Постанова

Іменем України

27 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 573/595/17

провадження № 61-33673св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа - Іскриківщинська сільська рада Білопільського району Сумської області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 06 жовтня 2017 року у складі судді Свиргуненко Ю. М. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 09 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Кононенко Ю. О., Левченко Т. А., Субини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Іскрисківщинська сільська рада Білопільського району Сумської області, про зобов'язання знести самочинно збудований гараж.

На обґрунтування своїх вимог зазначала, що 11 січня 1992 року придбала у власність житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням виконавчого комітету Іскрисківщинської сільської ради від 11 листопада 1999 року їй у приватну власність передано земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства площею 0,85 га в межах згідно з планом. У середині 2000 року без її згоди та відповідного дозволу, всупереч будівельним нормам і правилам відповідачі здійснили самочинне будівництво гаража. На теперішній час вона має намір продати своє домоволодіння, але основною умовою покупців є знесення останніми незаконно збудованого гаража, стіною якого є стіна її літньої кухні. Посилаючись на те, що спірний гараж побудований відповідачами без відповідних дозволів та з порушенням будівельних норм і правил, порушує її права як власника нерухомого майна, ОСОБА_1 просила зобов'язати відповідачів знести за власний рахунок цей гараж, який прибудований до її літньої кухні, визначеної відповідно до технічної документації літерою "В".

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 06 жовтня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 листопада 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову про знесення самочинно збудованого гаража, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що знесення об'єкту самочинного будівництва є крайньою мірою і може мати місце лише у тому випадку, коли здійснення перебудови нерухомості неможливе, або коли особа відмовляється від такої перебудови. Суд з'ясовував можливість врегулювання спору між сторонами шляхом перебудови відповідачами спірного гаража, відповідач ОСОБА_2 погоджувалася відокремити гараж від літньої кухні позивача, побудувавши в ньому нову задню стіну. Проте, позивач заперечувала проти проведення відповідачами перебудови і наполягала лише на знесенні всієї будівлі спірного гаража та перенесення його на відстань не менше 2 м від межі земельної ділянки, погоджуючись, що спірний гараж знаходиться на земельній ділянці відповідачів.

Апеляційний суд зауважив, що відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі, передбачені законодавством України, заходи реагування.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно витлумачили норму статті 376 ЦК України, відповідно до якої знесення нерухомості можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила будівництво відмовляється від такої перебудови.

Суди не врахували, що відмовою забудовника від перебудови необхідно вважати як його заяву про це, так і дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов'язання здійснити перебудову. Погодження забудовника на перебудову при розгляді справи про знесення самочинного будівництва за можливості перебудови є підставою для відмови в позові лише тоді, коли рішення суду, яке набрало законної сили, про зобов'язання здійснити перебудову не виконано забудовником.

Заявник також стверджує, що суд безпідставно відмовив їй у призначенні експертизи в справі.

У березні 2018 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу від відповідача ОСОБА_2, в якому вона просила відхилити касаційну, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обставин, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судами встановлено, щоОСОБА_1 є власником житлового будинку загальною площею 77,00 кв. м, сарая літ. "Б ", літньої кухні літ. "В ", погреба "п/д", убиральні літ. "У ", сарая літ. "Г ", огорожі " №1-3" на підставі свідоцтва про право власності від 07 червня 2012 року, який розташований на АДРЕСА_1.

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-СМ №022580 від 23 листопада 2000 року ОСОБА_1 належить земельна ділянка для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства загальною площею 0,85 га.

Відповідачам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, на підставі свідоцтва про право власності б/н від 26 січня 2005 року на праві приватної спільної часткової власності належить житловий будинок, розташований на АДРЕСА_2.21 березня 2017 року за відповідачами зареєстровано право спільної часткової власності на земельну ділянку, площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку).

ОСОБА_1, звертаючись до суду із позовом вказувала, що відповідачі без її згоди, без відповідного дозволу та з порушенням будівельних норм і правил, побудували спірний гараж, що є самочинним будівництвом у розумінні статті 376 ЦК України та підлягає знесенню з цих підстав.

Свої позовні вимоги заявниця обґрунтовувала тим, що через побудову відповідачами гаража "Д", порушується її право на безпечну експлуатацію літньої кухні. Крім того, наявність гаража відповідачів перешкоджає їй реалізувати своє право щодо розпорядження майном і продати свій будинок іншим особам, оскільки умовою покупців є знесення гаража.

Відмовляючи в позові суди виходили з того, що заявником не доведено належними та допустимими доказами факту порушення відповідачами її права вільно та безперешкодно користуватися та розпоряджатися її власністю., що знесення об'єкту самочинного будівництва є крайньою мірою і може мати місце лише у тому випадку, коли здійснення перебудови нерухомості неможливе, або коли особа відмовляється від такої перебудови. Суд з'ясовував можливість врегулювання спору між сторонами шляхом перебудови відповідачами спірного гаража, відповідач ОСОБА_2 погоджувалася відокремити гараж від літньої кухні позивача, побудувавши в ньому нову задню стіну.

З дослідженої судом першої інстанції інвентаризаційної справи, генерального плану забудови та технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_2 вбачається, що станом на 18 лютого 1993 року на території садиби були збудовані: житловий будинок "А-1 ", 1985 року забудови, крильце літ. "а ", прибудова літ. "Б", літня кухня літ. "В ", погріб "п/д ", сарай літ. "Г ", вбиральня літ. "У", огорожа №1-3 та гараж літ. "Д". Інформація про те, що спірний гараж є самочинним будівництвом відсутня.

Акт № 852 складений УДАБІ у Сумській області від 29 грудня 2016 року про перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил про встановлення факту самочинної побудови гаража на АДРЕСА_1 не є доказом порушення відповідачами права позивача щодо здійснення права користування та розпорядження своєю власністю та їх дій, направлених на створення перешкод щодо реалізації своїх прав, у розумінні статей 58, 59 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій (далі - ЦПК України 2004 року).

Згідно з пунктами 3, 4 частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та припинення дії, яка порушує право, та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до положень статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Частиною 2 статті 386 ЦК України, передбачено, що власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом частини 1 статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з'ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Відповідно до вимог статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення самочинного будівництва належить органу державної влади або органу місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України. )

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статті 376 ЦК України, вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України та статті 3 ЦПК України 2004 року.

Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, передбачений статтею 391 ЦК України.

Згідно з положеннями цієї статті власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням володіння.

Право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Підставою для подання позову згідно з цією нормою є створення позивачеві, як власнику, перешкод щодо користування своїм майном зі сторони відповідача.

Відповідно до частини 7 статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Збудований об'єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частиною 4 та 7 статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об'єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

У пунктах 22 та 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 "Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)" роз'яснено, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливо лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Судами встановлено, що відповідачі не заперечували проти врегулювання спору у позасудовому порядку, а саме відокремлення стіни гаража від стіни літньої кухні позивача, побудувавши в ньому нову задню стіну. Проте, позивач заперечувала проти проведення відповідачами перебудови і наполягала на знесенні всієї спірної будівлі гаража та перенесення його на відстань не менше 2 м від межі земельної ділянки, погоджуючись, що спірний гараж знаходиться на земельній ділянці відповідачів (а. с. 192).

Таким чином, суди правильно зауважили, що знесення об'єкту самочинного будівництва є крайньою мірою і може мати місце лише у тому випадку, коли здійснення перебудови нерухомості неможливе, або коли особа відмовляється від такої перебудови, а оскільки відповідачі не заперечують перебудувати спірний гараж, то підстав для його знесення немає.

Не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що суд відмовив їй у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи в справі. Такі доводи спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що у судовому засіданні 13 червня 2017 року судом ставилось питання про призначення відповідної експертизи, але сторони не скористались таким правом, тим самим розпорядились своїми правами на власний розсуд у відповідності до вимог статті 11 ЦПК України 2004 року (а. с. 121).

Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог із зазначених вище підстав, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

У зв'язку з цим колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права.

Наведені у касаційній скарзі доводи в основному зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки як судом першої інстанції, так і апеляційним судом.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Отже, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Щодо обґрунтування підстав для відмови у позові необхідно звернути увагу й на таке.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У цій справі підлягає застосуванню доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності. У статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Очевидно, що поведінка позивача, яка тривалий час погоджувалася з наявністю спірного гаража та його експлуатацією, а позов заявила про повне знесення гаража, за умови, що відповідачі не заперечували проти перебудови гаража, містить ознаки недобросовісної поведінки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, оскільки відсутні підстави для скасування судових рішень.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 06 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 09 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний