Історія справи

Ухвала ККС ВП від 27.11.2019 року у справі №753/3611/18

Постанова

іменем України

10 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 753/3611/18

провадження № 51-3273км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючої Крет Г. Р.,

суддів Короля В. В., Макаровець А. М.,

за участю:

секретаря судового засідання Дегтяр Л. О.,

засудженого ОСОБА_1,

захисника Воронова В. І.,

перекладача Ніколаєнка А. Ф.,

прокурора Скобунова В. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Воронова В. І. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Баку Азербайджан, без постійного місця проживання в м. Києві,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини

За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2019 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Ухвалено стягнути із засудженого на користь потерпілої ОСОБА_2 у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди 63 686,40 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат.

Київський апеляційний суд ухвалою від 17 квітня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, та поєднаному із заподіянням легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я потерпілої, за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, 16 грудня 2017 року близько 20:15 ОСОБА_1 (ОСОБА_1), перебуваючи на вул. Вербицького, 30 у м. Київ біля супермаркету "ФУРШЕТ", помітив наочно йомузнайому громадянку ОСОБА_2, яка надавала йому перукарські послуги, та запропонував провести її за місцем мешкання, на що вона погодилася. Провівши ОСОБА_2 до будинку № 9-В на просп. Бажана у м. Києві ОСОБА_1 зайшов разом з нею до під'їзду, де вони, зупинившисьбіля ліфтової шахти, стали очікувати на ліфт. У цей момент ОСОБА_1, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, несподівано для ОСОБА_2 з метою подолати її волю до опору схопив потерпілу за руки та волосся, використовуючи фізичну силу, затягнув її на майданчик між першим та другим поверхом, де, поваливши на підлогу, почав завдавати їй ударів кулаками, заподіявши потерпілій тілесні ушкодження, які відносяться до легких, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. Після цього ОСОБА_1, подолавши волю ОСОБА_2 до опору, заволодів належним їй майном на загальну суму 3 066,66 грн, після чого з місця вчинення злочину зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. На обґрунтування своєї позиції вказує, що суди безпідставно послалися на застосування ОСОБА_1 до потерпілої фізичного насильства, небезпечного для її життя та здоров'я, під час заволодіння її майном, у матеріалах провадження відсутні докази наявності умислу на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій, а також не встановлено судом, звідки в потерпілої з'явилися тілесні ушкодження.

Також зазначає, що, на його думку, дії ОСОБА_1 мали б бути кваліфіковані за ст. 186 КК.

Учасникам кримінального провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до Суду не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції засуджений та його захисник підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення.

Мотиви Суду

Так, згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПКпідставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, у якій він заперечував проти наявності в його діях ознак розбою, апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 187 КК кваліфіковано правильно. Поза розумним сумнівом було установлено, що ОСОБА_1 того вечора проводив потерпілу ОСОБА_2 до її будинку, також обвинувачений у судовому засіданні повідомив, що забрав речі потерпілої, за його словами, на зберігання. В основу обвинувального вироку суд поклав: показання потерпілої ОСОБА_2, яка в деталях розповіла про обставини вчинення нападу на неї саме засудженим; показання свідка ОСОБА_3, котра повідомила, що того вечора до неї прийшов ОСОБА_1, який мав подряпину на обличчі, та залишив у неї дві обручки на тимчасове зберігання; показання свідка ОСОБА_4 - чоловіка потерпілої, котрий пояснив що близько 22-ї год. того вечора його дружина зайшла у квартиру вся побита й у стресовому стані; дані висновку судово-медичної експертизи, відповідно до якої характер та морфологічні властивості, виявлених у потерпілої ОСОБА_2 ушкоджень свідчать про те, що вони утворилися від дії тупого предмету, за давністю можуть відповідати терміну вказаному у постанові від 16 грудня 2017 року; дані протоколів слідчих дій; результати дослідження в судовому засіданні речових доказів.

Висновку про неспроможність аргументів сторони захисту апеляційний суд дійшов за результатами перевірки кримінального провадження з використанням усіх процесуальних можливостей.

З урахуванням викладеного доводи касаційної скарги в яких заперечується факт застосування ОСОБА_1 фізичного насильства до потерпілої є неприйнятними.

Твердження про те, що засуджений взяв речі потерпілої на зберігання, були предметом перегляду судами першої та апеляційної інстанцій, при цьому апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що такі доводи винного не підтверджені належними доказами та спростовуються сукупністю наявних у матеріалах кримінального провадження доказів. Також правильно судом наголошено, що ОСОБА_1 не міг пояснити необхідності прийняття на зберігання речей, належних потерпілій, яка фактично перебувала за адресою місця проживання.

На думку Суду, таке правозастосування є правильним, адже вказана позиція судів нижчих інстанцій ґрунтується на безпосередньо досліджених доказах, оцінених відповідно до правил ст. 94 КПК.

Твердження сторони захисту щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у частині кваліфікації дій ОСОБА_1 як розбій, а не як грабіж є безпідставними.

За загальним визначенням розбій як злочин проти власності - це напад із метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під насильством, що є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, слід розуміти: легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності; середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження тощо.

Так, за результатами дослідження доказів у кримінальному провадженні, зокрема показань потерпілої та даних висновку судово-медичної експертизи, судом беззаперечно встановлено, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 потерпіла отримала легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я на строк понад 6 діб, але менше ніж 21 добу за критерієм тривалості розладу здоров'я.

Таким чином, дослідивши докази кримінального провадження, надавши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено.

Покарання ОСОБА_1 відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є справедливим, пропорційним, співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Переглядаючи вирок в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПКдав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі засудженого доводам, у тому числі й тим, на які є посилання у касаційній скарзі, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Ухвала апеляційного суду не суперечить положенням статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

За таких обставин касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. Р. Крет В. В. Король А. М. Макаровець