Постанова

Іменем України

19 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 569/19218/13-ц

провадження № 61-34408св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В., Грушицького А. І., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Скоромна Юлія Анатоліївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 червня 2014 року в складі судді Герасимчук М. К. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 13 серпня 2014 року в складі колегії суддів: Рожина Ю. М., Ковальчук Н. М., Максимчук З. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У травні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що вона з відповідачем перебувала у шлюбі з 22 травня 1982 року по 02 березня 2012 року.

За час шлюбу ними побудований будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1. Оскільки досягти домовленості щодо поділу набутого за час шлюбу майна не вдалося, вона звернулась до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном та виділ в натурі частки із спільного майна, що є у спільній сумісній власності. ОСОБА_3 пред'явив зустрічний позовом про усунення перешкод у користуванні спільним майном та вселення, поділ спільного майна подружжя. Вказана справа знаходиться в провадженні Рівненського міського суду Рівненської області.

Зазначала, що під час проведення будівельно-технічної експертизи у цій справі їй стало відомо про те, що спірний об'єкт нерухомості зданий в експлуатацію та за колишнім її чоловіком зареєстровано право власності на житловий будинок, який здійснив його відчуження разом із земельною ділянкою на якій він розміщений на користь своє матері ОСОБА_2, на підставі договорів дарування від 10 липня 2012 року.

Враховуючи наведене, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просила визнати недійсними без застосування наслідків недійсності: договір дарування від 10 липня 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, за умовами якого ОСОБА_3 безоплатно передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність як дарунок житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Скоромною Ю. А. та зареєстрований в реєстрі за № 1032; договір дарування від 10 липня 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, за умовами якого ОСОБА_3 безоплатно передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність як дарунок земельну ділянку, площею 0,138 га, розташовану за цією ж адресою, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Скоромною Ю. А.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 червня 2014 року позов задоволено. Визнано недійсним без застосування наслідків недійсності договір дарування від 10 липня 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, за умовами якого ОСОБА_3 безоплатно передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність як дарунок житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Скоромною Ю. А.

Визнано недійсним без застосування наслідків недійсності, договір дарування від 10 липня 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, за умовами якого ОСОБА_3 безоплатно передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність як дарунок земельну ділянку, площею 0,138 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Скоромною Ю. А.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що майно набуте подружжям під час шлюбу, належить чоловікові та дружині на праві спільної сумісної власності, вони мають рівні права на володіння, користування та розпорядження цим майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, а тому при укладенні оспорюваних договорів дарування ОСОБА_3 обов'язково повинен був отримати нотаріальну згоду своєї колишньої дружини ОСОБА_1 на розпорядження спірним майном, що перебувало у спільній сумісній власності подружжя, проте це не було зроблено, а тому відсутність такої згоди є підставою для визнання договорів дарування недійсними.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 13 серпня 2014 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що рішення ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з'ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому відсутні підстави для його скасування.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У вересні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 13 серпня 2014 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням правил виключної підсудності, що є безумовною підставою для скасування судового рішення. Крім того, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя, оскільки також підлягає з'ясуванню й той факт, що джерелом його набуття були спільні кошти подружжя або їх спільна праця.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому просила скаргу відхилити, рішення судів залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2,2.3.4,2.3.13,2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки", у зазначеній справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Справу розподілено судді-доповідачу.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи, щодо законності та обґрунтованості.

Виклад фактичних обставин справи

Судом установлено, що з 22 травня 1982 року по 02 березня 2012 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.

Під час перебування у шлюбі, на підставі рішення Городоцької сільської ради народних депутатів Рівненського району від 12 квітня 2002 року № 13 ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,138 га та видано державний акт від 19 листопада 2002 року серії ІП-РВ №032689, яка розташована в с. Карпилівка Городоцької сільської ради, за призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На вказаній земельній ділянці по АДРЕСА_1 сторони під час перебування в зареєстрованому шлюбі побудували будинок.

В декларації про готовність об'єкта до експлуатації будівництва житлового будинку та господарських споруд вказано: дата початку будівництва - серпень 2008 року, дата закінчення будівництва - листопад 2009 року.

10 липня 2012 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1238 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 а та житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за цією ж адресою, що підтверджується договорами дарування, посвідченими приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Скоромною Ю. А.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Згідно з ~law25~ відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України

окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК України, 377 ЦК України.

Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Згідно з частиною 3 статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини 4 статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Наведене узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) у яких Верховний Суд відійшов від правових висновків, викладених у постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, у яких Верховний Суд України дійшов висновку про те, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у наведених вище справах, Велика Палата Верховного Суду вказала, що він суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток, та вважала, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном.

Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини 4 статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При ~law26~ не пов'язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Згода подружжя на вчинення іншим з подружжя правочину є за своєю правовою природою окремим одностороннім правочином, що має бути укладений письмово.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Враховуючи наведене, ухвалюючи оскаржувані рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов правильного висновку про визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку, з господарськими спорудами від 10 липня 2012 року, оскільки позивач при укладенні оспорюваних договорів не надавала своєї згоди на відчуження спірного майна, яке є спільною сумісною власності подружжя.

Доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції правил виключної підсудності, не заслуговують на увагу, оскільки саме за клопотанням відповідача, ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 16 вересня 2013 року, вказана цивільна справа була передана за підсудністю до Рівненського міського суду Рівненської області, а положення частини 1 статті 117 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, не допускають спорів між судами про підсудність.

Доводи касаційної скарги про безпідставне визнання судами спірної земельної ділянки та житлового будинку з господарськими спорудами спільним сумісним майном подружжя, не заслуговують на увагу, оскільки заперечуючи вказані обставини заявник не надала доказів на їх спростування.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Крім того, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 13 серпня 2014 року залишено без змін.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 13 серпня 2014 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Сердюк А. І. Грушицький І. М. Фаловська