Постанова

Іменем України

26 червня 2018 року

м. Київ

справа № 672/1388/16-к

провадження № 51-635 км17

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Короля В.В. та Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Бруса Ю.І.,

прокурора Гаврилюка С.М.,

засудженої ОСОБА_1,

в режимі відеоконференції

захисника Бабюка І.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги засудженої ОСОБА_1 та її захисника Бабюка І.М. на вирок Апеляційного суду Хмельницької області від 2 серпня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016240120000383, за обвинуваченням

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1), такої, що судимості не мала,

у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК), частиною 1 статті 185 цього Кодексу.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 8 лютого 2017 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 1 статті 115 КК із застосуванням частини 1 статті 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, за частиною 1 статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі частини 1 статті 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим за сукупністю злочинів ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Відповідно до частини 5 статті 72 КК ОСОБА_1 зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 28 вересня 2016 року до часу тримання під вартою з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Строк відбування покарання визначено рахувати з 28 вересня 2016 року.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено без зміни до набрання вироком законної сили.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватою в тому, що вона 28 вересня 2016 року близько 16:30 в помешканні ОСОБА_3, що розташоване в АДРЕСА_2), під час суперечки з ОСОБА_3 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, з метою позбавити життя, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, умисно нанесла останній три удари в обличчя, а потім закрила рот стискаючи шию потерпілої, в результаті чого умисно протиправно заподіяла смерть ОСОБА_3

Одразу після заподіяння смерті біля 16:30 ОСОБА_1 з метою власного збагачення, шляхом вільного доступу, з корисливих мотивів викрала кошти в сумі 1200 грн, які належали ОСОБА_3, чим спричинила останній матеріальної шкоди на вказану суму.

Перевіряючи вказаний вирок суду, 2 серпня 2017 року суд апеляційної інстанції ухвалив новий вирок, яким скасував вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 8 лютого 2017 року щодо засудженої ОСОБА_1 в частині призначеного покарання. ОСОБА_1 призначено покарання за частиною 1 статті 115 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років, за частиною 1 статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі частини 1 статті 70 КК шляхом часткового складання призначених покарань за сукупністю злочинів ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.

Відповідно до частини 5 статті 72 КК ОСОБА_1 зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 28 вересня 2016 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

У решті вирок районного суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, при цьому вказує на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки розгляд в апеляційному суді відбувся за відсутності потерпілої, однак у присутності її доньки, яка не визнана судом потерпілою.

Крім того, зазначає, що апеляційний суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та призначив його підзахисній покарання, яке не відповідає особі засудженої.

Засуджена у касаційній скарзі просить скасувати вирок апеляційного суду та прийняти справедливе рішення стосовно неї. При цьому вказує про необхідність кваліфікувати її дії не за частиною 1 статті 115 КК, а за статтею 118 КК, обґрунтовує таку позицію лише тим, що вона не мала наміру вбивати потерпілу.

Крім того, зазначає, що крадіжки не вчиняла, оскільки викрадені гроші, частково належали і їй, і потерпілій, а тому вважає, що у її діях відсутній склад злочину, передбачений частиною 1 статті 185 КК.

Заслухавши доповідь судді, захисника та засуджену, які підтримали свої касаційні скарги, зваживши на думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційних скарг, обговоривши доводи, зазначені в касаційних скаргах, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги захисника та засудженої задоволенню не підлягають.

Мотиви Суду

Згідно зі статтею 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)

суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що засуджена хоча і вказує на визнання своєї вини у скоєному кримінальному правопорушенні, однак вважає, що її дії підлягають кваліфікації не за частиною 1 статті 115 КК, а за статтею 118 КК, оскільки вона не мала наміру вбивати потерпілу.

Однак такі доводи засудженої не знайшли свого підтвердження під час перевірки матеріалів кримінального провадження.

При кваліфікації дій за статтею 118 КК обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання. При цьому стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Однак, як встановлено у суді першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, засудженій нічого не загрожувало в умовах вчинення нею кримінального правопорушення, і потерпіла не вчиняла будь-яких дій, які б створювали таку загрозу.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженої, з якими погодився і суд апеляційної інстанції, ґрунтуються на показаннях самої засудженої, яка показала суду, що потерпіла ОСОБА_3 і раніше її ображала, а в день вбивства засуджена не витримала та після нецензурних висловлювань на її адресу, вдарила потерпілу та задушила. Також її винуватість підтверджується письмовими доказами, а саме протоколом огляду місця події від 28 вересня 2016 року, який містить відомості щодо обстановки на місці злочину (т.1 а.п. 11-27), висновком судово-медичної експертизи №64 від 28 жовтня 2016 року, з якого убачається, що смерть ОСОБА_3 настала від дії пальців рук сторонньої особи, що призвело до механічної асфіксії, та має прямий причинний зв'язок із такими наслідками (а.п. 45-48), що у сукупності з іншими встановленими судом обставинами та доказами у кримінальному провадженні вказують на вчинення ОСОБА_1 умисного заподіяння смерті потерпілій.

З урахуванням наведеного не вбачається підстав, що скоєне засудженою діяння вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, оскільки не було посягань на її життя та здоров'я, як і відсутні її доводи у касаційній скарзі з приводу такої кваліфікації.

Крім того, твердження засудженої про відсутність у її діях складу злочину передбаченого частиною 1 статті 185 КК, є неспроможними з урахуванням наступного.

З встановлених судом першої інстанції обставин убачається, що засуджена, хоча і не визнає факту вчинення крадіжки, у судовому засіданні суду першої інстанції підтвердила, що взяла гроші у шафі, і ці гроші належать їй по праву, оскільки ОСОБА_3 залишила на її ім'я заповіт. При цьому підтвердила факт вчиненого протиправного діяння та навіть при проведенні слідчих дій не хотіла повернути гроші.

Крім того, винуватість засудженої у скоєному також підтверджується протоколом освідування від 29 вересня 2016 року, відповідно до якого в одежі ОСОБА_1 виявлено ключ від шафи, де знаходились гроші, а в шкарпетках гроші у сумі 3350 грн.

З огляду на вказану сукупність доказів у кримінальному провадженні, Суд вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанції про доведеність винуватості засудженої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 та частиною 1 статті 185 КК.

Доводи захисника в касаційній скарзі про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме розгляд судом апеляційної інстанції кримінального провадження за відсутності потерпілої, яка належним чином не була повідомлена, не підтверджені, з огляду на таке.

Потерпілою у вказаному кримінальному провадженню визнано ОСОБА_4, яка є рідної сестрою ОСОБА_3 При цьому в матеріалах справи є довіреність (а.п. 172 т. 2) від ОСОБА_4, про представництво її інтересів громадянкою ОСОБА_5, що вказує на обізнаність потерпілої щодо розгляду справи у суді апеляційної інстанції, а тому посилання захисника на порушення процесуального закону є безпідставними.

Крім того, не погоджується колегія суддів і з доводами касаційних скарг захисника та засудженої про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у частині суворості призначеного покарання засудженій.

Відповідно до вимог статті 65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, а згідно з частиною 2 статті 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Суд першої інстанції, призначаючи засудженій покарання, врахував тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких належить до категорії особливо тяжких злочинів, дані про особу винної, її незадовільний стан здоров'я, те, що притягнуто до кримінальної відповідальності уперше, позитивні характеристики, акцентує увагу, що тривалий час з власної ініціативи засуджена доглядала за ОСОБА_3, є пенсіонером, народила та виховала п'ятьох дітей, нагороджена медаллю «Медаль материнства» ІІІ ступеня, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також та думку потерпілої, яка у письмовій заяві просила суворо не карати та призначити покарання нижче від нижчої межі, при цьому не має претензій матеріального та морального характеру. З урахуванням встановлених обставин, а також обставин, які пом'якшують покарання, суд першої інстанції при призначенні покарання застосував вимоги статті 69 КК та призначив покарання нижче від нижчої межі, встановленої санкцією статті КК.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками районного суду та, задовольняючи частково апеляційну скаргу прокурора, обґрунтовано дійшов висновку про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність судом першої інстанції через м'якість призначеного покарання.

При цьому зазначив, що в суді апеляційної інстанції засуджена своєї вини не визнала та показала, що не мала наміру вбивати потерпілу ОСОБА_3 Однак, остання її довела, крім того вказувала, що мала право розпоряджатись коштами потерпілої, оскільки здійснювала догляд за нею.

Такі встановлені судом першої інстанції обставини, з посиланням на пом'якшуючі покарання обставини, на думку колегії суддів апеляційного суду, унеможливили застосування судом статті 69 КК при призначенні покарання.

При цьому, призначаючи засудженій покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців, суд апеляційної інстанції врахував зазначені обставини, а також зважив на вимоги статей 50, 65 КК.

З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав, які би вказували на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинення кримінального правопорушення й особі засудженої, та погоджується з визначеним видом і розміром призначеного судом апеляційної інстанції покарання, оскільки враховані всі наявні у кримінальному провадженні обставини.

Що стосується доводів касаційних скарг засудженої та її захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання то вони є необґрунтованими, адже при призначенні такого покарання суд належним чином обґрунтував своє рішення.

У зв'язку з цим вирок суду апеляційної інстанції щодо призначеного покарання колегія суддів вважає законним, обґрунтованим та мотивованим.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а вирок відповідає вимогам статті 420 КПК.

Істотних порушень вимог закону, які були би підставою для скасування судових рішень, у кримінальному провадженні не встановлено.

Отже, касаційні скарги засудженої та її захисника задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Хмельницької області від 2 серпня 2017 року щодо засудженої ОСОБА_1 залишити без зміни, а її касаційну скаргу та касаційну скаргу її захисника - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

М.М. Лагнюк В.В. Король В.П. Огурецький