Постанова

іменем України

17 березня 2020 року

м. Київ

справа № 214/4920/16

провадження № 51-2920км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючої Крет Г. Р.,

суддів Бущенка А. П., Григор`євої І. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Дегтяр Л. О.,

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

прокурора Єременка М. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у суді апеляційної інстанції, на вирок Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2019 року щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Рух справи, короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини

За вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2017 року, ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 71 КК шляхом часткового складання покарань призначених за цим вироком та вироком П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2016 року, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць без позбавлення права керувати транспортними засобами. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 150 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

Верховний Суд постановою від 26 лютого 2019 року скасував на підставах, передбачених пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), згадану ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

За наслідками нового розгляду Дніпровський апеляційний суд 26 липня 2019 року скасував вирок місцевого суду в частині заходу примусу та ухвалив новий вирок, яким засудив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, а на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднав невідбуту частину покарання за вироком П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2016 року та визначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. Крім того, в іншій частині вирок місцевого суду змінив, у порядку ч. 2 ст. 404 КПК виключив з його мотивувальної частини посилання на обтяжуючу обставину - рецидив злочину. У решті зазначений вироку залишено без змін.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин, порушення правил безпеки дорожнього руху, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Як установив суд, 25 червня 2016 року близько 14:30 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Мерседес Бенц Віто» (номерний знак НОМЕР_1 ), рухався по крайній лівій третій смузі руху на вулиці Волгоградській у м. Кривому Розі та, порушивши вимоги п. 1.5, пп. «б» п. 2.3, пп. «д» п. 2.3, п. 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), допустив зіткнення з автомобілем ЗАЗ-1102 (номерний знак НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався попереду в попутному напрямку та в момент зміни сигналу світлофора зупинився.

Унаслідок допущених ОСОБА_1 порушень ПДР автомобіль ЗАЗ-1102 виїхав на смугу зустрічного руху, де зіткнувся з автомобілем «Субару Трібека» (номерний знак НОМЕР_3 ), який у цей час рухався у зворотному напрямку. У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля ЗАЗ-1102 ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор просить на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Аргументуючи свою позицію зазначає, що оспорюване рішення не відповідає вимогам статей 374, 420 КПК, адже висновки, викладені в його мотивувальній частині, не узгоджуються з прийнятим рішенням. На думку сторони обвинувачення апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду, не призначив засудженому ОСОБА_1 покарання, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону. Крім того вказує, що апеляційний суд, призначаючи остаточне покарання не дотримався вимог ст. 71 КК.

Учасникам кримінального провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до Суду не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор, частково підтримавши касаційну скаргу, вважав, що оспорюваний вирок слід скасувати через істотне порушення ст. 420 КПК і призначити новий розгляд у цьому суді. Засуджений заперечив обґрунтованість касаційних вимог сторони обвинувачення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає вирок апеляційного суду в межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК вирок апеляційного суду повинен відповідати загальним вимогам до вироків, викладеним у ст. 374 КПК.

Так, у п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК передбачено, що в резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема: рішення про визнання її винуватою у пред`явленому обвинуваченні та відповідні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; покарання, призначене за кожним з обвинувачень, визнаних судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом, тощо.

Наведених вимог закону апеляційним судом при ухваленні вироку щодо ОСОБА_1 істотно порушено не було.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині заходу примусу й ухвалив свій вирок, в якому зазначив вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК. При цьому за змістом нового вироку суд фактично обрав ОСОБА_1 основне покарання таке саме як і місцевий суд, а також застосував додаткове - у виді позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. Надалі в резолютивній частині вироку у відповідності до ст. 71 КК призначив ОСОБА_1 остаточне покарання шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

За таких обставин, формулювання «вважати засудженим» хоча і є некоректним, однак воно не ставить під сумнів суть прийнятого рішення і жодним чином не перешкодило його виконанню у спосіб передбачений законом. Наразі ОСОБА_1 відбуває призначене йому покарання. Тому згаданий недолік вироку не може бути розцінений як істотне порушення вимог КПК і слугувати безумовною підставою для скасування судового рішення.

Зазначена позиція узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 вересня 2019 року (провадження № 51-574км19), 26 березня 2019 року (провадження № 51-632км17), 06 серпня 2019 року (провадження № 51-6884км18).

Колегія суддів вважає неприйнятними посилання прокурора на практику Верховного Суду, викладену в постанові від 01 листопада 2018 року (справа № 199/5625/17, провадження № 51-4017км18), оскільки у вказаному провадженні апеляційний суд, скасувавши вирок місцевого суду, не погодився із розміром призначеного покарання та призначив засудженим інше покарання, відмінне за своїм розміром.

Отже доводи прокурора про незаконність вироку апеляційного суду не є переконливими і достатніми для скасування цього рішення, на зазначених у скарзі підставах, і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування оспорюваного вироку, під час касаційного розгляду не встановлено.

Тому касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. Р. Крет А. П. Бущенко І. В. Григор`єва