Постанова

Іменем України

22 лютого 2018 р.

м. Київ

справа № 534/412/16-к

провадження № 51-252 км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Могильного О. П.,

суддів: Марчука О. П., Наставного В. В.,

секретаря

судового засідання Тімчинської І.О.,

за участю:

прокурора Міщенко Т.М.,

засудженого ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),

захисника Шаповала В.Д.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та його захисника Плескача В.А. на вирок Комсомольського міського суду Полтавської області від 01 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 25 квітня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015117000000307 за обвинуваченням

ОСОБА_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Погреби Глобинського району Полтавської області, проживаючого АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від 01 квітня 2016 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років із конфіскацією всього належного йому майна та позбавленням спеціального звання «рядовий поліції».

Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 25 квітня 2017 року вирок щодо ОСОБА_2 залишено без змін.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_2 зарахованоу строк відбуття покарання термін попереднього ув'язнення з 01 лютого 2016 року по 25 квітня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за те, що він 01 лютого 2016 року, приблизно о 13.02 год., обіймаючи посаду поліцейського ІТТ Комсомольського ВП КВП ГУ НП в Полтавській області, переслідуючи мету незаконного збагачення, умисно, в телефонному режимі погодився на пропозицію невстановленої органом досудового розслідування особи, абонентом НОМЕР_1, передати за винагороду наркотичний засіб особам, які утримувалися в ІТТ Комсомольського ВП КВП ГУ НП в Полтавській області.

Діючи за домовленістю, в цей же день о 19.28 год. ОСОБА_2, під час слідування на службу, на зупинці громадського транспорту «вул. Добровольського» в м. Комсомольську (м. Горішні Плавні), отримав від невстановленої особи три паперові згортки з наркотичною речовиною для подальшої передачі арештованим та готівкові кошти в сумі 280 грн. в якості винагороди за вчинення дій, пов'язаних з незаконним збутом наркотичних засобів.

Зберігаючи наркотичний засіб при собі, з метою подальшого незаконного збуту стороннім особам, ОСОБА_2 прослідував до відділення поліції Комсомольського ВП КВП ГУ НП в Полтавській області, де при вході у приміщення, був затриманий працівниками УСБУ в Полтавській області. При особистому обшуку в ОСОБА_2 серед іншого, було виявлено та вилучено кошти в сумі 371 грн. і три паперові згортки з наркотичним засобом канабісом, маса якого в перерахунку на суху речовину, згідно з висновком хімічної експертизи, становить відповідно 0,968 г, 2,623 г та 2,961 г.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 порушує питання про скасування вироку першої та ухвали апеляційної інстанцій і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вважає, що судами обох інстанцій допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Стверджує, що матеріали кримінального провадження не містять доказів його винуватості, а прийняті рішення ґрунтуються лише на недопустимих доказах. Зазначає, що не встановлено фактів збуту ним наркотичних засобів іншим особам. Крім цього, вказує, що в його діях відсутня така кваліфікуюча ознака, як збут або передача наркотичних засобів в місця позбавлення волі. Тому, вважає недоведеним його вину у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст. 307 КК України.

У касаційній скарзі захисник Плескач В.А. просить вирок і ухвалу суду щодо ОСОБА_2 скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. Вважає, що судами обох інстанцій не з'ясовано дійсних обставин справи, допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, наслідком чого стало ухвалення незаконних рішень щодо ОСОБА_2 Стверджує про те, що відсутні будь-які дії ОСОБА_2, які б вказували про його умисел на збут наркотичних засобів, а також не встановлено факту збуту ним наркотичних засобів іншим особам, у зв'язку з чим було неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Крім того вказує на те, що суди необґрунтовано визнали допустимими доказами протоколи про проведення негласних слідчих дій.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції) підтримав касаційні скарги та просив їх задовольнити.

Захисник Шаповал В.Д. , також повністю підтримав подані скарги засудженим та його захисником і просив їх задовольнити.

Прокурор Міщенко Т. вважала касаційні скарги засудженого та його захисника необґрунтованими і просила залишити їх без задоволення, а вирок та ухвалу відповідно без змін.

Мотиви Суду

Суд касаційної інстанції відповідно до вимог частини 1 ст. 433 КПК України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, тобто оцінка доказів і встановлення фактичних обставин справи, судом не перевіряється.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 438 КПК України при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має враховувати, що такими є:

- Істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;

- Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;

- Невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а також керуватись ст.ст. 412- 414 цього Кодексу.

Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суд дотримався вимог зазначеного закону.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка кожного доказу є компетенцією суду, який ухвалив вирок, виходячи з точки зору належності, достовірності, допустимості, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

З установленої практики Верховного Суду Українизлочини, передбачені ст.ст. 307, 309, 311 КК України визнаються закінченими з моменту вчинення однієї із зазначених в диспозиціях цих статей альтернативних дій. У випадках, коли винна особа вчинила одну або декілька зазначених дій, але не встигла вчинити іншу дію із тих, які охоплювалися її умислом, скоєне слід розглядати як закінчений злочин за виконаними діями.

