Постанова

Іменем України

01 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 201/12550/16-ц

провадження № 61-19156св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), ХоптиС.Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - Дніпропетровської міська рада,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Антонюка О. А., від 22 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області, у складі колегії суддів: Бараннік О. П., Пономарь З. М., Посунся Н. Є., від 30 березня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до Дніпропетровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання права власності на частину будинку за набувальною давністю.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилалася на те, що згідно договору купівлі-продажу частини жилого будинку, посвідченого 06 липня 1970 року заступником старшого нотаріуса Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Саплахіді К. Г. за № 1-9389, вона придбала у ОСОБА_9 1/2 частину жилого будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який 21 липня 1970 року було зареєстровано в Дніпропетровському МБТІ, номер реєстрації 224-128. Власником іншої частини вказаного будинку була ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла, з того часу в її частині будинку ніхто не мешкав, спадкоємців у неї немає, інші претенденти на вказану частину будинку також не з'явилися і позивач з сім'єю з 1977 року до теперішнього часу відкрито, добросовісно та безперервно проживає у зазначеному домоволодінні, користується ним та за власні кошти проводить в ньому поточні і капітальні ремонти, провела каналізацію, встановила санвузол, обробляє земельну ділянку та сплачує комунальні послуги, проти чого ніхто не заперечував. У зв'язку із вищезазначеним позивачка вимушена була звернутись з даним позовом до суду.

Уточнивши позовні вимоги ОСОБА_3 просила позов задовольнити, визнати за нею право власності на 1/2 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави задоволення позовних вимог, передбачені статтею 344 ЦК України, відсутні, оскільки давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав на набуття права власності. Позивач самовільно без належного дозволу чи належного оформлення заволоділа іншою 1/2 частиною домоволодіння, яке належало і до цього часу зареєстроване на ОСОБА_10 Позов про визнання права власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка знає власника цього майна. Позивачу ж і станом на 1977 рік, і наразі відомий власник 1/2 частини спірного майна.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

У квітні 2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать пункту 11 частини першої статті 346 ЦК України, виходячи зі змісту якого право власності на спірну частину домоволодіння припиняється у разі смерті власника. ІНФОРМАЦІЯ_1 (з моменту смерті ОСОБА_10) та по теперішній час власник спірної частини домоволодіння відсутній та відповідно позивачу невідомий. Позивач при володінні майном померлої, вже після її смерті, не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності та про те, що вона володіє чужою річчю, оскільки власник спірної частини домоволодіння на теперішній час не відомий.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 жовтня 2017 року справу за позовом ОСОБА_3 до Дніпропетровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання права власності на частину будинку за набувальною давністю призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судами встановлено, щозгідно договору купівлі-продажу від 06 липня 1970 року позивач ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_9 1/2 частину будинку АДРЕСА_1, право власності у передбаченому законом порядку було зареєстроване в КП ДМБТІ, і з того часу позивач мешкає та зареєстрована у вказаному будинку зі своєю сім'єю.

Власником іншої частини вказаного будинку була ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла, спадщину після її смерті ніхто не прийняв.

Позивач з сім'єю з 1977 року відкрито, безперешкодно користується усім будинком більше сорока років загалом і більше десяти років від змін у ЦК України щодо можливості вирішення питання про визнання права власності за набувальною давністю, обслуговує його. Позивач та члени її сім'ї мешкають у будинку тривалий час, роблять ремонти і прибудови, але належним чином це не оформлено, як і не оформлені належним чином документи стосовно зміни власника на частину цього будинку, яка належала ОСОБА_10

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною першою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Безтитульне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Окрім того, враховуючи положення частини першої та третьої статті 1277 ЦК України слід дійти висновку, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням, у встановленому вказаною статтею порядку.

Встановлені судами обставини свідчать про те, що позивач була обізнана відносно того, що власником 1/2 частини житлового будинку, яка є предметом спору та на яку вона просить визнати право власності за набувальною давністю, була ОСОБА_10, а тому не можна вважати володіння позивачем частиною будинку, яка залишилась після смерті ОСОБА_10, добросовісним. Смерть ОСОБА_10 та відсутність спадкоємців, які могли б прийняти спадщину після смерті останньої, не давали ОСОБА_3 підстав для того, щоб вважати користування чужим майном правомірним.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, у зв'язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягають. Давність володіння могла вважатись добросовісною, якщо позивач при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав на набуття права власності.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що утримання будинку та здійснення його ремонту підтверджує давність та відкритість володіння чужим майном, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до даних правовідносин норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не є добросовісним набувачем, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк