Постанова

Іменем України

27 червня 2019 року

м. Київ

справа № 235/6552/15-к

провадження № 51-7945 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н.В.,

суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,

прокурора Ємця І.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурорів, які брали участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 13 червня 2018 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014050410002153, щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Максимівка Мар`їнського району Донецької області, жительки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22 грудня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 4 ст.191 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із зберіганням чужого майна, строком на 2 роки.

Вирішено цивільні позови, а також питання про судові витрати та речові докази у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 13 червня 2018 року вирок місцевого суду скасовано, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за ч.4 ст. 191 КК України закрито, в зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді.

Згідно обвинувального акту органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалася у вчинені кримінального правопорушення за наступних обставин.

01 жовтня 2009 року наказом по КП «Красноармійськводоканал» № 91-к ОСОБА_1 призначена на посаду старшого комірника.

01 січня 2010 року між керівництвом КП «Красноармійськводоканал» та ОСОБА_1 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

В період з 01 жовтня 2013 року по 15 вересня 2014 року ОСОБА_1 , маючи в підзвіті майно КП «Красноармійськводоканал» і будучи правомочною особою щодо його обліку і збереження, умисно, з корисливих мотивів, заволоділа ввіреними талонами на отримання паливно-мастильних матеріалів на автозаправних станціях ТОВ «Волна», ПП «Алекс», ТОВ «Паралель - М ЛТД», а саме на бензин А-92 в кількості 12896 літрів на суму 160232,05 грн., на дизпаливо в кількості 4843 літри на суму 54725,50 грн., на газ пропан в кількості 2759,459 літрів на суму 18813,85 грн.

Потім ОСОБА_1 , продовжуючи свій злочинний намір, спрямований на привласнення і розтрату чужого майна, яке було їй ввірене та перебувало в її віданні в невстановлений досудовим слідством час, в період з 01.10.2013 року по 15.09.2014 року здійснила розтрату майна КП «Красноармійськводоканал» шляхом передачі талонів невстановленим досудовим слідством особам, які отримали у невстановлений досудовим слідством час вказані паливно-мастильні матеріали на АЗС ТОВ «Волна», ПП «Алекс», ТОВ «Паралель-М ЛТД».

В результаті дій ОСОБА_1 , КП «Красноармійськводоканал» спричинено матеріальні збитки на загальну суму 233 771,40 грн.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор Павлова А.Ю., яка приймала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, просить скасувати ухвалу апеляційного суду на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Прокурор зазначає, що рішення не відповідає вимогам ст.ст.370,372 КПК України, суд усупереч ст.94 цього Кодексу не дав належної оцінки усім доказам по справі, що призвело до незаконного виправдання ОСОБА_1 за ч.4 ст.191 КК України. Стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає положенням ст. 419 КПК України, бо не містить докладних мотивів прийнятого рішення, а також достатніх підстав, з яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою. Крім того, не зазначено, які статті закону порушено місцевим судом та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку.

Доводи та вимоги касаційної скарги прокурора Гусейнова Е.Г., який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, є аналогічними. Крім того, прокурор вказує на порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК України, оскільки в ході апеляційної процедури не були безпосередньо досліджені докази, при цьому їм надано іншу оцінку, відмінну від тієї, що надав суд першої інстанції, чим порушено вимогу щодо безпосередності дослідження доказів.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційні скарги сторони обвинувачення від ОСОБА_1 надійшли заперечення, у яких вона, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали апеляційного суду, просить залишити її без зміни, а касаційні скарги прокурорів - без задоволення.

Прокурор у судовому засіданні вимоги касаційних скарг підтримав та просив задовольнити.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Судове рішення є актом реалізації судової влади. Законність рішення- це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права . Якість судового рішення це один із основних критеріїв якості правосуддя.

Суд звертає увагу, що допущення судами під час ухвалення рішень неточностей, протиріч чи суперечностей є неприпустимим, адже це ставить під сумнів законність ухваленого рішення.

Ухвала апеляційного суду -це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку . Тому воно має відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПК України. Крім того, ухвала апеляційного суду за змістом має відповідати вимогам ст. ст.372, 419 цього Кодексу.

Апеляційним судом цих вимог кримінального процесуального закону не дотримано.

З об`єктивної сторони злочин, передбачений ст. 191 КК України може бути вчинений у формі: 1) привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні; 2) розтрати такого майна зазначеною особою (ч. 1 ст. 191); 3) привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191). Це є три різних, самостійних форми вчинення злочину.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалася лише у привласненні та розтраті чужого майна, яке було їй ввірене, у великих розмірах (перші дві фори). Привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (третя форма) , ОСОБА_1 не інкримінувалось.

Натомість, апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду та приймаючи рішення про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 , мотивував свої висновки із посиланням на положення закону та судову практику , які стосуються виключно третьої форми вчинення злочину , що взагалі не охоплювалось обсягом пред'явленогоОСОБА_1 обвинувачення . Тим самим суд допустив неточності та протиріччя, що є неприпустимим , бо ставить під сумнів законність ухваленого рішення.

Слід відмітити також те, що апеляційним судом на доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення не надано жодної відповіді та не наведено підстав, з яких суд апеляційної інстанції визнав їх необґрунтованими.

В апеляційній скарзі прокурор наводив конкретні доводи, які мали бути ретельно перевірені апеляційним судом.Натомість, суд апеляційної інстанції формально та частково виклав суть доводів, проте всупереч вимог ст. 419 КПК, усунувся від їх належної перевірки і відповідей на них взагалі не надав.

Разом із цим, у рішенні апеляційного суду не зазначено, які саме норми закону було порушено місцевим судом та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку, як того вимагає кримінальний процесуальний закон.

Так само не знайшла свого відображення і конкретна підстава, що слугувала основою для скасування вироку місцевого суду, перелік яких є чітким та закріплений у ст. 409 КПК, що апеляційний не дотримався.

Заслуговують на увагу доводи сторони обвинувачення про порушення в ході апеляційної процедури вимоги щодо безпосередності дослідження доказів.

Згідно зі ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Не може бути визнано доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом. При цьому виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо цих доказів не було досліджено при апеляційному перегляді вироку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: справедливий судовий розгляд, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Дотримання цих правил вимагається: а) якщо апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією у реалізації цього права особи, тоді, очевидно, в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими; б) якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена у повному обсязі. Кожний випадок порушення цих положень є порушенням права особи на справедливий суд у розумінні статті 6 Конвенції, а відтак і істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Положеннями статті 404 КПК України чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, місцевий суд не дав належної оцінки усім доказам по справі, а лише дослідив частину доказів: допитав свідків та вибірково дослідив письмові докази. За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції на це увагу не звернув, дослідив лише частину письмових доказів, прослухав звукозаписи місцевого суду із показаннями окремих свідків, однак безпосередньо не допитав жодного свідка, при цьому послався на їх показання, яким дав свою (іншу) оцінку, відмінну від тієї, що надана судом першої інстанції .

Таким чином була порушена засада безпосередності, недотримання її судом, виходячи зі змісту частини другої статті 23 та статей 86, 94 КПК України означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, а отже, судове рішення, відповідно до статті 370 цього Кодексу, не може бути визнано законним і обґрунтованим і, згідно з частиною першою статті 412 КПК, підлягає скасуванню.

У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги сторони обвинувачення підлягають задоволенню.

З цих підстав Суд ухвалив:

Касаційні скарги прокурорів задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 13 червня 2018 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді: Н.В. Білик С.І. Кравченко О.П. Ємець