Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2023 року

м. Київ

справа №465/2103/18

провадження № 51-2653км22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча ОСОБА_1 ,

судді: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання ОСОБА_4 ,

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_5 ,

захисник ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Франківського районного суду м. Львова від 21 жовтня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 червня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12018140080000546, стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився та проживає у АДРЕСА_1 ,

виправданого за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор посилається на те, що суд першої інстанції не забезпечив законності та об`єктивності при оцінці доказів, допустивши вибіркове ставлення до них, не проаналізував всі докази сторони обвинувачення в їх сукупності та не дав їм відповідну оцінку.

Стверджує, що суд першої інстанції безпідставно визнав показання потерпілої суперечливими і такими, що не узгоджуються між собою та з іншими доказами. Зокрема, суд у вироку послався на те, що показання потерпілої ОСОБА_8 щодо місця заподіяння їй тілесних ушкоджень не знайшли свого підтвердження, оскільки в кімнаті потерпілої та на її одязі не зафіксовано слідів крові або пошкоджень, характерних для боротьби чи вчинення опору злочинцеві. Водночас те, що слідів крові у кімнаті не виявлено, не спростовує факту завдання удару ножем саме у цьому приміщенні. Також під час судового розгляду потерпіла послідовно і чітко вказувала, що ОСОБА_7 завдав їй один удар ножем у груди, вона відштовхнула його та побігла кликати про допомогу, тобто фізичної боротьби, внаслідок якої могли б утворитись пошкодження одягу потерпілої, крім порізу ножем, не було.

Указує, що суд першої інстанції, відхиляючи показання потерпілої, послався на неузгодженість між її описом знаряддя вчинення злочину та оглянутим в судовому засіданні речовим доказом. Так, потерпіла наполягала, що ушкодження їй було завдано не розкладним ножем, а кинджалом, і на сходовій клітці в під`їзді лежав саме кинджал. Однак суд не врахував віку потерпілої (79 років), обставин нападу на неї, який мав місце у нічний час доби та мав відповідний вплив на її психологічний стан. Суд не зіставив її показання з даними протоколу огляду місця події, згідно з якими на сходовій клітці виявлено розкладний ніж типу «метелик», що підтвердили і свідки.

Зазначає, що суд у вироку вказав, що потерпіла впізнала правопорушника виключно за голосом, а не за зовнішніми ознаками, при цьому впізнання його особи за голосом не проводилось. Однак оскільки ОСОБА_8 на місці події безпосередньо вказала на ОСОБА_7 як на нападника, це унеможливило проведення впізнання особи з дотриманням вимог ст. 228 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

При цьому суд не надав оцінки показанням потерпілої ОСОБА_8 про те, що почувши голос нападника, вона упізнала його як особу, яку раніше бачила у під`їзді будинку.

Стверджує, що судом першої інстанції допущено вибірковість та фрагментарність і при оцінці показань свідків. Так, допит у суді свідка ОСОБА_9 був неможливим внаслідок перебування його на тимчасово окупованій території Автономної Республики Крим. Проте свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та інші хоча і не були очевидцями вчинення злочину, однак підтвердили в судовому засіданні, що зі слів ОСОБА_9 останній на крик потерпілої про допомогу зупинив ОСОБА_7 на виході з її квартири та примусив залишитись до приїзду поліції. Проте суд не обґрунтував, чому не визнав показання інших свідків допустимими в порядку ст. 97 КПК України.

Зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінки і сумнівній версії обвинуваченого щодо причин його перебування у нічний час доби в під`їзді будинку, де він не проживає і який знаходиться на значній відстані від його місця проживання, його показання про сварку з дружиною належним чином не перевірено.

Указує, що суд першої інстанції послався на те, що в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_8 просила виправдати обвинуваченого. Однак таке посилання є формальним, адже суд залишив поза увагою мотиви такої позиції потерпілої, яка, даючи показання та виступаючи в дебатах, жодного разу не висловила сумніву у вчиненні нападу саме ОСОБА_7 , однак вважала, що він вчинив це внаслідок складної життєвої ситуації та впливу сторонніх осіб.

На думку прокурора, навіть якщо погодитись з позицією суду про недоведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, а саме мети на заволодіння чужим майном шляхом розбою, суд першої інстанції, діючи в межах вимог ч. 3 ст. 337 КПК України, не надав відповідної кримінально-правової оцінки діям ОСОБА_7 , у тому числі наявності ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, і в разі встановлення відповідних обставин не застосував кримінального закону, який підлягав застосуванню.

Також прокурор у касаційній скарзі стверджує, що суд апеляційної інстанції всупереч приписам ст. 419 КПК України не надав належної оцінки апеляційним вимогам прокурора, не навів в ухвалі достатніх доводів на їх спростування та не вказав переконливих підстав, на яких залишив апеляційну скаргу без задоволення.

Так, апеляційний суд, обмежившись посиланням на правильність критичної оцінки судом першої інстанції показань потерпілої, яка по-іншому описувала знаряддя злочину, залишив поза увагою, що хоча потерпіла й могла помилятись в описі ножа, однак на її тілі виявлено ножове поранення в груди; при виході з її квартири безпосередньо зразу після її крику про допомогу затримано ОСОБА_7 , якого вона впізнала як особу, яка на неї напала і вдарила ножем; інших людей поруч не було. Апеляційний суд продублював твердження суду першої інстанції щодо оцінки показань свідків, які підтвердили присутність ОСОБА_7 на сходовій клітці і вказали саме на нього як на особу, що причетна до злочину, та не спростував доводів апеляційної скарги прокурора щодо можливості застосування ст. 97 КПК України.

Крім того, прокурором в апеляційній скарзі наголошувалось, що суд першої інстанції необґрунтовано визнав недопустимими всі докази у цьому провадженні через відсутність постанови про призначення групи слідчих. Приймаючи таке рішення, суд послався на постанову Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 04 жовтня 2021 року (справа № 724/86/20, провадження № 51-1353кмо21). Разом із тим висновок Об`єднаної палати стосувався випадку здійснення досудового розслідування групою слідчих, тоді як провадження щодо ОСОБА_7 здійснювалось лише одним слідчим - старшою слідчою Франківського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_12 , повноваження якої щодо здійснення досудового розслідування визначено у дорученні, виданому начальником СВ Франківського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_13 , яке містить ті самі реквізити, що й постанова, що не суперечить позиції Об`єднаної палати.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав відповіді на всі аргументи прокурора в апеляційній скарзі щодо незаконності складу суду та щодо порушення таємниці нарадчої кімнати судом першої інстанції.

Зміст судових рішень і встановлені судами обставини кримінального провадження

За вироком Франківського районного суду м. Львова від 21 жовтня 2021 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 187 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю його вини у вчиненні кримінального правопорушення.

За ухвалою Львівського апеляційного суду від 21 червня 2022 року апеляційну скаргу прокурора залишено беззадоволення, а вирок - без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він18 лютого 2018 року близько 22:26, маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом розбою, діючи умисно, з корисливих мотивів проник у квартиру АДРЕСА_2 , де проживає ОСОБА_8 , 1938 року народження. Продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 завдав ОСОБА_8 проникаюче ножове поранення в грудну клітку та відкрито заволодів її особистим майном, а саме двома шкіряними куртками, дублянкою, плащем, шарфом та курткою.

Такі дії ОСОБА_7 було кваліфіковано за ч. 4 ст. 187 КК України як напад з метою заволодіння чужим майном (розбій), поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

Позиції учасників судового провадження

Від захисника ОСОБА_6 надійшли заперечення на касаційну скаргу прокурора.

У судовому засіданні прокурор підтримала подану касаційну скаргу, захисник заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Мотиви Суду

Відповідно до положень ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

За правилами статей 370, 374 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

На думку Суду, обґрунтованими є доводи прокурора, зазначені в касаційній скарзі, про те, що суд першої інстанції не дотримався вказаних вимог закону.

Так, суд першої інстанції визнав всі докази, зібрані під час досудового розслідування, недопустимими внаслідок того, що вони зібрані неуповноваженою на те особою. Мотивуючи свій висновок, суд пославсяу вироку на відсутність в матеріалах кримінального провадженняпроцесуального рішення - постанови про призначення групи слідчих, які були б уповноважені здійснювати досудове розслідування у цьому конкретному кримінальному провадженні. Прокурор у ході судового розгляду вказану постанову не надав, також постанова про призначення групи слідчих не відображена в реєстрі матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018140080000546 стосовно ОСОБА_7 .

Разом з тим, з матеріалів провадження вбачається, що досудове розслідування стосовно ОСОБА_7 здійснювалось не групою слідчих, а лише одним слідчим - старшою слідчою Франківського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_12 , чиї повноваження щодо здійснення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні визначено у дорученні, виданому начальником СВ Франківського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_13 (т. 5, а.п. 68). Доручення оформлено на попередньо виготовленому бланку СВ Франківського ВП ГУ НП у Львівській області, підписане відповідною службовою особою та за змістом, структурою та обсягом викладеної інформації повністю відповідає вимогам ч. 5 ст. 110 КПК України, тобто містить ті самі реквізити, що й постанова: посаду особи керівника органу досудового розслідування, час і місце складання доручення, номер кримінального провадження, внесеного до ЄРДР, попередню правову кваліфікацію та вказівки щодо проведення якісного, ефективного і оперативного досудового розслідування. Надання такого організаційно-розпорядчого документа не суперечить і позиції Об`єднаної палати, викладеної у постанові Касаційного кримінального суду від 04 жовтня 2021 (справа № 724/86/20, провадження № 51-1353кмо21), на яку послався суд у вироку, та згідно з якою зміст і значення процесуального рішення у формі постанови визначає не виключно його назва, а зміст, структура і обсяг викладеної у процесуальному рішенні інформації.

