Постанова

Іменем України

01 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 457/696/15

провадження № 61-210 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного у складі:

головуючого - Висоцької В.С.

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., ШтеликС.П.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_3,відповідач-товариство з обмеженою відповідальністю «Маріот Медікал Центр» (надалі - ТОВ «Маріот Медікал Центр»),третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача -заступник директора ТОВ «Маріот Медікал Центр» Степаницька Іванна Василівна,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Трускавецького міського суду Львівської області у складі судді Марчука В. І. від 05 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області у складі суддів: Крайник Н. П., Штефаніци Ю. Г., Мельничук О. Я., від 26 травня 2016 року.

Встановив:

Відповідно до пункту 4 частини першої розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (надалі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Маріот Медікал Центр», третя особа - заступник директора ТОВ «Маріот Медікал Центр» Степаницька Іванна Василівна, про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, виплату заробітної плати та оплату вимушеного прогулу, а саме: просить визнати незаконним та скасувати наказ від 31 березня 2015 року № 04-15 «Про закріплення робочого місця»; стягнути з ТОВ «Маріот Медікал Центр» на її користь заробітну плату за період з 23 квітня 2015 року по 27 травня 2015 року в сумі 1310 грн.; визнати незаконним та скасувати наказ від 27 травня 2015 року № 4К-15 «Про звільнення адміністратора Гузечак Лілії Леонідівни»; поновити ОСОБА_3 на посаді адміністратора готелю ТОВ «Маріот Медікал Центр» з 27 травня 2015 року; стягнути з ТОВ «Маріот Медікал Центр» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 1500 грн.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 працювала у ТОВ «Маріот Медікал Центр» адміністратором готелю з 01 червня 2007 року. З 2009 року вона перебувала у відпустках по вагітності та пологах, по догляду за дитиною до досягнення трьох років в зв'язку з народженням дочок ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. До роботи вона приступила 26 березня 2015 року, але до виконання посадових обов'язків її не допустили, того ж дня їй вручили персональне попередження про те, що у зв'язку зі скороченням чисельності працівників у ТОВ «Маріот Медікал Центр» та на підставі наказу № 02-15 від 26 березня 2015 року її попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (надалі - «КЗпП України») з 27 травня 2015 року. 22 квітня 2015 року позивача ознайомлено з наказом № 04-15 від 31 березня 2015 року «Про закріплення робочого місця», відповідно до якого закріплено за адміністратором ОСОБА_3 робоче місце на рецепції медичної частини з 31 березня 2015 року в межах кваліфікації без змін умов оплати праці. Однак, даний наказ позивач вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню з тих підстав, що вона згоди на переведення не надавала, а тому в подальшому виходила на своє робоче місце, яке вона займала з 2007 року.

Також позивач вважає незаконним і наказ від 27 травня 2015 року №4К-15 «Про звільнення адміністратора Гузечак Лілії Леонідівни» з тих підстав, що мотиви звільнення, вказані в наказі: у зв'язку із зменшенням обсягу виробництва послуг на підприємстві, є необґрунтовані, так як скорочується посада адміністратора, а не адміністратора готелю, хоча в наказі зазначається, що скорочується посада адміністратора, «яку обіймає ОСОБА_3».

Позивач вважає, що з цього випливає, що звільнення стосується тільки її особисто. Більше ніхто з мотивів та підстав зменшення обсягу виробництва послуг звільнений не був.

Також позивач зазначає, що при звільненні з роботи не враховано її переважне право на залишення на роботі, що передбачено статтею 42 КЗпП України.

Крім того, ОСОБА_3 стверджує, що після звільнення їй не було виплачено заробітної плати за відпрацьований час з 23 квітня 2015 року по 27 травня 2015 року, внаслідок чого також завдано моральну шкоду в сумі 1 500 грн.

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 05 січня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем на законних підставах було видано наказ про звільнення позивача у зв'язку зі скороченням штату працівників і відмовою позивача від переведення на іншу роботу, оскільки відповідачем належним чином виконано вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, а саме: позивача за два місяці до вивільнення - 26 березня 2015 року попереджено про те, що відповідно до наказу ТОВ «Маріот Медікал Центр» від 26 березня 2015 року № 02-15 «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників ТОВ «Маріот Медікал Центр» посада адміністратора, яку вона обіймає з 01 червня 2007 року, скорочується і вона підлягає вивільненню, підтвердженням чого є персональне попередження та розписка від 26 березня 2015 року, наказ № 02-15, копія штатного розпису.

