Постанова

Іменем України

01 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 369/6516/16-ц

провадження № 61-1796 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_6, відповідачі:-Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області, -Товариство з обмеженою відповідальністю «Лука Девелопмент», -ОСОБА_7,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у складі судді Дубас Т. В. від 05 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області у складі суддів: Приходька К. П., Голуб С. А., Таргоній Д. О., від 29 листопада 2017 року.

Встановив:

У липні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Лука Девелопмент» (далі - ТОВ «Лука Девелопмент»), ОСОБА_7 про скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування кадастрового номера земельної ділянки та визнання права власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги ОСОБА_6 обґрунтував тим, що він є спадкоємцем щодо права власності на земельну частку (пай), яка перебувала в колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства імені Шевченка (далі - КСП ім. Шевченка) Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, розміром 1,85 умовних кадастрових гектарів, що належала його померлій матері ОСОБА_8 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1, виданого Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області та зареєстрованого 28 квітня 2004 року в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 783. Про це свідчить свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії НОМЕР_2 від 11 листопада 2011 року (спадкова справа № 718 за 2004 рік), яке зареєстроване в реєстрі за № 1-2819 державним нотаріусом Першої київської обласної державної нотаріальної контори Золотухіною О. М.

Києво-Святошинська районна державна адміністрація розпорядженням від 01 жовтня 2013 року № 769 надала дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі позивачу, власнику земельної частки (паю), орієнтовною площею 1,85 га. З метою реалізації права власності позивача, на виконання вказаного розпорядження № 769 і за замовленням ОСОБА_6 Товариство з обмеженою відповідальністю «Оксоль» (далі - ТОВ «Оксоль») розробило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

На етапі внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області прийняло рішення № РВ-3200270422016 про відмову у внесенні цих відомостей у зв'язку з перетином ділянки ОСОБА_6 з іншою ділянкою (кадастровий номер НОМЕР_3) на 100 %. Таке рішення відповідача унеможливлює реалізацію права власності ОСОБА_6 на земельну частку (пай).

Згідно з відомостями Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру власником земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_3 є відповідач - ТОВ «Лука Девелопмент», директор ОСОБА_10 При особистому зверненні позивача і представника позивача до ТОВ «Лука Девелопмент» товариство заперечило право власності позивача на земельну частку (пай), ухиляється від пред'явлення правовстановлюючих документів на зазначену земельну ділянку.

У травні 2016 року ТОВ «Лука Девелопмент» повідомило позивача, що придбало спірну земельну ділянку 26 грудня 2006 року у відповідача ОСОБА_7 Після цього з урахуванням спірної земельної ділянки було сформовано земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_3 загальною площею 4,1958 га. Дії щодо формування земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_3 і реєстрацію цього кадастрового номера здійснював відповідач - Управління Держгеокадастру.

Відповідач ОСОБА_7 не працювала в колективному сільськогосподарському підприємстві «Шевченкове» (далі - КСП «Шевченкове»), в паюванні земель на території Гореницької сільської ради участі не брала і, відповідно, не могла в законному порядку приватизувати спірну земельну ділянку. При формуванні та державній реєстрації земельної ділянки, присвоєння її кадастрового номер НОМЕР_3 було грубо порушено вимоги законодавства України щодо заборони відчуження сільськогосподарських земель, а позивач не зміг реалізувати своє право власності на земельну частку (пай) за сертифікатом серії НОМЕР_1.

На підставі наведеного ОСОБА_6 просив суд: скасувати державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_3; скасувати кадастровий номер НОМЕР_3 земельної ділянки; визнати за ним право власності на земельну частку (пай) за сертифікатом серії НОМЕР_1 відповідно до складеної ТОВ «Оксоль» за договором від 23 листопада 2015 року технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) громадянину ОСОБА_6 для ведення особистого селянського господарства, земельна ділянка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Гореницька сільська рада; стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_6 судові витрати.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 вересня 2017 року в задоволенні позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті згідно з ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2016 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що державний акт на право власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення органу, на підставі якого такий акт видано. Право власності відповідача ОСОБА_7 на земельну ділянку, що розташована на території Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району, площею 1,6169 га виникло згідно з розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації (далі - РДА) від 30 грудня 2005 року. Право власності відповідача на цю земельну ділянку було засвідчено державним актом серії НОМЕР_5 від 12 січня 2006 року. Крім того, цій земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер НОМЕР_4 відповідно до вимог Закону України «Про Державний земельний кадастр». Позивач та його представник не надали суду належних та допустимих письмових доказів на підтвердження того, що державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3, яка належить ТОВ «Лука Девелопмент», була проведена з порушенням земельного законодавства України, що в кінцевому результаті порушило права позивача. Інші підстави і вимоги позову є похідними від вказаних вище.

Фактично суд першої інстанції дійшов висновків про законність реєстрації права власності відповідачів на спірну земельну ділянку, оскільки попереднього визнання незаконними та скасування рішень уповноважених органів про виділ та передачу цієї землі у встановленому законом порядку не відбулося.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2017 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 вересня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про недоведеність підстав позову відповідають обставинам справи, які суд встановив відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовано.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2017 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_6 обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасних і помилкових висновків про законність набуття у власність спірної земельної ділянки відповідачами у справі без попереднього припинення права власності на неї за померлою матір'ю позивача. Крім того, ОСОБА_6 вказує, що судами попередніх інстанцій безпідставно відхилено клопотання позивача щодо забезпечення доказів у справі, виклику свідка, тощо. Як наслідок суди належним чином не встановили обставин у справі та допустили ухвалення судових рішень, які суперечать вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Положеннями статті 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

29 грудня 2017 року касаційну скаргу передано на розгляд Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2018 року, крім іншого, відкрито касаційне провадження у справі, роз'яснено сторонам право на подання відзиву на касаційну скаргу.

