Постанова

Іменем України

21 червня 2018 р.

м. Київ

справа № 263/8377/16к

провадження № 51-464 км17

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Могильного О. П.,

суддів: Марчука О. П., Наставного В. В.,

секретаря

судового засідання Бражника М.В.,

за участю:

прокурора Пономарьової М. С.,

засудженого ОСОБА_2,

та його захисника Бєжанової А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та його захисника Богославця М.М. на вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 10 травня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016050770001367 за обвинуваченням

ОСОБА_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Маріуполя Донецької області, проживаючого по АДРЕСА_1, раніше судимого 27.12.1999р. Донецьким обласним судом за п. «в» ст. 93, ст.100, ч. 1 ст. 106 КК України (в редакції 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років, звільненого 15.11.2007р. умовно-достроково на 7 місяців 27 днів,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п. п. 1, 5, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 лютого 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 15, п. п. 1, 5, 13 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років; за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_2 зараховано у строк відбуття покарання термін попереднього ув'язнення з 12 квітня 2016 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання цивільного позову, процесуальних витрат та речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 10 травня 2017 року вирок щодо ОСОБА_2 змінено. Виключено з вступної частини вироку Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 лютого 2017 року щодо ОСОБА_2 відомості про наявність у нього погашених судимостей, а саме :

- за вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18.08.1983 року, яким ОСОБА_2 засуджено за ч. 3 ст. 140 КК України (в редакції 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна;

- за вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09.09.1992 року, яким ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 140 КК України (в редакції 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з конфіскацією всього майна. На підставі ст. 46-1 КК України (в редакції 1960 року) відстрочено виконання вироку в частині основного покарання на 1 рік;

- за вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21.01.1998 року, яким ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 229-6 КК України (в редакції 1960 року) до покарання у виді штрафу у розмірі 3000 гривень.

Виключено з резолютивної частини вироку Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 лютого 2017 року щодо ОСОБА_2 кваліфікуючу ознаку замах на умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб, а саме ч. 2 ст. 15, п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України. Визначено вважати ОСОБА_2 засудженим вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 лютого 2017 року за ч. 2 ст. 15, п. п. 1, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

У решті вирок залишено без зміни.

Згідно з вироком суду, з урахуванням внесених змін ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за те, що він у невстановлений слідством період часу, маючи мету незаконного придбання, носіння, зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу, незаконно придбав у невстановленої досудовим розслідуванням особи бойовий припас - ручну осколкову гранату РГД - 5 з маркуванням на запалі «90 УЗРГМ 58 583», яку став незаконно зберігати при собі без передбаченого законом дозволу.

12 квітня 2016 року, ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, з метою умисного вбивства своєї сестри ОСОБА_5, шляхом вибуху від вищезазначеної гранати за місцем її проживання в будинку АДРЕСА_2, взяв із собою ручну осколкову гранату РГД - 5 з запалом «90 УЗРГМ 58 583», яка є боєприпасам і став умисно її носити та зберігати при собі без передбаченого законом дозволу. У цей же день, приблизно о 18 год. 50 хв. ОСОБА_2, будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, умисно, з метою умисного вбивства двох і більше осіб, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння в коридорі будинку АДРЕСА_2, в ході конфлікту, що виник на ґрунті особистих неприязних стосунків із сестрою ОСОБА_5, утримуючи в руці ручну осколкову гранату РГД - 5 з запалом «90 УЗРГМ 58 583», усвідомлюючи характер своїх злочинних дій, суспільну небезпечність їх наслідків, знаючи, що в приміщенні житлового будинку окрім потерпілої ОСОБА_5 є інші мешканці, в тому числі потерпілий ОСОБА_6, кинув вищевказану гранату, яка є бойовим припасом у бік потерпілих, які перебували в коридорі. Внаслідок детонування та вибуху гранати, потерпілій ОСОБА_5 осколками спричинено легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Таким чином, ОСОБА_2 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки останні сховалися від вибуху в іншій кімнаті, а потерпілій ОСОБА_5 своєчасно надали медичну допомогу.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування вироку першої та ухвали апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_2 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. При цьому зазначає про те, що дані рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки винесені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Вказує на те, що суди не дали належну оцінку всім доказам по справі та не спростували належними доказами відсутність наміру ОСОБА_2 на вбивство сестри ОСОБА_5 Крім того зазначає, що ОСОБА_2 повинен нести відповідальність за наслідки, які фактично наступили від вибуху гранати, тобто в спричиненні потерпілій ОСОБА_5 легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я, а саме за ч. 2 ст. 125 КК України.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій змінити у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і невідповідністю призначеного судом покарання ступені тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок суворості. Зазначає, що умислу в нього на позбавлення життя потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не було, він лише хотів після сварки здобути над останньою психологічну перевагу. Крім того, зазначає про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, вказує на необ'єктивність і неповноту судового розгляду та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. У зв'язку з цим, вважає, що його дії необхідно перекваліфікувати із ч. 2 ст. 15 і п. п. 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України та призначити більш м'яке покарання відповідно до вимог закону.

На касаційну скаргу захисника Богославця М.М. подали заперечення прокурори, які брали участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, в яких, наводячи відповідні аргументи, стверджують про безпідставність заявлених захисником вимог і просять залишити їх без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 10 травня 2017 року - без зміни.

На касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 подали заперечення потерпілі ОСОБА_5 і ОСОБА_6, які зазначають, що викладені вимоги в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_2 не відповідають дійсності, суперечать отриманим доказам в ході судового засідання, які спростовують доводи наведені в скарзі і повністю підтверджують той факт, що ОСОБА_2 діяв з прямим умислом на вчинення умисного вбивства двох осіб. Просять касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 10 травня 2017 року - без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник Бєжанова А.В. і засуджений ОСОБА_2 підтримали касаційну скаргу останнього, а також касаційну скаргу захисника Богославець М.М. та просили їх задовольнити.

Прокурор Пономарьова М. С., вважає касаційні скарги засудженого та захисника необґрунтованими і просить залишити їх без задоволення.

Мотиви Суду

Суд касаційної інстанції відповідно до вимог частини 1 ст. 433 КПК України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційних скаргах захисника та засудженого, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суд дотримався вимог зазначеного закону.

З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, дав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Правильність кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 263 КК України у касаційних скаргах не оспорюється.

Що стосується винуватості ОСОБА_2 та доведеності його вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 і п. п. 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, то суд обґрунтовано послався на показання потерпілої ОСОБА_5 , яка зазначила, що 12 квітня 2016 року до неї додому, де були вона, її чоловік ОСОБА_7 та подружжя ОСОБА_6 і ОСОБА_8, прийшов ОСОБА_2, який вчинив сварку, приставляв до її горла ніж, висловлював погрози вбивством. Коли за неї заступився чоловік, ОСОБА_2 пригрозив, що принесе гранату і з дому ніхто не вийде живим. Він пішов, а коли повернувся, то зайшов на кухню, де були вона, її чоловік ОСОБА_7 та подружжя ОСОБА_6 і ОСОБА_8, а в руці у нього була граната з якої він висмикнув чеку. ОСОБА_7 вибіг на вулицю викликати поліцію, ОСОБА_6 схопив ОСОБА_2 за руку та просив його не кидати гранату, ОСОБА_8 вибігла на двір, вона вийшла у коридор. У цей час ОСОБА_2 тримаючи в руках гранату, вийшов за нею та стоячи біля дверей у півоберта до неї і обличчям до ОСОБА_6 кинув гранату під ноги потерпілим на відстані 30-40 см від останнього та 1,5 метри від неї, вона вибухнула. Потерпілий ОСОБА_6 зреагував і до вибуху сховався за стінкою кухні, а вона отримала множинні осколкові поранення. Аналогічні показання давав потерпілий ОСОБА_6

Ці показання потерпілих узгоджуються із даними, що містяться у протоколах слідчих експериментів, за участю потерпілих, які детально розповідали про обставини, за яких засудженим щодо них було вчинено протиправні дії.

