Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 619/5264/15-ц

провадження № 61-43898св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області в складі судді Калмикової Л. К. від 21 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Харківської області вскладі суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П., від 02 серпня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позов обґрунтовував тим, що 21 березня 2014 року він передав відповідачу в борг кошти в сумі 12 500 доларів США, строком на один рік - до 21 березня 2015 року зі сплатою 3 % щомісяця, про що останнім власноруч було написано розписку.

Відповідно до розписки відповідач взяв на себе зобов`язання сплачувати 3 % щомісяця, тобто по 375 доларів США щомісяця. З 21 березня 2014 року по 16 січня 2017 року минуло 33,8 місяців по 375 доларів США (33,8*375 =12 675), тобто проценти від суми позики складають 12 675 доларів США.

Взятих на себе зобов`язань відповідач не виконав та у визначений в договорі час борг не повернув, почав його уникати.

Діями відповідача йому завдано моральну шкоду, оскільки ним понесені моральні страждання та переживання, порушений його повсякденний побут, крім того, він є інвалідом 2 групи, йому потрібен протез ноги, а всі його кошти у відповідача.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача суму боргу, відсотки та відсотки за прострочення виконання зобов`язань у сумі 25 175 доларів США, що становить 737 627 грн, відшкодування моральної шкоди - 10 000 грн, та судовий збір - 2 500 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 21 травня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 326 875 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 3 268,87 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що боржник не виконав свої зобов`язання із повернення позики, у зв`язку із чим борг підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку. Факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики. В даній розписці фактично міститься зобов`язання про повернення суми боргу, оскільки зазначено, що грошова сума отримана строком на один рік, тобто в розписці визначений строк користування відповідачем грошима позивача - один рік, чим підтверджено те, що відповідач взяв на себе обов`язок з про повернення боргу через рік після отримання грошової суми, який залишився не виконаним.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Харківської області від 02 серпня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , залишено без задоволення. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 травня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про часткове задоволення позову. Спірна розписка не містить деталізованого зобов`язання щодо повернення боргу, у зв`язку із чим така розписка не підтверджує боргові зобов`язання скаржника. Суди, на думку скаржника, не врахували судову практику в указаній категорії справ.

Розмір визначеного судами боргу учасниками справи не оскаржується, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України справа в частині визначення суми боргу Верховним Судом не переглядається.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

23 січня 2019 року справу передано судді-доповідачу Штелик С. П.

16 квітня 2020 року відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», призначено повторний автоматизований розподіл, серед інших, даної справи.

16 квітня 2020 року згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у колегії суддів: Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М. - та передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи в складі п`яти суддів.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 21 березня 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач взяв у позивача в борг грошові кошти в сумі 12 500 доларів США, строком на один рік - до 21 березня 2015 року, зі сплатою 3 % щомісяця.

Факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики.

Установлено, що відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, гроші позивачу добровільно не повернув.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом статті 205 ЦК України сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Після укладення договору позики всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором відповідні права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, містить умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дату отримання коштів.

Судами установлено, що згідно розписки, складеної 21 березня 2014 року, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 12 500 доларів США у борг зі строком визначеним повернення - один рік.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що спірна розписка фактично містить зобов`язання про повернення суми боргу, оскільки сторонами погоджено строки виконання відповідного зобов`язання, та врахувавши, що позичальник не виконав добровільно передбачені договором позики зобов`язання, суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення боргу з відповідача на користь позивача.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскаржених рішень спростовуються змістом договору позики, оформленого відповідною розпискою, іншими матеріалами справи та обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано судову практику розгляду справ указаної категорії є безпідставними, оскільки постанови Верховного Суду України у справах № 6-1967цс15 та № 6-63цс13 ухвалені в спорах з відмінними від установлених у даній справі фактичними обставинами, а висновки судів у даній справі не суперечать висновкам, викладеним в указаних скаржником судових рішеннях.

Доводи касаційної скарги не узгоджуються із дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи, які не містять належних та допустимих доказів, які беззаперечно підтверджували б обставини, якими обґрунтовано заперечення відповідача.

Згідно вимог частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 02 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик