Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.07.2025 року у справі №306/1029/22
Постанова КЦС ВП від 31.07.2024 року у справі №306/1029/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2025 року

м. Київ

Справа № 306/1029/22

Провадження № 61-5622св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дяків Оксани Володимирівни на постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року в складі колегії суддів Мацунича М. В., Феєра І. С., Бисага Т. Ю.

в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Орган опіки і піклування Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, ОСОБА_4 , про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що він є дідом неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 . Дитина з жовтня 2020 року навчається у школі в селі Голубиному, перебуває на його з дружиною утриманні та вихованні.

Батько дитини - ОСОБА_3 проживає в м. Ужгороді і життям дитини не цікавиться, а її матір - ОСОБА_2 , яка є його донькою, залишила дитину в лютому 2020 року біля воріт його будинку та виїхала за межі області. Зазначив, що ОСОБА_2 має іншу сім`ю та другу дитину, проживала в м. Ужгороді, а з 2021 року виїхала за межі Закарпатської області в невідомому напрямку.

Батьки самоусунулися від виконання батьківських обов`язків, не забезпечують дитину матеріально, не займаються її вихованням, не беруть участі у житті дитини, їх поведінка створює загрозу здоров`ю та життю дитини. Більш того, ОСОБА_2 отримує аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак використовує їх не за цільовим призначенням.

Зауважував, що він з дитиною неодноразово намагався вплинути на ставлення ОСОБА_2 до виконання батьківських обов`язків, однак остання свідомо продовжує нехтувати ними.

Послався на те, що, оскільки батьки дитини не позбавлені батьківських прав, це позбавляє його можливості оформити декларацію для дитини із сімейним лікарем, дитина не може відвідувати екскурсії та інші шкільні та позашкільні заходи, для яких необхідна згода батьків, не має можливості отримати пільги, як дитина, яка позбавлена батьківського піклування.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд:

- позбавити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь аліменти на дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2 000,00 грн з кожного з урахуванням індексації відповідно до закону, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

17 травня 2023 року рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області позов ОСОБА_1 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_5 в розмірі 2 000,00 грн з врахуванням індексації відповідно до закону, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду, тобто з 22 червня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_5 в розмірі 2 000,00грн з врахуванням індексації відповідно до закону, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду, тобто з 22 червня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлені в справі обставини свідчать про наявність підстав для позбавлення відповідачів батьківських прав відносно їхньої неповнолітньої доньки, вихованням, утриманням та розвитком якої вони не займаються. Судом зауважено, що за рік перебування справи на розгляді в суді обставини не змінились, ОСОБА_2 навіть не намагалася покращити відносини з дитиною, а тому задоволення позову відповідає забезпеченню найкращих інтересів дитини, подальшому встановленню опіки та піклування, можливості вирішення питань, що стосуються її здоров`я, відпочинку тощо. Також наявні підстави для задоволення позову про стягнення аліментів.

02 квітня 2024 року постановою Закарпатського апеляційного суду Закарпатської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2023 року в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_5 та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_5 в розмірі 2 000,00 грн з врахуванням індексації відповідно до закону, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду з 22 червня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття. У частині позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_5 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 не була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, що є безумовною підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення. Суд апеляційної інстанції вважав, що з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів того, що поведінка ОСОБА_2 стосовно її доньки ОСОБА_5 є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено, відсутні правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Водночас, з огляду на те, що неповнолітня донька ОСОБА_5 проживає разом з дідом та бабою, які виховують її та здійснюють за нею догляд, суд першої інстанції обґрунтовано виснував про наявність підстав, передбачених статтями 180 181 182 Сімейного кодексу України (далі - СК України), для стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

31 липня 2024 року постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судукасаційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 - адвоката Орбан Н. Л. задоволено частково. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд керувався тим, що суди попередніх інстанцій не встановили зареєстрованого місця проживання відповідачки ОСОБА_2 , не розглянули належним чином її клопотань про порушення правил територіальної підсудності під час відкриття провадження в справі. Не врахували, що з огляду на відсутність факту реєстрації місця проживання позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 на території, підсудній Свалявському районному суду Закарпатської області, невстановлення факту реєстрації місця проживання відповідачки ОСОБА_2 впливає на законність винесення оскаржуваних судових рішень по суті спору. Суд апеляційної інстанції не спростував доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності та не взяв до уваги приписи статті 378 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

10 квітня 2025 року постановою Закарпатського апеляційного суду у задоволенні клопотань ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про постановлення окремих ухвал відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Залізничного районного суду м. Львова.

