Постанова

іменем України

1 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 583/223/16-ц

провадження № 61-95св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Сумигаз»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Сумської області від 31 травня 2016 року, ухвалене у складі суддів: Левченко Т. А., Хвостика С. Г., Околота Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (далі - ПАТ «Сумигаз») про стягнення коштів, отриманих без достатньої правової підстави.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 26 червня 2015 року за договором купівлі-продажу придбала у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1. У цій квартирі з 2004 року припинено газопостачання у зв'язку із заборгованістю у розмірі 5 076 грн 05 коп., що обліковувалася за колишнім наймачем квартири, споживачем послуг ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивач неодноразово зверталася до відповідача з проханням укласти з нею договір на постачання природного газу та відновити газопостачання до квартири як новому споживачу послуг, але їй відмовляли у зв'язку з несплатою боргу попереднім абонентом.

Оскільки відповідач не відновлював газопостачання до квартири, наполягаючи на необхідності сплати боргу за попереднього споживача ОСОБА_7, позивач змушена була сплатити заборгованість у розмірі 5 076 грн 05 коп. Лише після сплати цього боргу за квитанцією, виданою на ім'я ОСОБА_7, 1 вересня 2015 року з нею укладено договір на отримання послуг з газопостачання та відновлено газопостачання до квартири.

Позивач зазначає, що вимоги відповідача до неї про сплату вказаної заборгованості були незаконними, не мали будь-якої правової підстави, оскільки угод щодо заміни боржника у зобов'язанні не укладалося, умови договору купівлі-продажу не містять її обов'язку сплатити заборгованість.

На підставі викладеного просила стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 5 076 грн 05 коп., що нею сплачені без достатньої правової підстави.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 04 квітня 2016 року, ухваленим у складі судді Ярошенко Т. О., позов задоволено. Стягнено з відповідача на користь позивача 5 076 грн 05 коп. та понесені судові витрати у розмірі 551 грн 20 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між ОСОБА_4 та ПАТ «Сумигаз» на період, протягом якого виникла заборгованість, договір про надання послуг з газопостачання не укладався, позивач не споживала у цей період послуги, які надавав відповідач, тому між ними не виникло зобов'язань, відповідно до яких у позивача виник обов'язок сплатити вказану суму заборгованості за ОСОБА_7, а у відповідача - право вимагати її. Суд дійшов висновку, що ПАТ «Сумигаз» отримало від ОСОБА_4 кошти в сумі 5 076 грн 05 коп. за квитанцією від 1 вересня 2015 року, сформованою на ім'я ОСОБА_7, без достатньої правової підстави та відповідно до статті 1212 ЦК України стягнув вказану суму з відповідача на користь позивача.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 31 травня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Сумигаз» задоволено, рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 4 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Таке вирішення справи суд апеляційної інстанції обґрунтовував змістом договору купівлі-продажу, який містить вказівку про відсутність заборгованості за спожиті комунальні послуги і зобов'язання продавця сплатити комунальні послуги на день звільнення квартири та передати відповідні документи покупцю. Наявна заборгованість не вплинула на ціну квартири і, фактично визнавши права позивача порушеними, апеляційний суд дійшов висновку, що їх захист має здійснюватися у інший спосіб.

У червні 2016 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8 звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Сумської області від 31 травня 2016 року та залишити в силі рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 4 квітня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував суттєві обставини справи та не надав належної оцінки письмовим доказам, які містяться у справі, що призвело до ухвалення помилкового (незаконного) рішення.

Апеляційний суд, як зазначає заявник, безпідставно не врахував встановлені ним обставини, зокрема, факт внесення позивачем 1 вересня 2015 року 5 076 грн 05 коп., не дав оцінки поясненням відповідача, який саме таку обставину вказав умовою повернення коштів.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що за продавцем квартири заборгованість не обліковувалася, за життя ОСОБА_7 не стягувалася та з підстав спливу позовної давності мала бути списана.

Заявник вказує, що апеляційний суд не дав належної оцінки показам свідка ОСОБА_9, який вказував, що сплатити заборгованість має попередній власник; не врахував умов, за яких позивач змушена була сплатити борг.

