Історія справи

Постанова

Іменем України

28 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 740/1174/17

провадження № 51-4682км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Яковлєвої С. В.,

суддів Мазура М.В., Матієк Т. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Замкового І. А.,

прокурора Ковальчука О. С.,

захисника КоваленкаМ. А.,

засудженого ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 14 грудня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017270180000187, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. БобровиціЧернігівської області, зареєстрованого у цьому ж місті (АДРЕСА_1), жителя АДРЕСА_2, раніше судимого: 1) за вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 березня 2003 року - за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці, звільненого 24 травня 2006 року умовно-достроково з невідбутим строком 1 рік 2 дні; 2) за вироком Бобровицького районного суду Чернігівської області від 1 вересня 2006 року за ч. 2 ст. 185 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, звільненого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік; 3) за вироком цього ж суду від 30 червня 2010 року - за ч. 2 ст. 190 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, звільненого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 1 рік; 4) за вироком цього ж суду від 12 березня 2012 року -за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення на строк 2 роки, звільненого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 16 червня 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.

Вирішено питання щодопроцесуальних витрат у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 26 січня 2017 року близько 20:00 на АДРЕСА_3 за допомогою ключа, яким заздалегідь заволодів, проник до житлового приміщення, звідки повторно таємно викрав належний потерпілій ОСОБА_3 ноутбук марки «Samsung NP300E5C-SOJRU» вартістю 4950 грн.

Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання й ухвалив свій, яким ОСОБА_2 визнав винним за ч. 3 ст. 185 КК та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, а в решті вирок суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду. За твердженням скаржника, апеляційний суд при ухваленні вироку не врахував того, що ОСОБА_2 скоїв злочин під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілої, що виключає наявність у його діях корисливого мотиву. Також, як стверджує засуджений, згаданий суд залишив поза увагою його щире каяття, активне сприяння у розкритті злочину, відшкодування шкоди потерпілій у повному обсязі та її думку щодо можливості призначення йому покарання, не пов'язаного з позбавленням волі. Зазначає, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статей 20, 42 КПК не роз'яснив його прав та не забезпечив права на кваліфіковану правову допомогу, чим порушив право на ефективний засіб юридичного захисту.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений підтримав свою скаргу, просив скасувати вирок апеляційного суду та залишити без зміни вирок суду першої інстанції.

Прокурор, який брав участь у судовому засіданні, заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого, просив залишити оскаржене судове рішення без змін.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 185 КК в касаційній скарзі не оспорюються і згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК Верховним Судом не перевіряється.

Що ж стосується доводів, викладених у касаційній скарзі ОСОБА_2 про невідповідність призначеного апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, то вони є необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з вимогами ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а згідно із ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Визначені ст. 65 КК цього Кодексу загальні засади призначення наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якого є виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин провадження, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, і за змістом якої суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру суд, урахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини провадження, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Апеляційний суд, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, яке слід призначити ОСОБА_2, погодився із судом першої інстанції, який відповідно до вимог ст. 65 КК врахував: ступінь тяжкості вчиненого злочину (є тяжким), дані про особу (за місцем проживання характеризується позитивно), обставини, що пом'якшують покарання (щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку), відсутність обставин, які його обтяжують.

Разом із тим, апеляційний суд зазначив про необґрунтованість звільнення судом першої інстанції засудженого від відбування призначеного йому покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, оскільки цей суд належним чином не врахував того, що ОСОБА_2 раніше притягувався до кримінальної відповідальності - переважно за корисливі злочини проти власності, і, маючи непогашену судимість за скоєння такого злочину проти власності, на шлях виправлення не став та знову вчинив аналогічний злочин. Також апеляційний суд відзначив, що ОСОБА_2 тричі звільнявся від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, однак це жодним чином не сприяло меті призначення покарання і свідчить про неможливість виправлення останнього без ізоляції суспільства.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_2 положень ст. 75 КК є обґрунтованими та належним чином мотивованими.

Покарання, обране апеляційним судом в мінімальному розмірі, який передбачено санкцією ч. 3 ст. 185 КК, відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є справедливим та достатнім для виправлення ОСОБА_2 та попередження вчинення нових злочинів.

Усупереч викладеним у скарзі доводам, відповідно до журналу судового засідання й технічного запису процесу суд апеляційної інстанції, з дотриманням вимог ч. 2 ст. 345, ч. 1 ст. 405 КПК, з'ясовував у ОСОБА_2, котрий брав участь в апеляційному розгляді, чи зрозумілі йому права та обов'язки та чи не потрібно їх роз'яснювати, а також те, чи не бажає останній скористатися правовою допомогою захисника, на що ОСОБА_2 відповів, що здійснювати захист своїх інтересів буде самостійно. Таким чином, установлену законом процедуру судового розгляду при ухваленні оскаржуваного вироку повною мірою було дотримано. Даних про порушення процесуальних прав ОСОБА_2, які б могли бути підставами для скасування судового рішення, матеріали справи не містять.

Що стосується доводів засудженого про те, що він скоїв злочин під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілої, що виключає наявність у його діях корисливого мотиву, то вони не відповідають фактичним обставинам справи та спростовують висновки суду апеляційної інстанції щодо призначеного ОСОБА_2 покарання.

Враховуючи наведене, переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість призначеного покарання за вироком апеляційного суду, в касаційній скарзі ОСОБА_2 не наведено.

Вирок апеляційного суду є достатньо мотивованим і повною мірою відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування чи зміни оскаржуваного вироку, при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 14 грудня 2017 року щодо нього - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

С. В. Яковлєва М.В. Мазур Т. В. Матієк