Постанова

Іменем України

26 березня 2019 року

м. Київ

справа № 520/12627/16

провадження № 51-7669 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Щепоткіної В. В.,

суддів Слинька С. С., Остапука В. І.,

за участю:

секретаря судового засідання Буланова О. П.,

прокурора Пономарьової М. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Бардука В. І. на вирок Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016161480001172, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, грузина, котрий народився у місті Батумі, Грузія, має посвідку на постійне місце проживання в Україні, зареєстрованого на АДРЕСА_1, проживаючого на АДРЕСА_2, раніше судимого: 21 грудня 2011 року Київським районним судом міста Одеси за ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; 31 січня 2017 року Суворовським районним судом міста Одеси за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки зі звільненням на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Київського районного суду міста Одеси від 30 червня 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК. На підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Суворовського районного суду міста Одеси від 31 січня 2017 року, більш суворим, призначеного цим вироком, ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці зі звільненням на підставі ст. 75 КК від його відбування з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 30 квітня 2016 року приблизно об 11.30, перебуваючи біля будинку № 76/1 на вул. Академіка Корольова у місті Одесі, діючи повторно, із сумки ОСОБА_3 таємно викрав належний їй гаманець, заподіявши потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 300 грн.

26 квітня 2018 року Апеляційним судом Одеської області вирок Київського районного суду міста Одеси від 30 червня 2017 року в частині застосування щодо засудженого ОСОБА_2 положень ч. 4 ст. 70, ст. 75 КК скасовано та ухвалено у цій частині новий вирок, яким ухвалено вважати ОСОБА_2 засудженим за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці. На підставі ч. 4 ст. 70 КК вирок Суворовського районного суду міста Одеси від 31 січня 2017 року, яким ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки зі звільненням на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, ухвалено виконувати самостійно.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Бардук В. І., посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_2 змінити, звільнивши засудженого від відбування покарання з випробуванням. Вказує, що на момент вчинення інкримінованого злочину - 30 квітня 2016 року ОСОБА_2 в силу ст. 88 КК вважався таким, що не має судимості, оскільки згідно ухвали Свердловського міського суду Луганської області від 15 липня 2014 року його на підставі ст. 2 Закону України «Про амністію у 2014 році» було звільнено від відбування покарання, призначеного попереднім вироком. З огляду на це, на думку захисника, за ознакою повторності дії ОСОБА_2 кваліфіковані неправильно. З урахуванням тяжкості вчиненого злочину та даних про особу винного, виправлення засудженого вважає можливим зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК. Вказані обставини не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який безпідставно погодився з висновками місцевого суду про кваліфікацію вчиненого діяння за ч. 2 ст. 185 КК та призначив ОСОБА_2 до відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці.

Позиції інших учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор Пономарьова М. С. заперечила проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Подія злочину та доведеність винуватості ОСОБА_2 у його вчиненні у касаційній скарзі не оспорюються.

Разом із тим, доводи захисника про неправильну кваліфікацію вчиненої засудженим крадіжки за ознаками повторності є безпідставними.

Так, згідно зі ст. 32 КК повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.

За змістом ч. 3 ст. 88 КК такими, що не мають судимості, визнаються особи, яких засуджено за вироком суду без призначення покарання або зі звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом. Однак дія цієї норми не поширюється на випадки звільнення особи від покарання не за вироком суду, а на підставі акту амністіїпісля відбуття частини призначеного покарання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження та встановлено судом у вироку, ухвалою Свердловського міського суду Луганської області від 15 липня 2014 року ОСОБА_2 на підставі ст. 2 Закону України «Про амністію у 2014 році» був звільнений від подальшого відбування покарання за вироком Київського районного суду міста Одеси від 21 грудня 2011 року, як такий, що на день набрання чинності цим Законом відбув не менше однієї чверті призначеного строку основного покарання.

Таким чином, після застосування акту амністії та на момент вчинення 30 квітня 2016 року нового злочину ОСОБА_2 продовжував бути особою, що має судимість, строки погашення якої згідно зі ст. 89 КК не закінчились.

За таких обставин, дії ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 185 КК як таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, кваліфіковані правильно.

Вирок суду у відповідній частині є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Як убачається з матеріалів справи, переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку, вказаних приписів закону апеляційний суд дотримався.

Враховуючи тяжкість вчиненого злочину, що згідно зі ст. 12 КК є злочином середньої тяжкості, дані про особу винного, котрий хоча й визнав вину, проте раніше притягувався до кримінальної відповідальності за злочини проти власності, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, натомість знову вчинив крадіжку, висновок апеляційного суду про можливість виправлення засудженого лише в умовах відбування покарання у виді позбавлення волі колегія суддів вважає правильним.

На думку колегії, призначене ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місці відповідає вимогам ст. 50, ст. 65 КК, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Підстав для застосування положень ст. 75 КК та звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, про що захисник порушив питання у касаційній скарзі, колегія судді не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку апеляційного суду, не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В. В. Щепоткіна С.С. Слинько В. І. Остапук