Окрім того, винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується показаннями свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8; даними протоколів огляду місця події; висновком судової судово-медичної експертизи №262; висновком вибухотехнічної експертизи №329 від 26.05.2016 року; висновком судово-медичної експертизи №230 від 14.04.2016 року щодо ОСОБА_2

Твердження захисника та засудженого ОСОБА_2 про те, що останній не мав умислу на позбавлення життя потерпілих ОСОБА_5 і ОСОБА_6 спростовуються зазначеними вище доказами, при цьому суд правильно врахував поведінку засудженого, яка передувала події злочину, цілеспрямоване взяття гранати у руки, розтиснення «вусиків» чеки, висмикання її з запалу та кидок в намічену ціль, а також його поведінку після вчиненого, який після кидка гранати відразу вискочив з коридору Доводи касаційної скарги про те, що наміру на позбавлення життя потерпілих у ОСОБА_2 не було, а тому його дії неправильно кваліфіковані, ретельно перевірялися судами першої та апеляційної інстанцій і свого об'єктивного підтвердження не знайшли. З цими висновками погоджується і колегія суддів.

Вирішуючи у кримінальних провадженнях про злочини проти життя та здоров'я особи питання про те, з прямим чи непрямим умислом діяв винуватий, суд має виходити із сукупності всіх обставин провадження й ураховувати не тільки поведінку винуватого, потерпілого і їх взаємостосунки до злочину, під час і після його вчинення, але й спосіб учинення злочину, застосовані засоби і знаряддя, сам характер заподіяних потерпілим поранень. Про наявність саме прямого умислу можуть свідчити, зокрема, діяння винуватого, які завідомо для нього повинні були потягти смерть потерпілих і не призвели до смертельного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі.

Характер, послідовність, рішучість і динамічність дій, вчинених засудженим ОСОБА_2, знаряддя злочину, призначення гранати для ураження живої сили, підготовчі дії до її кидка, - усе це в сукупності свідчить про те, що ОСОБА_2 мав прямий умисел на позбавлення життя потерпілих, але вони не призвели до смертельного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі.

За таких обставин суд правильно розцінив дії ОСОБА_2 і дійшов обґрунтованого висновку, що за своїми ознаками ці дії утворюють склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 і п. п. 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК України. Отже, вважати, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, підстав немає.

Також судом досліджені всі обставини провадження, з'ясування яких могло мати істотне значення для правильного її вирішення. Проявів упередженості щодо ОСОБА_2 під час судового розгляду не встановлено.

Покарання засудженому ОСОБА_2 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням тяжкості кримінальних правопорушень та даних про особу засудженого. Призначене покарання, є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Крім цього, при перевірці кримінального провадження встановлено, що такі ж, як і в касаційній скарзі твердження захисник та засуджений висловлювали у своїх апеляційних скаргах. Апеляційним судом при перевірці матеріалів кримінального провадження в апеляційному порядку рішення прийнято правильно. Свої висновки із цього питання суд належним чином умотивував. Вони підтверджені доказами, які суд апеляційної інстанції ретельно перевірив і належним чином оцінив. Із даними висновками погоджується і колегія суддів. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що тягнуть скасування чи зміну судових рішень, не встановлено. Доводи ж касаційних скарг засудженого та його захисника практично зводяться до необхідності перевірки фактичних обставин справи.

Отже, Суд дійшов висновку, щодо безпідставності вимог касаційних скарг засудженого та його захисника.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, п. 15 «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), Суд

у х в а л и в:

Вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 10 травня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 та касаційну скаргу його захисника Богославця М.М. - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

О.П. Могильний О.П. Марчук В.В. Наставний