Постанова

Іменем України

01 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 200/7261/13-ц

провадження № 61-1529св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), СинельниковаЄ. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Держава Україна, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Кудрявцевої Т. О. від 20 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Максюти Ж. І., від 28 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Держави України, Державної казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 05 квітня 2012 року Державна казначейська служба України, розглянувши його заяву про прийняття до виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2011 року про стягнення на його користь з коштів бюджету 17 500,00 грн, повернула йому копію вказаного судового рішення, посилаючись на інший порядок направлення цього виконавчого документу.

Вважав, що вказані дії Державної казначейської служби України є незаконними, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року, вказана як підстава для повернення виконавчого документу, суперечить змісту Закону України «Про виконавче провадження» та статті 124 Конституції України, зокрема, щодо вимог незаконної затримки у виконанні судового рішення, а тому не підлягає застосуванню.

Державна казначейська служба України не мала передбачених законом підстав для повернення належного до виконання виконавчого документу з підстав отримання його безпосередньо від стягувача.

Зазначав, що незаконні дії та бездіяльність відповідачів спричинили йому майнову шкоду у розмірі 17 500,00 грн (власність згідно з рішенням суду) та моральну шкоду, яка підлягає оцінці, виходячи з рішення Європейського Суду з прав людини від 22 листопада 2007 року у справі «Заїченко проти України» (2 000,00 євро) з урахуванням рецидивності відповідних незаконних дій і бездіяльності відповідачів, і майже шестикратним збільшенням розміру власності, право на яку порушені, та визначається ним у 130 000,00 грн. Загальна майнова та моральна шкода, заподіяна йому відповідачами, складає 147 500,00 грн, яку він просив стягнути на свою користь.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2013 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 заподіяну моральну шкоду у сумі 20 000,00 грн. У задоволенні інших вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності заподіяння позивачу моральної шкоди та необхідності захисту порушеного права.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2017 року апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що невиконанням рішення суду і відмовою у його виконання Державною казначейською службою України порушуються права позивача на справедливий судовий розгляд у розумний термін, на ефективний захист у національному органі, на право власності, що не підлягає новому доказуванню, внаслідок встановлення цієї обставини остаточним рішенням Європейського суду з прав людини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2018 року Державна казначейська служба України подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, що подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що органами казначейства можуть бути виконані рішення про відшкодування шкоди з Державного бюджету виключно на підставі оригіналу виконавчого документу, у той час як позивач подав до Державної казначейської служби України копію судового рішення, а не оригінал виконавчого документу, як це передбачено законодавством, а тому Державна казначейська служба України правомірно повернула копію рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2011 року ОСОБА_4 Отже у судів були відсутні підстави для стягнення моральної шкоди з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_4

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Доводи особи, що подала клопотання

ОСОБА_4 подав до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 403 ЦПК України, посилаючись на те, що передача справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та зупинено виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2013 року до закінчення касаційного провадження.

У грудні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У справі, що переглядається, установлено, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2011 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Держави України про відшкодування шкоди, стягнуто з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди 17 500,00 грн.

Вказане рішення суду набрало законної сили 27 вересня 2012 року відповідно до статті 223 ЦПК України 2004 року і його завірена копія була видана судом позивачу для пред'явлення до виконання та направлена ОСОБА_4 разом із заявою для виконання до Державного казначейства України.

Листом від 05 квітня 2012 року № 5-13/1171-5060 заступник голови Державного казначейства України Лега Г. В. повернув ОСОБА_4 копію рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2011 року, посилаючись на те, що питання щодо виконання цього рішення буде вирішено у спосіб, встановлений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, який передбачає подання до органу Казначейства виконавчого листа, а не копії судового рішення. В подальшому про вказані обставини позивач повідомлявся також листами Державної казначейської служби від 16 травня 2012 року, 07 липня 2012 року, 26 жовтня 2012 року.

На час пред'явлення цього позову рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2011 року не виконано.

Також установлено, що ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2012 року було роз'яснено рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2011 року, а саме роз'яснено, що, враховуючи, що в цивільній справі видається лише один виконавчий лист в порядку, визначеному частини другої статті 368 ЦПК України, виконавчим документом, визначеним в пункті 7 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, є копія рішення суду, яке набрало законної сили, оскільки виконавчий лист видається стягувачу для пред'явлення в порядку статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» до примусового виконання у відповідний орган виконавчої служби з метою гарантування обов'язковості судового рішення та захисту порушеного права.

Також, цією ухвалою роз'яснено, що зазначене судове рішення від 27 грудня 2011 року про стягнення з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди 17 500 грн підлягає: а) примусовому виконанню відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі заяви стягувача та виконавчого листа (або його дублікату); б) добровільному виконанню Державною казначейською службою України шляхом безспірного списання 17 500 грн на відшкодування моральної шкоди суми з державного казначейського рахунку на вказаний ОСОБА_4 рахунок, або шляхом перерахування коштів у готівковій формі через банк або підприємство поштового зв'язку на підставі заяви стягувача та копії рішення суду від 27 грудня 2011 року, які мають бути поданні стягувачем до Головного Управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, де останній, з урахуванням норм права наведених вище, має невідкладно надіслати зазначені документи до Державної Казначейської служби України; в) виконання рішення має здійснюватись в розумні строки, відсутність коштів на відповідному рахунку не може бути підставою невиконання рішення суду, повернення виконавчого документу без виконання чи затягуванню виконавчого провадження.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до положень статті 129-1 Конституції України обов'язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства.

Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦПК України 2004 року судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про виконавче провадження» стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, зазначеної у статті 3 цього Закону, яка зобов'язана здійснити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини такої юридичної особи.

Частиною першою статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів, виконуються податковими органами, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України /перейменовано в Державну казначейську службу України/ в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Казначейство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно підпункту 5 пункту 4 Положення «Про Державну казначейську службу України» Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства з попереднім інформуванням Мінфіну та у порядку черговості надходження виконавчих документів.

За змістом рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Заїченко проти України» від 22 листопада 2007 року, невиконанням судового рішення, ухваленого на користь позивача, порушені його права, які гарантовані національним законодавством, статті 6 і 13 Конвенції з прав людини та основних свобод і статтю 1 Додаткового протоколу до цієї Конвенції. Невиконанням ухвали про стягнення з державного бюджету 3 000,00 грн позивачу завдано немайнову (моральну) шкоду у розмірі 2 000 євро.

Суд визнав, що неможливість отримати виконання рішення, ухваленого на користь позивача, становить втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном, отже мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, установивши вказані обставини справи та враховуючи зазначені норми права, дійшов правильного висновку про те, що невиконанням рішення суду і відмовою у його виконанні Державною казначейською службою України порушено права позивача на справедливий судовий розгляд у розумний термін, на ефективний захист у національному органі, на право власності, що не підлягає новому доказуванню, внаслідок встановлення цієї обставини остаточним рішенням Європейського суду з прав людини щодо цього самого права тими самими порушеннями прав тієї самої особи.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок порушення її прав.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійснені ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Установивши, що невиконання судового рішення та письмова відмова відповідача від 05 квітня 2012 року від його виконання спричинило позивачу моральну шкоду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди та правильно визначив її розмір, врахувавши характер і обсяг душевних страждань позивача, вимоги розумності та справедливості.

Доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України були предметом дослідження судами із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 07 березня 2018 року було зупинено виконання оскаржуваного судового рішення до закінчення його перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судового рішення, тому виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2013 року підлягає поновленню.

Також колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання ОСОБА_4 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 403 ЦПК України.

Так, питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Частиною п'ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Наведені ОСОБА_4 аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини п'ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему, а тому в задоволенні клопотання ОСОБА_4 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_4 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2013 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта