Історія справи

Постанова ККС ВП від 23.06.2022 року у справі №214/3524/21
Постанова ККС ВП від 23.06.2022 року у справі №214/3524/21
Постанова ККС ВП від 23.06.2022 року у справі №214/3524/21

Постанова

Іменем України

23 червня 2022 року

м. Київ

справа № 214/3524/21

провадження № 51-5205 км 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 липня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020040750001264, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу вироком Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, звільненого на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з іспитовим строком, тривалістю 2 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Строк відбуття покарання рахувати з 21 грудня 2020 року.

Вирок Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року постановлено виконувати самостійно.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 липня 2021 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що він у період часу з 17:40 год. 07 вересня 2020 року до 09:10 год. 08 вересня 2020 року, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, проник до квартири АДРЕСА_2 , звідки викрав електроінструменти, що належать ОСОБА_7 , розпорядившись ними на власний розсуд, чим спричинив потерпілому майнову шкоду на загальну суму 45591,32 гривень.

Він же, у період часу з 17:00 год. 15 вересня 2020 року до 10:00 год. 16 вересня 2020року, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, проник до нежитлового приміщення, яке розташоване в будинку АДРЕСА_3 , звідки викрав електроінструменти, належні ОСОБА_8 , розпорядившись ними на власний розсуд, чим спричинив потерпілому майнову шкоду загальною сумою 27474,07 гривень.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та його особі через суворість, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

В обґрунтування своєї позиції зазначає, що місцевий суд провів судовий розгляд у режимі відеоконференції, на що він своєї згоди не надавав. Крім того, скаржиться на погану якість відеозв'язку.

Вважає, що суд безпідставно не звільнив його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, оскільки не врахував: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, наявність на утриманні двох малолітніх дітей, а також те, що злочин скоєно не в період іспитового строку.

Стверджує, що ці порушення залишились без належної реакції з боку суду апеляційної інстанції.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 в суді касаційної інстанції, посилаючись на безпідставність доводів скарги засудженого, заперечила проти її задоволення та просила залишити оскаржувані судові рішення без зміни.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

За змістом ст. 433 цього Кодексу Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412- 414 цього Кодексу.

У касаційній скарзі обвинувачений не оспорює фактичних обставин справи, доведеність вини та кваліфікацію дій. Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Доводи касаційної скарги зводяться до проведення судового розгляду у режимі відеоконференції без згоди обвинуваченого та поганої якості відеозв`язку, а також про невідповідність призначеного покарання за ч. 3 ст. 185 КК України тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості.

Мотиви Суду

Доводи щодо проведення відеоконференції та якості відеозв`язку не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Відповідно до п.1,4 ч.1 ст. 336 КПК України судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), зокрема у разі неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров`я або з інших поважних причин, необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження.

Суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в тому числі, за власною ініціативою. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує (ч.2 ст.336 КПКУкраїни).

Разом із цим, положеннями п. 20-5 розділу XI «Перехідні положення» КПК України тимчасово, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), встановлено особливості розгляду окремих питань під час судового провадження.

Зокрема, абзацами 7 та 8 п. 20-5 розділу XI передбачено, що розгляд питань, віднесених до повноважень суду за його рішенням, прийнятим з власної ініціативи або за клопотанням сторони кримінального провадження, може бути проведено у режимі відеоконференції, про що повідомляються сторони кримінального провадження у порядку, визначеному статтею 135 цього Кодексу.

Із матеріалів кримінального провадження слідує, що місцевий суд, у зв`язку із поширенням коронавірусу (COVID-19) та наявністю проблем із конвоюванням обвинуваченого, який утримувався під вартою в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань №3", 11 травня 2021 року прийняв рішення про здійснення дистанційного судового провадження в режимі відеоконференції за участю обвинуваченого ОСОБА_6 , про що постановив відповідну ухвалу.

ОСОБА_6 13 травня 2021 року отримав копію цієї ухвали, ознайомившись з якою, надав свою згоду на проведення судового розгляду за його участю в режимі відеоконференції з приміщення установи виконання покарань, це підтверджено наявною у матеріалах справи розпискою.

14 травня 2021 року, безпосередньо в судовому засіданні, головуючий додатково з`ясував думку обвинуваченого щодо можливості здійснення дистанційного судового провадження, на що останній не заперечував.