Апеляційний суд, перевіривши доводи ОСОБА_2 , проаналізувавши надані в справі довідки у взаємозв`язку з іншими доказами та обставинами справи, встановив, що відповідачка проживає в місті Львові, тому позивач мав звернутися з позовом до неї за місцем її реєстрації в місті Львові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

29 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дяків О. В. засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року, в якій просив її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах:

- Верховного Суду від 17 листопада 2022 року в справі № 691/914/19, про те, що дотримання прав людини, зокрема права на законного і компетентного суддю, є елементом верховенства права. Зміст права на законного і компетентного суддю, зокрема складають положення про те, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у тому суді і тим суддею, до підсудності якого вона віднесена законом. Суд сам повинен вирішувати, чи підсудна йому справа, що надійшла на його розгляд, не звертаючись до посередництва або вказівок вищого суду. Кожен суд повинен знати закони (jura novit curia);

- Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 679/1413/14-ц, про те, що частина друга статті 171 СК України містить випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов`язково. До таких випадків належить, зокрема вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України);

- Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 366/2047/18, від 15 травня 2019 року в справі № 661/2532/17, про те, що факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку;

- Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 203/3505/19, про те, що позбавлення батьківських прав відповідачів відповідає інтересам малолітньої дитини, оскільки відповідачі ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо вихованню дитини, а саме: тривалий час не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення;

- Верховного Суду від 05 березня 2025 року в справі № 556/3325/23, про те, що відповідач не підтримував стосунків з дочкою протягом тривалого часу, не цікавився її життям, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, тому є обґрунтованим висновок про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав, оскільки він свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків;

- Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц, про відступ від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року в справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року в справі № 6-564цс17, щодо застосування статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 цієї Декларації стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини).

Заявник вказує, що апеляційний суд помилково виснував, що справу розглянуто з порушенням правил територіальної юрисдикції, оскільки в своєму рішенні взяв за основу Витяг з реєстру Львівської територіальної громади від 08 січня 2024 року № 2024/000213831, сформований в ДП «Дія», який є недійсним, що прослідковується, якщо перейти за посиланням QR-коду. Натомість в матеріалах справи містяться докази, які підтверджують реєстрацію відповідачки в м. Львові тільки з 10 січня 2024 року, тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом до неї за останнім відомим місцем реєстрації на момент подання позову - до Свалявського районного суду Закарпатської області.

Крім того, суд апеляційної інстанції в порушення фундаментальних принципів, закріплених в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та статі 12 Конвенції про права дитини, необґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання позивача про заслуховування думки дитини.

Доводи та клопотання учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому в травні 2025 року, ОСОБА_2 зазначила, що суд апеляційної інстанції виконав вказівки Верховного Суду в цій справі, встановив її дійсне місце реєстрації - в м. Львові, тому правильно визначив територіальну підсудність справи Залізничному районному суду м. Львова.

Посилання заявника в касаційній скарзі на недійсність QR-коду у Витязі реєстру Львівської територіальної громади є надуманими, оскільки у зв`язку зі зміною реєстрації ОСОБА_2 10 січня 2024 року в місті Львові попередній Витяг про реєстрацію не відображається.

Вважає, що касаційна скарга містить наклепницький характер з метою помсти їй як заявниці щодо підсудного ОСОБА_1 та підслідної ОСОБА_6 , позивач використовує дитину в злочинних та корисливих цілях з метою перешкоджання завдань кримінального судочинства. Позивач як підсудний в кримінальній справі № 305/2622/23 (об`єднаній з кримінальною справою № 305/3017/23), в якій суд застосував заходи безпеки до неї та членів її сім`ї як заявниці в кримінальній справі, не має жодних правових підстав звертатися до неї з будь-якими позовами, які стосуються її, членів її сім`ї чи майна.

