Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 672/1246/21

провадження № 51-2772км22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Городоцького районного суду Хмельницької області від 3 лютого 2022 року та ухвалу Хмельницького апеляційногосуду від 2 червня 2022 рокув кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021243060001458 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт. Понінка Полонського району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, в останній раз - 21 листопада 2019 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Городоцького районного суду Хмельницької області від 3 лютого 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, і призначено йому покарання у виді громадських робіт на строк сто шістдесят годин.

На підставі ст. 71, ч. 1 ст. 72 КК за сукупністю вироків до покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 листопада 2019 року та остаточно ОСОБА_7 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 10 днів.

Згідно з вироком 17 листопада 2021 року близько 07:30 ОСОБА_7 , перебуваючи на подвір`ї господарства за місцем свого проживання на АДРЕСА_1 , під час суперечки з дружиною ОСОБА_8 , яка виникла на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, з метою спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та наслідків і бажаючи їх настання, умисно схопив ОСОБА_8 за волосся та правою ногою завдав їй один удар у ділянку правого стегна, заподіявши потерпілій легких тілесних ушкоджень.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 2 червня 2022 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 , а кримінальне провадження закрити на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.

На обґрунтування своїх вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначає, що ОСОБА_7 необґрунтовано засуджено у вчиненні інкримінованого злочину та вважає, що вина останнього не доведена належними та допустимими доказами. На думку сторони захисту, показання свідка ОСОБА_9 та наявний в справі висновок експерта не доводять, що саме її підзахисний заподіяв потерпілій легких тілесних ушкоджень. Звертає увагу на те, що органами досудового розслідування порушені строки, визначені п. 1 ч. 3 ст. 219 КПК, оскільки обвинувальний акт було направлено до місцевого суду поза межами строку досудового розслідування.

Вказує, що апеляційний суд формально розглянув справу, не обґрунтував належним чином своїх висновків та всупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторний допит свідка і експерта. Вважає ухвалу апеляційного суду невмотивованою.

Позиції учасників судового провадження

Захисникпідтрималакасаційнускаргутапросилаїїзадовольнити, а прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Згіднозі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуальногозакону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Прицьому відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У касаційній скарзі захисник, не погоджуючись із судовими рішеннями та вважаючи, що її підзахисного засуджено необґрунтовано, зокрема, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Узв`язку із цим колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до

ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального тапроцесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Такимчином, неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, з огляду на наведені вимоги закону, не можуть бути предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Водночас, перевіряючи правильність судових рішень, постановлених щодо

ОСОБА_7 , з огляду на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність і дотримання вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції (з яким обґрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції) відповідно до вимог ст. 370 КПК обґрунтував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з приписами ст. 94 КПК.

Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин суд першої інстанції обґрунтував показаннями засудженого та потерпілої ОСОБА_8 , які в судовому засіданні пояснили, що вранці 17 листопада 2021 року між ними виник конфлікт. При цьому потерпіла зазначала, що після конфлікту звернулася до поліції та матері ОСОБА_9 по захист від протиправних дій свого чоловіка ОСОБА_7 .

Свідок ОСОБА_9 пояснила суду, що 17 листопада 2021 року між ОСОБА_7 та її донькою ОСОБА_8 виник конфлікт. Почувши крик доньки, вона прийшла на їх подвір`я, де побачила, що ОСОБА_7 тримає її доньку за плечі. Вона попросила відпустити ОСОБА_8 , що він і зробив. Однак остання почала наносити удари якимось предметом (палицею чи сокирою) по автомобілю. Після чого ОСОБА_7 схопив потерпілу за коси і відтягнув від автомобіля. Одразу ж після події донька показала їй почервоніння на нозі та сказала, що це її щойно вдарив ногою чоловік в ході сварки. Також зазначила, що донька не могла обмовити свого чоловіка, сказавши їй неправду.

Показання свідка ОСОБА_9 суд узяв до уваги, оскільки вони узгоджуються з іншими дослідженими судом доказами, а саме висновком експерта № 488, показаннями експерта. Цей свідок повідомила суду про обставини, очевидцями яких вона була, отже відсутні підстави вважати показання свідка недопустимим доказом, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій.

Як видно з даних висновку експерта № 488 від 17 листопада 2021 року, виявлене у потерпілої тілесне ушкодження виникло не менш як від однієї дії тупого твердого предмету, в який могла бути взута нога сторонньої людини та їй подібний предмет. Тілесне ушкодження не є характерним для виникнення при падінні з висоти власного зросту та ударі об тупий твердий предмет і по строку виникнення може відповідати встановленим у справі обставинам. По своєму характеру відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень

Експерт ОСОБА_10 у судовому засіданні підтримав вищевказаний висновок та пояснив, що за результатами експертного дослідження потерпіла ОСОБА_8 вказувала на те, щосаме ОСОБА_7 ударив її ногою в стегно, внаслідок чого вона отримала тілесне ушкодження. Зазначав, що за давністю та механізмом утворення вказаний синець на стегні не міг виникнути, як указує потерпіла в судовому засіданні, від удару об дитяче ліжко за 4-7 днів до вказаного конфлікту, також він не міг виникнути від падіння з висоти власного зросту.

Як убачається з матеріалів провадження під час розгляду справи місцевий суд дотримався вимог ст. 22 КПК, якою передбачено обов`язок суду, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створювати необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав, зокрема, збирати та подавати суду докази і доводити перед судом їх переконливість.