Правом на подання відзиву на касаційну скаргу сторони у справі не скористалися.

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає задоволенню з таких підстав.

У частині першій статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств проводилось відповідно до Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

Відповідно до статті 2 цього Закону основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

11 листопада 2011 року державний нотаріус Першої київської обласної державної нотаріальної контори Золотухіна О. М., видала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім'я ОСОБА_6 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8 Спадщина складається з права на земельну частку (пай), у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Шевченка Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, розміром 1,85 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що належало померлій ОСОБА_8 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1, зареєстрованого 28 квітня 2004 року за № 783.

Таким чином, сертифікат на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1, зареєстрований 28 квітня 2004 року за № 783, посвідчує право позивача ОСОБА_11 як спадкоємця на земельну частку (пай), а саме землю, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Шевченка Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, розміром 1,85 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності, та його державної реєстрації, а відповідно до статті 126 ЗК України (в редакції на час отримання позивачем права на земельну частку (пай) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Водночас, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

Суди встановили, що рішенням Виконавчого комітету Гореницької сільської ради від 22 лютого 2001 року № 5/61 було виділено земельну частку (пай) ОСОБА_8 площею 1,76 га, № поля 755, 123. На підставі цього рішення ОСОБА_8 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1 і до цього сертифіката внесено зміни про передачу права на земельну частку (пай) ОСОБА_6 на підставі відповідного свідоцтва про право на спадщину померлої ОСОБА_8

Таким чином, отримавши відповідне рішення уповноваженого органу державної влади, ОСОБА_8 мала усі підстави розраховувати на законний перебіг подій, що є правомірним очікуванням, щодо оформлення відповідного земельного паю (одержання державного акта на право власності на землю). Таке ж право очікування перейшло і до позивача ОСОБА_6 в порядку спадкування.

Суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи не врахували, що позивач мав правомірні очікування щодо оформлення права власності на земельний пай, оскільки ним було дотримано процедуру, яка передує одержанню правовстановлюючих документів на землю, а саме: розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 20 травня 2016 року № 360 було надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянину України ОСОБА_6, спадкоємцю земельної частки (паю) орієнтовною площею 0,11 га - багаторічні насадження для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель колективної власності КСП ім. Шевченка в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; на виконання вказаного розпорядження з метою реалізації права власності позивача за замовленням ОСОБА_6 ТОВ «Оксоль» розробило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Та обставина, що на етапі внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру Управління Держгеокадастру в Києво-Святошинському районі Київської області прийняло рішення № РВ-3200270422016 про відмову у внесенні цих відомостей у зв'язку з перетином ділянки ОСОБА_6 з іншою ділянкою (кадастровий номер НОМЕР_3) - площа збігається на 100 %, свідчить про порушення права позивача на земельний пай, обмеження його у праві правомірного очікування щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки таке право є складовою частиною майна.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_6 пред'явив позовні вимоги про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, скасування кадастрового номера земельної ділянки як такого, що присвоєний незаконно, та визнання за ним права власності на земельну ділянку, яке не визнається відповідачами у справі.

Згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Відповідно до глави 16 ЦК України правочин може бути визнано недійсним з підстав, визначених законом. У разі визнання недійсним правочину може бути визнано недійсними і правовстановлюючий документ, який посвідчує право власності на майно.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту 2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», виходячи з положень статей 8, 124 Конституції України, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України (2004 року), статті 12 Господарського процесуального кодексу України судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками; про визнання недійсними угод купівлі-продажу, дарування, застави, обміну, ренти земельних ділянок, договорів довічного утримання, за якими набувачеві передаються у власність земельні ділянки, укладених із порушенням встановленого законом порядку.

У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце в разі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішенням чи угодам. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Розглядаючи цю справу, суди попередніх інстанцій повинні були врахувати підстави позову про незаконне позбавлення позивача права на землю у спосіб, не передбачений законом, врахувати, що позивач обрав спосіб захисту порушеного права, передбачений статтею 152 ЗК України. Також суди мали перевірити належним чином підстави позову щодо незаконності передання спірної земельної ділянки розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 30 грудня 2005 року № 727 на користь ОСОБА_7 та інші похідні підстави позову, чого зроблено не було.

Залишивши зазначені доводи позивача поза увагою й не з'ясувавши належним чином підстав надання спірної земельної ділянки сторонам у справі за первинною правовстановлюючою документацією, суди попередніх інстанцій не вирішили спору по суті і при цьому передчасно обмежилися посиланням на законність одержання відповідачами спірної землі у власність через чинність рішення державних органів, на підставі яких це відбулось, незважаючи на те, що ці обставини позивач заперечує у позові, і вони є підставою позову.

Таким чином, визнати законними і обґрунтованими ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили належним чином обставин справи через порушення норм процесуального права щодо належного дослідження зібраних у справі доказів, перевірки підстав позову, як наслідок, не визначили належним чином характеру правовідносин між сторонами, зробили передчасні висновки щодо недоведеності та безпідставності вимог цього позову, то відповідно до пункту 8 частини першої, частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не має підстав для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Учасники справи не заявили про відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А.О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І.М. Фаловська