Просить відмовити в задоволенні касаційної скарги в повному обсязі, закрити провадження в справі у зв`язку з відсутністю належного позивача та предмета спору, постановити стосовно адвоката Дяків О. В. окрему ухвалу, оскільки остання як захисник підсудного ОСОБА_1 в кримінальній справі № 305/2622/23 була достеменно обізнана про ухвалу про застосування заходів безпеки до відповідачки та членів сім`ї.

09 травня 2025 року ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду клопотання про визнання зловживання процесуальними правами, в якій просила визнати зловживання процесуальними правами та залишити скаргу ОСОБА_6 , подану від імені підсудного, обвинуваченого у вчиненні особливо тяжких злочинів - ОСОБА_7 без розгляду. Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_6 є підслідною у кримінальних справах та не має права приймати будь-яких доручень та вступати в будь-які судові процеси з метою помсти за повідомлення про кримінальні правопорушення. ОСОБА_1 є підсудним у кримінальних справах, а вона - ОСОБА_2 - заявницею, що повідомила про злочини. Позов ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів є помстою за викриття кримінальних злочинів. Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 березня 2025 року в кримінальній справі № 305/2622/23 задоволено її заяву про застосування заходів безпеки відповідно до Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Згідно з імперативними нормами наведеного закону відомості про неї та членів її сім`ї підлягають захисту державою. Тобто підсудний не має юридичного права подавати позови проти неї, членів її сім`ї чи майна. Незаконні дії адвоката Дяків О. В. з подання касаційної скарги, вчинені в умовах конфлікту інтересів, спрямовані на полегшення вчинення помсти за викриття злочинів, незаконний збір і поширення конфіденційної інформації, персональних даних її та членів сім`ї, втручання в особисте сімейне життя, перешкоджання виконанню судових рішень, які набули законної сили, посягання на честь, гідність, ділову репутацію, є незаконними, грубо порушують присягу адвоката та правила адвокатської етики, основи цивільного судочинства і є зловживанням процесуальними правами.

22 травня 2025 року ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду клопотання про визнання зловживання процесуальними правами, в якій просила визнати зловживання процесуальними правами та залишити скаргу ОСОБА_6 , подану від імені підсудного, обвинуваченого у вчиненні особливо тяжких злочинів - ОСОБА_7 без розгляду. Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_6 у касаційній скарзі повідомила суду недостовірну адресу відповідача ОСОБА_3 , тобто умисно ввела суд в оману і унеможливила реалізацію прав ОСОБА_3 на подання відзиву на касаційну скаргу. Адреса ОСОБА_7 також є недостовірною. Закарпатський апеляційний суд у цивільній справі № 306/123/22 постановою від 21 лютого 2025 року виселив його з її будинку, проте ОСОБА_8 не виконує рішення суду. Штучно створеним і сфальшованим цивільним позовом жодні права ОСОБА_7 не порушуються, а позов подано незаконно під час досудового розслідування кримінальних проваджень за її заявами.

03 червня 2025 року ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду доповнення до клопотання про визнання зловживання процесуальними правами. Вказала, що ОСОБА_8 та адвокат Дяків О. В. здійснюють незаконний вплив на неї як заявницю в кримінальних справах № 305/1937/23, 305/3017/23, 305/2622/23, за обвинуваченням підсудного ОСОБА_7 . Просила визнати касаційну скаргу адвоката Дев'яна В. О. зловживанням процесуальними правами та спробою ввести суд в оману; повернути касаційну скаргу без розгляду та закрити провадження в справі; постановити окрему ухвалу на дії ОСОБА_7 та адвоката Дяків О. В., яку керувати до правоохоронних органів та КДКА Закарпатської області.

05 червня 2025 року через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_7 - та адвокат Дяків О. В. подала до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якій зазначила, що відзив ОСОБА_2 порушує вимоги пункту 1 частини другої статті 43 ЦПК України, за формою та змістом суперечить всім стандартам щодо ділового стилю викладення документів, не стосується суті спору в справі, є надуманим та вирваним з контексту. Просить визнати зловживанням процесуальними правами подання ОСОБА_2 відзиву, який викладений в грубій, зневажливій формі, містить твердження щодо позивача та його представника, які принижують їх честь і гідність та повернути відзив відповідачці; підтримує вимоги, заявлені в касаційній скарзі.

23 червня 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 про відхилення відзиву на касаційну скаргу, вважаючи його провокативним, не передбаченим ЦПК України процесуальним документом, яким, на думку ОСОБА_2 , заявниця намагається ввести Верховний Суд в оману і нівелювати висновки Верховного Суду в цій справі. Повторно просить постановити в справі окрему ухвалу про зловживання процесуальними правами ОСОБА_6 . Провадження в справі просить закрити.

26 червня 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_6 до відповідальності за спробу введення в оману суду, постановити в справі окрему ухвалу щодо ОСОБА_6 , яку скерувати до правоохоронних органів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_9 та ОСОБА_3

17 листопада 2010 року рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_3 розірвано.

На час розгляду справи неповнолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала разом з дідом ОСОБА_1 , який займався її доглядом та вихованням.

З акта обстеження умов проживання від 17 грудня 2021 року, складеного комісією служби у справах дітей Полянської сільської ради, спільно з начальником центру соціальних служб та поліцейським офіцером громади, вбачається, що ОСОБА_5 проживає у будинку матері з бабою та дідом за адресою: АДРЕСА_1 , та перебуває на їхньому повному утриманні. В акті також зазначено, що батьки з дитиною не проживають майже 2 роки, участі у вихованні та матеріальному забезпеченні не приймають. У будинку, де проживає дитина, створені всі умови для виховання та розвитку.

Відповідно до довідок відділення поліції № 1 Мукачівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (далі - ГУ НП Закарпатській області) від 12 липня та від 12 грудня 2021 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до чергової частини відділення поліції № 1 Мукачівського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області з тим, що його донька ОСОБА_2 вихованням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не займається, не турбується про її фізичний та духовний розвиток, не забезпечує належного догляду, ухиляється від виконання батьківських обов`язків, участі у вихованні не приймає. ОСОБА_2 засобами органів поліції не було розшукано та не встановлено її місце знаходження.

Згідно з довідкою та характеристикою Голубинської гімназії Полянської сільської ради від 14 лютого 2022 року № 20 щодо дитини ОСОБА_5 , учениці 7-го класу, батьки не приділяють належну увагу вихованню доньки, не відвідують батьківські збори, не цікавляться навчанням дочки та її успіхами. За весь час навчання мати у телефонному режимі два рази цікавилася шкільним життям дитини.

З висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що комісія встановила факт ухилення батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від виконання обов`язків щодо виховання та утримання дитини, у зв`язку з чим вважала за доцільне позбавити їх батьківських прав стосовно їх доньки ОСОБА_5 .

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, що переглядається, оскаржено постанову апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції на направлення справи на новий розгляд до Залізничного районного суду м. Львова як суду, оскільки справа належить саме до його територіальної юрисдикції.

Отже, касаційному перегляду підлягає тільки питання територіальної підсудності справи.

Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.

Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.

Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.

Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів.

Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов`язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (стаття 378, пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України).

Позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (стаття 27 ЦПК України).

Загалом перелік справ з альтернативною підсудністю закріплений у статті 28 ЦПК України, зокрема, позови про стягнення аліментів, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Згідно зі статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

У частинах шостій-десятій статті 187 ЦПК України передбачено, що у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п`яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.

Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (пункт 1 частини першої статті 31 ЦПК України).

У справі, що переглядається, Верховний Суд постановою від 31 липня 2024 року зробив висновок, що суди попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті не встановили зареєстрованого місця проживання відповідачки ОСОБА_2 , не розглянули належним чином її клопотань про порушення правил територіальної підсудності під час відкриття провадження в справі.

