Постанова

Іменем України

1 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 206/485/15-ц

провадження № 61-1210 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Дніпропетровське обласне управління акціонерного товариства «Ощадбанк»

відповідач - ОСОБА_4

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Дніпропетровське обласне управління акціонерного товариства «Ощадбанк»на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Зайченко С. В., від 13 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області у складі суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В., від 31 жовтня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пунктів 4 і 14 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Дніпропетровське обласне управління акціонерного товариства «Ощадбанк» (далі - банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що між банком та ОСОБА_4 1 серпня 2008 року було укладено договір про надання кредиту (далі - кредитний договір) в сумі 21 869 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 14,5 % річних, терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 30 липня 2015 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та відповідачем 1 серпня 2008 року було укладено договір застави майна, відповідно до якого предметом застави є автомобіль марки «TOYOTA COROLLA», 2008 року випуску.

На виконання умов договору застави ОСОБА_4, уклавши 1 серпня 2008 року з ЗАТ СК «Брокбізнес» договір добровільного страхування наземного транспорту, застрахував предмет застави, але лише на 1 рік.

Після закінчення строку дії договору страхування, ОСОБА_4 в порушення умов договору застави, предмет застави застрахований не був.

У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань по сплаті кредиту станом на 19 серпня 2015 року заборгованість ОСОБА_4 перед банком становила 42 053,48 доларів США та 35 299 грн 80 коп., яка складається з простроченої заборгованості за процентами - 9 037,16 доларів США, простроченої заборгованості за кредитом - 19 554,61 доларів США, пені - 11 167,79 доларів США, 3 % річних за несвоєчасне погашення основного боргу за кредитом та несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом - 2 293,92 доларів США, штрафу за порушення договору застави - 35 299 грн 80 коп., яку позивач просив стягнути на свою користь з відповідача.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2016 року позов ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Дніпропетровське обласне управління акціонерного товариства «Ощадбанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" заборгованість за кредитним договором №100/08 від 1 серпня 2008 року, що становить 10 373,12 доларів США і 5 883 грн 30 коп., яка складається з простроченої заборгованості за процентами - 7 408,33 доларів США, пені за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню своєчасної сплати процентів за користування кредитом - 2 459,44 доларів США, 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом у розмірі 505,35 доларів США та штрафу за порушення договору застави щодо страхування заставленого майна - 5 883 грн 30 коп.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" витрати по сплаті судового збору в розмірі 2471 грн 62 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк, надіславши боржнику 6 січня 2012 року вимогу про повне дострокове виконання зобов'язань, змінив строк виконання зобов'язань за кредитним договором. Визначивши, що саме з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду, а він подав позовну заяву 31 серпня 2015 року, суд дійшов висновку про необхідність застосування строку позовної давності, про який заявлено відповідачем.

При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що подання банком позовної заяви про звернення стягнення на предмет застави і ухвалення судового рішення про часткове задоволення позову не може вважатись перериванням строку позовної давності.

Дійшовши висновку про пропуск строку позовної давності до основної вимоги, суд вважав, що у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору, в межах строку позовної давності з відповідача на користь позивача слід стягнути прострочені проценти, пеню за порушення сплати процентів та 3% річних за несвоєчасну сплату процентів.

Крім того, суд з врахуванням положень статті 258 ЦК України стягнув з відповідача штраф за порушення вимог договору застави, яке полягало в невиконанні умов договору щодо добровільного страхування предмету застави заставодавцем.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Державний ощадний банк України" відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що банк звернувся до суду зі спливом строку позовної давності, а доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року, ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії -Дніпропетровське обласне управління акціонерного товариства «Ощадбанк» просить скасувати судові рішення й задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалення судового рішення про часткове задоволення позову банку і звернення стягнення на предмет застави є перериванням строку позовної давності в розумінні статті 264 ЦПК України, а тому відмова в позові з цих підстав є необґрунтованою.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

12 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судові рішення не відповідають.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Судами встановлено, що 1 серпня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Лівобережне відділення №8420 та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір з подальшими доповненнями від 25 грудня 2008 року.

Відповідно до умов договору банк надав позичальнику кредит у сумі 21 869 доларів США для здійснення оплати за автомобіль марки «TOYOTA COROLLA», 2008 року випуску, (далі-автомобіль) зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,5 % річних, терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 30 липня 2015 року. Позичальник зобов'язався здійснювати погашення кредиту рівними частинами останнього дня кожного місяця.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та відповідачем 1 серпня 2008 року було укладено договір застави автомобіля.

Згідно з умовами кредитного договору, додатковою угодою до нього та договору застави позичальник (заставодавець) зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами в розмірі та строки, встановлені кредитним договором та додатковою угодою до нього, сплачувати проценти за користування кредитом. Крім того, встановлено відповідальність за порушення строків повернення кредиту, процентів за користування кредитом та за порушення заставодавцем зобов'язання застрахувати предмет застави.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання за кредитним договором у ОСОБА_4 перед банком виникла заборгованість, яка станом на 19 серпня 2015 року (включно) становила 42 053,48 доларів США та 35299 грн 80 коп., яка складається з: простроченої заборгованості за процентами - 9 037,16 доларів США, простроченої заборгованості за кредитом - 19 554,61 доларів США, пені за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню основної суми кредиту та своєчасній сплаті процентів за користування кредитом у розмірі 0,04 % (згідно п. 5.2 кредитного договору) від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення - 11 167,79 доларів США, 3 % річних за несвоєчасне погашення основного боргу за кредитом та несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом - 2 293,92 доларів США, штрафу за порушення п. 3.3 договору застави щодо страхування заставленого майна - 35 299 грн 80 коп.

Як вбачається з розрахунку заборгованості по кредиту, останній платіж здійснений позичальником по сплаті заборгованості за (тілом) кредиту в вересні 2011 року. Після цього відповідач сплачував відсотки по кредиту в листопаді, грудні 2011 року та квітні 2012 року.

6 січня 2012 року банк надіслав боржнику вимогу про повне дострокове виконання зобов'язань. В даній вимозі було зазначено, що боржник повинен в термін протягом 30 днів з дня її отримання виконати основне зобов'язання - сплатити на рахунок позивача борг в сумі 19 952,52 доларів США та 11 766 грн 60 коп., який складається заборгованості за кредитом, відсотками, а також із суми штрафу за прострочення зобов'язання за кредитним договором та штрафу передбаченого договором застави.

Зазначену вимогу ОСОБА_4 одержав 17 січня 2012 року.

Відповідно до положень статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Суди дійшли правильного висновку, що банк скористався своїм правом, передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України, і змінив строк виконання зобов'язань за кредитним договором, визначивши днем остаточного його погашення тридцятий день з дня отримання письмової вимоги, тобто 15 лютого 2012 року.

Таким чином, висновок судів в частині зміни банком строку виконання зобов'язань за кредитним договором у зв'язку з поданням вимоги про повне дострокове виконання зобов'язань є правильним та таким, що відповідає вимогам закону.

Разом із тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо переривання строку позовної давності внаслідок поданням банком позову про звернення стягнення на предмет застави та ухвалення судового рішення про його задоволення.

14 листопада 2014 року банк подав до суду позов до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет застави.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 2 квітня 2015 року вказаний позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 1 серпня 2008 року звернуто стягнення на предмет застави - автомобільмарки «TOYOTA COROLLA».

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Згідно із частиною третьою статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

З огляду на зазначені обставини у справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що банк, звернувшись у серпні 2015 року до суду із даним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, пропустив строк позовної давності, оскільки цей строк було перервано поданням банку позову про звернення стягнення на предмет застави в листопаді 2014 року, який після переривання почався заново.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України (у редакції на дату ухвалення судового рішення), визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обгрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

У статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови в їх прийнятті.

Суди у порушення статей 12, 89, 263 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули; не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не перевірили доводів позивача щодо переривання строків позовної давності й не надали належної правової оцінки поданим ним доказам, дійшовши передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

В матеріалах справи відсутні відомості щодо виконання рішення суду від 2 квітня 2015 року про звернення стягнення на предмет застави, яке може вплинути на розмір заборгованості за кредитним договором.

Разом із тим касаційний суд згідно із положеннями статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановити такі обставини справи і у зв'язку з цим ухвалити нове рішення у справі.

Згідно вимог статті 12 ЦПК України та статті 10 ЦПК України (в редакції чинні на момент вирішення справи судами), яка також покладає і на суд певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин рішення судів не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В.Синельников

С. Ф. Хопта