Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.01.2020 року у справі №752/24929/17

Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 752/24929/17

провадження № 61-789св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_3,

представник третьої особи - ОСОБА_4,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Забігайло Людмила Петрівна,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 березня 2019 року у складі судді Шевченко Т. М., та на постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року у складі колегії Олійника В. І., Ігнатченко Н. В., Кулікової С.

В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третіц особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Забігайло Людмила Петрівна, про визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в обґрунтовування якого посилався на те, що 19 листопада

1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, за період якого придбано наступне майно:

- квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 35,8 кв. м, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору міни

від 07 липня 2015 року,

- земельна ділянка, кадастровий номер 3221487301:01:039:0164, площею 0,1909 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 10 березня 2015 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Після її смерті відкрилася спадщина. Із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Забігайло Л. П. звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2

29 липня 2016 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Забігайло Л. П. надійшла вимога (претензія)

ОСОБА_3 до спадкоємців про повернення заборгованості за договором позики від 17 жовтня 2014 року у розмірі 250 000,00 доларів США, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_5.

Позивач зазначав, що йому, як чоловікові померлої, не було відомо про договір позики, майно, що входить до складу спадщини, набуте

ОСОБА_5 у шлюбі з ОСОБА_1 внаслідок спільної праці та за спільні кошти, а отже, відповідно до закону є об'єктами спільної сумісної власності подружжя.

Оскільки правовстановлюючі документи були оформлені на ім'я покійної дружини, а їх оригінали після смерті спадкодавця знаходяться у відповідача, позивач позбавлений права розпоряджатися майном, що є спільною власністю подружжя, оскільки його частина у майні не встановлена та не визначена.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд:

- визначити, що частки ОСОБА_1 та померлої ОСОБА_5 у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1, становлять: Ѕ частина ОСОБА_1 і Ѕ частина ОСОБА_5;

- визначити, що частки ОСОБА_1 та померлої ОСОБА_5 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3221487301:01:039:0164, площею 0,1909 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, становлять: Ѕ частина

ОСОБА_1 і Ѕ частина ОСОБА_5;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, що є об'єктом спільної сумісної власності;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки, кадастровий номер 3221487301:01:039:0164, площею 0,1909 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що є об'єктом спільної сумісної власності.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 березня 2019 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року, позов задоволено.

Визначено, що частка померлої ОСОБА_5 у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1, становила 1/2.

Визначено, що частка померлої ОСОБА_5 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3221487301:01:039:0164, площею 0,1909 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2, становила 1/2.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири

АДРЕСА_1.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки, кадастровий номер 3221487301:01:039:0164, площею 0,1909 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем надано докази того, що нерухоме майно, зокрема, квартира АДРЕСА_1, та земельна ділянка, кадастровий номер 3221487301:01:039:0164, площею 0,1909 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 - є об'єктами права спільної сумісної власності сторін, оскільки вони придбані сторонами під час шлюбу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2020 року представник ОСОБА_4, діючий в інтересах ОСОБА_3, направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду м.

Києва від 29 березня 2019 року та на постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року, у якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2020 року поновлено ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 березня 2019 року та на постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року.

Витребувано з Голосіївського районного суду м. Києва матеріали цивільної справи №752/24929/17.

У березні 2020 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що грошові кошти за договором позики передавалися ОСОБА_5 особисто, а не в інтересах сім'ї, за які остання і придбала спірну квартиру. Таким чином, спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_5 та поділу не підлягає.

Задовольняючи позовні вимоги, суди на зазначене належної уваги не звернули, в результаті чого ухвалили судові рішення без урахування правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах

від 07 грудня 2015 року у справі № 6-1568цс16, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15 та від 05 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17.

У вказаних рішеннях, зокрема, вказано про те, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, суди не звернули увагу на відсутність доказів, які б свідчили, що ОСОБА_1 здійснював фінансування паю, який у подальшому ОСОБА_5 обміняла на спірну квартиру.

Судами не досліджено те, що спірна земельна ділянка була набута

ОСОБА_5 в порядку безоплатної приватизації, тому відповідно до статті 57 СК України є особистою приватною власністю ОСОБА_5, та поділу не підлягає.

Доводи інших учасників справи

Відзив до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 19 листопада 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено шлюб (т.1 а. с.9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла (т.1 а. с.10).

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина. Спадкоємцями першої черги за законом майна померлої є донька ОСОБА_2 та чоловік

ОСОБА_1.

Встановлено, що ОСОБА_2 07 квітня 2016 року звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Забігайло Л. П. із заявою про прийняття спадщини після померлої матері ОСОБА_5

12 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Забігайло Л. П. із заявою про прийняття спадщини після померлої дружини ОСОБА_5.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Забігайло Л. П. була заведена спадкова справа № 5/2016 щодо майна ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.

Спадковим майном, що входить до складу спадщини та щодо якого виник спір, є квартира АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору міни від 07 липня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А., та земельна ділянка, кадастровий номер 3221487301:01:039:0164, площею 0,1909 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 10 березня 2015 року (т.1 а. с.87,91).

Відповідно до п.9.2 договору міни від 07 липня 2015 року (т.1, а. с 85-87), укладеного між ОСОБА_5 (Сторона-1) та Обслуговуючим ЖБК "Британський квартал" (Сторона-2), "оскільки пай придбаний Стороною-1 в період зареєстрованого шлюбу, цей договір укладається за згодою другого з подружжя ОСОБА_1 Сторони-1, яка викладена в заяві, справжність підпису на якій засвідчена Коноваловою Е. А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 07 липня 2015 року за реєстровим №2 014. Квартира, яка стане власністю Сторони-1 в результаті обміну на Пай, належатиме Стороні-1 на праві спільної сумісної власності, як така, що набута під час шлюбу. Цей факт Стороні-2 відомий".

