин між сторонами та застосував правила Гаазької конвенції 1980 року щодо підстав повернення незаконно переміщеної дитини.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що вони фактично зводяться до непогодження заявника із визначенням місця проживання дитини в Україні разом із матір`ю.

Водночас, розглядаючи питання щодо повернення дитини до держави постійного проживання, суд не може вирішувати по суті питання щодо піклування про дитину та визначення її місця проживання. У справі, яка переглядається, підлягають з`ясуванню виключно законність переміщення дитини з Великої Британії та її утримання матір`ю на території України, а також наявність передбачених Гаазькою конвенцією 1980 року підстав для відмови в поверненні дитини.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 405/2584/17, від 15 серпня 2019 року у справі № 201/3664/17, на які посилався заявник у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження постанови апеляційного суду.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що суди мали досліджувати питання, чи прижилася дитина в новому середовищі зі спливом річного строку перебування в Україні після переміщення з Великої Британії, то Верховний Суд врахував, що такі обставини мали бути досліджені судами у разі, якщо було б встановлено, що звичайним місцем проживання малолітньої дитини була Велика Британія.

За обставин, коли апеляційний суд встановив, що Велика Британія не була звичайним місцем проживання дитини, переважаючу частину свого життя вона провела в Україні разом із матір`ю, дідом та бабою, в українському соціальному середовищі, не підлягають з`ясуванню обставини, чи прижилася дитина в Україні після її переміщення з Великої Британії, оскільки Україна є її звичайним місцем проживання.

Зробивши висновки, що дитина прижилася в Україні за обставин, коли вона не набувала звичайного місця проживання у Великій Британії, апеляційний суд фактично встановив, що наявні у справі докази доводять, що звичайним місцем проживання дитини як до виїзду до Великої Британії, так і після повернення до України, була і є Україна.

У зв`язку з такими встановленими фактичними обставинами справи висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 521/16839/18, від 27 квітня 2021 року у справі № 405/1182/20, щодо застосування положень Гаазької конвенції 1980 року про повернення незаконно переміщеної дитини. Такі висновки Верховний Суд зробив за інших фактичних обставин справи, відмінних від тих, що встановлені у справі, яка переглядається. Зокрема, у зазначених справах суди встановили, що дитина була переміщена із звичайного місця проживання, натомість у справі, яка переглядається, дитина тимчасово, протягом шести місяців перебувала в іншій країні та повернулася до звичайного місця проживання в Україні, з якого позивач просить повернути дитину до Великої Британії за його звичайним місцем проживання, а не звичайним місцем проживання дитини.

Щодо доводів касаційної скарги про відхилення клопотання заявника про відмову у допиті експерта з психології ОСОБА_9 з огляду на сумніви у рівні її кваліфікації з цього питання, а також, що суд не взяв до уваги показання заявника, що він був введений в оману під час надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини в Україні, то Верховний Суд врахував, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Одночасно Верховний Суд наголошує на тому, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися до повноважного суду з позовом про визначення місця проживання дочки разом із ним у разі наявності підстав вважати, що проживання дитини з батьком відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак