Постанова

Іменем України

01 березня 2023 року

м. Київ

справа № 565/1559/21

провадження № 61-7726св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Вараський ліцей № 5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області, директор Вараського ліцею №5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 11 січня 2022 року в складі судді Зейкана І. Ю. та на постанову Рівненського апеляційного суду від 21 червня 2022 року в складі колегії суддів Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., Боймиструка С. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Вараського ліцею № 5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області (далі - Вараський ліцей № 5) та директора Вараського ліцею №5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, доступу до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 працює у Вараському ліцеї № 5 на посаді вчителя молодших класів.

Наказом директора Вараського ліцею № № 189-к/тр від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення вчителя початкових класів ОСОБА_1 » ОСОБА_1 відсторонена від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Позивачка вважає зазначений наказ незаконним з таких підстав:

відповідно до статті 46 КЗпП України відсторонення можливе лише у разі вчинення працівником дисциплінарного проступку, появи на роботі у стані сп`яніння, відмови або ухилення від обов`язкового медичного огляду, навчання, інструктажу та перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони, або в інших випадках, передбачених законодавством. У статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» зазначено про відсторонення від роботи працівників у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень в порядку, встановленому законом. Однак, у переліку обов`язкових профілактичних щеплень, наведеному у частині першій статті 12 вказаного Закону та частині першій статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» відсутнє щеплення від COVID-19, відтак, вказане щеплення не є обов`язковим, а його відсутність у позивачки не утворює підстав для відсторонення її від роботи у розумінні статті 46 КЗпП України;

у порушення статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» не встановлено факту ухилення позивачки від проведення відповідного щеплення та посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби не направлялося до навчального закладу відповідне подання про усунення ОСОБА_1 від роботи;

норма пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236, яка містить вимогу про «взяття до відома», не містить імперативних приписів про порядок здійснення відсторонення працівників, а лише вказує на рекомендації до усвідомлення інформації, висловленої Кабінетом Міністрів України;

відповідачем порушено порядок відсторонення працівника від роботи, встановлений частиною другою статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», згідно з яким недопущення працівника до роботи у разі необґрунтованої відмови від щеплення здійснюється виключно за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби. Однак, фактично роботодавець здійснив відсторонення позивачки за відсутності такого подання, без дотримання вимог Інструкції про порядок внесення подання про порядок відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України 14 квітня 1995 року № 66;

наявне порушення права позивачки на працю, встановленого статтею 43 Конституції України та статтею 21 КЗпП України, зокрема, відповідач не надав позивачу можливості виконувати роботу на дому чи дистанційно незважаючи на те, що такі умови роботи передбачені законодавцем шляхом внесення відповідних змін до КЗпП саме з метою дотримання прав громадян на працю та отримання заробітної плати в умовах пандемії;

відсторонення від роботи за відсутності щеплення проти СОVID-19 ставить її у нерівні умови з іншими особами, які не увійшли до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (затвердженого наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153) і це негативно вплинуло на її права, гарантовані Конституцією України, що є нічим іншим, як дискримінацією.

ОСОБА_1 з урахуванням уточнень просила:

визнати протиправним і скасувати наказ № 189-к/тр від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи вчителя початкових класів ОСОБА_1 », виданий директором Вараського ліцею № 5;

зобов`язати допустити ОСОБА_1 до роботи на посаді вчителя початкових класів у Вараському ліцеї № 5;

стягнути з Вараського ліцею № 5 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року до дня фактичного допуску.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 11 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 21 червня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що оскаржуваний наказ, який прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, щодо обов`язкового відсторонення ОСОБА_1 як працівника закладу освіти, з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти коронавірусної інфекції COVID-19 без збереження заробітної плати, не є протиправним та виданий відповідно до закону.

З посиланням на рішення ЄСПЛ суди зазначили, що відсторонення позивачки від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я. Викладені обставини також доводять, що позивач не була піддана дискримінації у зв`язку з ухиленням від щеплення.

У зв`язку з відсутністю правових підстав для скасування наказу та встановленням судом обставин, які вказують на правомірність відсторонення ОСОБА_1 від роботи, суди не вбачали підстав для допущення позивачки до роботи та стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до статті 235 КЗпП України.

