Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.07.2018 року у справі №442/3201/17

Постанова

Іменем України

27 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 442/3201/17

провадження № 61-37359св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Куртяк Олена Орестівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2017 року у складі судді Нагірної О. Б. та постанову Апеляційного суду Львівської області

від 03 травня 2018 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Куртяк О. О., про визнання заповіту недійсним.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що згідно зі свідоцтвом про право власності від 25 грудня 2007 року, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності йому та

ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, після її смерті відкрилася спадщина на належну спадкодавцю частку у квартирі АДРЕСА_1.

Оскільки до дня відкриття спадщини він більше п'яти років проживав зі спадкодавцем однією сім'єю, що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 25 грудня 2007 року, 23 травня 2015 року він звернувся до приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини, під час складення якої дізнався про те, що спадкову справу вже відкрито на підставі заяви спадкоємця за заповітом.

У подальшому ОСОБА_2 повідомила йому, що померла склала заповіт на її користь, а тому саме вона на підставі заповіту є спадкоємцем частки у спірній квартирі.

Посилаючись на те, що померла за життя мала намір передати належну їй у квартирі частку його дітям, а також, що рукописний текст у оспорюваному заповіті та підпис виконані не ОСОБА_3, а іншою особою, позивач просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_3, складений 07 грудня 2010 року на користь ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Куртяк О. О., зареєстрований у реєстрі за № 2444.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів, що він має право на спадкування за законом чи заповітом та як наслідок, що оспорюваним заповітом порушено його права чи інтереси. Оспорюваний позивачем заповіт за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача, що підтверджується дослідженим судом висновком № 1476 криміналістичної експертизи з дослідження підписів та почерку від 09 червня 2015 року, що міститься у матеріалах цивільної справи.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 03 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Узагальнені доводи касаційної скарги та відзиву на неї

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій він просив скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2017 року і постанову Апеляційного суду Львівської області від 03 травня 2018 року, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що вирішуючи спір суди першої та апеляційної інстанції не звернули увагу на те, що він проживав зі спадкодавцем однією сім'єю понад п'ять років до дня відкриття спадщини, що підтверджуються свідоцтвом про право власності на квартиру від 25 грудня 2007 року, а сам факт звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 обгрунтовано свідчить про порушення його права на спадщину. З метою встановлення факту належності його до спадкоємців за законом четвертої черги, він звернувся до суду спочатку із заявою у порядку окремого провадження про встановлення факту проживання однією сім'єю з померлою ОСОБА_3, яку ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 червня 2017 року у справі № 442/8237/16-ц залишено без розгляду, а у подальшому - з позовом до

ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю з померлою ОСОБА_3 (справа № 442/5311/17) Не зважаючи на вказане, суд першої інстанції у порушення вимог процесуального законодавства безпідставно залишив без задоволення клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи № 442/5311/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення.

Суд першої інстанції, тричі відмовляючи у задоволенні його клопотань про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи не врахував, що єдиним допустимими засобом доказування у даній справі є саме висновок експертизи.

Дослідження висновку № 1476 криміналістичної експертизи з дослідження підписів та почерку від 09 червня 2015 року, проведеної у рамках розгляду іншої цивільної справи № 442/6524/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, суперечить принципу безпосередності дослідження доказів, що не давало суду першої інстанції визначених процесуальним законом підстав для відмови у задоволенні про призначення експертного дослідження у даній справі, особливо з урахуванням того, що ні відповідач, ні її представник не заперечували проти її проведення.

Приймаючи до уваги, як доказ на підтвердження того, що підпис у оспорюваному заповіті виконаний ОСОБА_3, висновок № 1476 криміналістичної експертизи з дослідження підписів та почерку від 09 червня 2015 року, суд першої інстанції не врахував, що він суперечить Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженим наказ Міністерстваюстиції Українивід 08 жовтня 1998 року № 53/5.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд проігнорував у цій частині доводи апеляційної скарги, що свідчить про незаконність постанови Апеляційного суду Львівської області від 03 травня

2018 року.

У відзиві на касаційну скаргу, що надійшов до Верховного Суду у серпні

2018 року, ОСОБА_2 просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що вони є законними та обгрунтованими. Зазначила, що ОСОБА_1 не є спадкоємцем жодної із черг після смерті ОСОБА_3, а тому він, як обгрунтовано зазначили суди попередніх інстанцій, не є тією особою, права якої можуть бути порушені оспорюваним заповітом.

Зауважила, що ОСОБА_1 у 2014 році вже звертався до суду з позовом до неї про визнання оспорюваного ним заповіту недійсним (справа № 442/6524/14-ц), який після проведеної судової почеркознавчої експертизи (висновок № 1476 криміналістичної експертизи з дослідження підписів та почерку від 09 червня 2015 року), ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 лютого 2016 року, залишено без розгляду за заявою позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суди першої та апеляційної інстанцій обгрунтовано взяли до уваги наявний у матеріалах цивільної справи № 442/6524/14-ц експертний висновок, як такий, що стосується предмету спору, твердження ОСОБА_1 про те, що зазначене експертне дослідження було проведено за відсутності необхідної кількості вільних зразків підпису ОСОБА_3 є безпідставними, оскільки за таких обставин експерт не зміг би провести дослідження та скласти висновок.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє у межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Відповідно до свідоцтва про право власності від 25 грудня 2007 року, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, за життя спадкодавець склала заповіт від 07 грудня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Куртяк О. О., зареєстрований у реєстрі за № 2444, відповідно до якого заповіла належну їй частку квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 вересня 2014 року залишеним в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року, встановлено факт, що ОСОБА_2 належить право на спадкування за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Куртяк О. О., зареєстрованим у реєстрі за № 2444.

Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, звернулася ОСОБА_2 (заява від 06 травня 2014 року № 34), як спадкоємець за заповітом, та ОСОБА_1 (заява від 23 травня 2014 року № 47).

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 вересня 2014 року у справі № 442/8237/16-ц залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту його проживання зі спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім'єю понад п'ять років до часу відкриття спадщини.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2018 року у справі № 442/5311/17 відмовлено у задоволенні позову

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім'єю понад п'ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, які є загальнодоступними, ухвалою Апеляційного суду Львівської області

від 31 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2018 року визнано неподаною та повернуто апелянту.

Відповідно до висновку № 1476 криміналістичної експертизи з дослідження підписів та почерку від 09 червня 2015 року, що міститься у матеріалах цивільної справи № 442/6524/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, який ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області залишено без розгляду, рукописні записи та підписи від імені ОСОБА_3 у заповіті від 07 грудня 2010 року виконані самою ОСОБА_3.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункі 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини 2 статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини.

Частиною 1 статті 203 ЦК України закріплено, що зміст правочину не може суперечити Частиною 1 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства,

а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3 статті 203 ЦК України).

Загальні підстави недійсності правочину визнечені статтею 215 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 215 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених статтею 215 ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Положеннями статті1257 ЦК України передбачений вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.

Відповідно до частин першої та другої вказаної норми, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Частиною 1 статті 60 ЦПК України 2004 рокупередбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно статті 179 ЦПК України 2004 рокупредметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Аналогічні положення містяться у статтях 77, 81 ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку, що позивач в силу положень статті 1264 ЦК України, статті 3 Сімейного кодексу України не довів, що постійно проживав, був пов'язаний спільним побутом, мав взаємні права та обов'язки зі спадкодавцем більше п'яти років до моменту відкриття спадщини.

Недоведеність позивачем права на спадкування після смерті ОСОБА_3, як спадкоємця четвертої черги, свідчить про відсутність факту порушення його прав оспорюваним заповітом.

Не є обгрунтованим і посилання заявника на неповне з'ясування судами попередніх інстанцій істотних обставини у справі, зокрема наявності дійсного волевиявлення спадкодавця на складання заповіту, з урахуванням обгрунтованих його сумнівів, що рукописний текст та підпис у заповіті виконані не ОСОБА_3, а відповідачем ОСОБА_2. Зазначені твердження спростовуються дослідженими судом першої інстанції письмовими доказами, а саме - висновком № 1476 криміналістичної експертизи з дослідження підписів та почерку від 09 червня 2015 року, що міститься у матеріалах цивільної справи № 442/6524/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, який є допустимим доказом. Переконливих доводів та доказів, які б спростовували правильність викладених у зазначеному документі висновків, позивач не надав, а тому суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні його клопотань про призначення у справі аналогічної судової експертизи.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених ними обставин у справі, та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 03 травня

2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

С. О. Погрібний

В. В. Яремко