Постанова

Іменем України

20 березня 2018 року

м. Київ

Справа №464/3742/15-к

Провадження №51-850км18

Верховний Суд колегією Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Макаровець А.М.,

суддів Маринича В.К., Марчук Н.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Демчука П.О.,

прокурора Пономарьової М.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015140070000721, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Львова, мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК України,

за касаційною скаргою захисника Шніцара А.О., який діє в інтересах ОСОБА_1, на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 16 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 лютого 2016 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 16 листопада 2015 року ОСОБА_1засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15 лютого 2016 року вирок щодо ОСОБА_1залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 4 березня 2015 року близько 23.00 год., перебуваючи у смт Шкло Яворівського району Львівської області, таємно викрав з автомобіля ОСОБА_3, належний ОСОБА_4, мобільний телефон «Nokia 220» із сім-карткою, загальною вартістю 765,20 грн. Викрадений телефон здав у ломбард.

Крім того, ОСОБА_1, діючи повторно, 5 березня 2015 року близько 18.30 год., перебуваючи на території автосервісу по вулиці Грунтовій, 1 у м. Львові, таємно викрав із автомобіля «Рено Трафік» гаманець та грошові кошти у сумі 200 грн, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_5 матеріальні збитки на суму 900 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Шніцар А.О., посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1та закрити кримінальне провадження за відсутністю в його діях складу злочину. На обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не взято до уваги те, що:

- за епізодом крадіжки майна потерпілого ОСОБА_4 відсутні докази, які б вказували на крадіжку ОСОБА_1мобільного телефону, що свідчить про відсутність події кримінального правопорушення;

- наявні у справі докази не спростовують показань засудженого про те, що телефон він знайшов, і за наслідками своїх дій ОСОБА_1 повинен нести не кримінальну відповідальність, а цивільно-правову;

- судом не допитано свідка ОСОБА_3, який міг би підтвердити факт знахідки;

- наявні у справі докази за епізодом крадіжки майна потерпілого ОСОБА_6 є суперечливими і не свідчать про вчинення крадіжки гаманця саме ОСОБА_1, оскільки, на думку захисника, з відеозапису камери відеоспостереження встановити особу не видається за можливе;

- на момент вчинення крадіжки майна потерпілого ОСОБА_6 ОСОБА_1 знаходився в іншому місці, а саме їхав з с. Солонка на пр. Червоної Калини, що підтверджується фіксуванням базовими станціями оператора зв'язку.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор вважала судові рішення законними та обґрунтованими й просила залишити їх без зміни.

Від інших учасників процесу заперечень на касаційну скаргу не надійшло.

Мотиви Суду

Відповідно до положень ч.2 ст. 433 КПК Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги та у визначених законом випадках може вийти за межі її вимог.

При цьому, обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України, та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до положень ч. 1 ст. 438 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Крім того, згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Тому, з урахуванням зазначеного, доводи захисника в частині оцінки доказів, зокрема, показань потерпілих та свідків, відеозаписів з камер спостереження, не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1у вчиненні зазначених у вироку злочинів ґрунтується на сукупності доказів, здобутих і відкритих відповідно до вимог закону та ретельно досліджених судом.

Так, судами першої та апеляційної інстанції було враховано, що винуватість ОСОБА_1 підтверджується показаннями потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_6, свідка ОСОБА_8, даними протоколу пред'явлення особи для впізнання, відеозаписами з камер спостереження, висновком експерта, відповіддю з ломбарду та іншими доказами, які узгоджуються між собою.

Зокрема, судом першої інстанції оглянуто відеозаписи з камер спостереження, встановлених на території автосервісу по вулиці Грунтовій, 1 у м. Львові, та встановлено, що 5 березня 2015 року саме ОСОБА_1 підійшов до автомобіля «Рено Трафік», відкрив двері, нахилився в салон автомобіля, включив ліхтарик і перебував у такому положенні в салоні автомобіля певний період часу.

Судом першої інстанції допитано потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_8, їх показання визнано логічними і послідовними. Підстав з їх боку оговорювати ОСОБА_1 не встановлено.

