ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 241/1877/15-к

провадження 51-2015км18

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої Григор'євої І. В.,

суддів Голубицького С. С., Стефанів Н. С.,

за участю:

секретаря судового засідання Зінорук В. В.,

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

захисника Юдіна М.О.,

прокурора Пономарьової М. С.,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника Юдіна М.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Володарського районного суду Донецької області від 5 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 16 березня 2017 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Електросталі Московської області РФ, жителя АДРЕСА_1

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини

За вироком Володарського районного суду Донецької області від 5 грудня 2016 року, залишеним апеляційним судом без змін, ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_1 зараховано у строк покарання попереднє ув'язнення з 28 травня 2015 року по 5 грудня 2016 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим в умисному вбивстві, вчиненому за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, 24 липня 2014 року о 22:00 поблизу будівлі на території стадіону на вул. Мурзи, 1б/31а у смт Мангуш Першотравневого району Донецької області під час спільного вживання ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 алкогольних напоїв між двома останніми виникла сварка, що супроводжувалася бійкою. Впродовж бійки у ОСОБА_1 на ґрунті неприязні до свого батька ОСОБА_4 виник умисел на його вбивство. Діючи з цією метою, у ході боротьби ОСОБА_1, побоюючись, що не зможе здолати батька, попросив допомоги у ОСОБА_3, який не був обізнаний про злочинний намір засудженого. На прохання останнього, ОСОБА_3 завдав удару палицею ОСОБА_4, чим спричинив фізичного болю та відволік його увагу. Скориставшись цим, ОСОБА_1 продовжив застосовувати фізичну силу до батька, який у результаті насильства втратив рівновагу й упав на землю. Надалі ОСОБА_1, реалізуючи свій умисел на протиправне заподіяння смерті, забрав у ОСОБА_3 палицю і нею та ногами завдав не менше 12-ти ударів по голові та тулубу ОСОБА_4 Попри прохання ОСОБА_3 припинити такі дії ОСОБА_1 завдав уламком цеглини не менш 4-х ударів батькові у ділянку лівої скроні, а потім - ножем не менше 3-х ударів у шию. Таким чином він заподіяв ОСОБА_4 численних тілесних ушкоджень, у тому числі тяжких у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з грубим розтрощенням речовини мозку, від яких потерпілий помер на місці події.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник Юдін М.О. просить скасувати на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), згадані вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Заперечуючи законність оспорюваних рішень, захисник наводить доводи, суть яких зводиться до того, що місцевий суд неповно розглянув справу, не призначив повторної комплексної психолого-психіатричної експертизи і не з'ясував емоційного стану ОСОБА_1; не дав належної оцінки доказам, а тому необґрунтовано засудив останнього за ч. 1 ст. 115 КК. На думку захисника, засуджений міг перебувати у стані сильного душевного хвилювання, а отже в його діях, можливо, є ознаки злочину, передбаченого ст. 116 вказаного Кодексу. За твердженням захисника, суд порушив право ОСОБА_1 на захист, адже після постановлення вироку не роз'яснив порядку та строку оскарження цього рішення та інших процесуальних прав засудженого, як це передбачено ст. 376 КПК, а також не ознайомив його з матеріалами справи. Посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не усунув указаних порушень, здійснив провадження формально та не виконав приписів ч. 5 ст. 72 КК, захисник вважає незаконною постановлену ухвалу.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу; прокурор заперечив проти її задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції (далі - Суд) перевіряє правильність застосування місцевим та апеляційним судами норм права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У силу ст. 438 вказаного Кодексу при здійсненні касаційного провадження Суд не вправі скасувати оскаржені рішення через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, а виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.

У касаційній скарзі, за її змістом, захисник заперечує повноту судового розгляду, правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірки в силу ст. 433 КПК до повноважень Суду законом не віднесено.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Виконуючи законодавчі приписи, суд першої інстанції допитав ОСОБА_1 і з'ясував його позицію щодо пред'явленого обвинувачення, відповідно до якої останній, не оспорюючи факту події злочину та її наслідків, стверджував, що заподіяв ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання.

Дослідивши показання ОСОБА_1, суд належним чином обґрунтував своє рішення про винуватість засудженого у вчиненні суспільно небезпечного діяння проти життя та здоров'я особи. Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних у судовому засіданні потерпілої ОСОБА_5, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_11, ОСОБА_12, експертів ОСОБА_13, ОСОБА_14; фактичних даних, що містяться у протоколах огляду місця події від 25 липня 2014 року та від 26 травня 2015 року, проведення слідчого експерименту від 25 та 27 травня 2015 року за участі свідка ОСОБА_3, проведення такої слідчої дії від 29 травня 2015 року за участю ОСОБА_1 у присутності захисника, а також на підставі розглянутих у ході судового слідства наявних у справі експертних досліджень, зокрема, судово-медичного від 25 липня 2014 року № 2603, криміналістичних від 30 червня 2015 року № 2603/65, від 3 серпня 2015 року № 2603/65/79, від 27 серпня 2015 року № 2603/65/79/97, від 2 вересня 2014 року № 395, від 6 серпня 2015 року № 724, імунологічного від 8 вересня 2014 року № 833, комплексного психолого-психіатричного від 11 червня 2015 року № 352, зміст яких докладно відображено у вироку.