Під час нового апеляційного розгляду справи апеляційний суд на виконання вимог Верховного Суду, зазначених в постанові від 31 липня 2024 року, встановив, що ОСОБА_1 звернувся до Свалявського районного суду Закарпатської області із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав щодо його неповнолітньої онуки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнення аліментів.

Заперечуючи підсудність справи Свалявському районному суду Закарпатської області, ОСОБА_2 посилалася на те, що ні позивач, ні відповідачі не зареєстровані на території відповідного району. Щодо свого місця реєстрації зауважувала, що з жовтня 2021 року вона офіційно зареєстрована та проживає в місті Львові (т. 1, а. с. 100-103).

Факт реєстрації свого місця проживання у м. Львові з жовтня 2021 року підтверджувала відомостями Єдиного державного демографічного реєстру, а також судовими рішеннями, які набрали законної сили, у справах № 308/17019/21, № 308/22432/23 (т. 3, а. с. 151-153, 169-172, 216).

Позивач у відповідь на зазначені доводи відповідачки зазначав, що до січня 2024 року ОСОБА_2 мала подвійне місце реєстрації і в місті Львів, і в селі Голубиному (т. 3, а. с. 187, 188).

Як вже зазначалося, згідно з частиною першою статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Виняток з вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України).

Згідно із статтею 28 ЦПК України визначено перелік справ підсудність яких можлива за вибором позивача.

Відповідно до частини шістнадцятої статті 28 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Як вбачається з змісту статті 28 ЦПК України позов про позбавлення батьківських прав не входить до переліку справ, підсудність яких, крім визначеної законом (частина перша статті 27 цього Кодексу), може бути також визначена за вибором позивача.

Положення статті 28 ЦПК України не можуть бути застосовані під час визначення підсудності позову про позбавлення батьківських прав, отже, не можуть бути застосовані і, зокрема, положення частини шістнадцятої статті 28 ЦПК України, можливість вибору позивача до якого суду звернутися з позовом про позбавлення батьківських прав, - відсутня, оскільки підсудність такої справи визначена законом.

Таким чином, з аналізу зазначених статей вбачається, що справи про позбавлення батьківських прав розглядаються за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача, згідно зі статтею 27 ЦПК України.

Поєднання в одному провадженні двох позовних вимог про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів не суперечить положенням процесуального закону, отже, не впливає на правильність визначеної судом територіальної юрисдикції (підсудності) такої справи і узгоджується з положеннями частини третьої статті 166 СК України, відповідно до якої при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. Тобто позовна вимога про стягнення аліментів на дитину, яка поєднується із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав, є похідною від останньої.

Отже, в справі, що переглядається, підсудність справи має визначатись згідно з частиною першою статті 27 ЦПК України, за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Звертаючись до суду з позовом про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, ОСОБА_1 зазначав, що він проживає, а відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з чим позов пред`явлено до Свалявського районного суду Закарпатської області.

ОСОБА_1 вказав, що він зареєстрований у АДРЕСА_2 , а фактично проживає в АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 68-70). Зазначене підтверджується також наявною в матеріалах справи копією паспорта позивача (т. 1, а. с. 9).

У заяві від 05 грудня 2022 року ОСОБА_3 зазначив адресу свого місця проживання: АДРЕСА_3 (т. 2, а. с. 102).

Відповідно до листа відділу «Центр надання адміністративних послуг» Свалявської міської ради, Закарпатської області від 15 вересня 2022 року за № 820 на запит суду повідомлено, що згідно з даними реєстру територіальної громади ДМС України громадянин ОСОБА_3 зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_3 , не значиться (т. 1, а. с. 92).

Відповідно до довідки виконавчого комітету Ужгородської міської ради, а саме відділу реєстрації місця проживання від 25 листопада 2022 року за № 2316/13-06 на запит суду повідомлено, що відповідно до відомостей реєстру територіальної громади ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 , станом на 25 листопада 2022 року в місті Ужгороді не значиться (т. 1, а. с. 185).