Також судом першої інстанції досліджено дані, отримані в результаті тимчасового доступу до інформації про вхідні-вихідні з'єднання абонента мобільного зв'язку ОСОБА_1 за номером його мобільного телефону, з урахуванням яких суд першої інстанції прийшов до висновку, що на час вчинення злочину телефон при з'єднанні фіксувався базовою станцією, яка покриває територію, де розташована вул. Грунтова, 1, де був скоєний злочин.

Усі докази судом першої інстанції проаналізовано на предмет їх достатності і допустимості та дано їм належну оцінку, а доводи апеляційної скарги в цій частині належним чином перевірені судом апеляційної інстанції. З урахуванням вказаного, відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог касаційної скарги, з зазначених у ній підстав, в частині вчинення злочину відносно потерпілого ОСОБА_5

Доводи у скарзі про те, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад злочину за епізодом крадіжки майна потерпілого ОСОБА_4, також є безпідставними.

Так, при винесенні судового рішення судом апеляційної інстанції було враховано, що положеннями ст. 337 ЦК України, які регулюють цивільно-правові відносини з приводу знахідки, передбачено, що особа, яка знайшла річ, повинна негайно повідомити про знайдену річ особу, яка її загубила, а у разі якщо така особа або її місцезнаходження невідомі, то заявити про знахідку до Національної поліції або органів місцевого самоврядування.

З показань потерпілого ОСОБА_4 убачається, що він допомагав буксувати автомобіль і певний час знаходився в салоні автомобіля, через незначний проміжок часу виявив зникнення мобільного телефону і зателефонував ОСОБА_1 з питанням, чи не знайшли в салоні автомобіля його мобільний телефон, на що останній ствердно відповів, що не знаходили.

З урахуванням зазначеного, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1знав, кому належить мобільний телефон, який він нібито знайшов в автомобілі, та умисно перешкоджав потерпілому в поновленні його права володіння майном, повідомивши неправдиву інформаціюпро те, що нічого не знаходив, хоча знайшов телефон та здав його в ломбард. Тому, судом дії ОСОБА_1 за цим епізодом обґрунтовано кваліфіковано як крадіжку чужого майна.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанції обґрунтовано було враховано, що дії ОСОБА_1 вказують на те, що наміру повертати мобільний телефон він не мав, а викупив його з ломбарду уже в ході досудового розслідування, що спростовує його твердження у суді першої інстанції щодо намагання повернути потерпілому телефон добровільно.

Такі висновки судів узгоджуються і з правовою позицією Верховного Суду України, зазначеною у постанові від 11 грудня 2014 року (справа №5-23кс14), з якої вбачається, що заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте), особою, яка знала, кому належить це майно, мала підстави вважати, де знаходиться власник речі, і усвідомлювала, що він може за нею повернутися, або ж, у разі появи власника з метою поновлення свого права володіння майном, умисно перешкоджала йому в цьому, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна.

На відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що: а) воно вибуло з володіння власника; б) місцезнаходження цього майна власнику не відомо; в) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим; г) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника; д) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанції обґрунтовано було зроблено висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні крадіжки майна належного потерпілому ОСОБА_4, а доводи захисника про наявність у даному випадку між ОСОБА_1та потерпілим ОСОБА_4 цивільно-правових відношень вірно визнані судом неспроможними.

З урахуванням зазначеного, доводи касаційної скарги про те, що судом не допитано свідка ОСОБА_3, який міг би підтвердити факт знахідки, жодним чином не спростовують правильність висновків суду в цій частині.

Отже, за встановлених судом обставин дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185 і ч. 2 ст. 185 КК України кваліфіковано правильно.

Даних, які б свідчили, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність або допущено такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, не виявлено.

Апеляційний розгляд кримінального провадження проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Наведені захисником в апеляційній скарзі доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам касаційної скарги, належним чином перевірено й спростовано.

Таким чином, підстав для задоволення скарги та скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 не вбачається.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, п.15 Перехідних положень КПК України, пунктами 4, 6 §3 розділу 4 Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, Суд

ухвалив:

Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 16 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 лютого 2016 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Шніцара АндріяОлеговича - без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

А. М. Макаровець В. К. Маринич Н. О. Марчук