У запереченнях на касаційну скаргу ПАТ «Сумигаз» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» (далі - ТОВ «Сумигаз Збут») просять скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін, посилаючись на його законність. Відповідач та третя особа вказують, що апеляційний суд обґрунтовано зазначив про безпідставність висновків суду першої інстанції про набуття ПАТ «Сумигаз» грошових коштів у сумі 5 076 грн 05 коп. без достатньої правової підстави та необхідність їх повернення позивачу на підставі статті 1212 ЦК України. Звертають увагу на те, що ОСОБА_7 і ОСОБА_10, яка діяла як його представник, були обізнані про наявність заборгованості, а ОСОБА_4 перед укладенням договору - про недоліки квартири (демонтоване газопостачання).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Також вони застосовуються до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Судами встановлено, що 26 червня 2015 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_6 (від імені якого за дорученням діяла ОСОБА_10) квартиру АДРЕСА_1.

У цій квартирі на момент її придбання було припинено газопостачання у зв'язку з несплатою попереднім споживачем послуг з газопостачання ОСОБА_7 заборгованості за надані послуги, розмір якої становить 5 076 грн 05 коп.

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Після його смерті особовий рахунок абонента не переоформлявся. 2 лютого 2015 року ОСОБА_6 (син ОСОБА_7) приватизував вказану квартиру та 26 червня 2015 року продав її позивачу.

1 вересня 2015 року за квитанцією, виданою на ім'я ОСОБА_7, сплачено заборгованість відповідачу у розмірі 5 076 грн 05 коп. На зворотній стороні квитанції зазначено, що борг сплачено представником ОСОБА_4 - ОСОБА_8 за колишнього абонента/боржника ОСОБА_7 Цього ж дня ОСОБА_4 уклала з ТОВ «Сумигаз Збут» договір про надання населенню послуг з газопостачання.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК Українизвужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК Україниможе бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Апеляційний суд послався на те, що заборгованість у розмірі 5 076 грн. 05 коп., квитанцію про сплату якої відповідачу надала позивач, виникла у зв'язку з невиконанням обов'язків з оплати послуг з газопостачання квартири наймачем цієї квартири ОСОБА_7 та членами його сім'ї (на час виникнення заборгованості у квартирі були зареєстровані наймач, його дружина ОСОБА_10 та троє неповнолітніх дітей). Нарахування зазначеної заборгованості та її розмір у встановленому порядку безпідставними не визнані. Тому висновок суду першої інстанції про те, що відповідач отримав кошти без достатньої правової підстави та до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1212 ЦК України, є помилковим.

Апеляційний суд зі змісту договору купівлі-продажу, пояснень свідка ОСОБА_10 і досліджених письмових доказів встановив, що заборгованість ПАТ «Сумигаз» до укладення договору сплачена не була, домовленості з покупцем про зменшення вартості квартири через існуючу заборгованість з газопостачання не було. У пункті 1.4 договору купівлі-продажу квартири вказано, що заборгованості за комунальні платежі щодо відчужуваної квартири у продавця немає, а пунктом 3.1.3 договору також передбачено, що продавець зобов'язаний сплатити квартирну плату і комунальні послуги по день звільнення квартири та передати покупцю книжки зі сплати комунальних послуг, квитанції. Свідок ОСОБА_10, яка діяла від імені свого сина ОСОБА_6 за довіреністю, укладаючи з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири, під час розгляду справи судом першої інстанції пояснила, що заборгованість за житлово-комунальні послуги усім надавачам послуг, крім ПАТ «Сумигаз», продавцем квартири сплачена до її продажу.

Виходячи з встановлених обставин апеляційний суд дійшов висновку про помилковість рішення суду першої інстанції щодо захисту права позивача у обраний нею спосіб на підставі статті 1212 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Твердження заявника про те, що за продавцем квартири заборгованість не обліковувалася, є помилковим і таким, що спростовується дослідженими апеляційним судом доказами, зокрема, поясненнями свідка ОСОБА_10, копіями листів ПАТ «Сумигаз» від 15 лютого 2015 року, від 3 липня 2015 року та від 31 серпня 2015 року. Апеляційним судом встановлено, що заборгованість, сплачена позивачем, виникла у зв'язку з несплатою послуг з газопостачання наймачем ОСОБА_7 і членами його сім'ї (ОСОБА_10 та їх дітьми), обізнаними про заборгованість, що стало підставою для відключення квартири від газопостачання і його демонтування.

У касаційній скарзі заявник, як підставу для скасування рішення апеляційного суду, зазначає неврахування суттєвих обставини справи та неналежну оцінку письмових доказів. Проте у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником ОСОБА_5, залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду Сумської області від 31 травня 2016 року без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

О. В. Ступак

Г. І. Усик