Перевіривши всі зібрані докази, суд не встановив фактів, які би свідчили про перебування ОСОБА_1 у стані сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту) під час застосування ним до ОСОБА_4 насильства й заподіяння останньому смерті.

Навпаки, за матеріалами справи, засуджений був у стані простого алкогольного сп'яніння, яке визначило характер його поведінки. Відповідно до висновків, відображених в акті згаданої комплексної психолого-психіатричної експертизи, ОСОБА_1 у період вчинення інкримінованого йому злочину міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, у тимчасово-хворобливому розладі психічної діяльності, у стані фізіологічного афекту, вираженого емоційного напруження, які суттєво вплинули на його свідомість і діяльність, не перебував.

Допитані в судовому засіданні експерти ОСОБА_13 та ОСОБА_14, підтвердивши висновок проведеної ними експертизи, наполягали на тому, що перебування засудженого в стані фізіологічного афекту під час заподіяння ним смерті ОСОБА_4 виключається.

Зазначені акт та показання експертів було отримано з додержанням вимог КПК, і правових підстав вважати ці докази недопустимими немає. Тому їх було обґрунтовано покладено в основу вироку.

Крім того, те, що ОСОБА_1 усвідомлював характер своїх суспільно небезпечних дій, підтверджується й показаннями очевидця подій - свідка ОСОБА_3 Виходячи зі змісту показань останнього, засуджений не тільки свідомо умисно завдавав численних ударів своєму батькові, розумів характер заподіяних останньому тілесних ушкоджень та їх наслідки, але й безпосередньо після вчинення злочину намагався, по суті намагався приховати свою причетність до нього, зібравши з місця події речі в пакет, який потім викинув на пустирі.

Суб'єктивна сторона вбивства, передбаченого ст. 116 КК, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Необхідною умовою кваліфікації дій винного є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого.З установлених судом фактичних обставин не убачається наявності такої обов'язкової умови, а показання ОСОБА_1 про те, що батько його ображав, не є показником емоційного стану, який вказує на сильне душевне хвилювання.

Водночас кількість заподіяних ушкоджень, зміна знарядь злочину (палиця, цеглина, ніж) та завдання ними ударів у життєво важливі органи потерпілому, послідовність дій засудженого, у тому числі після вчинення злочину, а також конкретні обставини провадження підтверджують висновок суду про спрямованість умислу ОСОБА_1 саме на умисне вбивство потерпілого та свідчать про правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК.

Таким чином, доводи захисника в касаційній скарзі про наявність у діянні ОСОБА_1 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 116 КК, є безпідставними.

Аргументів про несправедливістьпризначеного ОСОБА_1 покарання у касаційній скарзі не міститься.

Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК, у ньому також відображено строк і порядок набрання рішенням законної сили та порядок його оскарження, а посилання в касаційній скарзі на протилежне й на порушення у зв'язку з цим права засудженого на захист є неспроможними.

Доводи сторони захисту з питань додержання під час судового провадження норм права, законності засудження ОСОБА_1 за умисне вбивство та порушення права останнього на захист перевірялись апеляційним судом, який, належним чином умотивувавши своє рішення, залишив вирок без змін, а заявлені стороною захисту апеляційні вимоги - без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції у вказаній частині не суперечить положенням статей 370, 419 КПК.

Що стосується аргументів захисника про порушення права ОСОБА_1 на ознайомлення з кримінальним провадженням, то їх не можна визнати прийнятними, адже апеляційний суд до початку перегляду по суті оскарженого вироку надавав засудженому всі матеріали справи.

Істотних порушень норм права, які були би безумовною підставою для скасування оскаржених вироку та ухвали, судом касаційної інстанції під час розгляду кримінального провадження не встановлено.

Разом із тим, доводи захисника про необхідність зарахування засудженому у строк покарання всього строку попереднього ув'язнення до набрання вироком законної сили є слушними.

Частиною 5 ст. 72 КК у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII (далі - Закон № 838-VIII), яка набрала чинності після вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, визначено, що зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, проводиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Відповідно доправового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 серпня 2018 року, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК у редакції згаданого закону.

Однак апеляційний суд засудженому не зарахував за правилами ч. 5 ст. 72 вказаного Кодексу в редакції Закону № 838-VIII строку попереднього ув'язнення, а саме з 5 грудня 2016 року (дата постановлення вироку) по 16 березня 2017 року (набрання вироком законної сили).

З огляду на викладене ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 підлягає зміні на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК, а засудженому необхідно відповідно до ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII зарахувати строк попереднього ув'язнення з 5 грудня 2016 року до набрання вироком законної сили - 16 березня 2017 року включно з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі.

Отже, подану касаційну скаргу слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу XI «Перехідні положення КПК (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу захисника Юдіна М.О. задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 16 березня 2017 року щодо ОСОБА_1 змінити.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII зарахувати засудженому ОСОБА_1 у строк покарання у виді позбавлення волі строк попереднього ув'язнення з 5 грудня 2016 року по 16 березня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

С. С. Голубицький І.В. Григорєва Н.С. Стефанів