Вищенаведеним підтверджується набуття квартири

АДРЕСА_1, під час шлюбу покійної ОСОБА_5 та ОСОБА_1.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року (08 лютого 2020 року).

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем надано докази на підтвердження того, що нерухоме майно, зокрема, квартира АДРЕСА_1, та земельна ділянка, кадастровий номер 3221487301:01:039:0164, площею 0,1909 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, є об'єктами права спільної сумісної власності сторін, оскільки вони придбані сторонами під час шлюбу.

Колегія суддів частково не погоджується із зазначеним висновком судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Оскаржуючи судові рішення в цій справі, третя особа ОСОБА_3 посилається на те, що спірні квартира та земельна ділянка не є спільною сумісною власністю подружжя, а між ним та ОСОБА_2, ОСОБА_1, як спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 існує спір щодо спадкового майна, зокрема, квартири та земельної ділянки, які є предметом цього спору, у справі № 755/1694/18. Остаточне судове рішення по суті вказаного спору судами прийнято не було.

Щодо правового режиму спірної квартири колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що "у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує".

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

У справі, що переглядається, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що спірна квартира набута покійною ОСОБА_5 під час шлюбу з ОСОБА_1.

Відповідно до п. 9.2 договору міни від 07 липня 2015 року, укладеного між ОСОБА_5 (Сторона-1) та Обслуговуючим ЖБК "Британський квартал" (Сторона-2) сторони передбачили, що оскільки пай придбаний Стороною-1 в період зареєстрованого шлюбу, цей договір укладається за згодою другого з подружжя ОСОБА_1 Сторони-1, яка викладена в заяві, справжність підпису на якій засвідчена Коноваловою Е. А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 07 липня 2015 року за реєстровим №2 014.

Квартира, яка стане власністю Сторони-1 в результаті обміну на Пай, належатиме Стороні-1 на праві спільної сумісної власності, як така, що набута під час шлюбу. Цей факт Стороні-2 відомий".

Встановивши, що спірна квартира набута за час шлюбу і презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, не спростована, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову в частині визнання права власності на Ѕ частину спірної квартири за ОСОБА_1.

Посилання касаційної скарги на висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 07 грудня 2015 року у справі № 6-1568цс16, від

16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15 та від 05 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17 не заслуговують на увагу, оскільки у зазначених справах та у справі, яка є предметом розгляду, правовідносини не є подібними, вони відрізняються за предметом та підставами позову, змістом позовних вимог та характером спірних правовідносин.

Посилання ОСОБА_3 на те, що кошти, потрачені на придбання спірної кварти ОСОБА_5 отримала за договором позики від 17 жовтня 2014 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, а тому вона придбана за її особисті кошти і спірна квартира є особистою приватною власністю та не підлягає поділу, не заслуговують на увагу, оскільки у випадку доведеності вказаних обставин, сам факт отримання коштів шляхом укладення договорів та використання їх в інтересах сім'ї, зокрема, на придбання нерухомого майна відповідно до статті 65 СК України, не спростовує презумпцію спільного сумісного майна подружжя, а лише породжує зобов'язання другого з подружжя за вказаним договором позики.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.

Як вбачається зі справи № 755/1694/18, між ОСОБА_3 та спадкоємцями ОСОБА_5 виник спір щодо виконання зобов'язань боржником

ОСОБА_5, тому його ефективним способом вирішення буде звернення до суду до спадкоємців в порядку статті 1282 ЦК України, а не в порядку заперечень щодо задоволення позовних вимог про визнання права власності в порядку поділу спільного майна подружжя.

З урахуванням вказаного, ОСОБА_3 за доведеності вимог не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів, як кредитора.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позову щодо визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності та визнання права власності

на Ѕ частину спірної квартири за ОСОБА_1, а тому в цій частині оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Щодо правового режиму спірної земельної ділянки колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 57 СК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

З рішення Рославичівської сільської ради Васильковського району Київської області № 551-33-VI від 13 червня 2013 року вбачається, що спірна земельна ділянка площею 0,1909 га, кадастровий номер 3221487301:01:039:0164 була надана ОСОБА_5 в порядку безоплатної приватизації із земель державної або комунальної власності (том 1, а. с.226,227).

Вищенаведене узгоджується із нормами матеріального права (СК України), адже тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалася спільною сумісною власністю подружжя;

до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Аналогічний висновок про тлумачення та застосування норм Закону України "Про внесення змін до СК України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя" від 11 січня 2011 року зроблений у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18) і від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18).

Таким чином, спірна земельна ділянка, яка була набута ОСОБА_5 внаслідок приватизації на підставі статей 118, 121 ЗК України, відповідно до частини 1 статті 57 СК України є її особистою приватною власністю і не підлягає поділу між подружжям.

За таких обставин, помилковим є висновок судів про те, що спірна земельна ділянка є об'єктом спільного сумісного майна подружжя та підлягає поділу,

а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмові в задоволенні позову в цій частині.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин 1 , 3 статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частин 1 , 3 статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів робить висновок про те, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 березня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності та визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер undefined за ОСОБА_1 ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому підлягають скасуванню. У цій частині Верховний Суд ухвалює нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог у зв'язку з безпідставністю.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 березня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності та визнання права власності на 1/2 частину майна щодо спірної квартири ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають залишенню без змін у вказаній частині.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи викладене, у зв'язку з висновком суду про часткове задоволення касаційної скарги, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню судові витрати, понесені ним за подання касаційної скарги пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 1 920,00 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Забігайло Людмила Петрівна, про визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності та визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки за ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Забігайло Людмила Петрівна, про визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності та визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки за ОСОБА_1 відмовити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Забігайло Людмила Петрівна, про визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності та визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири за ОСОБА_1 залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1 920,00 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук