П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2019 р.

м. Київ

Справа № 727/4193/17

Провадження № 51-6654 км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді Марчук Н.О.,

суддів: Макаровець А.М., Маринича В.К.,

за участю:

секретаря судового засідання Крота І.М.,

прокурора Дехтярук О.К.,

засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОСОБА_3, ОСОБА_4,

захисників ХоміцькогоБ.В., Цепіщука В.М.,

МельникаР.І., Цику Н.В. (в режимі відеоконференції),

БєжановоїА.В.,

законного представника

неповнолітнього засудженого

ОСОБА_4 ОСОБА_10,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та його захисника ЦепіщукаВ.М., засудженого ОСОБА_2 та його захисника ХоміцькогоБ.В., захисника Цику Н.В. та законного представника ОСОБА_10 в інтересах засудженого ОСОБА_4, захисника МельникаР.І. в інтересах засудженого ОСОБА_3 на вирок Хотинського районного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 18 травня 2018 року щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України;

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

уродженця с. Магала Новоселицького району

Чернівецької області, який мешкає за адресою:

АДРЕСА_2,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України;

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_3,

уродженця с. Рашків Хотинського району

Чернівецької області, який мешкає за адресою:

АДРЕСА_3,

засудженого за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 296, ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 186, ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 186 КК України;

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_4,

уродженця та мешканця АДРЕСА_4,

засудженого за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 186, ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 186, ч. 2 ст. 345 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Хотинського районного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 18 травня 2018 року, засуджено:

ОСОБА_1за ч. 3 ст. 187 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна, крім житлового будинку;

ОСОБА_2за ч. 3 ст. 187 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців з конфіскацією майна, крім житлового будинку;

ОСОБА_3за:

ч. 1 ст. 296 КК України - до покарання у виді арешту на строк 30 діб;

ч. 3 ст. 185 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 186 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

ч. 3 ст. 186 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;

ч. 3 ст. 187 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна;

на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_3 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна;

на підставі ст. 71 КК України до покарання за даним вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Хотинського районного суду Чернівецької області від 29 жовтня 2015 року та остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців без конфіскації майна;

ОСОБА_4за:

ч. 2 ст. 185 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;

ч. 2 ст. 345 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 186 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

ч. 3 ст. 186 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;

ч. 3 ст. 187 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна;

на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_4 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна;

на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів до покарання за даним вироком частково приєднано покарання за вироком Хотинського районного суду Чернівецької області від 22 червня 2017 року та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців без конфіскації майна;

ч. 3 ст. 185 КК України ОСОБА_4 визнано невинуватим і виправдано за недоведеністю.

За вироком суду ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 визнано винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.

Так, 20 лютого 2016 року приблизно о 21.00 ОСОБА_3 повторно, таємно проник до складського приміщення в АДРЕСА_5, звідки викрав 15 мішків цементу марки «400», вартістю 50 грн кожен, спричинивши потерпілому ОСОБА_11 матеріальних збитків на загальну суму 750 грн.

Крім того, 06 березня 2016 року приблизно о 23.00 ОСОБА_3 таємно, повторно проник до складського приміщення в АДРЕСА_5, звідки викрав 15 мішків цементу марки «500», вартістю 95 грн кожен, спричинивши потерпілому ОСОБА_11 матеріальних збитків на загальну суму 1 425 грн.

02 листопада 2016 року біля 02.00 ОСОБА_4, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_6, діючи умисно, повторно проник до салону автобуса марки «MAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, належного на праві власності ОСОБА_12, звідки таємно викрав майно останнього на загальну суму 1 429 грн.

23 грудня 2016 року біля 01.00 ОСОБА_3 неподалік АЗС «Лукойл», що у с. Атаки Хотинського району Чернівецької області, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, з особливою зухвалістю, діючи умисно, протиправно, виражаючись при цьому нецензурною лайкою, вчинив сварку з ОСОБА_13, під час якої наніс останньому кілька ударів, від яких потерпілий упав на землю. Після чого ОСОБА_3, не припиняючи своїх хуліганських дій, наявною у нього металевою трубою продовжив наносити ОСОБА_13 удари в різні частини тіла, заподіявши йому легких тілесних ушкоджень.

Крім того, 16 січня 2017 року о 23.00 ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_3, вступивши між собою в попередню злочинну змову, з метою заволодіння майном потерпілої ОСОБА_14 приїхали до місця її проживання за адресою: АДРЕСА_7.

Реалізуючи свій злочинний намір, 16 січня 2017 року у проміжок часу між 23.00 та 23.10 ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_3, діючи умисно, протиправно, з корисливих мотивів, маючи при собі предмети для нанесення тілесних ушкоджень та маски, виготовлені із шапок, попередньо розподіливши між собою ролі, відчинили хвіртку та увійшли на подвір'я господарства ОСОБА_14 Потерпіла, почувши у дворі сторонній гуркіт, вийшла з приміщення літньої кухні на подвір'я. У цей час обвинувачені вчинили напад на неї з метою заволодіння її майном, при цьому застосували насильство небезпечне для життя чи здоров'я ОСОБА_14, яке виразилось у придушенні, після чого проникли до будинку ОСОБА_14, де намагалися заволодіти її майном та грошовими коштами. Однак, син потерпілої ОСОБА_14 - потерпілий ОСОБА_15 вчинив опір, а саме, вирвавши з рук ОСОБА_1 металевий цвяхосмик, почав наносити останньому удари в різні частини тіла. Після чого ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 з місця вчинення злочину втекли.

17 січня 2017 року біля 02.30 ОСОБА_3 за попередньою змовою з неповнолітнім ОСОБА_4, умисно, повторно, незаконно проникли до будинку ОСОБА_16 на АДРЕСА_8, де, погрожуючи останній насильством, що не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, відкрито заволоділи її майном, спричинивши ОСОБА_16 матеріальних збитків на загальну суму 635 грн.

Крім того, 17 січня 2017 року біля 03.00 ОСОБА_3 за попередньою змовою з ОСОБА_4, умисно, повторно, незаконно проникли до будинку потерпілої ОСОБА_17 на АДРЕСА_9, де, погрожуючи останній насильством, що не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, намагались заволодіти майном ОСОБА_17, однак не довели свій злочинний намір до кінця з причин, що не залежали від їх волі.

Крім того, неповнолітній ОСОБА_4, будучи ув'язненим у Державній установі «Чернівецька установа виконання покарань № 33», розташованій за адресою: площа Соборна, 6, м. Чернівці, 19 березня 2017 року о 08.30 під час огляду його камери безпричинно вчинив сварку з працівником установи ОСОБА_18, в ході якої наніс останньому один удар кулаком в обличчя, пластиковим смітником - удар у голову, спричинивши йому легких тілесних ушкоджень.

Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачувався у тому, що він 08 листопада 2016 року близько 21.00, умисно, повторно проник до підсобного приміщення «ІНФОРМАЦІЯ_5» за адресою: АДРЕСА_10, звідки таємно викрав електроінструменти спричинивши потерпілому ОСОБА_19 матеріальних збитків на загальну суму 3 107,83 грн.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник Мельник Р.І., не погоджуючись із постановленими щодо ОСОБА_3 судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок суворості, просить їх змінити, закривши кримінальне провадження в частині пред'явленого ОСОБА_3 обвинувачення за ч. 1 ст. 296, ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК України за недоведеністю та пом'якшивши призначене покарання за ч. 3 ст. 185 КК України. Свої вимоги захисник мотивує тим, що висновки суду ґрунтуються на припущеннях, недопустимих доказах і суперечливих показаннях потерпілих і свідків, а матеріали провадження не містять достатніх доказів винуватості його підзахисного. Вказує на те, що суд першої інстанції в порушення вимог ст. 23 КПК України поклав в основу вироку показання ОСОБА_3, наданими ним під час досудового розслідування та під тиском працівників правоохоронних органів. Також захисник зазначає про призначення ОСОБА_3 необґрунтовано суворого покарання.

За змістом касаційної скарги захисник Цепіщук В.М., не погоджуючись із постановленими щодо ОСОБА_1 судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить їх скасувати, закривши кримінальне провадження. Свої вимоги захисник мотивує тим, що сторона обвинувачення не надала достатніх доказів винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому йому злочині, висновки суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, ґрунтуються на припущеннях і недопустимих доказах, зокрема, показаннях ОСОБА_1, наданих ним під час досудового розслідування. Також зазначає про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України.

У касаційній скарзі захисник Цику Н.В., не погоджуючись із постановленими щодо ОСОБА_4 судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок суворості, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги захисник мотивує тим, що висновки суду ґрунтуються на припущеннях, вибіркових показаннях потерпілих і недопустимих доказах, зокрема показаннях обвинуваченого, наданих ним під час досудового розслідування та під тиском працівників правоохоронних органів. Зазначає про те, що слідчі дії проводились з порушенням вимог кримінального процесуального закону, судом не встановлено мотиву злочину та факту застосування обвинуваченими насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілих, матеріали провадження не містять достатніх доказів винуватості ОСОБА_4 Вказує на призначення необґрунтовано суворого покарання ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 345 КК України без урахування усіх пом'якшуючих обставин. Також зауважує про те, що суд апеляційної інстанції формально розглянув її апеляційну скаргу, своє рішення мотивував загальними фразами, викладених в ній доводів належним чином не перевірив і спростував. Крім того, захисник вказує на порушення підсудності розгляду даного кримінального провадження та неправильне застосування ч. 5 ст. 72 КК України.

У касаційній скарзі захисник Хоміцький Б.В., не погоджуючись із постановленими щодо ОСОБА_2 судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати, кримінальне провадження - закрити за невстановленням достатніх доказів винуватості. Свої вимоги захисник мотивує тим, що висновки суду ґрунтуються на припущеннях, недопустимих доказах і вибіркових показаннях потерпілих і свідків, які жодним чином не підтверджують вину ОСОБА_2 у інкримінованому йому злочині, а матеріали провадження не містять достатніх доказів винуватості його підзахисного. Вказує на відсутність у його підзахисного умислу на вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, та невстановлення факту насильства чи погрози його застосування.

У касаційній скарзі з доповненнями до неї засуджений ОСОБА_1, не погоджуючись із постановленими щодо нього судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить їх скасувати, кримінальне провадження - закрити на підставі п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Свої вимоги засуджений мотивує доводами, аналогічними доводам свого захисника Цепіщука В.М. При цьому вказує на те, що судами не встановлено факту вимагання коштів у потерпілих чи заподіяння їм фізичної та майнової шкоди.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2, не погоджуючись із постановленими щодо нього судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати, кримінальне провадження - закрити на підставі п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Свої вимоги засуджений мотивує доводами, аналогічними доводам свого захисника Хоміцького Б.В. При цьому вказує на формальний розгляд апеляційних скарг і незастосування положень ч. 5 ст. 72 КК України.

За змістом касаційної скарги законний представник ОСОБА_10, не погоджуючись із постановленими щодо ОСОБА_4 судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати, кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 - закрити. Свої вимоги законний представник мотивує тим, що висновки суду ґрунтуються на припущеннях, недопустимих доказах і вибіркових показаннях потерпілих, які жодним чином не підтверджують вину ОСОБА_4 у інкримінованих йому злочинах. Вказує на допущені порушення процесуального характеру під час досудового розслідування та судового розгляду, зазначає про формальний розгляд апеляційних скарг судом апеляційної інстанції.

Позиції учасників судового провадження

Захисники Цику Н.В., Цепіщук В.М., Хоміцький Б.В., Мельник Р.І., законний представник ОСОБА_10 та засуджені ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 підтримали касаційні скарги, але уточнили свої вимоги, просили судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Прокурор підтримав касаційні скарги в частині доводів про незастосування положень ч. 5 ст. 72 КК України, в іншій частині - проти задоволення касаційних скарг заперечив.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Частиною 2 статті 419 КПК України визначено, що при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

За змістом ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Верховний Суд України у своїй постанові від 21 січня 2016 року (№ 5-249кс15) зробив висновок про те, що, якщо: апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією у реалізації права особи на справедливий судовий розгляд, змагальності сторін, безпосередності дослідження доказів та їх допустимості, тоді, в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими; в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена у повному обсязі.

Цих вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачені ОСОБА_1, ОСОБА_2, захисники Мельник Р.І., Цику Н.В., Цепіщук В.М., Хоміцький Б.В. та законні представники неповнолітніх обвинувачених ОСОБА_20, ОСОБА_10, не погоджуючись із вироком суду першої інстанції через неповноту судового слідства, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, подали апеляційні скарги, в яких, із наведенням відповідних обґрунтувань, просили його скасувати, а кримінальне провадження призначити до розгляду у суді першої інстанції чи закрити у зв'язку із недоведеністю винуватості відповідно.

Зокрема, вони стверджували про неправомірне врахування судом першої інстанції недопустимих доказів - протоколів обшуків, слідчих експериментів, та відсутність допустимих і достатніх доказів винуватості обвинувачених.

При цьому апелянти вказували на те, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 непричетні до інкримінованих їм злочинів, показання надавали під тиском працівників правоохоронного органу, а суд першої інстанції належним чином ці обставини не перевірив і не спростував.

Апеляційний суд, хоча й розписав в ухвалі зміст апеляційних скарг, однак належним чином вказаних доводів в ухвалі не проаналізував, не навів переконливих мотивів для їх спростування, не зазначив підстав, через які він визнав апеляційні скарги необґрунтованими.

Крім того, мотивуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих злочинів, суд апеляційної інстанції послався на викладені у вироку докази, допустимість і достовірність яких оспорювалась, не проаналізувавши їх та не давши їм належної оцінки. Апеляційний суд не зазначив, які саме докази, надані стороною обвинувачення, доводять винуватість обвинувачених поза розумним сумнівом.

Також суд апеляційної інстанції в якості доказу винуватості ОСОБА_1 врахував його пояснення медичному експерту під час досудового розслідування, однак не мотивував, як така дія співвідноситься з положеннями ч. 4 ст. 95 КПК України.

Поряд із цим суд апеляційної інстанції не навів переконливих доводів на спростування заяв сторони захисту про застосування до обвинувачених недозволених методів ведення досудового розслідування, залишивши поза увагою формальний підхід слідчого прокуратури до проведення перевірки таких заяв, та те, що, закривши провадження за відсутності в діяннях окремих співробітників поліції складу кримінального правопорушення, він фактично підтвердив наявність самої події, про яку заявляли обвинувачені.

Не надав суд апеляційної інстанції належної оцінки й тій обставині, що вказана постанова слідчого 06 квітня 2018 року скасована апеляційним судом, тобто перевірка скарг захисника Цику Н.В. в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 на застосування до останнього тиску правоохоронцями ще не завершена. Хоча відповідна ухвала була долучена до матеріалів провадження під час апеляційного розгляду (а.пр. 176-177 т. 9).

Також апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотань про повторний допит потерпілих, свідків, експертів, не навівши при цьому переконливого обґрунтування свого рішення.

Наведене свідчить про те, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, а тому підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд має врахувати наведене в цій постанові, перевірити належним чином усі доводи, зазначені в апеляційних скаргах, та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційні скарги захисників Цепіщука В.М., ХоміцькогоБ.В., Цику Н.В., Мельника Р.І., засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_1, законного представника ОСОБА_10 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 18 травня 2018 року щодоОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

Н.О. Марчук А.М. Макаровець В.К. Маринич