Постанова

іменем України

24 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 148/871/17

провадження № 51 - 3391кмо19

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого Анісімова Г.М.,

суддів Григор`євої І.Г., Кравченка С.І., Луганського Ю.М.,

Мазура М.В., Огурецького В.П., Щепоткіної В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Нестеренка Ю.Є.,

прокурора Кулаківського К.О.,

захисника Вишаровської В.К.,

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120170203100000048

за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки

та жительки АДРЕСА_1 ),

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді провадження в суді апеляційної інстанції - Миколайчука Д.Г. на ухвалу Вінницького апеляційного суду

від 10 квітня 2019 року.

Рух справи, зміст судових рішень, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 14 червня

2018 року ОСОБА_1 засуджено: за ч. 1 ст. 190 КК до покарання у виді громадських робіт на строк 240 годин та на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року № 1810-VIII (далі - Закон України «Про амністію у 2016 році») звільнено від відбування покарання за цей злочин; за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання

з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона 23 січня 2017 року близько 23:00, перебуваючи на території загальноосвітньої школи I-III ступенів № 2 Тульчинської районної ради Вінницької області, що розташована на вул. Трембовецького, 2 у м. Тульчин Вінницької області, діючи умисно, з метою незаконного заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, попросила у ОСОБА_2 мобільний телефон для здійснення дзвінка, на що остання погодилась і передала їй мобільний телефон марки «Nomii5030». Після чого, ОСОБА_1 , реалізуючи свій злочинний намір, розмовляючи по телефону, відійшла від ОСОБА_2 та пішла у невідомому напрямку, заволодівши таким чином шляхом обману майном потерпілої на суму 2219,5 грн.

У ніч з 14 на 15 квітня 2017 року ОСОБА_1 , перебуваючи на території домогосподарства, розташованого на АДРЕСА_1 , діючи повторно, умисно, з метою незаконного заволодіння чужим майном проникла у приміщення сараю, звідки таємно викрала шість уживаних металевих труб загальною вагою 82,92 кг, заподіявши потерпілому ОСОБА_3 матеріального збитку на суму 352,41 грн.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 10 квітня 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування ухвали Вінницького апеляційного суду від 10 квітня 2019 року через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. ОСОБА_1 засуджена як

за ч. 1 ст. 190 КК, так і за ч. 3 ст. 185 КК цього Кодексу, що, на думку прокурора, виключає застосування до неї Закону України «Про амністію у 2016 році» та звільнення її від відбування покарання на підставі цього закону за злочин, передбачений ч. 1 ст. 190 КК.

Прокурор вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року (справа № 140/463/16-к, провадження № 51-4334км18), і жодного мотивування

з цього приводу не навів. Також вважає, що за умови призначення винуватій особі остаточного покарання за сукупності злочинів, Закон України «Про амністію

у 2016 році» підлягає застосуванню лише в тих випадках, коли кожен із злочинів, за який засуджується особа, підпадає під дію амністії. У цьому разі, оскільки за злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК, ОСОБА_1 не може бути звільнено від відбування покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році»,

її не може бути звільнено на підставі цього Закону й від відбування покарання

за злочин, передбачений ч. 1 ст. 190 КК, адже за ці злочини покарання має бути призначене за правилами ст. 70 КК.

Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - Суд)

Колегія суддів Третьої судової палати Суду ухвалою від 02 жовтня 2019 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 10 квітня 2019 року передала на розгляд об`єднаної палати Суду на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК.

Таке рішення колегія суддів прийняла у зв`язку з тим, що вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові колегії суддів Другої судової палати Суду від 25 жовтня 2018 року (справа № 140/463/16-к, провадження

№ 51-4334км18), яка враховуючи порядок та правила призначення покарання за сукупністю злочинів згідно зі ст. 70 КК дійшла висновку, що на осіб, які вчинили кілька злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті КК, або засуджених за сукупністю злочинів, дія закону про амністію поширюється лише у разі, якщо жоден із цих злочинів не виключає можливість його застосування.

Натомість колегія суддів Третьої судової палати Суду вважає, що наявність умов для застосування амністії до особи, яка вчинила декілька злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті КК, за умови, що вона має право бути звільненою від відбування покарання на підставі акту амністії хоча

б за один із них, виключає можливість призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів за правилами, передбаченими ст. 70 КК.

З огляду на викладене, виходячи з необхідності забезпечення додержання принципу правової (юридичної) визначеності, є передбачені законом підстави для здійснення касаційного розгляду цього провадження об`єднаною палатою Суду.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор підтримав вимоги касаційної скарги та просив її задовольнити.

Захисник заперечила проти доводів касаційної скарги, вважала її необґрунтованою та просила відмовити в її задоволенні.

Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від інших учасників не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора та захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та викладені у касаційній скарзі доводи, об`єднана палата Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги прокурора з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду зазначаються мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави,

з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Проте, залишивши апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок суду

щодо ОСОБА_1 в частині звільнення останньої на підставі закону про амністію від відбування покарання за ч. 1 ст. 190 КК без зміни, зазначених вимог закону апеляційний суд не дотримався.

Так, за змістом Розділу XIIКримінального кодексу України амністія належить до одного із видів звільнення особи від відбування покарання.

Відповідно до приписів ст. 86 КК амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб. Законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.

Поняття амністії визначено у ст.1 Закону України «Про застосування амністії

в Україні» від 1 жовтня 1996 року № 392/96-ВР (далі - Закон України «Про застосування амністії в Україні»). Відповідно до цього Закону амністією є повне або часткового звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними

у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами,

але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.

Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального кодексу України, Закону України «Про застосування амністії в Україні» та не може бути застосована до визначених у ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» осіб.

Верховна Рада України вправі прийняти закон про амністію як щодо певної категорії осіб, так і щодо конкретно визначеної особи (індивідуальна амністія).

Законом про амністію може бути передбачено: а) повне звільнення зазначених

у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (повна амністія);

б) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія).

Виходячи з аналізу зазначених норм, вбачається наступне:

1) амністія застосовується щодо певної категорії осіб, а не до покарання за кожен окремий злочин;

2) полягає у звільненні засуджених чи осіб, вирок щодо яких не набрав законної сили, від відбування покарання, а не від його призначення

(крім випадків індивідуальної амністії, передбачених ст. 85 КК та Законом України «Про застосування амністії в Україні»);

3) оголошується законом про амністію, який повинен відповідати положенням Конституції України, Кримінального кодексу України та Закону України «Про застосування амністії в Україні».

В даному випадку до засудженої ОСОБА_1 місцевим судом застосовано положення п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», яким зокрема передбачено звільнення від відбування покарання осіб, кримінальні справи стосовно яких за вчинення умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким, розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, за умови що такі особи не позбавлені батьківських прав і на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

Як убачається з матеріалів справи, визнавши доведеною винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК, який є умисним злочином невеликої тяжкості та встановивши наявність на утриманні ОСОБА_1 двох неповнолітніх дітей, відносно яких вона не позбавлена батьківських прав, суд дійшов висновку про можливість звільнення засудженої від відбування покарання за цей злочин на підставі акту амністії.

Разом із тим, судом не враховано, що інститути звільнення від покарання

та звільнення від відбування покарання є різними за своєю правовою природою. У першому випадку особа може бути звільнена від покарання без його призначення. Натомість інститут звільнення від відбування покарання, одним із видів якого є амністія, може бути застосований лише після завершення процедури призначення покарання, обов`язковою стадією якої відповідно до приписів ст. 70, ст. 71 КК є визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів та/чи сукупністю вироків.

Враховуючи, що ОСОБА_1 вчинила не один, а два злочини, передбачені

ч. 1 ст. 190 та ч. 3 ст. 185 КК, які утворюють сукупність, питання звільнення її від відбування покарання, у тому числі на підставі закону про амністію, повинно вирішуватись після застосування положень ст. 70 КК та визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів.

При цьому, ОСОБА_1 могла бути звільнена від відбування покарання на підставі закону про амністію лише за умови, що жоден зі злочинів, які утворюють сукупність, не виключає можливості застосування амністії.

Оскільки за вироком суду окрім умисного злочину невеликої тяжкості ОСОБА_1 також визнано винною у вчиненні умисного тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, тому можливість звільнення її від відбування покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» виключається.

Таким чином, не застосувавши при призначенні покарання положень ст. 70 КК, натомість звільнивши ОСОБА_1 на підставі закону про амністію

від відбування покарання, призначеного за ч. 1 ст. 190 КК, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

В свою чергу апеляційний суд, не перевіривши належним чином доводів апеляційної скарги прокурора, не навівши вичерпних мотивів прийнятого рішення, безпідставно залишив вирок суду першої інстанції в частині звільнення ОСОБА_1 на підставі закону про амністію від відбування покарання

за ч. 1 ст. 190 КК без зміни.

За таких обставин, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, в ході якого необхідно врахувати вищенаведене та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

Виконуючи приписи ст. 442 КПК, об`єднана палата Суду робить висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об`єднаної палати.

Висновок: за умови вчинення особою кількох злочинів, які утворюють сукупність, питання звільнення від відбування покарання на підставі закону про амністію вирішується після визначення остаточного покарання за правилами ст. 70 КК, при цьому амністія до такої особи може бути застосована, якщо кожен зі злочинів підпадає під дію закону, яким оголошено амністію.

Керуючись статтями 434, 434-2, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 10 квітня 2019 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. М. Анісімов І. В. Григор`єва С. І. Кравченко Ю. М. Луганський

М. В. Мазур В. П. Огурецький В. В. Щепоткіна