З відповіді № 1174492 від 06 березня 2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру слідує, що ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , дата реєстрації - 30 травня 2024 року (т. 4, а. с. 220).

Зазначене стверджує ту обставину, що станом на день подання позову до ОСОБА_3 останній не мав зареєстрованого місця проживання, зареєстрував його тільки 30 травня 2024 року після розгляду справи судом першої інстанції по суті.

У позовній заяві, поданій 22 червня 2021 року, ОСОБА_1 вказав, що після того як у 2021 році ОСОБА_2 продала квартиру в АДРЕСА_6 , у якій проживала зі своєю сім`єю, вона виїхала із Закарпатської області в невідомому напрямку.

Отже встановлено, що до 2021 року ОСОБА_2 разом з сім`єю проживала в місті Ужгороді Закарпатської області.

Зі змісту Витягу з реєстру Львівської територіальної громади за № 2024/000213831 від 08 січня 2024 року, який сформовано в ДП «Дія» вбачається, що ОСОБА_2 в період з 29 жовтня 2021 року до 08 січня 2024 року була зареєстрована в м. Львові Львівської області (т. 5, а. с. 60).

Згідно відповіді № 1174431 від 06 березня 2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 , дата реєстрації - 10 січня 2024 року (т. 4, а. с. 223).

На підставі цих доказів у сукупності апеляційний суд виснував, що ОСОБА_2 з 29 жовтня 2021 року зареєстрована та проживає в Залізничному районі міста Львова, а отже, ОСОБА_1 слід було звертатися з цим позовом за місцем її реєстрації в місті Львові.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України в попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таких порушень норм цивільного процесуального права судом апеляційної інстанції Верховним Судом не встановлено.

Наведені в касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди з рішенням суду попередньої інстанції і спростовуються матеріалами справи.

Доводи касаційної скарги, які стосуються суті заявлених вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, (зокрема посилання на постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 679/1413/14-ц, від 13 липня 2022 року в справі № 366/2047/18, від 15 травня 2019 року в справі № 661/2532/17, від 26 січня 2022 року в справі № 203/3505/19, від 05 березня 2025 року в справі № 556/3325/23, Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц), не є предметом касаційного перегляду, а тому колегією суддів не досліджується.

Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain), пункт 29).

Щодо клопотань про визнання зловживань процесуальними права та постановлення окремої ухвали, залишення касаційної скарги без розгляду

Відповідно до частин першої, другої статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 року в справі № 761 /32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що під час вирішення питання про постановлення окремої ухвали суд має керуватися тим, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року в справі № 800/500/16 (провадження № 11-115бзаі18) зазначено, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

У суду є право, коли він встановив порушення закону, постановити окрему ухвалу. Інститут окремої ухвали направлений на реагування суду у тих випадках, коли порушення закону настільки очевидне, зухвале та систематичне, що не дозволяє суду бути інертним до таких порушень і спонукає до ефективних дій, втіленням яких має бути окрема ухвала (див. пункт 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року в справі № 990/131/22 (провадження № 11-137заі23).

Неприпустимість зловживання процесуальними правами передбачена в статті 44 ЦПК України, відповідно до якої учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

ОСОБА_2 подала до Верховного Суду заяви/клопотання про визнання зловживань процесуальними права, постановлення окремої ухвали щодо ОСОБА_1 та адвоката Дяків О. В.

ОСОБА_2 вважає, що касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дяків О. В. необхідно залишити без розгляду з підстав, передбачених в частині третій статті 44 ЦПК України, згідно з якою якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Послалася на те, що позивач є підсудним в кримінальній справі № 305/2622/23 (об`єднаній з кримінальною справою № 305/3017/23), в якій ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 березня 2025 року застосовано заходи безпеки до неї та членів її сім`ї як заявниці в кримінальній справі, тому підсудний не має юридичного права подавати позови проти неї, членів її сім`ї чи майна. Вважає, що, оскільки адвокат Дяків О. В. є підслідною у кримінальних справах, була достеменно обізнана про ухвалу про застосування заходів безпеки до відповідачки та членів її сім`ї, вона не має права приймати будь-яких доручень та вступати в будь-які судові процеси в інтересах ОСОБА_1 .

