Постанова

Іменем України

19 березня 2020 року

м. Київ

справа № 744/1307/18

провадження № 51-5232 км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Маринича В.К.,

суддів Марчук Н.О., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,

прокурора Фіцая П.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Голика Є.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Семенівського районного суду Чернігівської області від 28 лютого 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 20 вересня 2019 року у кримінальному провадженні № 12018270230000070 від 10 травня 2018 року за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Семенівського районного суду Чернігівської області від 28 лютого 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 до засудженого ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково та ухвалено стягнути із засудженого на користь потерпілого 5000 грн на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 21 квітня 2018 року приблизно о 01: 00 на АДРЕСА_3 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин умисно завдав потерпілому ОСОБА_2 одного удару кулаком правої руки в ділянку щелепи, чим заподіяв останньому тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 20 вересня 2019 року апеляційні скарги захисника Голика Є.В. в інтересах ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_2 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі захисник Голик Є.В., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить постановлені щодо засудженого ОСОБА_1 судові рішення скасувати і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Зазначає про відсутність у діях засудженого складу кримінального правопорушення, вважає, що останній діяв у межах необхідної оборони. При цьому вказує, що судами обох інстанцій безпідставно відмовлено в застосуванні до засудженого положень ст. 36 КК України.

Позиції інших учасників судового провадження

На зазначену касаційну скаргу потерпілий ОСОБА_2 подав заперечення, в яких вказує на необґрунтованість доводів сторони захисту та просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

У судовому засіданні прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив її залишити без задоволення, а постановлені щодо засудженого ОСОБА_1 судові рішення - без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено.

Зокрема, ОСОБА_1 у судовому засіданні не заперечував факту завдання ним удару потерпілому кулаком в обличчя, проте стверджував, що зробив це з метою самозахисту.

Місцевий суд у вироку надав належну оцінку показанням свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_2 щодо обставин конфлікту та побиття потерпілого саме засудженим.

Крім того, суд обґрунтовано у своєму рішенні послався на фактичні дані, що містяться у протоколі проведення слідчого експерименту від 09 серпня 2018 року і висновку судово-медичної експертизи від 26 липня 2018 року № 39.

Із вказаних доказів убачається, що ОСОБА_1 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин до потерпілого ОСОБА_2 , маючи можливість уникнути сутички, проте такою не скориставшись, умисно завдав удару останньому в обличчя, чим заподіяв потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Зазначені докази у своїй сукупності переконливо спростовують доводи захисника про необхідність закриття кримінального провадження відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Посилання захисника на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що полягає в безпідставній відмові від застосування до засудженого ОСОБА_1 положень ст. 36 КК України, на тих підставах, що засуджений не мав умислу на заподіяння тілесних ушкоджень, а лише оборонявся від потерпілого, є необґрунтованими, суперечать матеріалам провадження та не ґрунтуються на законі.

Згідно з ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у випадку необхідної оборони, а й при перевищенні її меж.

У тому випадку, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання заподіяти шкоди потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Виходячи із фактичних обставин кримінального провадження суд правильно встановив відсутність у діях потерпілого ОСОБА_2 суспільно небезпечного посягання стосовно свідка ОСОБА_3 , внаслідок чого вона потребувала б захисту з боку засудженого ОСОБА_1 , про що останній зазначав у ході судового розгляду в суді першої інстанції. Об`єктивних даних про те, що існувала загроза для життя чи здоров`я ОСОБА_1 чи ОСОБА_3 , у матеріалах провадження немає, а факту перебування засудженого у стані необхідної оборони в суді не встановлено.

Також, у судовому засіданні безпосередньо було досліджено висновок судово-медичної експертизи від 26 липня 2018 року № 39, згідно з яким у потерпілого виявлені середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, яка включає струс головного мозку, вегетативний синдром, лікворно-гіпертензійний синдром, закритий лівобічний перелом нижньої щелепи в ділянці кута.

Крім того, суд, спростовуючи доводи сторони захисту щодо необхідності застосування до ОСОБА_1 положень ст. 36 КК України, послався на дані, що містяться у протоколі слідчого експерименту від 09 серпня 2018 року та відеозапису до нього, відповідно до якого засуджений вказав, що міг відштовхнути ОСОБА_2 від себе та втекти, не завдаючи удару.

Оцінивши всі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому йому злочині та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 122 КК України.

На переконання колегії суддів, вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

Залишаючи без задоволення апеляційні скарги захисника та потерпілого, апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому. Виходячи із сукупності обставин, установлених судом першої інстанції та перевірених під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку, висновок суду про наявність в ОСОБА_1 умислу на заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_2 та відсутність підстав розцінювати дії засудженого як вчинені у межах необхідної оборони є обґрунтованим, з чим погоджується і колегія суддів.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром воно є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 і попередження нових злочинів та відповідає вимогам статей 50, 65, 75 КК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, то касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника Голика Євгена Валерійовича в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Семенівського районного суду Чернігівської області від 28 лютого 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 20 вересня 2019 року - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В.К. Маринич Н.О. Марчук В.П. Огурецький