Тому Суд вважає слушними доводи прокурора про безпідставність висновку суду першої інстанції про визнання недопустимими всіх доказів з наведених підстав.

Апеляційний суд залишив без уваги відповідні доводи в апеляційній скарзі прокурора та навіть не згадав в ухвалі про наявність у матеріалах провадження доручення на проведення досудового розслідування.

Також з матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність виправдання обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом, що ним вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 187 КК України.

Разом із тим Суд погоджується з доводами у касаційній скарзі прокурора про те, що суд першої інстанції не проаналізував всі докази сторони обвинувачення в їх сукупності та не дав їм відповідну оцінку, а суд апеляційної інстанції, який зобов`язаний був перевірити, крім іншого, повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, вимог ст. 419 КПК України не дотримався.

Так, обґрунтованими є доводи прокурора про те, що, надаючи оцінку показанням потерпілої ОСОБА_8 суд не врахував її вік - 79 років, нічний час подій, її стресовий стан, внаслідок чого ніж «метелик» здався їй кинджалом. Проте суд не надав уваги тому, що потерпіла вказала на ОСОБА_7 як на особу, яка на неї напала, яку впізнала по голосу, адже зайшовши в кімнату, він повідомив їй «я прийшов тебе зарізати». Вона розповіла суду, що її крик про допомогу почув її сусід ОСОБА_9 , який затримав ОСОБА_7 і примусив його викинути ніж, який був у кишені штанів, на сходову клітку. Також у судовому засіданні потерпіла хоча і просила виправдати нападника, оскільки вважала, що він вчинив злочин внаслідок складної життєвої ситуації та впливу сторонніх осіб, проте сумніву в особі нападника і факту нападу не висловлювала.

Отримання потерпілою тяжкого тілесного ушкодження підтверджується висновком експертизи та довідкою з лікарні.

Також суд першої інстанції зазначив у вироку, що свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 не були очевидцями події і жоден із тих свідків не міг підтвердити причетності ОСОБА_7 до вчинення злочину. Проте прокурор звернув увагу на те, що з вироку також убачається, що вказані свідки у судовому засіданні зазначили, що ОСОБА_8 на сходовій клітці вказала на нападника - ОСОБА_7 , який в той час перебував на сходах між другим і третім поверхами. Бачили свідки і ніж, який лежав на сходах перед відчиненими вхідними дверима в квартиру. Поряд на сходовій клітці знаходився сусід ОСОБА_8 . ОСОБА_9 , який їм розповів, що затримав ОСОБА_7 на виході з квартири потерпілої і заборонив йому покинути місце злочину до приїзду швидкої допомоги та поліції.

Зазначене, у тому числі, спростовує посилання суду на те, що ОСОБА_7 не був затриманим, а протягом години добровільно очікував працівників поліції на сходах, спостерігаючи за тим, що відбувається.

Також прокурор заперечив висновок суду про те, що присутність в судовому засіданні свідка ОСОБА_9 не була забезпечена стороною обвинувачення, внаслідок чого суд був позбавлений можливості дослідити пояснення безпосередньо в судовому засіданні. Зокрема, в апеляційній скарзі прокурор зазначав, що суду було відомо, що за повідомленням органу Державної прикордонної служби УкраїниОСОБА_9 у 2018 році покинув територію України та вибув до тимчасово окупованої території АР Крим, що унеможливлює зв`язок з ним, у тому числі, в режимі відеоконференції, а тому прокурор не мав можливості забезпечити явку вказаного свідка.

Суд першої інстанції, пославшись у вироку на ч. 1 ст. 337 КПК України, відповідно до якої судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, не врахував положення ч. 3 цієї статті щодо права суду на зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище обвинуваченого.

Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, зазначаються: встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Зі змісту ухвали вбачається, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок, не дотримався вимог ст. 419 КПК України, що перешкодило йому ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, у зв`язку з недоведеністю його винуватості є невмотивованим і передчасним.

Зазначене свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування судового рішення.

Крім того, недотримання судом апеляційної інстанції вимог ч. 2 ст. 419 КПКУкраїни, що перешкодило йому ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК Українитакож є підставою для скасування судового рішення.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 415 КПК України, Суд не вбачає підстав для надання оцінки всім доводам, наведеним у касаційній скарзі, яку має бути надано судом під час нового розгляду.

За таких обставин касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, вирок та ухвала -скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції,під час якого суд має врахувати наведене в цій постанові та ухвалити законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргупрокурора задовольнити.

Вирок Франківського районного суду м. Львова від 21 жовтня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 червня 2022 року стосовно ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3