Аргументи учасників справи

У серпні 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 11 січня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 червня 2022 року, у якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позову; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статті 46 КЗпП України, з урахуванням статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928;

суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору та в порушення норм процесуального права безпідставно залишив позовну заяву без руху й додатково стягнув з позивачки судовий збір за вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Апеляційний суд на вказані процесуальні порушення увагу не звернув;

при розгляді справи суди не звернули увагу на існування низки рішень судів першої та апеляційної інстанцій в аналогічних справах, які містять протилежні висновки при застосуванні одних і тих же норм права, зокрема норм статті 46 КЗпП України, пункту 5 частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та статті 12 Закону № 1645-ІІІ;

поза увагою судів залишились положення статті 3 ЦПК України, статей 19, 43, пункту 1 статті 92 Конституції України. Суди не дотрималися принципу верховенства права та помилково зробили висновок про те, що мета запровадження обов`язкової вакцинації превалює над певними правами людини, не зважаючи при цьому на те, що запровадження політики обов`язкової вакцинації відбулось не у спосіб, визначений Конституцією України - не на підставі Закону;

суди не дослідили зібрані у справі докази та зробили передчасний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

У жовтні 2022 року від Вараського ліцею № 5 до Верховного Суду надійшов відзив, у якому зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Крім того, відповідач додатково повідомляє суд касаційної інстанції, що станом на час подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не перебуває у трудових відносинах з Вараським ліцеєм № 5.

Рух справи

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 12 серпня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачеві Антоненко Н. О.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення суду першої та апеляційної інстанцій; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 ; витребувано з районного суду справу № 565/1559/21; надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

13 вересня 2022 року матеріали справи № 565/1559/21 надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачеві Антоненко Н. О.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 565/1559/21 (провадження № 61-7726св22) до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року поновлено касаційне провадження та справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 31 серпня 2022 року зазначено, що:

підставою касаційного оскарження рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 11 січня 2022 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 21 червня 2022 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статті 46 КЗпП України, з урахуванням статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);

суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 27 серпня 1992 року працює на посаді вчителя початкових класів Вараського ліцею № 5.

Відповідно до копії протоколу № 4 засідання педагогічної ради Вараського ліцею № 5 позивач була присутня 19 жовтня 2021 року на засіданні педагогічної ради Вараського ліцею № 5, на якій було доведено до її відома вимоги статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», статті 46 КЗпП України, наказу МОЗ України № 2153 від 04 жовтня 2021 року щодо необхідності пройти щеплення проти гострої респіраторної хвороби CОVID-19 до 07 листопада 2021 року та попереджено про можливе відсторонення від роботи у зв`язку з ухилянням від такого щеплення.

У акті № 2 від 08 листопада 2021 року зазначено, що станом на 09:00 год. 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 не надала документи про обов`язкове профілактичне щеплення проти CОVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до такого щеплення.

08 листопада 2021 року ОСОБА_1 у зв`язку з ухиленням від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби CОVID-19 відсторонено від посади вчителя початкових класів на підставі наказу директора Вараськуого ліцею № 5 № 189 к/тр до моменту усунення причин, що зумовили відсторонення від виконання посадових обов`язків, без збереження заробітної плати та зі збереженням робочого місця.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог, пред`явлених до Вараського ліцею № 5 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що:

«застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що її відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним та таким, що порушує її право на працю;

суди встановили, що згідно з наказом середньої школи № 5 м. Кузнецовська (Вараський ліцей № 5) № 54-к від 27 серпня 1992 року ОСОБА_1 прийнята на посаду вчителя початкових класів;

наказом директора Вараського ліцею № 5 № 189-к/тр від 08 листопада 2021 року відсторонено ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків за посадою вчитель початкових класів на період відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати;

суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не врахував, що застосування до позивачки такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки;

За таких обставин суди зробили помилковий висновок, що порушення права позивачки на працю відсутнє, про правомірність і законність відсторонення ОСОБА_1 від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Тому позовні вимоги в цій частині належить задовольнити.

Щодо позовних вимог, пред`явлених до Вараського ліцею № 5 про допуск позивачки до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2022 року у справі № 569/16206/21 (провадження № 61-5055св22) зазначено, що: «у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року в справі № 211/6466/19 (провадження № 61-16239св20) зроблено висновок, що: «відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. При відстороненні трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються, тому тут не йдеться про звільнення з роботи. Однак при цьому працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов`язків».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 205/4333/17 (провадження № 61-45345св18) зазначено, що: «Судом першої інстанції було встановлено, що відповідач грубо порушив право позивача на працю, оскільки вона майже рік не працювала на підприємстві, не виконувала покладені на неї обов`язки, не отримувала заробітну плату та не була при цьому звільнена, наказу про відсторонення не отримувала, то він дійшов правильного висновку стосовно того, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання ПАТ «Державний ощадний банк України» допустити ОСОБА_1 до роботи».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що: «чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. […] У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, такий працівник має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19.)

