Постанова

Іменем України

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 638/6787/20

провадження № 61-13914св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Харківська міська рада,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Сьома харківська міська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 березня 2021 року у складі судді Семіряд І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 14 липня 2021 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Харківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Сьома харківська міська державна нотаріальна контора, про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності в порядку спадкування.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що восени 2010 року в неї відновилися стосунки з ОСОБА_2 , з яким вона познайомилася навесні 2003 року. З жовтня 2010 року вона почала проживати разом з ОСОБА_2 як чоловік та дружина, вони вели спільне господарство, допомагали один одному у побутових справах, мали спільний бюджет, вона вважала ОСОБА_2 своїм чоловіком, а він її дружиною. Розподіл обов`язків у родині був таким, ОСОБА_2 займався матеріально-технічними питаннями, а вона дбала про харчування сім`ї та затишок оселі.

Проживали вони в її квартирі АДРЕСА_1 . Також з ними мешкали її мати ОСОБА_3 та її син ОСОБА_4 . Факт їхнього спільного проживання за адресою: АДРЕСА_2 підтверджується копією медичної картки амбулаторного хворого, а також іншими документами.

До жовтня 2010 року ОСОБА_2 проживав за адресою:

АДРЕСА_3 , у квартирі, яка належала йому на праві приватної власності. Однак у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 почав проживати з нею за адресою: АДРЕСА_2 , ними спільно було прийнято рішення про продаж його квартири АДРЕСА_4 та у червні 2011 квартиру було продано.

22 червня 2011 року ОСОБА_2 придбано однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , а за різницю коштів, яка залишилась після продажу та купівлі квартир вони розпочали ремонт. Також у 2014 року вони придбали автомобіль «Nissan», який був зареєстрований на її ім`я.

До літа 2018 року вона з ОСОБА_2 проживали у квартирі АДРЕСА_1 , а потім цього ж року квартиру продали та придбали нову двокімнатну квартиру АДРЕСА_6 . На час проведення ремонту у новій квартирі вона, її син ОСОБА_4 та ОСОБА_2 переїхали мешкати у квартиру АДРЕСА_5 , а після завершення ремонту переїхали до квартири АДРЕСА_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Спільних дітей з ОСОБА_2 вони не мали. Реєструвати шлюб не вважали необхідним, оскільки вважали, що формальний штамп у паспорті не створює міцну сім`ю.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на його майно, у зв`язку з чим 28 лютого 2020 року вона звернулася до Сьомої харківської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , зазначаючи, що крім неї інших спадкоємців немає.

28 лютого 2020 року державним нотаріусом Сьомої харківської міської державної нотаріальної контори заведено спадкову справу № 129/2020, але у зв`язку з тим, що відсутні документи, які підтверджують родинний зв`язок між ОСОБА_2 та нею, державний нотаріус відмовила їй у вчинені нотаріальної дії.

Отже, ОСОБА_1 зазначає, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_2 їй потрібно для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , на підставі статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та статей 1264 1268 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просила суд:

- встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 жовтня 2010 року до 14 січня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_2 , право власності на квартиру

АДРЕСА_5 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 01 жовтня 2010 року до 14 січня 2020 року.

Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_7 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем належними та допустимими доказами доведено те, що вона та ОСОБА_2 спільно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з жовтня 2010 року до смерті ОСОБА_2 , внаслідок чого відповідно до статті 1264 ЦК України ОСОБА_1 як спадкоємець четвертої черги після померлого ОСОБА_2 , за відсутності інших спадкоємців у встановлений законом шестимісячний строк звернулась до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Тому наявні підстави для визнання за позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_5 , яка належала спадкодавцю на праві власності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 14 липня 2021 року апеляційну скаргу Харківської міської ради залишено без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 березня 2021 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про доведеність позивачем факту її спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з 2010 року до дня його смерті.

