Історія справи

Постанова ККС ВП від 27.09.2022 року у справі №514/1511/2020
Ухвала ККС ВП від 23.05.2021 року у справі №514/1511/2020

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 514/1511/2020

провадження № 51-2482 км 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_8,

суддів ОСОБА_9, ОСОБА_10,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_11,

прокурора ОСОБА_12,

в режимі відеоконференції

захисника ОСОБА_13,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_13 на вирок Болградського районного суду Одеської області від 4 лютого 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 січня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020160430000192, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився в смт Бородіно Тарутинського району Одеської області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1 , раніше судимий - 21 червня 2007 року Євпаторійським міським судом Автономної Республіки Крим за ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років, 11 травня 2017 року умовно-достроково звільнений від відбування покарання з невідбутою частиною покарання 1 рік 8 місяців 18 днів,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Болградського районного суду Одеської області від 4 лютого 2021 року ОСОБА_1 засудженого за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.

Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, 16 вересня 2020 року у період часу з 17 до 18 години, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння за місцем проживання на АДРЕСА_1 , в ході конфлікту зі своєю співмешканкою ОСОБА_2 , діючи умисно, з метою вбивства, наніс останній численні удари кулаками і ногами у різні частини тіла та по голові, заподіявши ОСОБА_2 закриту сполучену травму органів шиї, грудної та черевної порожнин з крововиливами у м`які тканини підшлункової залози, корінь лівої легені, брижу кишківника, плевральних та черевній порожнинах, з розривами брижі кишківника та печінки, набряками легень та головного мозку, що призвело до її смерті.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 січня 2022 року вирок Болградського районного суду Одеської області від 4 лютого 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_13, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити судові рішення щодо ОСОБА_1 та перекваліфікувати дії засудженого з п. 13 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 121 КК. Зазначає, що ОСОБА_1 не мав умислу на заподіяння смерті ОСОБА_2 , при цьому в матеріалах кримінального провадження відсутні докази, які би доводили протилежне, а тому кваліфікацію вчиненого за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК вважає неправильною. Вказане, на думку захисника, не отримало належної оцінки суду апеляційної інстанції, який всупереч приписам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) відповідних доводів сторони захисту не перевірив, обґрунтованих відповідей на них не дав та безпідставно залишив вирок суду першої інстанції без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_13 підтримав свою касаційну скаргу в повному обсязі та просив її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_12 вказала на необґрунтованість доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_13, просила залишити її без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_13, в якій порушувалися питання недоведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, апеляційний суд, не встановивши істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу, та навівши мотиви прийнятого рішення, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду без зміни.

Переглянувши вирок в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши в апеляційному порядку обставини, встановлені судом першої інстанції, а також обговоривши доводи сторони захисту, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що дії засудженого ОСОБА_1 правильно кваліфіковані за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, а досліджені судом першої інстанції відповідно до вимог ст. 94 КПК та покладені в основу вироку докази, а саме: показання потерпілої ОСОБА_3 , свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , експерта ОСОБА_7 , дані протоколів слідчих дій, речові докази, дані висновків судових експертиз та інших письмових документів, підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вказаного злочину.

Такий висновок суду апеляційної інстанції достатньо мотивований й ґрунтується на даних, які були належним чином перевірені апеляційним судом та змістовно наведені в ухвалі.

Доводи захисника ОСОБА_13 щодо необхідності перекваліфікації дій ОСОБА_1 з п. 13 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 121 КК, оскільки останній не мав умислу на вбивство потерпілої ОСОБА_2 , також були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та вмотивовано визнані необґрунтованими.

Відповідно до ст. 115 КК умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисне вбивство необхідно відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст.121 КК). Згідно з усталеною судовою практикою визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю.

За змістом ст. 24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала (прямий умисел) або свідомо припускала (непрямий умисел) їх настання.

Питання про наявність умислу вирішується, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Про намір на позбавлення життя свідчить умисне спричинення ушкоджень в життєво важливі органи потерпілого, в результаті чого настає його смерть.Якщо винний діяв із умислом на вбивство, тривалість часу, що минув із моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

При цьому суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій, необхідно оцінювати не тільки виходячи з його показань, а й враховуючи сукупність усіх зібраних у кримінальному провадженні доказів: показань потерпілих та свідків про злочинні дії винного, висновки судових експертиз про локалізацію і характер поранень тощо.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, даючи показання в суді першої інстанції, ОСОБА_1 не заперечував, що між ним та ОСОБА_2 виник черговий конфлікт, під час якого він завдав потерпілій удари руками й ногами в різні частини тіла та по обличчю, однак наполягав, що не хотів її вбивати.

Разом з тим, під час розгляду кримінального провадження місцевим та апеляційним судами встановлено, що такі твердження ОСОБА_1 про відсутність у нього наміру вбивати ОСОБА_2 спростовуються встановленими судом обставинами та матеріалами кримінального провадження.

Зокрема, згідно з даними протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 , останній повідомив та продемонстрував як завдав ОСОБА_2 численні удари руками та ногами в різні частини тіла, від яких вона впала на підлогу, після чого ОСОБА_1 сів зверху на неї та продовжив наносити їй удари кулаками. Також показав, що потім роздягнув непритомну потерпілу, виніс її на подвір`я і залишив там.

Крім того, відповідно до висновку судової експертизи, смерть ОСОБА_2 настала від закритої сполученої травми органів шиї, грудної та черевної порожнин, і розвинутого травматичного шоку, які виникли від прикладання травмуючої сили (побиття) та не були сумісні з життям.

Відтак, враховувавши характер, спосіб нанесення, кількість та локалізацію спричинених ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, а також те, що ОСОБА_1 продовжив наносити численні удари допоки потерпіла знепритомніла, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився й апеляційний суд, про відсутність об`єктивних підстав вважати, що діючи відповідним чином, ОСОБА_1 не припускав можливості настання наслідків у виді смерті ОСОБА_2 . А сукупність доказів в матеріалах кримінального провадження переконливо свідчить про те, що поведінка ОСОБА_1 після скоєного, також вказує на спрямованість його дій саме на позбавлення життя потерпілої.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок в апеляційному порядку, перевірив всі доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_13, які є аналогічними тим, що зазначені захисником у касаційній скарзі, проаналізував докази, надавши їм оцінку на предмет допустимості, а сукупності зібраних доказів - на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, та навівши підстави прийнятого рішення, вмотивовано погодився з рішенням суду першої інстанції щодо правильності кваліфікації дій ОСОБА_1 за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК і доведеності його винуватості у вчиненні цього злочину за обставин, вказаних у вироку.

Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам статей 370 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга захисника ОСОБА_13 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Болградського районного суду Одеської області від 4 лютого 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 січня 2022 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10