Історія справи

Ухвала ККС ВП від 22.12.2020 року у справі №211/7531/19

Постанова

іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 211/7531/19

провадження № 51-6134км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ковтуновича М. І.,

суддів Анісімова Г. М., Луганського Ю. М.,

за участю:

секретаря судового засідання Лагоди І. О.,

прокурора Гошовської Ю. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Уманця М. М. на вирок Довгинцівського районного суду м.

Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040720001458, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Потсдаму Німеччина та жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього належного йому майна.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він, як особа, яка раніше вчинила розбій, 14 жовтня 2019 року приблизно о 07:15, перебуваючи в приміщенні Національної Української Лотереї (вул. Лісового 22-А, Довгинцівський район, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область), керуючись корисливим мотивом, маючи умисел на заволодіння чужим майном, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер свого діяння та його суспільно - небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, вчинив розбійний напад за таких обставин.

Побачивши ОСОБА_2 та ОСОБА_3 біля барної стійки, де була розрахункова каса з грошима вищезазначеного закладу, ОСОБА_1, тримаючи в руці частину розбитої скляної пляшки, обхопив рукою за шию ОСОБА_2 і приставив до її горла гостру частину розбитої пляшки та, погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілої, вимагав у неї передати йому гроші, які були в касі. ОСОБА_2 почала чинити опір ОСОБА_1 і він штовхнув її, унаслідок чого потерпіла впала на підлогу. У цей час потерпіла ОСОБА_3, яка сиділа на кріслі за барною стійкою, спробувала вибити з рук ОСОБА_1 розбиту пляшку, однак останній, продовжуючи реалізацію свого злочинного наміру, з метою заволодіння чужим майном, став хаотично наносити тілесні ушкодження потерпілій гострою частиною розбитої пляшки, чим заподіяв їй легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 15 вересня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження

У касаційній скарзі захисник Уманець М. М., посилаючись на неповноту судового розгляду, неправильно надану доказам оцінку, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Суть доводів захисника зводиться до його вказівок на те, що судами не було встановлено винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, а саме не встановлено форми вини, мотиву і мети вчинення злочину.

Так, захисник вважає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є потерпілими від кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, оскільки ОСОБА_1, згідно з обвинувальним актом, обвинувачується у намаганні заволодіти грошима компанії Національна Українська Лотерея, однак ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду не було встановлено, що засуджений мав намір заволодіти належним саме потерпілим майном.

Крім того, Уманець М. М. зазначає, що суд також не встановив, чи дійсно в приміщенні, де відбулися події, здійснює свою діяльність Національна Українська Лотереята на якій правовій підставі, хто є засновником вказаної організації, чи була розміщена у цьому приміщенні каса і чи були наявні в ній гроші, в якій кількості та кому вони належали. Разом з тим також не було встановлено на яких підставах у вищезазначеному приміщенні перебували потерпілі, ким було встановлено відеоспостереження в приміщенні, хто є власником обладнання та на якій правовій підставі відеозапис із камер відеоспостереження потрапив до органів досудового розслідування і суду.

На думку захисника, суд до того ж не встановив об'єкта злочину, що виключає наявність складу інкримінованого ОСОБА_1 кримінального правопорушення.

За його твердженням, висновок суду ґрунтується на суперечливих доказах, якими, на думку Уманця М. М., є показання потерпілих, дані в судовому засіданні та під час слідчих експериментів.

Вказує, що відеозапис, наданий потерпілою ОСОБА_2, не підтверджує наявності умислу в ОСОБА_1 на заволодіння чужим майном і свідчить лише про особисте неприязне ставлення до потерпілих.

Крім того, як зазначає Уманець М. М., судами не було встановлено в діях підзахисного корисливого мотиву.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення статей 23, 404 КПК, оскільки не розглянув клопотання захисника про повторне дослідження відеозапису подій, які мали місце 14 жовтня 2019 року, і не дослідив повторно вказаного доказу.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор Гошовська Ю. М., надавши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційної скарги сторони захисту та просила залишити без зміни судові рішення, постановлені у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені у касаційних скаргах, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Незважаючи на те, що захисник Уманець М. М. посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, суть доводів, наведених у його касаційній скарзі, полягає у незгоді з встановленими фактичними обставинами справи, що з огляду на положення ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, а тому Верховний Суд не перевіряє цих доводів.

Натомість зазначені обставини перевірив суд апеляційної інстанції в межах доводів сторони захисту в апеляційній скарзі. За результатами перевірки порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів встановлено не було.

Під час перевірки судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК . Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.

Так, постановляючи вирок, суд першої інстанції врахував показання:

- засудженого ОСОБА_1, який винуватість визнав частково та пояснив, що разом зі знайомим прийшов пограти до закладу Національної Української Лотереї. Вийшовши на вулицю, в цей час вийшли і потерпілі і почали з нього сміятися. Коли вони зайшли в приміщення закладу, він надбив пляшку з-під пива і теж зайшов всередину. Потерпілі перебували за барною стійкою і почали знову з нього сміятися, підійшовши до них, він дістав заховану в куртку надбиту пляшку і почав махати нею перед ними, одну з потерпілих він штовхнув, і вона впала, а інша стала кричати, після чого він розвернувся та пішов;

- потерпілої ОСОБА_2, яка показала, що разом із потерпілою ОСОБА_3, в нічну зміну працювала в приміщенні Української національної лотереї (вул. Лісового, м.

Кривий Ріг), куди пізно ввечері прийшов пограти в ігрові автомати ОСОБА_1. Коли вони перебували за барною стійкою, до них різко підскочив засуджений і, погрожуючи розбитою пляшкою у вигляді "розочки", почав вимагати гроші. Від його поштовху вона впала на підлогу, в цей час підскочила ОСОБА_3 та відштовхнула нападника. Потім засуджений кинув пляшку в їх бік і пішов. Після цього вона побачила, що у ОСОБА_3 порізані руки. Потерпіла стверджувала, що ОСОБА_1, напавши на неї, вимагав гроші;

- потерпілої ОСОБА_3, яка надала аналогічні показання, що і ОСОБА_2, та вказала, що коли ОСОБА_1 штовхнув ОСОБА_2, у нього в руках була розбита пляшка, він нею розмахував і при цьому вимагав гроші. Коли вона почала його відштовхувати, він порізав пляшкою їй руки.

Крім того, згідно з вироком, винуватість засудженого також підтверджується даними, що містяться у протоколах слідчих дій, а саме: огляду місця події від 14 жовтня 2019 року, згідно з яким, місцем вчинення кримінального правопорушення є приміщення Національної Української Лотереї, розташоване на вул. Лісового, 22-А у м. Кривому Розі. Під час огляду приміщення за барною стійкою виявлено фрагмент скляної пляшки і встановлено наявність у вказаному приміщенні камер відеоспостереження; пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 15 жовтня 2019 року, відповідно до яких потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 впізнали ОСОБА_1 як особу, яка в приміщенні Національної Української Лотереї здійснила розбійний напад на них; огляду речей, згідно з яким предметом огляду є диск із відеофайлами, які були надані під час досудового розслідування потерпілою ОСОБА_2. На відеозаписах видно, як ОСОБА_1 здійснює напад на потерпілих із застосуванням блискучого предмета; проведення слідчих експериментів від 15 жовтня 2019 року за участю ОСОБА_2 та ОСОБА_3, згідно з якими потерпілі в приміщенні Національної Української Лотереї показали на місці про обставини вчинення засудженим нападу на них, та наполягали, що останній під час здійснення нападу кричав їм: "Давай касу", при цьому приставляв розбиту пляшку і погрожував нею.

До того ж його винуватість підтверджена даними висновків експертів: судово-трасологічної від 25 жовтня 2019 року № 28/4.6/1303, відповідно до якої слід пальця руки, що вилучений під час огляду місця події від 14 жовтня 2019 року, належить ОСОБА_1; судової медичної від 18 листопада 2019 року № 1751, згідно з якою встановлено наявність у потерпілої ОСОБА_3 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

З'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному з насильством, небезпечним для життя і здоров'я особи, що зазнала нападу (розбою), вчиненому особою, яка раніше вчинила розбій, і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 187 КК.

Також місцевий суд критично оцінив показання засудженого в частині того, що він штовхав потерпілих через образу на них і провокування його дій, пославшись на спростування цих показань дослідженими доказами.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, зокрема, захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат Уманець М. М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просив скасувати вирок місцевого суду і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю в діянні останнього складу кримінального правопорушення.

Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку ретельно перевірив усі посилання й доводи, викладені захисником у згаданій апеляційній скарзі, і вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.