Визначальним для правильної кримінально-правової оцінки послідовного вчинення діянь, альтернативно вказаних у кримінально-правовій нормі, зокрема у ст. 307 КК України, є з'ясування змісту суб'єктивного ставлення винної особи до вчинених нею діянь.

Якщо у даної особи був єдиний умисел на придбання, зберігання та передачу у місця позбавлення волі наркотичного засобу, вчинені нею діяння щодо одного й того ж предмета злочину без значного розриву у часі належить розглядати як єдиний злочин і вважати закінченим, незалежно від того чи потрапили наркотичні засоби до кінцевого адресата чи ні.

З матеріалів провадження вбачається, що висновок суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, ґрунтується на сукупності зібраних і належно оцінених судом доказів, і є правильним.

Зокрема, ОСОБА_2 не заперечував факт, що незаконно придбав та зберігав наркотичні засоби і отримавши винагороду за передачу цих речовин у місця позбавлення волі, переніс його до приміщення Комсомольського ВП КВП ГУ НП в Полтавській області де згодом був затриманий, хоч і потім вказав, що залишив їх для особистого вживання.

Окрім того, суд вірно поклав в обґрунтування вироку, як докази про доведеність вини показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які були присутні в якості понятих під час проведення обшуку ОСОБА_2 та з яких вбачається саме умисел ОСОБА_2 на збут наркотичних засобів, данні протоколу обшуку, який проведений з дотриманням вимог кримінально процесуального закону та яким підтверджено факт вилучення в останнього наркотичного засобу, розфасованого окремо в три пакети із зазначенням на одному із них буквених ініціалів, які збігаються із ініціалами осіб, що утримувались в ІТТ.

Вина ОСОБА_2 підтверджена і показаннями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які є колегами останнього та заперечували факт вживання ним наркотичних засобів. Крім того, не виявлено ознак вживання ОСОБА_2 наркотичних засобів і при проходженні щорічного медичного освідчення працівників поліції, він не перебуває і на обліку з приводу вживання наркотичних засобів.

Свідок ОСОБА_9, який є начальником ІТТ Комсомольського ВП КВП ГУ НП в Полтавській області, у судовому засіданні підтвердив, що ОСОБА_2 обіймав посаду поліцейського ІТТ Комсомольського ВП КВП ГУ НП в Полтавській області та виконував обов'язки постового внутрішнього посту біля камер з утримуваними особами в них. Функціональні обов'язки ОСОБА_2 не виключають можливість безпосереднього контакту з засудженими безпосередньо через кватирку в дверях камер, якщо затримані й арештовані порушують правила поведінки, а також і під час роздачі їжі.

Також, судом досліджені всі обставини справи, з'ясування яких могло мати істотне значення для правильного її вирішення, в тому числі і протоколи НСРД, з якими були належно ознайомлені ОСОБА_2 та його захисник в порядку ст.290 КПК України (т.1 а.с. 122-125) і будь-яких клопотань не заявляли. При цьому, суд врахував їх для визначення динаміки дій та направленості умислу ОСОБА_2

Твердження ОСОБА_2 про те, що ІТТ не є місцем позбавлення волі, помилкові та суперечать положенням ст. 393 КК України і Закону України «Про попереднє ув'язнення», зокрема ст.ст. 4, 6, 7, 8, згідно яких ІТТ є таким.

Проявів упередженості щодо ОСОБА_2 під час судового розгляду не встановлено.

Тому, дії ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 307 КК України кваліфіковано правильно. Отже, вважати, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, підстав немає.

Покарання засудженому ОСОБА_2 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення та даних про особу засудженого. Призначене покарання, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Крім цього, при перевірці кримінального провадження встановлено, що такі ж, як і в касаційній скарзі твердження засуджений та його захисник висловлювали у своїх апеляційних скаргах. Апеляційним судом при перевірці матеріалів кримінального провадження в апеляційному порядку рішення прийнято правильно. Свої висновки із цього питання суд належним чином умотивував. Вони підтверджені доказами, які суд апеляційної інстанції ретельно перевірив і належним чином оцінив. Із даними висновками погоджується і колегія суддів. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Що стосується доводів засудженого та його захисника про те, що не з'ясовано дійсних обставин справи, та не спростовано їх доводів про відсутність умислу у ОСОБА_2 на збут наркотичних засобів і факту збуту ним наркотичних засобів іншим особам, то вони ретельно перевірялися судами першої та апеляційної інстанцій і свого об'єктивного підтвердження не знайшли.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що тягнуть скасування чи зміну судових рішень, не встановлено.

За таких обставин колегія суддів вважає, що судові рішення є законними та обґрунтованими і підстав для задоволення касаційних скарг не вбачає.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, п. 15 «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), Суд

у х в а л и в:

Вирок Комсомольського міського суду Полтавської області від 01 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 25 квітня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та його захисника Плескача В.А. - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

О.П. Могильний О.П. Марчук В.В. Наставний