Із тексту ухвали Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 березня 2025 року вбачається, що в своїй заяві про застосування заходів безпеки ОСОБА_2 просила застосувати заходи безпеки, передбачені Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Одним з таких заходів безпеки заявниця зазначила особисту охорону та охорону членів її сім`ї. Водночас суд вказав, що заявницею жодних доказів про те, хто входить в склад її сім`ї, до заяви не додано. Суд виснував, що у заяві відсутні докази, які б свідчили про наявність реальної загрози життю, здоров`ю, житлу чи майну заявниці, а побоювання та припущення щодо можливої загрози не обґрунтовані та не конкретизовані. Із тексту заяви і наведених в ній відомостей та доводів неможливо дійти переконання у тому, що на цей час наявна реальна загроза життю та здоров`ю ОСОБА_2 , у заяві не вказані конкретні обставини, які б свідчили про наявність існуючої реальної загрози та були б підставою для вжиття заходів безпеки.

У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.

Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання в її права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 04 грудня 1995 року в справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France»), заява № 23805/94).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 30 травня 2025 року в справі № 380/22793/23 зробив висновок, що суд повинен встановити в сукупності такі ознаки зловживання процесуальними правами: наявність намірів перешкодити судочинству (суб`єктивний елемент); недобросовісний характер дій (об`єктивний елемент); відсутність потреби у відповідній дії в рамках справи; наслідки для процесу у формі затягування, плутанини, перешкоджання іншій стороні.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що ухвала Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 березня 2025 року та наведені заявницею доводи не можуть бути підставою для обмеження права ОСОБА_1 звертатися до суду за захистом своїх та особи, в інтересах якої він подав позов (у цьому випадку онуки позивача), цивільних прав та інтересів, що гарантовано статтею 6 Конвенції. За висновками, зробленими в ухвалі Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 березня 2025 року, відсутні докази про необхідність застосування положень Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Колегія суддів вважає, що подання цивільного позову, касаційної скарги в справі № 306/1029/22 не створює загрозу для безпеки до відповідачки та членів її сім`ї як заявниці в кримінальній справі.

Відповідно до норм цивільного процесуального закону для визнання дій відповідача зловживанням процесуальними правами необхідно встановити наявність умислу на перешкоджання судочинству.

Оскільки подання позову та касаційної скарги в справі не є такими діями за своєю суттю, відсутні підстави для застосування до позивача заходів процесуального примусу, і як наслідок - відсутні підстави для залишення касаційної скарги без розгляду та постановлення окремої ухвали щодо ОСОБА_1 та адвоката Дяків О. В.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Право на правову допомогу є конституційним правом, яке не може бути обмежено, згідно зі статтею 64 Конституції України. Це означає, що кожна людина має право на отримання юридичної допомоги, і це право не може бути скасоване або обмежене жодними обставинами

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й, насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).

Доводи клопотань ОСОБА_2 не дають суду підстав для висновку про наявність обмеження права позивача в справі на професійну правничу допомогу, гарантованого Конституцією України. Заявницею не надано доказів того, що діяльність адвоката Дяків О. В. обмежена компетентним органом в порядку, встановленому законом.

Отже, в межах обставин цієї справи Верховний Суд не встановив таких порушень закону, які б зумовлювали постановлення окремої ухвали або визнання зловживанням позивача або його представника процесуальними правами, і залишення з цих підстав касаційної скарги без розгляду, тому в задоволенні відповідних клопотань відповідачки слід відмовити.

Не вбачає підстав для визнання зловживання процесуальними правами Верховний Суд і в діях ОСОБА_2 , тому в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Дяків О. В. про визнання зловживань процесуальними правами також слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотань ОСОБА_2 про визнання зловживань процесуальними права, постановлення окремої ухвали та залишення касаційної скарги без розглядувідмовити.

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Дяків Оксани Володимирівни про визнання зловживань процесуальними правами відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дяків Оксани Володимирівни залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська