Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №607/13198/21
Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №607/13198/21

Постанова

Іменем України

01 березня 2023 року

м. Київ

справа № 607/13198/21

провадження № 61-8071св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Тернопільська міська рада, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 квітня 2022 року у складі судді Черніцької І. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 липня 2022 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Дикун С. І., Парандюк Т. С.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним, скасування рішення міської ради та визнання недійсним договору про встановлення особистого строкового сервітуту.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тернопільської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним, скасування рішення міської ради та визнання недійсним договору про встановлення особистого строкового сервітуту.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 13 березня 2020 року Тернопільською міською радою прийняте рішення № 7/47/174, яким надано дозвіл ОСОБА_2 на укладення договору земельного сервітуту на земельну ділянку, площею 0,0344 га, на АДРЕСА_1 терміном на 5 років для розміщення та обслуговування групи тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності. На підставі вказаного рішення 02 квітня 2020 року між відповідачами укладений договір сервітуту про встановлення особистого строкового сервітуту на територію (об`єкт благоустрою), площею 0,0344 га, на АДРЕСА_1 (розташування та межі зазначені у додатку до договору) для розміщення та обслуговування групи тимчасових споруд.

Спірне рішення Тернопільської міської ради та спірний договір сервітуту порушують право ОСОБА_1 щодо користування прибудинковою територією на АДРЕСА_1 , оскільки він має у приватній власності квартиру у багатоквартирному житловому будинку, в якому проживає, що розташований у тому самому місці що й спірна земельна ділянка.

На підтвердження того, що спірна земельна ділянка належить до прибудинкової території, позивач посилався на розрахунок експерта щодо необхідної площі прибудинкової території багатоквартирного будинку та дані Генерального плану міста Тернопіль, який є містобудівною та землевпорядною документацією міста, відповідно до яких землі на АДРЕСА_1 є землями житлової та громадської забудови.

Також позивач вказував на відсутність у спірному договорі сервітуту відомостей про кадастровий номер земельної ділянки, щодо якої встановлено сервітут; на те, що спірна земельна ділянка не є сформованою, а отже не може бути об`єктом цивільних прав. Зазначений сервітут попри його формулювання у спірному договорі сервітуту є земельним сервітутом. Відсутня інформація про державну реєстрацію зазначеного земельного сервітуту, яка вимагається законодавством. Також розміщення тимчасових споруд здійснюється з порушенням вимог законодавства (відсутність паспорта прив`язки тимчасової споруди, незаконне підрізання дерев, ризик їх знищення).

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Тернопільської міськради від 13 березня 2020 року № 7/47/174;

- визнати недійсним договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 02 квітня 2020 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 липня 2022 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, що спірна ділянка перебуває у власності чи користуванні співвласників багатоквартирного будинку на АДРЕСА_1 , затвердженої належним чином землевпорядної документації, яка б визначала конфігурацію та межі даної земельної ділянки, в зв`язку з чим можна було б встановити, що надана в сервітутне користування ОСОБА_2 територія розташована в межах земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, земельна ділянка, на якій знаходиться багатоквартирний будинок, не сформована і відповідно жодним речовим правом не обтяжена.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

22 серпня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.

05 жовтня 2022 року проведено повторний автоматизований розподіл справ та справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 квітня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 липня 2022 року, витребувано її із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

На підставі ухвали Верховного Суду від 27 лютого 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 28 лютого 2023 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Пророк В. В. (суддя-доповідач), Грушицький А. І., Ігнатенко В. М., Литвиненко І. В., Петров Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 452/3561/14, від 04 лютого 2020 року у справі № 905/798/19, від 25 березня 2020 року у справі № 607/6691/17, від 18 травня 2022 року у справі № 826/12131/17; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права, а саме: щодо питання передачі у строковий сервітут «Території - об`єкту благоустрою», співвідношення понять «територія» та «земельна ділянка» в розумінні статей 401 402 403 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а також щодо визначення прибудинкової території в розумінні пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», тобто яку територію можна рахувати прибудинковою, чи є визначальним розрахунок її площі, який проведений відповідним спеціалістом, який встановлює, яка саме земельна ділянка необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів)) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності на прибудинковій території, де є зелені насадження, перешкоджає позивачу як жителю будинка на АДРЕСА_1 здійснювати своє право на користування вказаною земельною ділянкою як прибудинковою територією чи як об`єктом благоустрою. Договір про встановлення особистого строкового сервітуту, укладений між Тернопільською міською радою та ОСОБА_2 , не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у ньому відсутній кадастровий номер земельної ділянки щодо якої встановлено сервітут, а тому він є таким, що суперечить визначеним законом вимогам і є недійсним правочином згідно з положень статей 203 215 216 ЦК України. Факт приналежності земельної ділянки, наданої в користування за договором особистого строкового сервітуту на АДРЕСА_2 до прибудинкової території є встановленим згідно з даними Генерального плану м. Тернополя, який є містобудівною та землевпорядною документацією.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2022 року Тернопільська міська рада подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначає, що викладені у касаційній скарзі доводи про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права не знаходять свого підтвердження, не спростовують обставини, на які послалися суди як на підставу для відмови у задоволенні позову, ґрунтуються на переоцінці доказів, що за змістом статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку із чим відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржених у справі судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 14 жовтня 2011 року № 31671384 (а. с. 14).

13 березня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Тернопільської міської ради із заявою про надання дозволу на укладення договору земельного сервітуту земельної ділянки, площею 0,0344 га, для розташування тимчасової споруди по АДРЕСА_1 (а. с. 17).

13 березня 2020 року Тернопільська міська рада прийняла рішення № 7/47/174, яким надано дозвіл ОСОБА_2 на укладення договору земельного сервітуту на земельну ділянку, площею 0,0344 га, терміном на 5 років для розміщення та обслуговування групи тимчасових споруд для проведення підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 16).

02 квітня 2020 року між територіальною громадою м. Тернопіль, від імені якої діє Тернопільська міська рада, та ОСОБА_2 укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди строком на 5 років до 13 березня 2025 року.

Згідно з умовами вказаного договору територіальна громада, від імені якої діє Тернопільська міська рада, встановила особистий строковий сервітут на територію (об`єкт благоустрою) в м. Тернопіль, для розміщення та обслуговування групи тимчасових споруд, площею 0,0344 га. Об`єктом сервітуту є територія в АДРЕСА_1 , площею 0,0344 га, розташування та межі якої визначені у додатку до цього договору (а. с. 22, 23).

Відповідно до розрахунку розміру плати встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких проведена на 01 січня 2020 року, з урахуванням щорічного коефіцієнта індексації грошової оцінки землі, річна сума плати за земельну ділянку, площею 344 кв. м, становить 78 003,84 грн (а. с. 24).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами першою, другою статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина перша статті 402 ЦК України).

Прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідні для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку (стаття 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Відповідно до частин другої, третьої, четвертої ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються співвласниками.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що співвласники багатоквартирного будинку набувають права власності чи права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення їх житлових, соціальних і побутових потреб, після передачі такої ділянки у їх власність чи у постійне користування на загальних підставах у вставленому законом порядку. Розміри та конфігурація такої земельної ділянки визначаються на підставі відповідної технічної документації із землеустрою, яка подається на затвердження уповноваженому на прийняття такого рішення органу місцевого самоврядування.

Зазначене у статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» поняття «права на земельну ділянку» варто розуміти як оформлене у встановленому законом порядку право власності чи право постійного користування. Лише після оформлення такого права розміри і конфігурація земельної ділянки вважаються встановленими.

Згідно із частиною першою статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна, визнається судом незаконним та скасовується.

Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно із пунктом "г" частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку.

До суду із позовом про визначення порядку користування земельною ділянкою та усунення перешкод в користуванні нею може звертатись особа, яка у встановленому законом порядку набула право власності або право користування такою земельною ділянкою.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, що спірна земельна ділянка перебуває у власності чи користуванні співвласників багатоквартирного будинку на АДРЕСА_1 . У матеріалах справи відсутня затверджена належним чином землевпорядна документація, яка б визначала конфігурацію та межі прибудинкової території багатоквартирного будинку, в якому проживає позивач, а тому відсутні підстави вважати, що надана в сервітутне користування ОСОБА_2 територія розташована в межах земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

За таких обставин, встановивши відсутність порушеного права позивача, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо порушення процедури встановлення відповідачу особистого строкового сервітуту з огляду на недоведеність позивачем порушення його прав.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 452/3561/14, від 04 лютого 2020 року у справі № 905/798/19, від 25 березня 2020 року у справі № 607/6691/17, від 18 травня 2022 року у справі № 826/12131/17, є необґрунтованими, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та оцінки наданих сторонами доказів у їх сукупності.

У справі № 439/212/14-ц спір виник щодо оскарження рішення селищної ради про продаж земельної ділянки, на ній знаходилося нерухоме майно (водозабірна свердловина, водонапірна башта та насосна станція), до власників якого перейшло право користування земельною ділянкою під об`єктами нерухомого майна унаслідок купівлі вказаного майна.

У справі № 452/3561/14 із позовом до суду звернулися власники квартир у багатоквартирному будинку, спір виник щодо скасування рішення міської ради, яким надано згоду відповідачу на приватизацію земельної ділянки у межах прибудинкової території багатоквартирного будинку. Посилання заявника на те, що у справі № 452/3561/14 судом встановлено, що факт закріплення прибудинкової земельної ділянки підтверджується планом забудови, а конфігурація такої земельної ділянки - рішенням виконавчого комітету міської ради, не свідчить про неврахування апеляційним судом у справі, яка є предметом касаційного перегляду, висновків щодо застосування норм матеріального права, оскільки наведене стосується оцінки доказів у конкретній справі.

У справі № 905/798/19 до суду із позовом звернувся суб`єкт господарської діяльності, спір виник щодо встановлення платного особистого строкового земельного сервітуту для розміщення та експлуатації групи тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності.

У справі № 607/6691/17 судами встановлено, зокрема, що позивачем не надано доказів того, що спірна земельна ділянка надана позивачу на праві користування, оскільки в справі відсутнє рішення органу місцевого самоврядування про надання позивачу земельної ділянки в користування на умовах особистого земельного сервітуту.

У справі № 826/12131/17 предметом касаційного перегляду була ухвала суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі з тих підстав, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не порушено прав та інтересів заявника.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 389 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 квітня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанова складена суддею Грушицьким А. І.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: В. М. Ігнатенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров В. В. Пророк