Обґрунтовуючи свій висновок, апеляційний суд зазначив, що направленість дій, знаряддя злочину, характер та спосіб насильства і погроз, застосованих ОСОБА_1 до потерпілих, свідчить про направленість його умислу на заволодіння майном, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я осіб, що зазнали нападу, та погрозою застосування такого насильства.

Крім того, цей суд правильно вказав про неспроможність доводів сторони захисту про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не можуть мати статусу потерпілих від кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, оскільки вказане спростовується встановленими судом обставинами і показаннями самих потерпілих, які, зокрема, зазначили, що перебували у приміщенні Національної Української Лотереїу зв'язку з виконанням трудових відносин, пов'язаних із матеріальною відповідальністю і збереженням в касі грошей.

Доводи захисника про те, що судом не було встановлено форми виниОСОБА_1,мотиву, мети й об'єкта вчинення кримінального правопорушення, не ґрунтуються на обставинах кримінального провадження з огляду на таке.

Згідно зі ст. 187 КК розбій - це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності, обов'язковим додатковим об'єктом його виступають життя чи здоров'я потерпілого.

Суб'єктивна сторона злочинухарактеризується прямим умислом, корисливим мотивом і спеціальною метою з якою здійснюється напад, - заволодіння чужим майном.

Розбій вважається закінченим злочином з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, незалежно від того, заволодів майном злочинець чи ні.

Суд першої інстанції, взявши до уваги конкретні обставини справи, а саме те, що ОСОБА_1, завчасно приготував знаряддя злочину, надбивши пляшку з-під пива, яку заховав у куртку, зайшов до приміщення Національної Української Лотереї, підійшов до барної стійки, де перебували ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і була розміщена каса вказаної організації, та, погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілого, та із застосуванням такого насильства, що підтверджується показаннями потерпілих, почав вимагати гроші, заподіявши при цьому одній із них тілесні ушкодження.

Вищезазначене беззаперечно вказує на наявність у ОСОБА_1 умислу, корисливого мотиву та мети збагачення, а тому такі дії засудженого правильно кваліфіковані місцевим судом за ч. 2 ст. 187 КК.

Посилання захисника на суперечливість показань потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, наданих у судовому засіданні від 04 лютого 2020 року, та показань, даних під час слідчого експерименту, є неспроможними.

Так, ні одна з допитаних потерпілих не заперечувала того, що засуджений, погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для їх життя і здоров'я вимагав передати йому гроші. Та обставина, що під час слідчого експерименту потерпілі озвучували чітко його фразу "давай касу", а в судовому засіданні вони не могли дослівно згадати вимогу засудженого про передачу йому грошей, не виключає його винуватості у вчиненні розбійного нападу. Зазначене може бути обумовлено тривалістю часу, який минув з моменту подій, та суб'єктивними особливостями запам'ятовування кожною особою цих подій, і в цілому не вказує на суперечливість показань потерпілих.

Доводи в касаційній скарзі захисника щодо того, чи дійсно в приміщенні, де відбулася подія, здійснює свою діяльність Національна Українська Лотерея, на якій правовій підставі, хто є засновником вказаної організації, чи розміщена там каса і чи були наявні у ній гроші, в якій кількості та кому вони належали, а також про здійснення у вказаному приміщенні відеоспостереження, Верховний Суд вважає безпідставними, адже вони не є вирішальними для з'ясування питання наявності у діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 187 КК, оскільки перебувають поза межами ознак цього складу.

Верховний Суд відхиляє доводи захисника про невстановлення правової підстави, на якій відео з камер відеоспостереження було надано органу досудового розслідування та суду.

Так, відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 56 КПК потерпілий протягом кримінального провадження має право подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілою ОСОБА_2 надано відеозаписи з камер відеоспостереження, на яких відображені події, які мали місце 14 жовтня 2019 року. Цей відеозапис слідчий долучив до матеріалів провадження, оглянув, а надалі дослідив його і суд у судовому засіданні 24 лютого 2020 року, який у вироку визнав зазначений доказ належним та допустимим, оскільки відеозаписом підтверджено факт вчинення ОСОБА_1 розбійного нападу.

Отже, кримінальний процесуальний закон не забороняє потерпілому надавати органу досудового розслідування, суду документи, що містять доказову інформацію, і в такому випадку не зобов'язує слідчого отримувати у слідчого судді ухвалу про тимчасовий доступ до відповідних документів.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17 липня 2019 року (справа № 465/3756/17, касаційне провадження № 51-266 км 19).