Водночас жоден доказ не має наперед встановленої сили і оцінюється судом у сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з приписами ст. 94 КПК.

Отже, вказані докази є логічними і послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх правдивості. Підстав не довіряти цим доказам у суду не було.

Що стосується доводів захисника про те, що не перевірено належним чином позиції потерпілої, яка у місцевому суді вказувала на те, що отримала тілесне ушкодження на нозі внаслідок удару об кут ліжка, то вони були предметом перевірки судів попередніх інстанцій та не знайшли свого підтвердження.

Під час судового розгляду в місцевому суді було допитано експерта ОСОБА_11 , який підтримав свій висновок № 488 і зазначив, що синець на стегні у потерпілої не міг виникнути від удару об дитяче ліжко за 4-7 днів до вказаного конфлікту.

Крім того, показанням потерпілої ОСОБА_8 суди попередніх інстанцій надали критичну оцінку, навівши в судових рішеннях мотиви і аргументи своїх висновків, з якими погоджується Суд.

Доводи захисника про те, що порушено вимоги ч. 2 ст. 298-4 КПК, не є слушними.

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, 25 листопада 2021 року та роз`яснено йому його процесуальні права, у тому числі і право заявляти клопотання про проведення процесуальних дій, одержувати копії процесуальних документів.

26 листопада 2021 року ОСОБА_7 в порядку ст. 290 КПК ознайомився з матеріалами кримінального провадження в повному обсязі та зазначив, що заяв, клопотань і доповнень у нього не має.

У місцевому суді досліджувався висновок експерта № 488 від 17 листопада 2021 року та допитувався експерт, якомувсі учасники судового розгляду могли задавати питання та у разі незгоди з цим висновком останні могли звернутися до суду про проведення нової експертизи.

Однак сторона захисту з таким клопотанням ані в місцевому суді, ані в апеляційному суді не зверталася.

Укасаційній скарзі захисник наводить доводи про те, що органами досудового розслідування порушені строки, визначені ст. 219 КПК, проте такі доводи є безпідставними.

Положеннями ст. 219 КПК визначено, що строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення у ЄРДР до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження (ч. 1 ст. 219 КПК). З дня повідомлення особі про підозру досудове розслідування повинно бути закінчене протягом сімдесяти двох годин у разі повідомлення особі про підозру про вчинення кримінального проступку (п. 1 ч. 3 ст. 219 КПК).

Відповідно до висновку, який викладений у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 вересня 2021 року (справа № 711/3111/19), кінцевим моментом строку досудового розслідування є його закінчення, яке, як етап кримінального провадження, законодавець пов`язує у часі зі зверненням з обвинувальним актом до суду (його фактичним направленням). А тому в межах строку досудового розслідування обвинувальний акт має бути не лише складено, затверджено та вручено, а й безпосередньо направлено на адресу суду.

Як встановили суди попередніх інстанцій, ОСОБА_7 25 листопада 2021 року повідомлено про підозру за ч. 1 ст. 125 КК.

Таким чином, останнім днем строку досудового розслідування було28 листопада 2021 року (неділя).

26 листопада 2021 року складено обвинувальний акту кримінальному провадженні і цього ж дня, в порядку ст. 290 КПК повідомлено про завершення досудового розслідування танадано підозрюваному ОСОБА_7 доступ до матеріалів, з якими він у цей же день ознайомився.

Згідно супровідного листа обвинувальний акту вказаному кримінальному провадженнінаправлено до Городоцького районного суду Хмельницької області 26 листопада 2021 року (п`ятниця).

Отже, його фактичне направлення 26 листопада 2021 року відбулося у межах строку досудового розслідування.

А надходження до місцевого суду обвинувального акту 29 листопада 2021 року не свідчить про порушення цих строків (п. 1 ч. 3 ст. 219 КПК).

Таким чином, підстав для закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК з підстави закінчення строків досудового розслідування колегія суддів невбачає.

Підсумовуючинаведене, колегія суддів констатує, що з урахуванням встановлених судом фактичних обставин вчиненого ОСОБА_7 , його дії отримали правильну кримінально-правову оцінку за ч. 1 ст. 125 КК, а покарання йому призначено відповідно до вимог статей 50 65 71 КК.

Доводи в касаційній скарзі захисника про те, що апеляційним судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про допит свідка ОСОБА_9 та експерта ОСОБА_11 , є необґрунтованими.

Згідно з вимогами цього закону за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

Проте, таких обставин засуджений в апеляційній скарзі не навів.

Як свідчить журнал і технічний запис судового засідання суду апеляційної інстанції, сторона захисту клопотань щодо допиту свідка та експерта в судовому засіданні не заявляла, а навпаки відповіла суду, що клопотань немає.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Для прийняття рішення апеляційному суду достатньо перевірити ці докази, що і було зроблено під час апеляційного розгляду.

Отже, порушень вимог ч. 3 ст. 404 КПК з боку апеляційного суду не вбачається.

Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою засудженого на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи таобґрунтовано залишив їх без задоволення, навів належні й докладні мотиви своїх висновків.

Вважати рішення суду апеляційної інстанції таким, що не відповідає вимогам статей 370 419 КПК, не має підстав.

Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті. Таких порушень у кримінальні справі щодо ОСОБА_7 . Судом не встановлено.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення є законними, обґрунтованими і вмотивованими, тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Городоцького районного суду Хмельницької області від 3 лютого 2022 року та ухвалу Хмельницького апеляційногосуду від 2 червня 2022 рокущодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3