Крім цього, ОСОБА_8 пропонувалося переведення на посаду покоївки, з чим остання була ознайомлена, однак відмовилася від переведення, що підтверджується підписом останньої, підтвердженням чого є персональне повідомлення від 22 квітня 2015 року.

Також відсутні підстави для визнання незаконним та скасування наказу від 31 березня 2015 року № 04-15 «Про закріплення робочого місця», оскільки дане переведення відбулося у тому ж підприємстві, у тій же місцевості у межах кваліфікації та посади обумовленої трудовим договором, що відповідає змісту частини другої статті 32 КЗпП України.

Судом зазначено, що матеріали справи містять докази, що підтверджують виплату позивачу заробітної плати за відпрацьований час за період з 23 квітня 2015 року по 27 травня 2015 року.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 26 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, оскільки звільнення позивача з роботи проведено з дотриманням порядку та процедури звільнення, а тому підстави для поновлення ОСОБА_3 на роботі відсутні.

У касаційній скарзі, поданій у червня 2016 року, ОСОБА_3 просить скасувати рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 05 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 26 травня 2016 року, ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач посилається на неповноту встановлення судами обставин, які мають значення для справи та неправильну оцінки доказів, а також порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

21 листопада 2016 року відповідач подав заперечення на касаційну скаргу, просив касаційну скаргу відхилити з підстав її необґрунтованості.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду

11 січня 2018 року зазначена справа передана на розгляд Верховного Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (частина перша статті 116 КЗпП України).

За правилами частини першої-другої статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.

Верховний суд не погоджується з доводами касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 працювала в ТОВ «МаріотМедікал Центр» на посаді адміністратора з 01 червня 2007 року, згідно із наказом № 66 К-07 від 31 травня 2007 року ОСОБА_3 прийнята на роботу за контрактом з 01 червня 2007 року на посаду адміністратора з погодинною формою оплати праці в розмірі 3 грн 15 коп. за фактично відпрацьований час та з нею 01 червня 2007 року укладено строковий трудовий договір - контракт терміном на один рік.

На час укладення з позивачем контракту від 01 червня 2007 року в ТОВ «МаріотМедікал Центр» діяв штатний розпис від 16 травня 2007 року, в якому були три посади адміністратора. Посада адміністратора готелю у штатному розписі ТОВ «Маріот Медікал Центр» від 16 травня 2007 року не значилася.

На час укладення з позивачем контракту від 01 червня 2007 року в ТОВ «Маріот Медікал Центр» діяв той же штатний розпис від 16 травня 2007 року, 01 жовтня 2008 року затверджено новий штатний розпис ТОВ «Маріот Медікал Центр», в якому також було передбачено три посади адміністратора.

У штатному розписі ТОВ «Маріот Медікал Центр» від 05 лютого 2014 року передбачена одна посада адміністратора та одна посада головного адміністратора, а в штатному розписі від 28 травня 2012 року - одна посада головного адміністратора та в штатному розписі від 01 грудня 2015 року - одна посада головного адміністратора.

У період з 2009 року по 26 березня 2015 року ОСОБА_3 перебувала у відпусті по догляду за дитиною до досягнення трьох років, у зв'язку з народженням дочки ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, а з 26 березня 2015 року позивач ОСОБА_3 приступила до виконання посадових обов'язків.

Відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 11 березня 2015 року (зареєстрована в реєстрі за № 164), Степаницький Іванні Василівні надано право від імені ТОВ «Маріот Медікал Центр» підписувати накази та розпорядження виробничого характеру, по кадровому складу, в тому числі, прийом та звільнення з роботи, а також виконувати інші юридично значимі дії, пов'язані з виконанням цієї довіреності, які на думку представника будуть необхідні для ефективного і правильного ведення діяльності товариства. Зазначена довіреність видана терміном на 1 рік і дійсна до 11 березня 2016 року.

Наказом № 02-15 від 26 березня 2015 року «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників» з 27 травня 2015 року у ТОВ «Маріот Медікал Центр» скорочено одну посаду адміністратора та виведено її зі штатного розпису, зобов'язано ознайомити працівників, які підпадають під дію наказу з його змістом під розписку.

Наказом № 04-15 від 31 березня 2015 року «Про закріплення робочого місця» відповідно до статей 29 та 32 КЗпП України за адміністратором ОСОБА_3 закріплено робоче місце на рецепції медичної частини з 31 березня 2015 року в межах кваліфікації, без змін умов праці.

Враховуючи, що в штатних розписах ТОВ «Маріот Медікал Центр», як при прийомі позивача на роботу, так і в подальшому були лише посади адміністратора, а така посада, як адміністратор готелю не була передбачена штатними розписами, судом встановлено, що укладеними з позивачем контрактами саме і було визначено робоче місце позивача, якого було прийнято на роботу адміністратором - адміністратор готелю. В подальшому наказом № 04-15 від 31 березня 2015 року «Про закріплення робочого місця», адміністратору ТОВ «Маріот Медікал Центр» ОСОБА_3 після її виходу на роботу з відпустки по догляду за дитиною було визначено робоче місце на рецепції медичної частини, в межах кваліфікації, без змін умов праці.

За таких обставин, висновки судів про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування наказу № 04-15 від 31.03.2015 року «Про закріплення робочого місця» є обґрунтованими, оскільки зазначений наказ відповідає положенням частини другої статті 32 КЗпП України та не свідчить про переведення позивача на іншу роботу та відповідно не потребує згоди позивача, як працівника.

За два місяці до вивільнення, а саме 26 березня 2015 року ОСОБА_3 було попереджено про наступне вивільнення. Одночасно її було запропоновано переведення на посаду покоївки, з чим ОСОБА_3 була ознайомлена, однак відмовилася від переведення.

На день звільнення позивача з роботи інших вакантних посад на підприємстві не було, а також не було посад, які б вона могла займати за своїм фахом та кваліфікацією.

Відповідно до наказу № 4К-15 від 27 травня 2015 року «Про звільнення адміністратора ОСОБА_3» ОСОБА_11 - адміністратора - звільнено у зв'язку зі скороченням штату на підставі пункту першого статті 40 КЗпП України, 27 травня 2015 року.

Належних та допустимих доказів того, що відповідачем при скороченні чисельності та штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці не враховано переважне право на залишення ОСОБА_3 на роботі, позивачем під час розгляду справи судами не надано.

Враховуючи, що оскаржувані накази № 04-15 від 31 березня 2015 року та № 4К-15 від 27 травня 2015 року підписані заступником директора ТОВ «Маріот Медікал Центр» Степаницькою І. В., яка діяла на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 11 березня 2015 року, доводи позивача про їх підписання неповноважною особою є безпідставними.

Також судами достеменно з'ясовано, що позивачу виплачено заробітну плату з 23 квітня 2015 року по 27 травня 2015 року за фактично відпрацьований час, що було визначено наказом № 66 К-07 від 31 травня 2007 року при її прийомі на роботу, а саме: у березні 2015 року - 231,84 грн, у квітні 2015 року - 650 грн та 210,11 грн, у травні - 1602,31 грн, що підтверджується платіжними відомостями (а.с.131-134, том 1).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди передніх інстанцій, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надали необхідну оцінку, дійшли обґрунтованого висновку, що звільнення ОСОБА_3 з посади адміністратора ТОВ «Маріот Медікал Центр» на підставі пункту першого статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням порядку та процедури звільнення, а тому підстави для поновлення ОСОБА_3 на роботі відсутні, з огляду на що відсутні і підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, оскільки вони є похідними від вимоги про поновлення на роботі, у задоволенні якої відмовлено.

Доводи ОСОБА_3, наведені в касаційній скарзі не спростовують висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій.

Судовий збір за подання касаційної скарги позивачем не сплачено. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 та пунктом 4 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 05 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 26 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: С. Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І.М. Фаловська

С.П. Штелик