Постанова

Іменем України

1 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 464/7000/15-ц

провадження № 61-1357св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючогоСтрільчука В. А., суддів:Олійник А. С., Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г.І., учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Ідея Банк»

відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 9 березня 2016 року у складі судді Борачка М. В. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 червня 2016 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Мікуш Ю. Р., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Ідея Банк» (далі - ПАТ «Ідея Банк») звернулося до cуду із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що 23 травня 2014 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № Р25.169.74522, згідно з яким остання отримала кредит в розмірі 50 тис. грн зі сплатою 3 % річних, з погашенням кредиту та процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів. З метою забезпечення виконання зобов'язань 11 лютого 2015 року укладено договір поруки, за яким ОСОБА_7 поручився за виконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором в межах п'ятдесяти гривень. ОСОБА_6 своїх зобов'язань за договором належним чином не виконувала, унаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 10 серпня 2015 року складала суму 68 538 грн 49 коп.

На підставі вищевикладеного позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 заборгованість за кредитним договором в сумі 50 грн; стягнути з ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором у сумі 68 488 грн 49 коп.

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 9 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 23 червня 2016 року, позов банку задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором від 23 травня 2014 року № Р25.169.74522 в розмірі 68 488 грн 49 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ПАТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором від 23 травня 2014 року № Р25.169.74522 в розмірі 50 грн. Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позовні вимоги банку про стягнення кредитної заборгованості є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

У липні 2016 року ОСОБА_6 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 9 березня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 червня 2016 року, в якій вона просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, не передаючи справи на новий розгляд, та відмовити у задоволенні позову банку, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що банк не виконав зобов'язання за договором кредиту, оскільки кошти за договором заявником отримано не було; докази, подані банком на підтвердження своїх позовних вимог, заявник не визнає; договір поруки від 11 лютого 2015 року укладений за зловмисною домовленістю банку та ОСОБА_7 з метою подання позову до суду не за місцем реєстрації заявника, а за місцем реєстрації поручителя у м. Львів.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 26 липня 2017 року - справу призначено до судового розгляду.

У листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ПАТ «Ідея Банк» на вказану касаційну скаргу, в якому банк посилається на безпідставність доводів ОСОБА_6 та просить відмовити їй у задоволенні касаційної скарги.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Судувказану цивільну справу.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей 213, 214, 315 ЦПК України 2004 року (у редакції станом на час ухвалення судових рішень) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що 23 травня 2014 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № Р25.169.74522, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на поточні потреби в розмірі 50 тис. грн, включаючи витрати на страховий платіж, з терміном користування кредитом на 60 місяців.

На підставі зазначено кредитного договору позичальник зобов'язувався сплачувати кредит та відсотки за користування кредитом у розмірі 3 % річних щомісяця згідно з графіком щомісячних платежів, а також плату за обслуговування банком кредитної заборгованості в розмірі 2,4 % від початкової суми кредиту.

Згідно з умовами кредитного договору від 23 травня 2014 року № Р25.169.74522 датою видачі кредиту є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок.

Також судом встановлено, що 12 січня 2013 року ОСОБА_6 відкрила поточний рахунок НОМЕР_1 та отримала платіжну картку НОМЕР_2

На підставі кредитного договору № Р25.169.74522 згідно з ордеру-розпорядженнм № 1 про видачу кредиту від 23 травня 2014 року на рахунок НОМЕР_1, що належить ОСОБА_6, банком було перераховано грошові кошти у розмірі 43 102 грн 59 коп. Крім того, згідно з ордером-розпорядженням про сплату страхового платежу від 23 травня 2014 року банком здійснено перерахунок в оплату страхового платежу за договором страхування життя ОСОБА_6 № Р25.169.74522 в розмірі 6 897 грн 41 коп.

ОСОБА_6 взяті на себе зобов'язання згідно з кредитним договором не виконала, зокрема, не здійснювала своєчасного погашення основного боргу та відсотків за користування кредитними коштами в установлені кредитним договором строки.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим ПАТ «Ідея Банк» станом на 10 серпня 2015 року, ОСОБА_6 допустила заборгованість за кредитом на загальну суму - 68 538 грн 49 коп., з яких: 38 995 грн 64 коп. - основний борг, 7 121 грн 58 коп. - прострочений борг, 10 793 грн 77 коп. - прострочені проценти, 68 грн 22 коп. - строкові проценти; 1200 грн - плата за обслуговування кредиту, пеня за період з 10 серпня 2014 року по 10 серпня 2015 року - 10 359 грн 28 коп.

Для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором від 23 травня 2014 року № Р25.169.74522 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_7 11 лютого 2015 року укладено договір поруки. Пунктом 4 договору поруки передбачено, що поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_6 усіх її зобов'язань, що виникли з кредитного договору від 23 травня 2014 року № Р25.169.74522, на суму 50 грн.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а також інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.Боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статей 553, 554 ЦК України поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно виходив із того, що ОСОБА_6 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконувала, не здійснювала щомісячне погашення кредиту, не сплачувала відсотки у розмірах та в строки, визначені договором, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 68 538 грн 49 коп, яка підлягає стягненню з відповідачів.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України 2004 року.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_6 не отримувала від банку кредитні кошти, а тому банк не виконав своїх зобов'язань за договором були предметом розгляду апеляційного суду та їм надана належна правова оцінка.

Зокрема апеляційний суд правильно зазначив, що видача кредитних коштів заявнику спростовується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: меморіальним ордером про видачу кредиту та випискою за рахунком, які згідно з постановою правління Національного Банку України від 18 червня 2003 року № 254 «Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України» відносяться до первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування.

Доводи касаційної скарги про те, що договір поруки від 11 лютого 2015 року укладений за зловмисною домовленістю банку та ОСОБА_7з метою подання позову до суду не за місцем реєстрації заявника, а за місцем реєстрації поручителя у м. Львів, є необґрунтованими, оскільки в порушення вимог статті 81 ЦПК України не підтверджені належними доказами.

Інші доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Таким чином, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, а отже касаційна підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін на підставі статті 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 9 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: А. С. Олійник

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І. Усик