Таким чином, враховуючи факт прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті ОСОБА_2 та відсутність інших спадкоємців наявні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на належну ОСОБА_2 квартиру в порядку спадкування за законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У серпні 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 березня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 липня 2021 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц, від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15, від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, а також зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказі того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вели спільне господарство, мали спільний бюджет та здійснювали спільні витрат, придбавали майно в інтересах їх сім`ї, оскільки сам собою факт перебування у близьких відносинах чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю, тобто не може свідчити про те, що сторони проживали у зазначений період однією сім`єю, а придбане одним з них майно є спільною сумісною власністю.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року справу № 638/6787/20 призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Гуляєва А. В., на касаційну скаргу в якому зазначено, що вимоги касаційної скарги задоволенню не підлягають, оскільки не містять обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 16 січня 2020 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м Харків) (а. с. 15).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 11 грудня 2020 року та копії технічного паспорту на квартиру від 17 лютого 2011 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_5 (а. с. 124-127).

За життя ОСОБА_2 заповіту не склав.

28 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Сьомої харківської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі чого у спадковому реєстрі після смерті ОСОБА_2 28 лютого 2020 року заведена спадкова справа № 65598237 (а. с. 32, 33).

Постановою завідувача Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори Верещакою Г. Л. від 03 березня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_2 у зв`язку із ненаданням ОСОБА_1 документів, що підтверджують родинні відносини між нею та ОСОБА_2 (а. с. 34).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга Харківської міської ради задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15 16 ЦК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі).

Предметом позову у справі, що переглядається в касаційному порядку, є вимоги позивача про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем з 01 жовтня 2010 року до дня його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та про визнання у порядку спадкування за законом права власності на квартиру.

Щодо позовної вимоги про встановлення факту спільного проживання позивача із спадкодавцем з 01 жовтня 2010 року до дня його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 )

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем доведено факт її проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 .

Стаття 3 СК України визначає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

На підтвердження своїх доводів позивач надала до суду першої інстанції акт виконаних робіт щодо ремонту автомобіля «Nissan», який належить ОСОБА_1 від 10 жовтня 2014 року № 125, відповідно до якого замовляв ремонт цього транспортного засобу та сплачував кошти за цей ремонт ОСОБА_2 ; копію медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_2 та копії медичних направлень на аналізи, виданих ОСОБА_2 від 14 жовтня 2014 року, від 16 жовтня 2018 року і від 14 жовтня 2018 року, з яких вбачається, що ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 ; копію договору від 20 жовтня 2015 року № 420, згідно з яким ОСОБА_2 був замовником металопластикових вікон та з якого вбачається, що замовник проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Також ОСОБА_1 надала до суду акт приймання - передачі виконаних робіт від 15 жовтня 2011 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 була замовником послуг з наклеювання шпалер та інших ремонтних робіт у квартирі АДРЕСА_5 , яка належала на праві приватної власності ОСОБА_2 . Копії квитанцій про сплату за комунальні послуги, згідно з якими ОСОБА_1 02 лютого 2020 року, 08 лютого 2020 року та 27 лютого 2020 року сплачувала за спожиті комунальні послуги за користування квартирою АДРЕСА_5 , тобто за квартиру, яка належала на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Крім того, 03 червня 2020 року між ОСОБА_1 та комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» укладено договір реструктуризації заборгованості за послуги з теплопостачання за квартину АДРЕСА_5 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Також факт спільного проживання позивача із спадкодавцем з 01 жовтня 2010 року до дня його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) підтверджують свідки, допитані в судовому засіданні суду першої інстанції, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість доводів позивача щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, цей факт доведено наявними у матеріалах справи доказами.

Щодо позовної вимоги про визнання в порядку спадкування за законом права власності на квартиру

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Подібні за змістом висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18), від 20 липня 2020 року у справі № 146/1825/18 (провадження № 61-20715св19), від 09 квітня 2021 року у справі № 334/9088/15-ц (провадження № 61-3411св19), від 22 квітня 2021 року у справі № 438/1456/18 (провадження № 61-2740св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 310/7480/19 (провадження № 61-7764св21).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із тим, що, задовольняючи позовну вимогу про визнання за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_2 , права власності на квартиру суди першої та апеляційної інстанцій виходили з доведеності факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивача із спадкодавцем та фактичного прийняття нею спадщини, а також відсутності інших спадкоємців.

Колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц, від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15, від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, на які заявник посилалася у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 березня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович