Історія справи

Постанова ККС ВП від 20.06.2023 року у справі №607/5100/21
Постанова ККС ВП від 20.06.2023 року у справі №607/5100/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2023 року

м. Київ

справа № 607/5100/21

провадження № 51-1716км23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 серпня

2022 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021216040000294, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше

не судимого,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Вступ

ОСОБА_7 19 лютого 2021 року умисно завдав потерпілій ОСОБА_8 легкі тілесні ушкодження.

Суд першої інстанції кваліфікував діяння та засудив ОСОБА_7 за ч. 1

ст. 125 КК України.

Апеляційний суд, після перегляду вироку суду першої інстанції в апеляційному порядку, залишив вирок місцевого суду без змін.

У поданій касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що спричинило, крім іншого, безпідставне стягнення із засудженого на користь потерпілої грошових коштів на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення та на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело, окрім іншого, до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить пом`якшити засудженому покарання шляхом призначення покарання не пов`язаного з громадськими роботами та відмовити в задоволенні цивільного позову в оскаржуваній його частині.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи:

- Про правильність застосування судами у даному кримінальному провадженні закону України про кримінальну відповідальність;

- Стосовно наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при постановлені судами своїх рішень у даному кримінальному провадженні;

- Щодо обґрунтованості вирішення судами у провадженні цивільного позову в частині розміру суми стягнення із засудженого на користь потерпілої в рахунок відшкодування останній моральної шкоди.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

30 серпня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт строком на 135 годин.

Цим же вироком вирішено пред`явлений потерпілою у провадженні цивільний позов та ухвалено стягнути із засудженого на користь потерпілої 62 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 8 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 19 лютого

2021 року, приблизно о 16:20 та в подальшому о 21:10, перебуваючи у гуртожитку на АДРЕСА_2 , в ході конфлікту з потерпілою, умисно наніс їй один удар лівою рукою, у якій знаходилась бляшана банка, у ділянку потилиці та удари кулаком в ділянку голови та плеча потерпілої, а також схопив лівою рукою її за шию. Своїми діями засуджений спричинив потерпілій легкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року вирок

місцевого суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник у зв`язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело, крім іншого, до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, просить пом`якшити засудженому покарання шляхом призначення покарання не пов`язаного з громадськими роботами та відмовити в задоволенні цивільного позову в оскаржуваній його частині.

В обґрунтування своїх вимог захисник, аналізуючи докази і викладаючи власну версію подій, стверджує, що винуватість засудженого у вчиненні ним інкримінованого йому кримінального проступку не було доведено поза розумним сумнівом належними та допустимими доказами, а конкретно факт нанесення потерпілій легких тілесних ушкоджень, а саме протоколи слідчих експериментів за участю потерпілої та свідка ОСОБА_9 від 05 березня 2021 року не доводять зазначений факт, оскільки вказані протоколи лише підтверджують показання даних осіб, які вони давали на досудовому розслідуванні, а не безпосередньо в суді.

Також вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду.

Крім цього, захисник посилається на те, що суди порушили загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначили засудженому занадто суворе покарання. Свої доводи мотивує тим, що суди не врахували конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого, що в сукупності давало судам підстави призначити більш м`яке покарання ніж громадські роботи за вчинений ним кримінальний проступок.

До того ж стверджує, що апеляційний суд всупереч вимогам статті 419 КПК України не усунув усіх допущених судом першої інстанції порушень, своє рішення про залишення апеляційноїскарги засудженого беззадоволення належним чином не мотивував та дійшов передчасного висновку про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Водночас, на думку захисника, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, безпідставно дійшов висновку про суму стягнутої із засудженого на користь потерпілого моральної шкоди у розмірі 8 000 грн.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу

захисника не подавалися.

У судовому засіданні прокурор виступив проти задоволення касаційної скарги захисника.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Оспорювання стороною захисту установлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Про правильність застосування судами у даному кримінальному провадженні закону України про кримінальну відповідальність.

Під час перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки суду щодо доведеності винуватості засудженого у спричинені потерпілій умисного легкого тілесного ушкодження, суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 .

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

У свою чергу, відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Положеннями ст. 84 КПК України передбачено те, що доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Статтею 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне й об`єктивне уявлення щодо обставин конкретного кримінального провадження та постановити відповідне процесуальне рішення.

Стосовно матеріалів даного кримінального провадження, то колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, висновок про доведеність винуватості засудженого, обґрунтовано зробив на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК України й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, мотивуючи своє рішення про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, суд першої інстанції послався на показання потерпілої ОСОБА_8 , яка під час її допиту розповіла суду обставини нанесення їй засудженим тілесних ушкоджень, зокрема те, що за встановлених судом місця та часу засуджений наблизився до неї та наніс їй удар лівою рукою, у якій знаходилась бляшана банка, у потиличну ділянку правої сторони голови. У цей час поруч був її чоловік ОСОБА_9 . Після прибуття працівників поліції, потерпілій стало погано, та працівники поліції викликали бригаду швидкої медичної допомоги, з якою потерпіла поїхала у лікарню. У подальшому, цього ж дня, після повернення з лікарні, засуджений наніс їй удар правою рукою у ліву сторону голови та удар правою рукою у ліву сторону грудної клітки, і виштовхавши потерпілу на балкон схопив рукою за шию і перехилив її через перила балкону. Потерпіла почала сильно кричати, та на крик вибіг її чоловік ОСОБА_9 , який забрав засудженого.

Також показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які безпосередньо бачили факт нанесення засудженим потерпілій тілесних ушкоджень та під час їх допиту у суді першої інстанції в деталях розповіли суду обставини та механізм нанесення потерпілій засудженим тілесних ушкоджень.

Слід зазначити, що допит потерпілої та свідків судом першої інстанції було проведено у відповідності до вимог КПК України, їх показання є логічними та підтверджуються іншими належними доказами у кримінальному провадженні. Причин обмовляти зазначеними особами засудженого не було встановлено, а тому суд не мав підстав не довіряти показанням, які потерпіла та свідки надали суду.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції не знайшов підстав сумніватися в правдивості показань потерпілої та свідків на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку, з чим погоджується і колегія суддів.

Водночас судом першої інстанції в основу обвинувального вироку було покладено досліджені письмові докази, зокрема:

- висновок експерта № 139 від 22 лютого 2021 року, яким встановлено, зокрема те, що у ОСОБА_8 виявлені садна лівого плеча, синець та садно 2-го пальця лівої кисті. У ОСОБА_8 при огляді 20 лютого 2021 року ортопед-травматологом КНП "Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги" (консультаційний висновок спеціаліста № 1585) відмічено гематоми потиличної ділянки волосистої частини голови справа. Характер та морфологічні властивості виявлених тілесних ушкоджень, вказують на їх утворення від дії тупих предметів, близько за 2-4 доби до судово-медичного огляду ОСОБА_8 , не виключено у вказаний в постанові термін - 19 лютого 2021 року. Індивідуальні особливості поверхонь травмуючих предметів у характері ушкоджень не відобразились. Проте утворення виявлених у ОСОБА_8 тілесних ушкоджень за повідомлених нею при судово-медичній експертизі обставин події, не виключається. Вони не властиві для утворення при падінні на площинні ("падінні з висоти власного зросту"). Виявлені у ОСОБА_8 тілесні ушкодження за ступенем тяжкості належать до легких (т. 1, а. п. 44-46).

- протокол огляду (відеозапису) від 10 березня 2021 року, згідно якого оглянуто компакт-диску «ALERUS DVD+R 4,7 GB 120 min 16Х SPREED», на якому міститься відеозапис події, що мала місце 19 лютого 2021 року, на

вул. Б. Лепкого, 3 у м. Тернополі. При перегляді відеозапису, зокрема встановлено те, що на 0:00:28 год. відеозапису в об`єктиві камери відеоспостереження з`являється громадянин візуально схожий на ОСОБА_7 , який одягнений у джинсові штани, кофту з капюшоном коричневого кольору із надписами спереду та на рукавах білого кольору, та взуття чорного кольору із полосками білого кольору, котрий тримає у правій руці предмет візуально схожий на бляшану банку. На 0:00:33 год. відеозапису громадянин візуально схожий на ОСОБА_7 переставляє предмет візуально схожий на бляшану банку із правої руки у ліву. Потерпіла ОСОБА_8 вказує, що після цього моменту на

0:00:34 год. відеозапису громадянин візуально схожий на ОСОБА_7 наніс удар бляшаною банкою, котру тримав у лівій руці в ділянку потилиці

ОСОБА_8 з правого боку. На 0:00:55 год. відеозапис завершується. Водночас вказаний відеозапис оглянуто і у судовому засіданні суду першої інстанції (т. 1,

а. п. 69-72).

- протокол проведення слідчого експерименту за участю потерпілої від

05 березня 2021 року разом із таблицею ілюстрацій, згідно якого потерпіла ОСОБА_8 розповіла про подію, зокрема те, що 19 лютого 2021 року, приблизно о 16:20 ОСОБА_7 підійшов ближче до неї та у них зав`язався словесний конфлікт. Надалі вони стояли обличчям один до одного та він наніс їй удар лівою рукою, у якій знаходилась бляшана банка в ділянку потилиці з правого боку. В цей час поблизу стояв її чоловік ОСОБА_9 , який все бачив та також підійшов до них. Після цього вони розійшлись по квартирах. Тоді вона викликала працівників поліції та звернулась за медичною допомогою. Того ж дня, приблизно о 21:10 знову зустріла свого сусіда ОСОБА_7 , він мовчки наніс їй удар кулаком правої руки в ділянку грудної клітини з лівого боку. Після цього

ОСОБА_7 наніс їй удар кулаком правої руки в ділянку голови з лівого боку. Потім схопив її лівою рукою за шию та намагався перекинути через перило балкону. Коли він наносив їй удари вона голосно кричала і це почув її чоловік, який знаходився в квартирі, який вибіг та забрав засудженого від неї (т. 1,

а. п. 54-59).

- протокол проведення слідчого експерименту за участю свідка від 05 березня 2021 року разом із таблицею ілюстрацій, згідно якого свідок ОСОБА_9 розповів про подію, крім іншого те, що він 19 лютого 2021 року, приблизно о 16:20 побачив як ОСОБА_7 тримав у правій руці бляшану банку, яку різко переставив у ліву руку та наніс його дружині ОСОБА_8 удар в ділянку потилиці з правого боку. В цей час він стояв поруч, проте не думав, що

ОСОБА_7 вдарить його дружину та не встиг відвернути удар. Після цього вони розійшлись по своїх квартирах та його дружина викликала працівників поліції та звернулась за медичною допомогою. Того ж дня приблизно о 21:10 почувши як його дружина голосно кричить, вийшов із квартири та побачив як ОСОБА_7 перебуваючи на загальному балконі схопив його дружину ОСОБА_8 лівою рукою за ділянку шиї та перехиляв через перило балкону. Побачивши це одразу забрав його від дружини та вони пішли до своєї квартири, однак ОСОБА_7 пішов за ними та намагався зайти до квартири, проте йому вдалось закрити перед ним двері. Також після події яка відбулась, дружина розповіла, що до того, як ОСОБА_7 схопив її за шию, останній наніс удар правою рукою в ділянку грудної клітини та удар кулаком правої руки в ділянку голови його дружині ОСОБА_8 (т. 1, а. п. 60-64).

