Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 286/1606/22

провадження № 51-1774 км 25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

представника потерпілих ОСОБА_6 ,

потерпілого ОСОБА_7 ,

засудженого ОСОБА_8 ,

захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги представника потерпілих адвоката ОСОБА_6 в інтересах потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_7 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021060500000171 за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Велика Чернігівка Овруцького району Житомирської області, мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Овруцький районний суд Житомирської області вироком від 06 червня 2024 року визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. Цивільні позови потерпілих місцевий суд залишив без задоволення, вирішивши питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_8 17 липня 2021 року приблизно о 10:30., керуючи технічно справним автомобілем марки "Volkswagen Passat", р.н. НОМЕР_1 , на 5 км + 300 м автодороги сполученням Овруч - Велика Чернігівка між населеними пунктами Велика Чернігівка - Підруддя Овруцької територіальної громади Коростенського району, рухаючись в напрямку м. Овруч, в порушення вимог пункту 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), відповідно до якого у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, виявивши попереду себе велосипедистку ОСОБА_12 , яка, рухаючись в зустрічному напрямку, почала переїжджати проїзну частину зліва направо; маючи технічну можливість запобігти наїзду шляхом своєчасного застосування гальмування для зупинки автомобіля, не зреагував належним чином на зміну дорожньої обстановки, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу і здійснив наїзд на ОСОБА_12 , внаслідок чого останній спричинено тілесні ушкодження, від яких вона померла на місці.

Житомирський апеляційний суд ухвалою від 27 лютого 2025 року апеляційну скаргу потерпілих ОСОБА_7 і ОСОБА_11 залишив без задоволення, а апеляційні скарги захисників ОСОБА_10 і ОСОБА_9 задовольнив.

Вирок Овруцького районного суду Житомирської області від 06 червня 2024 року щодо ОСОБА_8 в частині призначеного покарання змінив, на підставі положень ст. 75 КК України звільнив ОСОБА_8 від відбування призначеного йому основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки і поклав на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України. В решті вирок суду залишив без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційних скаргах представник потерпілих просить скасувати ухвалу Житомирського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та м`якістю призначеного покарання.

Обґрунтовуючи свою вимогу, представник потерпілих вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку про наявність таких пом`якшуючих покарання обставин як щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, що не було встановлено судом першої інстанції.

Зазначає, що засуджений не висловлював щирого жалю щодо вчиненого, не просив вибачення у потерпілих. Також потерпілі вважають, що сторона захисту у своїй скарзі намагалась частково перекласти відповідальність за загиблу, що не свідчить про повне визнання вини та щире каяття.

За таких обставин представник потерпілих вважає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано звільнив ОСОБА_8 від відбування призначеного йому основного покарання на підставі положень ст. 75 КК України, тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню.

Позиції учасників судового провадження

Представник потерпілих та потерпілий підтримали подані касаційні скарги.

Прокурор підтримав подані касаційні скарги і просив їх задовольнити.

Захисники та засуджений заперечували проти задоволення поданих касаційних скарг.

Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися положеннями статей 412-414 цього Кодексу.

У касаційних скаргах представник потерпілих не оспорює висновків суду в частині доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій останнього за ч. 2 ст. 286 КК України.

За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч. 3 ст. 419 КПК України при скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.

Однак ухвала апеляційного суду цим вимогам кримінального процесуального закону не відповідає, а доводи представника потерпілих про безпідставне застосування апеляційним судом до ОСОБА_8 положень ст. 75 КК України колегія суддів Верховного Суду вбачає обґрунтованими.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_8 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке вчинено з необережності; дані про його особу, який позитивно характеризується, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.

Суд першої інстанції не встановив обставин, які б відповідно до положень статей 66 67 КК України, пом`якшували або обтяжували призначене покарання.

Також місцевим судом було враховано конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення та поведінку засудженого безпосередньо після його вчинення, який з місця ДТП не зник, у стані алкогольного сп`яніння не перебував, намагався частково відшкодувати потерпілим завдані збитки, але від чого потерпілий відмовився. Також суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_8 активно займається волонтерською діяльністю, врахував поведінку потерпілої, яка також допустила порушення ПДР, і наслідки, які настали у виді смерті людини.

За таких обставин суд дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_8 основного покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, визначеному санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, й при цьому не знайшов підстав для звільнення його від відбування призначеного покарання на підставі положень ст. 75 КК України.

Однак апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження за апеляційними скаргами сторони захисту дійшов висновку про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність судом першої інстанції, що призвело до явної несправедливості призначеного покарання через суворість, оскільки суд не в повній мірі врахував дані про особу засудженого, а також не врахував обставин, які пом`якшують покарання, такі як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

При цьому апеляційний суд вказав, що ці пом`якшуючі покарання обставини були встановлені судом першої інстанції, однак фактично не враховані.

З урахуванням викладеного апеляційний суд змінив вирок місцевого суду й на підставі положень ст. 75 КК України звільнив ОСОБА_8 від відбування призначеного йому основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки і визначив йому обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Колегія суддів Верховного Суду з таким висновком апеляційного суду не може погодитися з огляду на таке.

За вимогами статей 50 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових правопорушень.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який ґрунтується на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяє досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини і захистом інтересів держави й суспільства.

Статтею 75 КК України (в редакції, яка діяла на час вчинення інкримінованого особі діяння), передбачено, що, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або ухвалення рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409 414 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість

На думку колегії суддів Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на положення закону, згідно з якими при вирішенні зазначеного питання суд має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи, та враховувати, що положення ст. 75 КК України застосовуються лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави, на які необхідно послатися у рішенні.

Апеляційний суд, змінюючи вирок суду першої інстанції і звільняючи ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання на підставі положень ст. 75 КК України, не надав належної оцінки суспільній небезпечності вчиненого діяння та наслідкам, які настали.

Крім цього, апеляційний суд які підставу для звільнення засудженого від відбування призначеного покарання вказав, що фактично судом першої інстанції було встановлено наявність пом`якшуючих покарання обставин, таких як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, однак це не було враховано ним належним чином.

Такі висновки апеляційного суду є невмотивованими й суперечать змісту вироку суду першої інстанції, який, дослідивши сукупність наданих йому доказів, чітко вказав про відсутність пом`якшуючих і обтяжуючих покарання обставин.

Верховний Суд вважає висновок апеляційного суду щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_8 положень ст. 75 КК України невмотивованим й таким, що зробленим без урахування особливостей правозастосування вказаної норми матеріального права, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності рішення апеляційного суду вимогам статей 370 419 КПК України.

Враховуючи викладене, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

При цьому суду потрібно врахувати, що за умови підтвердження аналогічного обсягу обвинувачення, даних про особу засудженого й обставин, які пом`якшують та/чи обтяжують покарання, призначення ОСОБА_8 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Керуючись положеннями ст. ст. 434 436 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги представника потерпілих адвоката ОСОБА_6 в інтересах потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3