Безпідставними є і твердження захисника, що вищевказаний відеозапис не підтверджує наявності умислу в ОСОБА_1 на заволодіння чужим майном і свідчить лише про особисте неприязне ставлення до потерпілих.

З наданого потерпілою відеозапису і дослідженого судом вбачається здійснення ОСОБА_1 активних дій вчиненого ним кримінального правопорушення, тоді як висновок про наявність умислу на заволодіння чужим майном суд зробив на підставі сукупності досліджених доказів, зокрема, показань потерпілих, які чітко і послідовно вказували, що засуджений, погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я, та із застосуванням такого насильства до потерпілих вимагав у останніх гроші.

Не є прийнятними і доводи захисника про те, що апеляційний суд усупереч ст. 404 КПК не розглянув клопотання захисника про повторне дослідження відеозапису подій, які мали місце 14 жовтня 2019 року, та не дослідив повторно вказаного доказу.

Положеннями ст. 404 КПК чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як убачається з ухвали апеляційного суду, підстав, передбачених ст. 404 КПК, в апеляційній скарзі стороною захисту наведено не було. Не зазначав захисник їх і під час апеляційного розгляду. Водночас на питання головуючого про наявність у сторони захисту клопотань, захисник Уманець М. М. клопотань не заявив. Тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.

Тому Верховний Суд вважає, що при здійсненні апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК.

Колегія суддів вважає також безпідставними посилання захисника у касаційній скарзі на позиції Верховного Суду, у постановах від 06 грудня 2018 року у провадженні № 51-3288км18 (справа № 718/642/16-к) та від 28 березня 2019 року у провадженні № 51-7629км18 (справа № 753/2814/15-к), оскільки обставини вчинення кримінальних правопорушень в наведених рішеннях істотно відрізняються від тих, що встановлені у цьому кримінальному провадженні.

Так, у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2018 року (провадження № 51-3288км18, справа № 718/642/16-к), суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, щодо виправдання особи через відсутність в її діянні складу інкримінованого їй злочину, оскільки досліджені у судовому засіданні докази свідчили про те, що особа, яка заволоділа мобільним телефоном потерпілої діяла не з корисливим мотивом, а з метою викриття свого чоловіка у зраді, який в цей момент розмовляв з потерпілою по телефону, яким нібито намагалися заволодіти виправдана. Також на підставі показань потерпілої та свідків, допитаних у судах першої та апеляційної інстанцій, встановлено, що у момент відкритого вилучення особою телефону, навіть потерпіла не усвідомлювала суспільної небезпечності таких дій, оскільки впродовж наступних двох годин вони розмовляли між собою у спосіб, який сама потерпіла назвала "нормальним".

Натомість, як вже зазначалось, у цій справі досліджені докази беззаперечно свідчать про те, що ОСОБА_1 діяв саме з корисливим мотивом.

Більш того, Верховний Суд звертає увагу й на те, що версія сторони захисту щодо відсутності корисливого мотиву і вчинення ОСОБА_1 насильницьких дій щодо потерпілих були викликані насміханням останніх належно перевірені судами, за результатом чого були визнані неспроможними та такими, що не підтверджуються матеріалами кримінального провадження.

Що стосується посилань захисника на рішення Верховного Суду від 28 березня 2019 року (провадження № 51-7629км18, справа № 753/2814/15-к), то в цій справі ключовим питанням стало розмежування складів злочинів, передбачених ст. 186 КК та ст. 187 КК, за ознакою застосування до потерпілого насильства, небезпечного для життя і здоров'я, у випадку втрати цим потерпілим свідомості при вчиненні злочину та доведеності цієї обставини перед судом.

Разом з тим у справі, що розглядається, стороною захисту не заперечується як погроза застосування, так і безпосередньо застосування ОСОБА_1 насильства, небезпечного для життя і здоров'я, до потерпілих, а тому порівняння захисником цих справ є необґрунтованим.

Більш того, встановлені фактичні обставини справи і досліджені судами докази не викликають сумнівів у наявності в діянні ОСОБА_1 складу інкримінованого кримінального правопорушення.

З цих підстав Верховний Суд відхиляє ці доводи сторони захисту.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі захисника Уманця М. М. не наведено.

Отже, з урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно вмотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, постановляючи рішення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу захисника Уманця М. М. необхідно залишити без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника Уманця М. М. залишити без задоволення, а вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

М. І. Ковтунович Г. М. Анісімов Ю. М. Луганський