- протокол проведення слідчого експерименту за участю свідка від 09 березня 2021 року разом із таблицею ілюстрацій, згідно якого свідок ОСОБА_10 розповіла про подію, яка сталася 19 лютого 2021 року, приблизно о 16:20, зокрема те, що перебувала у своїй квартирі та почувши крик, вийшла на загальний коридор. Там побачила, що між сусідами, а саме ОСОБА_7 та

ОСОБА_8 відбувається словесний конфлікт. В ході якого ОСОБА_7 тримаючи бляшану банку у правій руці почав наближатись до ОСОБА_8 та підійшовши переставив бляшану банку у ліву руку та наніс ОСОБА_8 удар в ділянку потилиці з правого боку. Після цього вони ще деякий час сварились, після чого розійшлись в різні боки. Також того самого дня приблизно о 21:10, перебуваючи у своїй квартирі почула крики із загального коридору. Хто саме кричав вона не знає. Із свого помешкання вона не виходила та більше нічого по даному факту повідомити не може.

Що стосується протоколів слідчих експериментів, на підставі яких було встановлено факт та механізм нанесення потерпілій легких тілесних ушкоджень, то вони обґрунтовано визнані судом належними та допустимими доказами з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Частиною 2 цієї статті передбачено, що під час проведення слідчого експерименту можуть проводитися вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу.

Тобто метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Відомості, повідомлені, зокрема потерпілою та свідками під час проведення слідчого експерименту, є складовою частиною змісту документа як іншого окремого процесуального джерела доказів - протоколу слідчого експерименту, де фіксуються його хід та результати.

Тобто відомості, які надаються під час слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК України є документом.

При цьому показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним джерелом доказів - протоколом слідчого експерименту.

Виходячи із сутнісних ознак показань, визначених в ч. 1 ст. 95 КПК України, у системному зв`язку із ч. 2 ст. 84 цього Кодексу, показання є самостійним процесуальним джерелом доказів лише в тому випадку, коли вони надаються під час допиту.

Приписами ч. 4 ст. 95 КПК України встановлено те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які було отримано в порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, мають застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійного процесуального джерела доказів, згідно зі ст. 95 КПК України.

При проведенні слідчого експерименту участь, зокрема потерпілої та свідків

не може виявлятися виключно в формі повідомлення відомостей про фактичні дані, які мають значення для кримінального провадження (адже це є предметом допиту).

Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції, аналізуючи дані зазначені в протоколах проведення слідчих експериментів за участю потерпілої та свідків від 05, 09 березня 2021 року із відповідними додатками до них, взяв до уваги те, що учасники цієї слідчої дії описували перебіг подій, які відбувалися

19 лютого 2021 року, при цьому, детально вказували на місце розташування засудженого та потерпілої один до одного, місце перебування їх та засудженого, відтворили механізм нанесення засудженим потерпілій тілесних ушкоджень, а не давали показання, як про це стверджує захисник.

Тобто слідчі експерименти відбувалися у формі, що містили ознаки відтворення дій, обстановки, обставин події, що свідчило про те, що ці слідчі (розшукові) дії були проведені із дотриманням вимог закону та прав учасників такої слідчої дії. Суд у вироку послався на протоколи проведення цих слідчих (розшукових) дій як на цілісний документ, що є джерелом доказів, а не на показання потерпілої та свідків, яке за своєю природою є самостійним джерелом доказів, визначеним

ст. 84 КПК України.

Зазначеним протоколам слідчих експериментів суд першої інстанції надав відповідну правову оцінку з точки зору належності та допустимості в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні.

Отже, з урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції, враховуючи встановлені на підставі сукупності досліджених доказів обставини цього провадження, у вироку чітко вказав, що тілесні ушкодження потерпілій були заподіяні засудженим умисно та, даючи в рішенні правову оцінку визнаному судом доведеним діянню, недвозначно зазначив, що умисні дії засудженого виразились у заподіянні легкого тілесного ушкодження.

Проаналізувавши всі наявні докази у кримінальному провадженні, у тому числі й дані, що містяться у протоколах слідчих експериментів, встановивши фактичні обставини у кримінальному провадженні, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про вчинення засудженим інкримінованого йому кримінального проступку та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 125 КК України, з таким висновком погоджується і колегія суддів.

Тому доводи сторони захисту про протилежне є безпідставними та такими, що спростовуються наведеним вище та матеріалами даного кримінального провадження.

Доводи захисника щодо суворості покарання, яке було призначено засудженому, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Стосовно покарання та його мети, то відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Частиною 1 статті 65 КК України установлено, що суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Нормами ст. 12 КК України передбачена класифікація кримінальних правопорушень:

1. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.

2. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі.

З матеріалів кримінального провадження вбачається те, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України, яке відповідно до положень ст. 12 КК України є кримінальним проступком.

Так, з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції слідує, з яким погодився і апеляційний суд, при обранні виду та розміру покарання засудженому суд врахував те, що кримінальний проступок був вчинений засудженим проти здоров`я потерпілої, дані про особу винного, зокрема, його вік, стан здоров`я, характеристику в загальносоціальному плані, а також відсутність обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Врахувавши всі зазначені обставини в сукупності, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, обґрунтовано призначив засудженому

покарання в межах санкції ч. 1 ст. 125 КК України у виді ста тридцяти п`яти годин громадських робіт, з чим погоджується і колегія суддів.

Таким чином, відсутні підстави вважати призначене засудженому покарання таким, що не відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі через суворість.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі засудженого, в тому числі і тим на які сторона захисту послалася у своїй касаційній скарзі, обґрунтовано спростував їх, навів підстави, з яких дійшов такого висновку.

Отже, колегією суддів під час перевірки матеріалів даного кримінального провадження не встановлено даних про неправильне застосування судами закону України про кримінальну відповідальність у даному кримінальному провадженні.

Щодо обґрунтованості вирішення судами у провадженні цивільного позову в частині розміру суми стягнення із засудженого на користь потерпілої в рахунок відшкодування останній моральної шкоди.

Стосовно доводів захисника, наведених у касаційній скарзі про безпідставне стягнення із засудженого на користь потерпілої суми на відшкодування моральної шкоди у розмірі 8 000 грн, то колегія суддів вважає їх безпідставними з наступних підстав.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 128 КПК Україницивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Також у ч. 1 ст. 368, частинах 3, 4 ст. 374 КПК України передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, і якщо так, то на чию користь, в якому розмірі та порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.

Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, і при цьому застосовуються норми ЦК України.

Згідно із положеннями п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

При цьому суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити причинний зв`язок між діянням і шкодою, що настала, й дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

Встановивши доведеність винуватості ОСОБА_7 , суд першої інстанції, задовольнив частково позовні вимоги потерпілої ОСОБА_8 , крім іншого, стягнув із засудженого на її користь 8 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Так, як убачається з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, щодо визначення та обґрунтування розміру відшкодування моральної шкоди потерпілій було встановлено судом з достатнім урахуванням характеру вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, глибини та тривалості моральних та фізичних страждань потерпілої, пов`язаних з вчиненням щодо неї протиправних дій засудженим. Також виходячи при цьому з вимог розумності, виваженості та справедливості, суд врахував конкретні обставини провадження та докази досліджені і оцінені в судовому засіданні, діяв на власний розсуд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій і вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди було визначено із засад розумності, виваженості та справедливості з урахуванням фізичних та моральних страждань потерпілої, конкретних обставин справи, наслідків вчиненого кримінального правопорушення.

Тому доводи касаційної скарги захисника про протилежне спростовуються наведеним вище та матеріалами даного кримінального провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Вирок суду відповідає положенням статей 370 374 КПК України, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Призначене засудженому ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам

ст. ст. 50 65 КК України. Таке покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для скасування чи зміни судових рішень при перевірці даного кримінального провадження, колегією суддів не встановлено.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі захисника та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не допущено, призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 серпня

2022 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 -

без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3