Крім того, суд роз`яснив обвинуваченому, що у разі поганої якості відеозв`язку він повинен повідомити про це суд. Однак, із запису судового процесу в суді першої інстанції встановлено, що обвинувачений жодних зауважень, заяв чи клопотань з приводу неналежної якості відеозв`язку в ході судового розгляду не висловлював. Навпаки, він чітко відповідав на запитання головуючого, погодився з пред`явленим обвинуваченням, визнав свою вину у вчиненому, дав згоду на спрощений порядок судового розгляду, на підставі ч.3 ст. 349 КПК України.

Апеляційний перегляд також проходив в режимі відеоз`взку, на що не нарікає обвинувачений.

Таким чином, приймаючи рішення про здійснення дистанційного судового провадження в режимі відеоконференції за участю обвинуваченого, суд діяв відповідно до вимог КПК України. Матеріали справи містять докази згоди обвинуваченого на проведення дистанційного судового провадження, а також належної якості відеозв`язку, тому порушень вимог КПК України не встановлено.

Не заслуговують на увагу і доводи ОСОБА_6 про суворість призначеного йому покарання через незастосування положень ст.75 КК України.

Відповідно до приписів ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

В свою чергу, ч.1 ст. 75 КК України передбачає, що при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Так, при призначенні ОСОБА_6 покарання, місцевий суд, дотримуючись наведених вимог закону, урахував усі обставини справи, що за законом мають правове значення, в тому числі й ті, на які посилається засуджений у касаційній скарзі. Зокрема, взяв до уваги особу винного, те, що він позитивно характеризується за місцем проживання, має двох малолітніх дітей, щире каяття обґрунтовано визнав обставиною, що пом`якшує покарання, зважив суд і на відсутність обтяжуючих обставин, тому дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_6 покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 3 ст. 185 КК України.

Водночас, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України є тяжким, даних про особу винного, який не працевлаштований, раніше неодноразово судимий, реально відбував покарання у виді позбавлення волі, після звільнення з місць позбавлення волі знову вчиняв умисні корисливі злочини, а також, зважаючи на кількість епізодів злочинної діяльності (два), які ОСОБА_6 вчиняв через невеликий проміжок часу, з інтервалом у вісім днів, значну кількість викрадених електроінструментів, їх вартість, велику суму заподіяної шкоди по кожному епізоду, що у своїй сукупності вказує на його небажання стати на шлях виправлення та недієвість призначення покарання із застосуванням звільнення від його відбування з випробуванням. Тому, за таких обставин, суд дійшов правильного переконання, що виправлення винного можливе лише при умові реального відбування ним покарання.

Посилання у скарзі на не врахування судом того, що злочин скоєно не в період іспитового строку, є недоречними, оскільки такий факт безпосередньо впливає на призначення покарання відповідно до приписів ч.3 ст.78 КК України, якими чітко визначено, що у разі вчинення засудженим нового злочину протягом іспитового строку суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу, чого в даному кримінальному провадженні судом правомірно не застосовано.

Також місцевий суд правильно зазначив про самостійне виконання попереднього вирокуДзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року, яким ОСОБА_6 засуджено за ч.3 ст.185 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі та звільнено від відбування покарання на підставі ст.75 КК України з іспитовим строком, тривалістю 2 роки.

Коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.

Ураховуючи те, що вирок Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року залишився незмінним і прийняте у ньому рішення про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням зберігало свою законну силу, а за оскаржуваним вироком йому призначено покарання, яке він має відбувати реально, тому положення ч. 4 ст. 70 КК України місцевим судом правомірно не застосовано.

Така позиція узгоджується із усталеною практикою, викладеною у постановах Верховного Суду ( справи №760/26543/17, 673/370/19) .

В свою чергу, суд апеляційної інстанції у межах, установленихст. 404 КПК України, та у порядку, визначеномуст. 405 КПК України, перевірив усі доводи апеляційної скарги обвинуваченого, визнавши їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимогст.419 КПК Українимотиви на їх спростування, з якими у свою чергу погоджується і суд касаційної інстанції. Ухвала є законною, обґрунтованою та вмотивованою, в повній мірі відповідає приписам ст.370 КПК України, тому доводи засудженого в цій частині також безпідставні.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарги немає.

Беручи до уваги викладене та, керуючись статтями 434 436 441 442 КПК України, Суд вважає, що судові рішення слід залишити без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 липня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_9