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 відповідач повідомив суд касаційної інстанції, що між сторонами припинено трудові відносини. При цьому будь яких доказів на підтвердження вказаних обставин не надав. Суди відмовивши у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу про відсторонення від роботи, не вирішували по суті вимог в частині допуску позивачки до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обставин, необхідних для вирішення цих питань, не встановили.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Щодо позовних вимог, пред`явлених до директора Вараського ліцею № 5

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року в справі № 760/22944/15 (провадження № 61-4653св21) зроблено висновок, що «посадові особи юридичної особи представляють її інтереси у відносинах з іншими особами, тобто уособлюють саму юридичну особу у правовідносинах з іншими особами. Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається із матеріалів справи, що звертаючись до суду із цим позовом, МО ВППОН м. Нова Каховка зазначила відповідачами ЗОШ № 10 Новокаховської МР, директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР ОСОБА_6, виконуючу обов`язки директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР - заступника директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_5. Позивач заявила позовні вимоги про визнання дій директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР ОСОБА_6 та в. о. директора ЗОШ № 10 Новокаховської МРОСОБА_5 у ненаданні ґрунтовної відповіді на запити профспілки, непогодження з профспілкою умов праці: графіка відпусток, тарифікації, розподілу обов`язків, такими, що перешкоджають законній діяльності ПО ВПП ЗОШ № 10 Новокаховської МР та МО ВППОН м. Нова Каховка, передбаченої Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Аналіз змісту указаних вимог свідчить про те, що вони спрямовані до директора ОСОБА_6 та в.о. директора ОСОБА_5 , як до посадових осіб ЗОШ № 10 Новокаховської МР, та стосуються їхньої професійної діяльності. Жодних позовних вимог до ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , як фізичних осіб, позовна заява МО ВППОН м. Нова Каховка не містить. Таким чином, оскільки ЗОШ № 10 Новокаховської МР є юридичною особою - самостійним суб`єктом у цивільних правовідносинах, позовні вимоги у цій справі пред`явлені до її посадових осіб, то саме вона має відповідати за цим позовом. Директор ЗОШ № 10 Новокаховської МР ОСОБА_6 і виконуюча обов`язки директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР- заступник директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_5 не можуть бути відповідачами у цій справі, як фізичні особи, наділені процесуальною дієздатністю, оскільки є посадовими особами ЗОШ № 10 Новокаховської МР, тобто юридичної особи, від імені якої вони діяли у відносинах з позивачем».

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 визначила співвідповідачем у справі директора Вараського ліцею № 5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області;

проте, директор Вараського ліцею № 5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області не може бути відповідачем у цій справі, оскільки у відносинах з позивачкою діяв як посадова особа юридичної особи та від її імені. Тому спір у позивачки виник саме з Вараським ліцеєм № 5, який є юридичною особою, самостійним суб`єктом у цивільних правовідносинах та має відповідати за цим позовом;

суди на вказане уваги не звернули та зробили помилковий висновок про можливість розгляду позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, доступу до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до директора Вараського ліцею № 5.

Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16).

За таких обставин провадження у справі в частині позовних вимог до директора Вараського ліцею № 5 підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року в справі № 760/22944/15 (провадження № 61-4653св21) дають підстави для висновку про те, що оскаржені судові рішення суду першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 11 січня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 червня 2022 року: в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу про відсторонення від роботи скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову; в частині відмови у задоволенні позовних вимог про допуск до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; в частині відмови у задоволені позову до директора Вараського ліцею № 5 скасувати із закриттям провадження у справі в цій частині на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Керуючись статтями 400 402 409 411 412 416 436 ЦПК УкраїниВерховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 11 січня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 червня 2022 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до директора Вараського ліцею № 5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити.

Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 11 січня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 червня 2022 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вараського ліцею № 5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області про визнання незаконним наказу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Визнати незаконним та скасувати наказ № 189-к/тр від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи вчителя початкових класів ОСОБА_1 », виданий директором Вараського ліцею № 5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області.

Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 11 січня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 червня 2022 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вараського ліцею № 5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області про допуск до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення судового збору скасувати, а справу № 565/1559/21 в зазначеній частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 11 січня 2022 року та постанова Рівненського апеляційного суду від 21 червня 2022 року втрачають законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук